Розділ 39. Знову злодійка.

Минув місяць після початку навчального року, Ліліан успішно влилася в студентське життя Академії, вона щодня старанно відігравала свою роль ідеальної леді, і звісно, від цього її популярність росла з кожним днем, як і число її прихильників.

Що до компанії Олівії та її друзів, з кожним днем про них говорило все більше студентів, і розмови ці були не дуже привітними. Але самі герої тих пліток в цей час були на стільки зайнятими, що якось не мали часу, щоб зупинитися, послухати чи навіть просто звернути увагу на подібне.

По обіді, коли найбільше студентів зібралося в їдальні, за обідом, Олівія йшла до столика, за яким на неї вже чекали її друзі. В руках вона тримала тацю з великою порцією обіду, та напоєм. Вона йшла, думаючи про те, що Ален останнім часом не писав їй листів. Всю дорогу вона дивилася собі під ноги, а коли вона вже була на півдорозі, прямо перед нею, раптом вибігла пара десятирічних юнаків. Щоб не зіткнутися з ними, Олівія відступає ліворуч сама, і тацю з їжею теж відхиляє лівіше, і хлопці просто пробігають повз, навіть не обернувшись.

Та хто ж знав, що саме в цей момент поруч зʼявиться Ліліан, і вся їжа, що лише кілька секунд тому була ще в тарілках, тепер буде стікати з її одягу. Вона стояла розвівши руки, а залишки соусу до мʼяса, разом з салатом, стікали з її спідниці та крапали на новенькі туфлі.

Олівія від цієї несподіванки аж очі витріщила, бо навіть уявити соб не могла, що станеться такий надзвичайний збіг. Вона подивилася на Ліліан, і вже хотіла вибачитися, як раптом помітила її емоції. Вона була повністю задоволена, наче все, що відбулося, йшло саме так, як вона і хотіла. В середині, вона раділа, а ззовні в неї вже потекли сльози, і якби не її жалісливий вираз обличчя, Олівії здалося б, що то були сльози щастя. Але ж ні, Ліліан раптом, заходилася плакати, вона опустила голову, та сховала руки за спиною.

«Ні, невже знову ця історія повертається?» — подумала Олівія.

— Сестро... Я... Я... Навіщо ти так? — Хлипала Ліліан.

На цю ситуацію вже звернули увагу всі, хто був в цей час в їдальні. Звісно ж, не можна було не почути гучний брязкіт тарілок, що впали на підлогу, тож всі обернулися, та побачили Ліліан, що стоїть вся в залишках їжі, та схиливши голову, плаче. І Олівія, що все ще тримає в руках тацю, і просто мовчки дивиться на Ліліан зверху в низ. В тих, хто не бачив все з самого початку, висновки просилися самі за себе: підступна Олівія знову знущається з бідолашної Ліліан.

— Дідько! Звідки ти тут взялася? — роздратувалася Олівія.

— Та я ж... Я ж тільки хотіла привітатися... А ти... Ти... За що ти так зі мною! — продовжила ревіти Ліліан.

— Леді Гілберт, ви знову це робите? — в черговий раз вступилася за Ліліан одна з однокласниць.

— Роблю що?

— Чому ви постійно ображаєте бідолашну леді Джулін?

«Бідолашну? Я б так не сказала.» — подумала Олівія.

— А ви?..

— Я леді Арія Хофман, дочка графа Хофмана, як вам може бути не соромно, ми вже пʼятий рік навчаємось в одному класі! — гордо висміяла Олівію дівчина.

— Я знаю хто ви, але... — Олівія кинула погляд на Ліліан, а потім продовжила: — Я просто не розумію чому це ви так сполошилися? Яка вам з цього користь?

— Яка мені з цього користь? Що ви маєте на увазі? Яка мені може бути користь з того, що ви при кожній вашій зустрічі принижуєте власну сестру? Навіщо ви взагалі це робите? Ви так ненавидите її, що навіть в одному приміщенні з нею не бажаєте знаходитись?

«Так.» — хотіла б відповісти Олівія, але просто подумала про це, а леді Хофман продовжила обурюватися:

— Вона стала єдиною юною леді герцогського дому Морган, замість вас, вона талановита цілителька Святого Храму, яку любить та поважає вся Столиця, а ви тільки тому, що вам пощастило пробудити родову силу, замість свого старшого брата, тепер запишалися власним статусом. Але вашу заздрість видно з далеку, всі про це вже говорять. Тож спустіться на землю леді Гілберт, як би вам не хотілося, та вам не стати герцогинею, рано чи пізно вас видадуть заміж, як і будь-яку іншу леді, і всі ваші нинішні почесті перейдуть до вашого чоловіка, а ви так і залишитеся просто леді Гілберт!

Вона так емоційно та голосно говорила, що навіть її дихання збилося, а тіло почало тремтіти від хвилювання. І тільки коли вона все це виговорила, та подивилася Олівії в очі, їй стало по справжньому страшно.

Олівія терпляче слухала всі претензії однокласниці, але їй це геть не подобалося. На галас зібралося багато студентів, всі дивилися на них, та перешіптувалися. Вони відверто дивлячись на неї, хитали головою, та висміювали. В цьому хаосі Ліліан все ще хлипала носом, а сльози котилися по її рожевих щоках. Леді Хофман добре підлила мастила у вогонь, і хоча її слова були зовсім не правдивими, людям на це було байдуже, бо їм головне, що ззовні все здавалося правдою, і розбиратися в цьому ніхто не хотів, бо кожен вже зробив свої власні висновки. Її знову зробили злодійкою, точнісінько як і тоді, в минулому житті, і саме через це її відправили на самотню смерть в холодному замку Турин...

Це дратувало... Чому вона має вислуховувати подібне безглуздя? Чому, маючи зараз таку силу та статус вона знову має переживати події минулого? В цьому житті вона має силу, здатну знищити всіх цих не розумних підлітків, не докладаючи при цьому великих зусиль. То чому вона має терпіти?