Розділ 37. Історія Провидиці. Обійми. Торговий дім.

Олівія сиділа за столом, в кабінеті імператора. Ліворуч від неї сидів герцог Гілберт, а праворуч відьма Провидиця. Навпроти них сиділи імператор Алекс та Святий Ален. Усі мовчали, а Провидиця розповідала їм історію.

— У стародавні часи, коли землі смертних заселяли не тільки люди, а й Відьми, Духи, Демони, Монстри, Перевертні та Боги. Тоді Бог смерті Чорба, захотів панувати над слабкими смертними, Демони та Монстри підтримали його, бо вважали, що люди як най слабкіша раса не повинні мати таких самих прав як і вони. Але Відьми, Духи, та Боги виступили проти цього, вони дотримувалися іншої думки, хоч люди були слабкі фізично, проте їхня сила волі була в рази міцнішою за будь-яке створіння у світі. Вони довго сперечалися, але так і не змогли самостійно вирішити це, тому звернулися до тих, хто весь цей час мовчав, до Перевертнів. Проте вони сказали, що це їх не стосується, і пішли геть. Чорба не відступав, так і почалася довга тисячолітня війна, то був справжній геноцид всіх рас. Коли було повністю знищено Духів та Відьом, і майже винищено людей, старші Боги спустилися з Безсмертного Світу, та покарали Чорбу за його злодіяння. Його кинули у безплідну прірву підземного світу разом з тими, хто його підтримав, Демонами та Монстрами. Там його заточили, як у вʼязниці, яка мала б вічність не випускати його на волю. А іншим Богам було на вічно заборонено спускатися в наш світ, та втручатися в справи смертних. Минали століття, і навіть тисячоліття, та Бог Чорба не здавався, він все ще хотів вибратися на свободу... Ці казки я чула ще в дитинстві, мені здавалося, що це просто міфи, що придумали старі люди... Та одного дня, монстри почали виходити на землю, вони спускалися з гір, та нищили все на своєму шляху, і через деякий час розпочалася справжня війна з монстрами. В той час я втрапила в страшну пастку, влаштовану Демонами, людьми, що стали зрадниками. Вклонившись Богу Чорбі, вони перетворилися на Демонів, щоб влаштовувати змови, міжусобиці, та сіяти ворожнечу серед людей. Богиня Жива, що потайки явилася тоді на молитви своїх вірян, врятувала мене, і тоді я обіцяла їй відплатити за її добро. В той рік, Жива дарувала людям сили, відірвавши їх від власної душі, щоб вони могли протистояти Демонам Чорби, бо поки той живий, він не припинить свої спроби повернутися у світ смертних. Та битва була виграна людьми, але тоді я отримала своє перше провидіння...

Бабця тяжко зітхнула, її горло пересохло, розмовляти було важко, Олівія зрозуміла це, і подала їй чашку теплого чаю. Всі уважно слухали, і до цього часу не промовили зайвого слова. Коли старенька нарешті попила трохи чаю, імператор заговорив:

— Пані, про що саме було ваше провидіння?

— Смерть. Страждання. Крик та плач. Вогонь та попіл всюди. Немає зелені, немає врожаю на полях, води в криницях, їжі на столах, і надії в очах... Ви називаєте їх Чорні Апостоли, я ж знаю їх як Демонів. Вони прийдуть, і разом з монстрами будуть нищити все на своєму шляху. Ви спробуєте зупинити їх, та серед вас є зрадники, саме вони й впустять Морок до ваших осель, люди почнуть хворіти, вже почали... — розхвилювалася бабця. — Буде ще один зрадник, що весь Храм Богині Живи принесе в жертву Чорбі, щоб той поживив свої сили перед приходом. Всіма ними командує жрець Чорби, що ховається за обличчям смертного, і керує людьми, з тіні, мов лялькар, і потішається з усіх бід та страждань людських, бо чекає приходу свого Бога. І коли смертні землі цілком заллються кровʼю та слізьми, він звільниться зі своєї підземної вʼязниці, і явиться на цій землі, і тоді ті, з людей, хто вижив, будуть рабами та іграшками, поживою для Бога Чорби та його Демонів, аж доки не зникнуть зовсім з лиця землі...

Провидиця не один раз бачила таке майбутнє, і кожного разу, як згадувала, її руки тремтіли від страху. Після такого повідомлення, в кожного з присутніх було про що подумати. Всі сиділи мовчки, кожен обмірковував слова, що тільки пролунали в кімнаті, першим розпочав розмову герцог Гілберт.

— Отже, що ми маємо? В нас є Бог — вʼязень, якщо він вийде на волю — людству кінець. Демони — Апостоли, що на пару з Монстрами руйнують наші домівки, та вбивають наших рідних. Один зрадник, що цілий Храм вірян принесе в жертву, бо вони обрали не того Бога. Ще один зрадник — сіє розбрат між людьми, і щоб не здалося замало, ще і якусь там страшну хворобу розносить, щоб одразу більше людей скосити. Але окрім цих двох, є ще й третій зрадник, божевільний, що видає себе за продуманого стратега, керуючи всім цим карнавалом з тихенького закутка... Я нічого не наплутав? — запитав він в Провидиці, і та просто помотала головою на знак згоди.

— То ж, якщо ми не хочемо допустити, щоб провидіння збулося на справді, що нам спершу потрібно зробити? — запитав імператор.

— Краще спочатку зайнятися зрадниками. — заговорив Ален, кинувши погляд на Оскара.

— Це правда, для початку потрібно нейтралізувати першого та другого зрадників, бо не вистачало ще тільки спаленого Храму, та якоїсь хвороби. — пояснив Гілберт.

— Тільки потрібно зробити все це тихо, щоб не сполохати їх, — заговорила Олівія, а потім звернулася до Провидиці: — Пані, а ви часом не знаєте де нам шукати тих зрадників?

— Зло зачаїлося в самому Храмі, і десь біля моря... — промовила старенька.

— Ну з Храмом все зрозуміло, а от з іншим, все складніше, бо десь біля моря, це може бути де завгодно, і хто завгодно. — думала в голос дівчина.

— Я віддам наказ слідкувати за здоровʼям жителів імперії, і якщо раптом почне поширюватися якась не відома хвороба, ми відразу ж дізнаємося, в тому ж місці й розпочнемо шукати зрадника, іншого виходу я не бачу. — висловив свою думку імператор.