Розділ 35. Події в герцогстві Отто.

За декілька тижнів життя Еліана кардинально змінилося, і все завдяки старанням його дідуся. Звісно, він знав, що в нього є дід, але бачилися вони лише декілька разів, коли хлопець був ще зовсім маленьким. Тому до цього часу, Еліан майже не знав якої позиції той дотримується. Було дуже неочікувано дізнатися, що в цьому сімействі виявиться така совісна людина.

Отже, стараннями Томаса Отто, вже за тиждень, після зібрання в Столиці, Еліана було оголошено спадкоємцем герцогства. Враховуючи нинішню ситуацію в імперії, пишного бенкету вирішили не влаштовувати, обійшлися тільки скромним святковим обідом для аристократів герцогства Отто, щоб офіційно оголосити цю новину.

А от Лістеру довірили вести справи герцогства в Столиці, чим той був дуже не задоволений. Загалом, йому не могло сподобатися жодне місце роботи, якщо це не місце спадкоємця, адже він з самого дитинства ріс з думкою, що в майбутньому стане герцогом, але раптом відбулися такі зміни. Йому здавалося, наче його як непотріб викидають з власного дому, тепер він просто ненавидів свого брата за те, що він відібрав його місце. Саме тому, перед початком прочісування територій, він зустрівся зі своїм давнім другом Ентоні Ґреєм, сином графа Ґрея. Саме цей парубок був однокласником Лістера, та його головним посіпакою в усіх його не благородних витівках, тож можна було здогадатися, що і цього разу вони у двох планували щось не хороше.

— Еліан має зникнути, все пішло шкереберть після того, як всі дізналися, що він пробудився. — скреготав зубами Лістер.

— То просто вбий його, в чому проблема? Все одно той невдаха нікому не потрібен. — знизав плечима Ентоні, наче це були дрібниці. — Що тебе зупиняє?

Лістер подивився на свого друга, як на дурня, і запитав:

— Ти ідіот? Що мене зупиняє? Мій батько, мій дід, половина аристократів імперії, що підтримують Еліана! Я не можу це просто так зробити, бо всі одразу ж подумають на мене, і тоді мені не лише місце наступного герцога не світить, скоріше з усього мене взагалі осудять, та відправлять до темниці, то ж ні дякую. Потрібен інший варіант, такий, щоб на мене не подумали.

— А якщо він випадково скалічиться?

— Викличуть священників, щоб зцілити. Не забувай, що мій дід повернувся, і він навіть батькові зараз вільно дихати не дає... — Лістер на хвилину задумався, а потім продовжив: — Скоро розпочнеться похід на Чорних Апостолів...

— На кого похід? — не зрозумів Ентоні.

— Ті, хто спалює села на околицях герцогств, та вбиває простолюдинів, їх називають Чорні Апостоли, імператор розпорядився, щоб в один день, всі герцогства зібрали всі свої війська, та прочісували території, знищуючи Апостолів, що будуть траплятися на шляху.

— Он воно що. А ти звідки знаєш, тебе ж наче виставили з того зібрання? — глузливо запитав Ентоні.

— Почув, як батько обговорював це з якимось магом, в нашому саду.

— То, оскільки всі підуть в похід, спадкоємець теж має піти, так? — поцікавився друг.

— Так, але людей мало, мені теж доведеться піти, і скоріш за все, тобі теж.

— От і добре, буде тобі виправданням.

— Виправданням для чого? — все ще не второпав Лістер.

— Ну ти ж знаєш, в поході, як і на полюванні, всяке може статися, якийсь нещасний випадок, наприклад, можливо, випадково впіймана стріла, чи щось таке. — підступно посміхнувся Ґрей.

Того вечора вони ще довго обговорювали деталі свого задуму, та людей, яких можна було б втягнути до них.

Час швидко минав, і зовсім скоро розпочався похід. Еліану разом з частиною лицарів Отто наказали йти на схід, в бік герцогства Морган. З самого початку все відбувалося якимось дивним чином. Спочатку його кінь зʼїв щось не те, і Еліану довелося сісти на іншого. І який же був збіг, коли для нього залишився тільки най вередливіший з коней, що стояв у загоні, без власника. Намагаючись приручити цього нервового коня, Еліан кілька разів мало не впав з нього, та все ж, за кілька днів вони звикли один до одного. До того ж юнак потроху підгодовував коня свіжими яблуками, яких нагріб повні кишені, в одному не великому селі, що трапилося на їхньому шляху. 

Монстрів на півдні не було, тож їхній похід проходив на багато спокійніше, ніж в герцогстві Гілберт. Все було тихо, та спокійно, аж доки вони не підійшли близько до кордонів.

Пробираючись крізь густі лісові хащі, Еліан раптом помітив, що навколо стало зовсім тихо, навіть пташок не було чутно. Він обернувся, та поглянув на своїх лицарів, що так само йшли не оподалік, але схоже, що вони нічого дивного не помітили, тож він теж вирішив не надавати цьому особливого значення. Проте, краще б він залишався на сторожі, бо навіть його новий вередливий кінь почав нервуватися. На вулиці вже вечоріло, і ставало дедалі темніше, а густий ліс ще більше заважав світлові пробиватися крізь його листя. Через деякий час хлопець помітив, як довкола його війська почали збиратися клубні чорного диму. Еліан зупинив коня, та роззирнувся, той дим вже розповзався поміж лицарів, він дістав револьвер, та насторожився. На думку спала розмова з подругою, прямо перед походом. Олівія попереджала, що Чорні Апостоли можуть зʼявитися з чорного диму, що приходить просто ні звідки, і побороти їх можна тільки магічною зброєю, або самою магією. Він не вмів добре фехтувати, як Олівія, але за кілька років досить не погано навчився стріляти з револьвера, тож саме його він обрав, як свою головну зброю.