Розділ 34. Панцирний павук.

В кабінеті герцога Отто, Браєн лютував. Він дивився на Еліана божевільними очима, і горлав так, що здавалося, от-от все скло посиплеться.

— Чому я не знав, що ти пробудився? Тобі язик відсох? Ти живеш в моєму домі, то ж маєш доповідати мені про кожну дрібницю, що стосується нашого герцогства, а пробудження спадкоємця, якраз таки стосується герцогства. Як я по твоєму, виглядав на тій зустрічі? Через тебе я був так осоромлений!

— Чого репетуєш? Ти був осоромлений, бо не вмієш тримати язика за зубами! Нагородила ж мене Богиня сином, — бідкався старий Томас Отто, — Браєне, чому кожного разу, коли я повертаюся з моря, ти обовʼязково щось утнеш? Коли я передав тобі герцогство, то сподівався, що ти будеш розумним правителем, але вже через пів року ти напився в тому містечку та вловив бідолашну дівчинку, тоді я змусив тебе забрати її, та піклуватися про неї та дитину. Я пішов у мореплавання, сподіваючись на краще, та коли повернувся, виявилося, що ти зовсім забув своє місце, і для чого ти взагалі його займаєш. Ти зовсім розпестив свого старшого сина, а про молодшого зовсім не дбав. Тепер він пережив пробудження без нашої допомоги, ще трохи й він загалі розчарується в нашому сімействі, то ж, наведи лад у своїй родині, доки ще не пізно. Еліана оголоси спадкоємцем, та вводь в справи герцогства, а Лістеру натомість слід допомогти знайти достойну роботу.

— Я тут герцог! Досить мене вчити, я й сам добре знаю, як мені слід вчинити! Йди у своє чергове мореплавання, тільки й можеш, що в морі сидіти! — бився в істериках Браєн.

— А ти не забув, часом, хто дав тобі цей титул? — запитав його батько. — Богине, дай мені терпіння на цього сина... Хлопці, вже ніч на дворі, ходімо спати, хай сам собі тут мізки виносить. — покликав він обох онуків.

Вони дружньо піднялися, та розійшлися по своїх кімнатах, а Браєн залишився один в кабінеті. Йому не хотілося спати, його досі гнівило те, що останнім часом все йшло шкереберть. Лістер підвів з заручинами, Олівія стала спадкоємицею Гілберт, і навіть чути не захотіла про весілля з Літером. З бізнесом теж почало погано складатися. Батько явився з мореплавання як сніг на голову. Еліан не розповів йому про своє пробудження. Імператор присоромив його перед усіма на зібранні, та ще й той Роджер Філс ніяк не залишить його в спокої. А тепер батько знову починає втручатися в його справи. Такими темпами все його життя зміниться, і він більше не зможе контролювати всю ситуацію як і раніше. Але він вже звик бути головним, контролювати кожного у своїй родині, всі повинні слухатися тільки його, бо він тепер герцог. 

Думки роїлися в голові, наче бджоли у вулику, від цього аж дихати стало важко, тож він вийшов до саду, провітритися, та подумати ще трохи, можливо вихід знайдеться сам.

І він справді сам його знайшов. Коли Браєн прогулювався садом, раптом він помітив по переду високого чоловіка в чорній мантії, звісно ж він злякався. Герцог зупинився, та зробив крок назад.

— Хто ти?

Та чоловік в мантії стояв на місці, він не збирався нападати, чи навпаки, тікати.

— Друг. — відповів незнайомець.

— Як ти сюди потрапив? — насторожено запитав Браєн.

— Я маг, телепортувався з тієї гори, — він вказав на скелю, що була неподалік замку. — Тут дуже гарний сад, я не втримався, хотів подивитися.

— Тобі відомо, що це замок герцога, мій замок, а отже й мій сад?

— Ой, пробач, я не хотів когось турбувати.

В цій ситуації щось було не так. Браєн розумів, що цей чоловік був підозрілим порушником, і йому слід було покликати варту. Але те, що цей чоловік був магом, змушувало його сумніватися. Мати сильного мага на своєму боці, це не аби яка перевага в час, коли по переду оборона територій. Врешті, Браєн вирішив для початку, просто спостерігати за ним.

* * *

В герцогському замку Саміль назрівала серйозна розмова. Малік сидів за обіднім столом разом з батьками, та старшим братом, йому не дуже хотілося їсти, через хвилювання. Він потер спітнілі долоні, глибоко вдихнув, та нарешті, заговорив:

— Мамо, батьку, я вже майже закінчив середні класи, і коли це станеться, я хочу перебратися в герцогство Філс, до своєї нареченої, як ми й домовлялися.

Халід подивився на сина, та запитав:

— Ти впевнений, що хочеш жити там? Минулого року я вже забронював тобі місце в Імперській Академії, тож далі ти будеш навчатися там, зможеш обрати собі факультет медицини. Я виконав свою обіцянку, тож може, ще не варто переїздити, до весілля ще часу достатньо.

— Батьку, ти знаєш історію, чому Олівія Гілберт розірвала заручини з Лістером Отто?

— Не зовсім, лише чутки.

— Бо з нього був нікудишній наречений. — перервала їхню розмову герцогиня, мати Маліка. — За пʼять років заручин, він жодного разу не супроводжував її на бенкет, чи якесь чаювання, вони навіть жодного танцю не провели. А все тому, що він увесь час вештався поруч з леді Ліліан, та спадкоємцем Морган.

— Саме так, він був нікудишнім партнером. А яким буду я, якщо залишу свою наречену в такий не легкий час?

— А про власне герцогство ти не думаєш? — раптом запитав його брат.

Малік важко зітхнув, та спробував пояснити рідним свою думку.