Розділ 32. Плани єпископа Рухарта. Лихо в містечку Левін.

Для того, щоб зрозуміти, що за історія трапилася у Святому Храмі, і до чого тут Ален, слід повернутися на самий початок літа.

Тоді події розвивалися досить дивним чином. Архієпископ Оландер раптово захворів не відомим недугом, навіть найсильніші священники та єпископи не могли йому допомогти, то ж його відправили покращувати своє здоровʼя до старого Храму, що на острові, який прилягає до володінь Святого Храму. Виконувати його обовʼязки став єпископ Рухарт, і одразу ж після прийняття влади, він розпочав набувати впливу серед простих людей, і допомогти йому в цьому мала Ліліан.

Але всі її думки зараз були приковані до принца Алена, вона хотіла його собі. Як можна було змиритися з тим, що Олівія раптом стала популярною в Столиці, вона знайшла друзів аристократів, і кожен з них був дитиною герцога, навіть той Еліан, позашлюбний син герцога Отто, він був повним відмінником в Академії, і у свої тринадцять років, вже має досить не погані звʼязки в імперії, а поруч з нею ще й всім відома «Відьма» Амайя Філс, а тепер і Малік Саміль, другий син герцога Саміля зʼявився. Ліліан ніяк не могла зрозуміти, що в ній такого, що поруч з нею постійно знаходяться такі люди. Раптом виявляється, що вона подружилася з принцом Аленом, найзагадковішим магом в імперії. Він рідний брат самого імператора, геніальний маг, високий та привабливий, то чому ж він спілкується з такою як Олівія? Що в ній такого, що притягує таких людей? Ліліан завжди вважала себе кращою за інших леді, а особливо це стосувалося Олівії. Вона згадала, як добре в неї вийшло раніше відібрати в сестри родину. Батько, брати, і наречений, слуги, всі мешканці замку, та більшість аристократів з герцогства Морган, всі покинули її, перестали вірити їй, вистачило лише кілька разів підставити її, та не винно заплакати, всі одразу ставали на бік жертви. Це завжди діяло без відмовно. То чому ж цього разу, на імператорському бенкеті не було очікуваного результату?

В усьому винна Амайя Філс, якби того разу вона не розкрила свого рота, всі знову стали б на бік Ліліан. Міркуючи про це протягом кількох місяців, Ліліан дійшла висновку, що це сталося через її відсутність в столичному світському житті, як би вона теж навчалася в Імперській Академії в Столиці, то все було б як і три роки тому, в герцогстві Морган. Тож хай би там що, Ліліан хотіла останні три роки навчання закінчити в Столиці, тоді вона швидко приверне на свій бік місцевих аристократів. Як і завжди, ніхто не захоче підтримувати леді з поганим характером, та ганебними вчинками. То ж кілька бентежних трагічних подій на публіку, кілька не зручних моментів, що осоромлять Олівію, і всі знову будуть підтримувати бідну добросердечну Ліліан, та зневажати злодійку Олівію. Для Ліліан, головне в житті, щоб її всі обожнювали, і щоб саме їй діставалося все найкраще, а для цього необхідні були жертви. Олівії просто не пощастило стати такою жертвою, вона вважала, що в її вчинках не було нічого поганого. Згідно з її планом, коли Олівія залишиться без підтримки, гордий принц Ален, теж не схоче спілкуватися з нею, і тоді має зʼявитися добросердечна Ліліан, яка щиро пробачає сестрі всі ганебні та образливі вчинки, відносно неї, ставши таким чином, еталоном доброї, чистої та не винної леді в імперії. А хто ж не захоче бути з такою, то ж і принц обовʼязково має обрати ту, що в очах всієї імперії буде найкращою леді. Зараз головне вмовити нового «архієпископа» відпустити її навчатися в Столиці.

Кандидатуру Ліліан на роль Святої давно відхилила імператорська сімʼя, то ж останні роки вона навчалася в Храмі, як талановита молодша священниця, обдарована магією зцілення, що майже на одному рівні з архієпископом, то ж вона могла обирати місце свого навчання, місце проживання та служіння в головному Храмі, чи одному з філіалів, з дозволу архієпископа, звісно. Це стосувалося і заміжжя, кожен служитель Храму, окрім Святої, міг мати сімʼю, то ж Ліліан не соромилася фантазувати про своє майбутнє весілля з принцом Аленом, і те, як вона стане принцесою. Отже, набравшись сміливості, вона попрямувала до єпископа Рухарта.

Ліліан постукала у важкі, деревʼяні двері кабінету архієпископа, в якому вже досить зручно освоївся Рухарт.

— Увійдіть. — почувся чоловічий голос.

Ліліан зайшла до кабінету, де за письмовим столом сидів сивий чоловік, років шістдесяти, в білій рясі єпископа. Він уважно щось собі писав, і навіть не підняв очей, щоб подивитися на того, хто до нього завітав. Ліліан слухняно стояла, чекаючи, доки єпископ закінчить свою справу, і дозволить їй говорити. На щастя, чекати довелося не більше пʼяти хвилин, Рухарт швидко дописав свої папери, та подивився на юну священницю, він знав, що вона до нього прийде, і навіть знає, що саме вона хоче попросити, і їхні цілі були сконцентровані на одній і тій самій людині.

— Юна священниця Ліліан, проходь, я саме хотів з тобою поговорити.

Ліліан стало цікаво, що від неї хотів єпископ.

— Розумієш, щоб щасливо жити, необхідно багато працювати, часто приходиться боротися з різними випробуваннями та перешкодами. Зараз для нас обох, щоб прибрати наступні перешкоди, необхідно мати одну людину. — Рухарт подивився на здивовану реакцію Ліліан, та продовжив: — Нам потрібен принц Ален.

— Принц Ален? В Якому сенсі? — запитала дівчина.

— Він потрібен для хороших цілей. Ти вийдеш за нього заміж, скоро я почну перемовини з імператорською сімʼєю.

Від здивування Ліліан навіть рота розкрила, і мало не заверещала на радощах, але швидко опанувала себе, та запитала.

— Та чи погодиться імператор?