Розділ 30

На при кінці літа ночі ставали дедалі холоднішими, дрібний дощ без кінця мрячив, зволожуючи землю, а холодний та вологий вітер продував до кісток. Двоє вартових з жахом дивилися в напрямку гір, те, що вони бачили вселяло страх в їхні душі...
Олівія сиділа за своїм письмовим столом та читала листа від Алена.
"Минуло вже стільки часу, а ми з учителем ніяк не просунулися в пошуках зрадника. Ми постійно натикаємося на дрібних найманців серед магів, і всі вони говорять одне і те ж саме. З ними зв'язувалися анонімно, потрібно було виконувати не складні завдання, розвідувати державні таємниці, військові маршрути, плани роботи Магічної Вежі чи окремих людей, а за виконані завдання їм присилали винагороду. Вони ніколи не бачили й не чули замовника, але в деяких таємних місцях, вони постійно знаходили не великі записки, з вказівками, а коли хотіли щось запитати, то клали в те місце свою. Винагороду знаходили теж там, але хто їх туди клав не відомо. Олів, останнім часом, у Вежі відбувається щось дивне, як і по всій імперії. Будь обережна."
— Щось насувається... — Олівія задумалася на хвилину, постукуючи вказівним пальцем по столу, але її перервав гучний звук дзвонів оборонної вежі, що о півночі забив тривогу.
Вона вискочила на терасу і майже одразу здригнулася від побаченого. Орда летючих монстрів швидко наближалася до міста. Думати не було часу, тож вона швидко почала одягати свій шкіряний обладунок. В цей час до кімнати залетіла налякана Сара.
— Леді, там тривога, ви будете йти?
— Я маю йти, це мій обов'язок. — Відповіла Олівія затягуючи шнурування на чоботях.
Сара зупинилася всього на секунду, а потім вхопила наплічник, та взялася чіпляти його на плече своєї леді.
— Я допоможу, так буде скоріше.
Олівія швидко зібралася та вискочила з кімнати, де мало не збила з ніг сера Ортіса. Зустрівшись поглядами, вони тільки мовчки кивнули один одному, після чого побігли разом до виходу. На сходах вона зустрілася з Філіппом, і схоже, що він ще гадки не мав, що відбувається.
— Що відбувається?
— На нас напали. — На ходу відповіла Олівія.
— Хто напав?
Філіпп прожив на півночі лише кілька місяців, тому ще не встиг побувати в справжній битві з монстрами. Новобранців мали повести на перше полювання лише після трьох місяців тренувань. Це тільки Олівію, як спадкоємицю, герцог особисто водив полювати з самого початку її тренувань, бо вона має бути сильнішою за решту, отже і тренування у неї будуть складнішими. І хоч Філіпп не знав що відбувається, та безперервний дзвін змусив його тоді швиденько одягнути обладунок та взяти меч в руки. Олівія кинула на нього погляд та відповіла.
— Ну судячи по дзвонах, це хтось летючий.
— Летючий? Ти маєш на увазі чудовисько?
— Ага, з крилами, якщо точніше.
— І що це означає? Ну... Я хочу сказати, що ми маємо робити?
Вони вибігли з замку і на хвилину зупинилися, щоб оцінити ситуацію на вулиці.
— Ну дивлячись що за чудовисько на нас напало... А це Гарпії... Гірше тільки те, що їх багато, — Олівія обернулася до брата, беручи в одну руку меч, а в іншу револьвер, — Філіпп, це означає, що ми не можемо випустити з рук меча, доки хоча б одна з них літає над містом.
Вони сіли на коней, що згідно з інструкціями, були для них підготовлені, і поїхали до внутрішньої стіни фортеці. Оборона зовнішньої та внутрішньої стін не може пропустити монстрів в середину міста, бо тоді постраждають прості жителі. Чим ближче вони наближалися до стін, тим гучніше було чути битву. До них доносився гучний рев монстрів, та крики воїнів.
Гарпії - це величезні птахи, розміром з дорослого чоловіка, більше схожі на яструба, але замість пташиної, їхня голова подібна до людської, що вкрита пір'ям. Вони мають довгі, гострі вуха, та міцні щелепи, з великими зубами, подібними до наземних хижаків. Гарпії збираються у великі зграї, а спосіб їхнього полювання теж схожий на яструба, вони на великій швидкості пікірують до своєї здобичі, хапають її гострими кігтями, та підіймають в повітря, відносять до гнізда, або одразу ж з'їдають, якщо жертва не велика. Часто, коли жертва занадто пручається, Гарпія може просто кинути її з висоти, щоб та розбилася об землю. після чого, вже можна буде розпочинати свою трапезу. Боротися з ними важко, бо під час свого полювання вони весь час проводять повітрі.
В обороні фортеці від летючих монстрів допомагають вежі з лучниками, а також катапульти та арбалети, розміщені на зовнішніх та внутрішніх стінах. Окрім цього, не погано допомогла і нова зброя, якою Олівія забезпечила воїнів. Це були магічні мечі, револьвери та ручні арбалети, все це добре допомогло у боротьбі з таким небезпечним ворогом.
Олівія знала де слід шукати герцога, він обов'язково буде там, де йшла най запекліша боротьба, місце де було найбільше скупчення монстрів. Вона зупинилася, та роззирнулася навколо. Темна Ніч старанно провела вуличне освітлення міста, тому при потребі можна було освітити всю фортецю. І хоча освітлення було все ж не достатньо для темних північних ночей, проте в теперішній ситуації це добре допомагало. Гарпії напали з боку східної стіни, всього кружляло близько кількох сотень монстрів.
— Туди, до східної стіни, — Вказала Олівія, і вони разом попрямували до місця протистояння.
Але коли вони нарешті добралися, Гарпії вже прорвалися крізь оборону внутрішніх стін, та почали полювати на простих людей, що не встигли сховатися в укриття. Вони хапали людей, підіймали в гору та кидали на землю, або ж одразу роздирали своїми кігтями чи щелепами, вони проломлювали дахи та пробивали вікна, хапали з землі важкі предмети, та кидали по будівлях. Всюди чулися крик поранених людей, та плач наляканих дітей, ще більше страху навіювали пронизливі крики Гарпій. З такими монстрами було важко боротися, воїни метали списи та стріли, монстрів, що приземлялися, добивали мечами.
— Що це за монстри такі, ти з ними вже зустрічалася? — Гукнув Олівії Філіпп.
На що вона помотала головою.
— Ні, тільки в книжках про них читала, ну і ще капітан Джоіль трохи розповідав, головне не дати їм підняти себе в повітря, тоді є шанс на перемогу в прямому бою, будь обережний, вони досить розумні та підступні створіння.
Тільки Олівія це промовила, як до них наблизилася пара гарпій. Вони розкрили свої крила та голосно заревіли, лякаючи цим коней, що були трохи більшими за Гарпій. Звісно що коні були налякані, тому різко поскидали своїх вершників, і дременули геть. Олівія добре трималася в сідлі, тому її кінь не міг її скинути, але і втекти йому не дозволили, то ж він просто впав на землю, придавивши при цьому Олівію.
— Господи, знову ти на мене звалився, ну що за не щастя! — Роздратувалася дівчина, вибираючися з-під свого скакуна.
Щойно Філіпп підвівся, як на нього напала одна з Гарпій, та він вчасно від неї відбився за допомогою меча. В це момент Олівія вже звільнилася, тож вона швиденько підскочила і відрубала монстрові половину крила, від чого той голосно заревів. Філіп вчасно скористався моментом, та добив Гарпію. Ортісу пощастило менше, мало того, що він досить не вдало впав, та забився головою в бордюр дороги, одразу ж після цього, Гарпія схопила його за ногу, намагаючись підняти в повітря. Його врятував ручний арбалет, що був виданий Олівією. Ортіс швидко дістав його з-за спини, та вистрілив прямо в монстра, гвинт розірвав грудну частину Гарпії, тож битва була завершена, але Ортісу добре дісталося.
— Ти поранений, повертайся в замок, або ж сховайся десь доки не стане безпечно, твої рани слід обробити. — Скомандувала Олівія.
— Пані, я не хочу просто відсиджуватись в безпеці, доки решта бореться з чудовиськами, краще піднімуся до стрілецької вежі, допоможу хоча б заряджати арбалети.
Олівія довго не думала, бо не було часу на роздуми чи обговорення.
— Добре, вирішуй сам, головне будь обережним.
Вона знову озирнулася навколо, Гарпій було забагато, вони великі та сильні, на одинці з ними важко боротися, але разом було ефективніше. Вона взяла свого револьвера, зняла запобіжник, та звернулася до Філіппа.
— Тобі ж видавали такий? — Філіп кивнув, та дістав свій револьвер, а вона продовжила, — Давай разом, так буде ефективніше.
— Добре, але ти впевнена? Ти спадкоємиця, може тобі краще було б перечекати?
— Філіпп, забудь про дурні аристократські послаблення, саме тому, що я спадкоємиця, на мені лежить більше відповідальності, ніж на тобі чи на комусь іншому, окрім герцога. Ти звик, що чим вищий в людини статус, тим більшими благами вона користується, але на півночі це не працює, бо тут все якраз навпаки, чим вище я стою над рештою, тим більше зусиль я маю докладати. Тож припини сумніватися і готуйся до бою.
Тримаючись разом, вони вступили в бій. В повітрі Гарпій було важко дістати, тож вони стріляли по них з револьвера, а коли підстрелений звір сідав на землю, його добивали мечем. Таким чином вони й боролися, спочатку змушували їх сідати на землю, а потім один відвертав увагу, а інший добивав. Та вони не скрізь встигали, багато людей постраждало від нападу монстрів, багато було поранених, або вбитих, багато людей лишилися домівок чи домашнього скота. Гарпії носилися містом, влаштовуючи справжній безлад, і Олівія з Філіппом були не одні, хто намагався їх зупинити. Капітан Джоіль теж відчайдушно боровся з ними, рятуючи полонених та поранених людей, з гострих пазурів смерті. Помічник Шен теж був тут, він вигадав власний спосіб боротися з летючими монстрами. Шен забирався на дахи чи балкони будинків, підбирав слушну мить, а потім кидався на Гарпію, що пролітала повз, пронизуючи її гострими кинджалами. Десь попереду, в глибині міста чулися гучні постріли револьверів, та мерехтіли яскраві спалахи магічних кілець, очевидно Фіона зі своєю командою магічних механіків теж вийшли боронити місто від монстрів.
Боротьба проходила досить важко, доки не пішов дощ. Олівія подивилася в чорне, нічне небо, відчуваючи на собі краплі холодного дощу, вона зрозуміла, як їм щойно пощастило. Під час дощу, пір'я Гарпій сильно намокає, і з їхніми великими тілами їм стає важко літати, тому вони вимушені приземлятися на землю. А це означає, що в людей нарешті з'явилася перевага в бою.
За лічені хвилини дрібний дощ перетворився в справжню зливу, і Гарпії одна за одною посипалися з неба, як яблука з дерева, мокрі та смердючі, вони топтали багнюку своїми масивними лапами, тягаючи за собою важкі крила, кидалися на кожну людину чи воїна, що траплялися їм на шляху, намагаючись роздерти їх на шматки.
— Філіпп, зараз вони не можуть літати, розділимося! — Крикнула до брата Олівія.
І хоча через шум дощу, крики людей та монстрів, її було ледве чутно, він одразу зрозумів її наміри, але відпускати її окремо не хотів, тому швидко побіг за нею, і вхопивши її за плече обернув до себе та заволав:
— І куди ти зібралася? Ти хочеш вийти сам на сам з цими тварюками, Олівія, це небезпечно, ти можеш загинути, це не просте тренування на площі, чи полювання в колі досвідчених мисливців. Це не іграшки, це справжній бій до смерті, ти розумієш? Тобі краще перечекати це в безпечному місці, або просто не відходь від мене.
Олівія відкинула його руку, та дивлячись йому в обличчя відповіла:
— Ти занадто недооцінюєш мої здібності, я тобі вже говорила, щоб ти не прирівнював мене до столичних леді, я не така як вони, я здатна себе захистити, а коли мені потрібна буде допомога я обов'язково тебе покличу!
В його словах Олівія не бачила нічого поганого, лише страх та переживання, але дивлячись на те, як він боровся з монстрами не можна було припустити, що він їх боїться, тоді до чого ж цей страх? Філіп опустив руку, і зніяковівши, відвів погляд, він не хотів її відпускати без нагляду, проте більше не мав, що сказати. Олівія згадала, як нещодавно, вона погодилася доти йому останній шанс стати справжнім братом, а те, як він зараз себе повів, справді схоже на брата, йому не вистачало лише трошки більше впевненості в її силах, але це вже не його провина, адже вона ще жодного разу не демонструвала йому свої справжні здібності.
— Добре, я далеко не відходитиму, давай просто будемо в полі зору один одного, все ж таки, в мене більше досвіду боротьби з монстрами. — Посміхнулася Олівія, та продовжила битву.
Одна... Друга... Третя... П'ята...Дев'ята... Їм кінця не має, Олівія вже збилася з рахунку, руки вкрилися мозолями від меча, а ноги гуділи, важко пересуваючись по слизькій землі, розмоченій дощем, та розтоптаній монстрами. Кожен м'яз її тіла болів та благав про відпочинок, та зупинятися не можна було. Прямо перед нею одна з Гарпій вхопила якогось бідолагу за ногу своїми звірячими щелепами, й волокла його вулицею, не вдоволено буркаючи при цьому, наче обурюючись що він був занадто важким. Олівія прицілилася, та вистрілила потворній пташці в шию, але та дуже не вчасно смикнулася, і магічна куля промазала, поціливши їй в передпліччя. Гарпія випустила з пащі ногу чоловіка, та сердито заревіла на Олівію, вона розкинула свої крила в боки, та грізно підняла передню частину свого тіла, готуючись напасти.
— От халепа... Це був останній постріл... — Пробурчала собі під ніс дівчина, та сховала револьвер. Цього разу вона обхопила свого меча обома руками, стаючи у правильну стійку, щоб бути готовою до нападу розлюченого монстра. На щастя, Гарпія уже була поранена, тому довго боротися з нею не довелося, та оступившись в бою, вона підвернула собі ногу, і це ще більше її роздратувало, ніж порожній барабан револьверу. Останній завданий удар, все ж зміг повалити ворога, але меч міцно застряг в грудині монстра, Олівія смикала його, але він ніяк не піддавався, її сили було не достатньо. Вона відволіклася всього на декілька хвилин, а по заду вже прокрадалася інша Гарпія. Доки Олівія смикала свого меча, вона не звернула уваги, що за її спиною вже хтось стояв, пташка розкинула крила та махнула лапою залишаючи глибокі подряпини на спині дівчини. Вона відчула поштовх, а за ним різкий пекучий біль, що струмом розійшовся по всій спині, Олівія впала на одне коліно, та швидко обернулася, беручи в руки арбалет. Це була остання зброя, яку вона може використати прямо зараз, залишився лише один арбалет, два постріли до перезаряджання, отже, два постріли, щоб збити Гарпію з ніг, а краще й зовсім вбити. Вона спробувала прицілитися, та виснажені руки тремтіли як не свої. Ще раз напруживши всі м'язи, та відчувши пекельний біль в спині, вона таки прицілилася та випустила арбалетний гвинт, що розніс голову Гарпії на шматки. Тільки но полегшено зітхнула, як по заду знову пробралася чергова перната нападниця, цього разу вона не встигла нічого зробити, як голова монстра зі свистом меча злетіла з плечей, а Олівію вмило чорною кров'ю. Знову сталося те, чого вона найбільше не любила в полюванні. Чомусь саме їй постійно не щастило, і майже кожного разу вона була вся в тій клятій чорній крові. Олівія витерла обличчя рукою, зціпивши від роздратування свої зуби, і коли вона гидливо змахнула рукою, щоб струсити залишки крові, то нарешті відкрила очі. Перед нею стояв Філіпп, він нічого не говорив, а просто насуплено дивився на неї.
— Нічого не говори, сама знаю. — Заговорила дівчина, зручно вмощуючись на якусь дерев'яну бочку, що стояла поряд. Філіпп кинув погляд на її меч, що досі стирчав з грудини монстра, та підійшов ближче. Він не знав, що вона поранена, бо і сам в той час боровся з нападником, а оскільки вона вся була в плямах крові та бруду, то вже й не розбереш, та і часу розбиратися не було, він просто подумав, що вона, напевно, і справді виснажена, така ніч навіть для нього, здорового хлопця була виснажливою, що вже говорити про тринадцятирічну дівчину, навіть якщо вона і була натренована.
— Допомогти тобі з цим?
Олівія подивилася на свого меча, а потім на припухлу ногу, покрутивши плечем, вона ще більше відчула біль в спині, то ж було зрозуміло, що з мечем їй зараз не впоратись.
— Немає потреби, здається їх лишилося не багато, я... — Вона підняла арбалет у своїй руці та додала, — Обійдуся ось цим.
В неї з собою будо ще два десятки запасних гвинтів, вона швидко робила два постріли, перезаряджала, і знову стріляла. На щастя Гарпій і справді лишилося не багато, та й Філіпп не відходив від неї далеко, наче здогадався, що щось було не так.
За кілька годин запеклого протистояння, Гарпії нарешті були переможені, але багато з них змогли втекти, як тільки дощ скінчився. Місто зазнало не малої шкоди, багато будівель було пошкоджено, і зараз, коли небезпека минула, власники оглядали все, підраховуючи збитки. Сонце вже почало сходити, освітлюючи той безлад, що вчинили монстри. Навколо було багато поранених, ті, хто вцілів не знали, що їм робити зі своїми рідними, що покусані монстрами, стікали кров'ю. Олівія трохи спостерігала за ними, а потім покликала:
— Гей, чого ви чекаєте, беріть воза з кіньми, збирайте поранених та везіть їх до лікаря, з такими ранами самостійно не впоратись!
Отримавши наказ, люди заметушилися, і згодом поранених по всьому місту почали звозити до будинку лікаря. Відділ Святого Храму в герцогстві Гілберт пустував, бо архієпископ Оландер не хотів допомагати герцогу, тож і своїх священників сюди відправляв тільки тоді, коли надходив прямий наказ самого імператора, та й то відправлялися тільки найслабші та най нездарніші священники, що були не потрібні Оландеру. Тож лікувати хворих в герцогстві можна тільки традиційним способом, тобто за допомогою ліків на основі трав, або алхімічного зілля.
Філіпп підійшов до Олівії, і з близької відстані, коли навколо вже стало видно, він нарешті помітив, що його сестра виглядає зовсім блідою.
— Ти як?
Якщо подивитися на неї з боку, то її вигляд був, м'яко кажучи, не з приємних, для співбесіди. Вона згорблено сиділа на дерев'яній діжці, з голови до ніг замурзана в багнюку та чорну кров монстрів, в перемішку з власною червоною. Її шкіряний обладунок був подертий то тут, то там, кігтями Гарпії. Її волосся, що колись було зібране у міцний хвіст, тепер було закудлане, засмоктане та брудне. Її руки, вкриті мозолями від руків'я меча, знесилено тремтіли. Коли Філіпп заговорив до неї, вона повільно підняла голову, та подивилася на нього жалісливим поглядом. Її нога відмовлялася рухатись, а поранена спина все сильніше боліла, зараз їй наче малій дитині, по справжньому захотілося, щоб хтось попіклувався за неї. Вона насупилася, а її щоки ображено надулися.
— Я поранилася, нога болить, і спина, сама не дійду до замку.
Вона зробила це не навмисне, але Філіпп аж рота прикрив рукою, бо такою Олівію він ніколи ще не бачив. Дійсно, вона його молодша сестра, і тепер, коли його очі нарешті розкрилися, він більше не хотів їх закривати, бо як можна було всі ці роки не помічати таку маленьку сестричку, він був просто дурнем.
— Добре, я зрозумів тебе, — Відповів він, нишком посміхаючись, він підійшов та присів спиною до неї, — Давай я донесу тебе на спині до замку, Сара допоможе тобі прийняти ванну, а я покличу герцогського лікаря.
Олівія здивувалася, але відмовлятися не хотіла, бо сама б не дійшла, та й чекати на когось іншого не хотіла, бо сил зовсім не лишилося. Тож вона мовчки видерлася на спину братові, міцно обхопивши його обома руками, таким чином вони попрямували до замку.
Десь між зовнішньою та внутрішньою стінами фортеці, Оскар Гілберт стояв на полі, вкритому трупами монстрів, та деяких поранених воїнів. Він озирнувся, навколо вже світало, і той хаос, що спричинили Гарпії припинився, більшість монстрів було затримано на цій лінії основними військовими силами, їм допомагали лучники на стрілецьких вежах, та арбалети на зовнішній стіні. Але по при всіх їхні зусилля, деяка частина монстрів, все ж прорвалася в місто, і він боявся зайти крізь ворота, і побачити той жах, який вони могли наробити.
Та як би Оскар не боявся, на його подив, в місті ситуація була не на стільки плачевна, як він очікував. По дорозі до замку, він дізнався, що цієї ночі, боротися за місто вийшли Олівія з Філіппом, капітан Джоіль та помічник Шен на східній частині, та Фіона Кольт зі своїми магами в центральній та південній частині, а на північній, де був розташований замок Гілберта, боронили чергові воїни, що цієї ночі залишалися на варті в замку. Не захищеною лишилася тільки західна частина, та схоже, що доки туди добралися Гарпії їх лишилося вже не багато. Пройшов дощ, і почало світати, тож вони просто пролетіли повз цю частину міста. Та все ж кілька десятків Гарпій втекли в західному напрямку, і якщо вони раптом, змінять свій курс трохи південніше, то за кілька діб, можуть потрапити на територію Магічної Вежі, тоді маги з ними розберуться. Але якщо полетять зовсім на південь, то потраплять на територію Столиці, тоді точно будуть жертви. Оскар вирішив, що краще буде попередити інші герцогства, якщо вони будуть готові, то жертви можна буде звести до мінімуму. Тож він одразу відправив гінців до всіх герцогств з попередженням про небезпеку, які залишаться там щоб швидко попередити Оскара на випадок нападу монстрів через будівлю телепортації. Трохи згодом, він збере по загону хороших воїнів, щоб відправити їх вартувати в кожне герцогство. Як головнокомандувач імперської армії він зобов'язаний відловити всіх монстрів, що пробралися з гір через його герцогство, та потрапили до імперії.
Коли він повернувся до замку, то дізнався, що Олівія була поранена Гарпією, він був дуже засмучений цією новиною, адже ні він сам, ні його племінник Філіпп не отримали жодних поранень, окрім кількох дрібних синців, чи подряпин, тоді як тринадцятирічна дівчинка, що без належного досвіду мусила справлятися з такими тварюками лежала зараз з роздертою спиною і, як на зло, той старий йолоп Оландер, позабирав усіх священників, хоча в теперішній ситуації, їм би допоміг навіть най слабший серед них. Трохи об мудрувавши цю ситуацію, Оскар написав листа, та попросив одного з магів Фіони, що міг принаймні в один бік використати коло телепортації до Магічної Вежі, наказавши віддати листа прямо в руки принцу Алену.