Розділ 27. Заздрість. Сварка з братом.

Ліліан спостерігала за тим, як танцювали Олівія з Аленом, вона затискала долоні та кусала губи, бо нервувалася, злилася та ревнувала.

«Що це значить? Чому вони разом? Як саме вона змогла привернути його увагу? В Олівії немає нічого особливого, вона просто нікому не потрібна дитина, яку покинула її родина. Я власними руками забирала в неї все, що хотіла, і прихильність її батька, і її братів, і звання леді герцогського дому, мене всі любили та співчували мені, бо я зробила її злодійкою, яку кожен зненавидів та засуджував, після чого та, підігнувши хвіст втекла на північ разом з дядьком. Вона мала там і сидіти собі тихенько, все одно з того, що вона успадкувала родові сили, буде мало користі, бо вона ніщо, в порівнянні зі мною. Тільки погляньте на неї, височенна, її руки вже у тринадцять років виглядають мʼязистими як у юнака, а її груди... Ну таке собі, мої форми на багато пишніші, а тіло струнке та тендітне, ідеальне для леді... Але чому він так на неї дивиться? Чому тримає її талію так ніжно, наче кришталеву вазу? Чому вона, а не я? Це я мала бути на її місці. Якби вона не підійшла першою, він би обовʼязково запросив би мене, бо я тут най привабливіша, вона викрала його у мене.»

А з іншого боку Лістер Отто й сам не розумів, що він відчував. Коли він дивився на цю щасливу парочку, йому хотілося підійти, та розʼєднати їх, щоб вони не танцювали, і щоб не стояли так близько один до одного, і щоб не посміхалися один одному. Він був її нареченим цілих пʼять років, але чому ж вона жодного разу не посміхалася йому, і чому вони жодного разу не танцювали разом? А тепер вона щасливо проводить час з іншим? Як вона сміє? Вона не може бути щасливою після того, як кинула його, вона мала приповзти назад, до його ніг, та проситися не покидати її, але зараз вона посміхається іншому. Але ж чому його це так хвилює? Чому так нестерпно спостерігати за цим? Він ніяк не міг цього зрозуміти, це здавалося не правильним, не справжнім.

* * *

Ален ніжно тримав Олівію однією рукою за талію, а іншою за руку, вона була так близько, і така вродлива, його серце шалено колотилося, від хвилювання, і він боявся, що Олівія почує цей стукіт. Це вперше він танцював з дівчиною, ще з першої їхньої зустрічі, коли йому було десять, він вирішив, що саме вона буде його дружиною, а якщо не вона, то ніхто в цьому світі не зможе її замінити.

Після того, як він зміг вийти з магічної вежі, на кожному бенкеті, леді різного віку, трохи старші, чи трохи молодші, намагалися привернути його увагу, але його це лиш дратувало. Він не мав досвіду спілкування з представницями жіночої статі (маги — жінки не рахувалися, бо всі вони були специфічними особами), він не знав як ввічливо відмовляти їм, тому вирішив просто не звертати на них увагу. Це до речі, стосувалося всього, що він вважав не цікавим або не важливим, усе це він просто ігнорував. Але траплялися випадки, коли деякі самовпевнені леді, навмисне намагалися, ніби випадково, впасти в його обійми, чи давити на жалість слізьми, або просто зізнавалися йому. В таких випадках доводилося говорити прямо, щоб вони раптом не подумали повторити це знову. Такі дії були йому вкрай не приємними.

Тепер в його обіймах, нарешті, леді, яку він сам обрав, саме тому він дуже хвилювався. А дарма, бо Олівія здається, була в такому ж положенні. Вона теж хвилювалася, але не тому, що й Ален, а через те, що боялася помилитися в танці, їй страшно було наступити йому на ногу, він був занадто привабливим, не можна було дозволити собі розслабитися поруч з ним. Її духовний вік був на багато старшим, ніж її теперішнє тіло, вона боялася не втриматися, забутися та дозволити собі зайвого, тому трималася як чемна тринадцятирічна дівчинка. Тим більше там навколо герцога вже цілий симпозіум зібрався, всі пильно спостерігали за ними.

Ален теж побачив те зібрання наглядачів, і тихенько засміявся, в цей момент, Олівія рефлекторно підняла голову на звук, та зустрілася з ним поглядом, але швидко відвела його, бо здалося, що серце от-от вирветься з грудей. Але дуже вчасно, танець закінчився, і вони знову повернулися до своїх компаній.

— Що це? Що це було? Ти та принц Ален? Що між вами? Ви близькі? Чому він танцював з тобою? — не припиняла допитувати її Амайя.

— Не так швидко, я... Пізніше розповім. — Олівія відповіла їй тим самим, що і вона раніше.

— Ось як? Угу, я запамʼятала це. Ти така підступна. — пожартувала Амайя.

Малік все ще не розумів їхнього спілкування, та по його виразу обличчя, Еліан вже знав, що йому слід час від часу давати короткі пояснення цьому хлопцеві, а то він бідолашний, геть заплутається.

— Все гаразд, вони завжди так вільно спілкуються, говорять все, що здумають, саме це мала на увазі Олівія, коли говорила, що між нами немає ні віку, ні статусу, ми абсолютно рівні один перед одним.

Бенкет продовжувався, усі розважалися, спілкувалися та танцювали. Свій другий танець Олівія танцювала з герцогом Гілбертом, при чому він робив це ідеально, імператриця Ізабелла навіть назвала їх найкращою парою батька та доньки, герцог Морган аж зуби зціпив, як тільки почув це.

Коли вони повернулися, до Олівії підійшов Лістер Отто, очевидно, що його батько знову відправив його клинці підбивати.

— Леді Олівія, потанцюймо.

Оскар кинув на нього зневажливий погляд, він не хотів, щоб його дочка звʼязувалася з кимось подібним. Та вона і сама не горіла бажанням, таким людям тільки привід дай. Сьогодні один танець, а завтра вся імперія говоритиме, що вони відновили заручини. Нащо такий клопіт?