Розділ 27

Ліліан спостерігала за тим, як танцювали Олівія з Аленом, вона затискала долоні та кусала губи, бо нервувалася, злилася та ревнувала.
"Що це значить? Чому вони разом? Як саме вона змогла привернути його увагу? В Олівії немає нічого особливого, вона просто нікому не потрібна дитина, яку покинула її родина. Я власними руками забирала в неї все, що хотіла, і прихильність її батька, і її братів, і звання леді герцогського дому, мене всі любили та співчували мені, бо я зробила її злодійкою, яку кожен зненавидів та засуджував, після чого та, підігнувши хвіст втекла на північ разом з дядьком. Вона мала там і сидіти собі тихенько, все одно з того, що вона успадкувала родові сили буде мало користі, бо вона ніщо, в порівнянні зі мною. Тільки погляньте на неї, височенна, її руки вже у тринадцять років виглядають м'язистими як у юнака, а її груди.. ну таке собі, мої форми на багато пишніші, а тіло струнке та тендітне, ідеальне для леді...Але чому він так на неї дивиться? Чому тримає її талію так ніжно, наче кришталеву вазу? Чому вона, а не я? Це я мала бути на її місці. Якби вона не підійшла першою, він би обов'язково запросив би мене, бо я тут най привабливіша, вона викрала його у мене."
А з іншого боку Лістер Отто й сам не розумів, що він відчував. Коли він дивився на цю щасливу парочку, йому хотілося підійти, та роз'єднати їх, щоб вони не танцювали, і щоб не стояли так близько один до одного, і щоб не посміхалися один одному. Він був її нареченим цілих п'ять років, але чому ж вона жодного разу не посміхалася йому, і чому вони жодного разу не танцювали разом? А тепер вона щасливо проводить час з іншим? Як вона сміє? Вона не може бути щасливою після того, як кинула його, вона мала приповзти назад, до його ніг, та проситися не покидати її, але зараз вона посміхається іншому. Але ж чому його це так хвилює? Чому так нестерпно спостерігати за цим? Він ніяк не міг цього зрозуміти, це здавалося не правильним, не справжнім.
***
Ален ніжно тримав Олівію однією рукою за талію, а іншою за руку, вона була так близько, і така вродлива, його серце шалено колотилося, від хвилювання, і він боявся, що Олівія почує цей стукіт. Це вперше він танцював з дівчиною, ще з першої їхньої зустрічі, коли йому було десять, він вирішив, що саме вона буде його дружиною, а якщо не вона, то ніхто в цьому світі не зможе її замінити.
Після того, як він зміг вийти з магічної вежі, на кожному бенкеті, леді різного віку, трохи старші, чи трохи молодші, намагалися привернути його увагу, але його це лиш дратувало. Він не мав досвіду спілкування з представницями жіночої статі (маги - жінки не рахувалися, бо всі вони були специфічними особами), він не знав як ввічливо відмовляти їм, тому вирішив просто не звертати на них увагу. Це до речі, стосувалося всього, що він вважав не цікавим або не важливим, усе це він просто ігнорував. Але траплялися випадки, коли деякі самовпевнені леді, навмисне намагалися, ніби випадково, впасти в його обійми, чи давити на жалість слізьми, або прямо зізнавалися йому. В таких випадках доводилося говорити прямо, щоб вони раптом не подумали повторити це знову. Такі дії були йому вкрай не приємними.
Тепер в його обіймах, нарешті, леді, яку він сам обрав, саме тому він дуже хвилювався. А дарма, бо Олівія здається, була в такому ж положенні. Вона теж хвилювалася, але не тому, що й Ален, а через те, що боялася помилитися в танці, їй страшно було наступити йому на ногу, він був занадто привабливим, не можна було дозволити собі розслабитися поруч з ним. Її духовний вік був на багато старшим, ніж її теперішнє тіло, вона боялася не втриматися, забутися та дозволити собі зайвого, тому трималася як чемна тринадцятирічна дівчинка. Тим більше там навколо герцога вже цілий симпозіум зібрався, всі пильно спостерігали за ними.
Ален теж побачив те зібрання наглядачів, і тихенько засміявся, в цей момент, Олівія рефлекторно підняла голову на звук, та зустрілася з ним поглядом, але швидко відвела його, бо здалося, що серце от-от вирветься з грудей. Але дуже вчасно, танець закінчився, і вони знову повернулися до своїх компаній.
— Що це? Що це було? Ти та принц Ален? Що між вами? Ви близькі? Чому він танцював з тобою? — Не припиняла допитувати її Амайя.
— Не так швидко, я... пізніше розповім. — Олівія відповіла їй тим самим, що і вона раніше.
— Ось як? Угу, я запам'ятала це. Ти така підступна. — Пожартувала Амайя.
Малік все ще не розумів їхнього спілкування, та по його виразу обличчя, Еліан вже знав, що йому слід час від часу давати короткі пояснення цьому хлопцеві, ато він бідолашний, геть заплутається.
— Все гаразд, вони завжди так вільно спілкуються, говорять все, що здумають, саме це мала на увазі Олівія, коли говорила, що між нами немає ні віку, ні статусу, ми абсолютно рівні один перед одним.
Бенкет продовжувався, усі розважалися, спілкувалися та танцювали. Свій другий танець Олівія танцювала з герцогом Гілбертом, при чому він робив це ідеально, імператриця Ізабелла навіть назвала їх найкращою парою батька та доньки, герцог Морган аж зуби зціпив, як тільки почув це.
Коли вони повернулися, до Олівії підійшов Лістер Отто, очевидно, що його батько знову відправив його клинці підбивати.
— Леді Олівія, потанцюймо.
Оскар кинув на нього зневажливий погляд, він не хотів, щоб його дочка зв'язувалася з кимось подібним. Та вона і сама не горіла бажанням, таким людям тільки привід дай. Сьогодні один танець, а завтра вся імперія говоритиме, що вони відновили заручини. Нащо такий клопіт?
— Еее... — Вона скривилася, наче перед нею було щось огидне, — Я не можу, я вже пообіцяла серу Ортісу танець!
Вона раптом обернулася, схопила Ортіса за руку та потягнула шокованого чоловіка танцювати. Взагалі то він був не проти, бо давно відносився до неї, як до молодшої сестри, тому швидко зрозумів в чому справа, і підіграв їй, адже захист леді від не бажаних залицяльників, також входить в обов'язки як брата, так і лицаря-охоронця.
Оскар теж був не проти, за цей час він зрозумів, що цьому лицареві можна довіряти, тому так навіть краще. Менше буде зайвого клопоту з кавалерами. Він подивився на Лістера, який тимчасово втратив дар мови, та знизав плечима, мовляв: "Я тут ні при чому, тобі просто не пощастило".
Пізніше, коли до закінчення бенкету залишалося зовсім мало часу, до Олівії підійшла компанія людей. В цей час вона стояла спиною, і коли помітила як погляд Амайї перемістився позаду неї, а обличчя перекосилося, вона зрозуміла, що позаду хтось стоїть. Вона різко обернулася, і справді, за нею стояли її брат Ліам, Лістер Отто та Ліліан — ця не розлучна компанія.
— Давно не бачилися, Олівія. — Заговорив Ліам, він стояв гордо, як і завжди та дивився на неї зверху в низ, що Олівія терпіти не могла в людях. Хто дав йому право вважати себе кращим за інших, бувши при цьому просто пихатим вискочкою? Олівія не горіла бажанням з ними розмовляти, в їхній компанії один пихатіше іншого, то які можуть бути з ними розмови. Вона роздратовано закотила очі, та відповіла:
— Ага, давно. — Олівія кинула сердитий погляд на Лістера.
"От же ж телепень, сам не впорався, то привів підтримку."
— Сестро, ми так давно не бачились, я сумувала. Ти не написала жодного листа за ці кілька років. Як же так? Ти досі сердишся на мене? Я можу тебе зрозуміти, але ж твої брати не винні, ти маєш підтримувати з ними зв'язок, ви ж рідні люди все-таки...
— Що ти верзеш? — не витримала Олівія, — За що це я мала на тебе сердитися, розкажи но мені. Ти знову щось вигадала та починаєш придурюватися, щоб усі тебе пожаліли, та подумали яка ж я негідниця?
— Сестро... Я не... Та ні... Це не так... — Розревілася Ліліан, прикриваючи долонею підступну посмішку.
— Богине, ну що за стара схема? — Втрутилася Амайя, і всі здивувалися.
А Ліліан вже зраділа, бо була впевнена, що коли покаже яка Олівія злодійка, її друзі покинуть її, та осудять. Так було з її рідними, з батьком, братами та нареченим, навіть прості прохожі так реагували, тому і вони обов'язково покинуть її. Та на жаль, Амайя вже наперед розкусила її жалюгідний план.
— Ти ж навмисне говориш такими закрученими фразами, ніби ти така хороша, бідна та нещасна, а підступна Олівія знущається з тебе, але ж ти супер благородна, тому великодушно пробачаєш її грішну душу. А на справді ж он посмішка з лиця не сходить, долоні маленькі, а посмішка мало до вух не дістає, хоч прикривай, хоч ні, я добре знаю, як саме рухаються людські м'язи на обличчі під час посмішки. Що за виставу ти тут влаштувала? На це ще хоча б хтось ведеться?
Цього Ліліан не очікувала, вона витріщила очі на Амайю, та розлючено заревіла:
— А ти хто така, як ти смієш влізати в чужі сімейні розмови? — Швидко схаменувшись, що її образ було розкрито, Ліліан, знову прикрила рота, — Я ... Я просто...
— Леді, вам і справді слід було змовчати, така поведінка не достойна вихованої леді. — Відчитав Амайю Ліам.
— А чого це ти її виховуєш? Ти хто такий? Ти їй ні хто, тож яке ти маєш право закривати їй рота? Вона завжди говорить тільки правду, не її проблеми, коли пихаті люди не готові почути цю правду. — Заступилася за неї Олівія.
Вона була обурена. Це ж на стільки йому промили мізки, що навіть почувши правду, він не звернув на це увагу. Та чому тут дивуватись, так було завжди. Вони завжди вірили їй, і ніколи не думали про те, як почуває себе Олівія, після подібних ситуацій. Він ніяк не міг зупинитися, бо раніше Олівія тільки мовчки сприймала критику, або ж починала виправдовуватися, а тепер вона відверто виступає проти. Як таке могло статися?
— Олівія, думай з ким ти розмовляєш, та де знаходишся. — Заскреготав зубами Ліам.
— Пане Морган, думаю вам теж слід згадати хто перед вами. — Вступився сер Ортіс, але Олівія підняла руку, показуючи, щоб зараз він не втручався.
— Не варто, сер Ортіс, такі як він, ніколи не думають про інших.
Ліам кинув презирливий погляд на лицаря, та продовжив давити на Олівію.
— А ти змінилася, стала гордою, навіть не підійшла, щоб привітатися з батьком, тобі має бути соромно, все-таки він твій батько, ти маєш бути вдячна йому за ті десять років, що прожила в достатку в герцогстві Морган, не дивлячись на постійні проблеми, що ти створювала.
Це була остання крапля. Терпець Олівії, що до останнього тримався, нарешті луснув.
— Ліам. Мій батько, он там стоїть, бачиш, з імператором спілкується, — вона вказала на Оскара Гілберта, — це мій батько, що виховує мене, навчає та підтримує. Батько, що у будь-якій ситуації, залишатиметься на моєму боці, і віритиме мені в першу чергу... А он той, — вона вказала пальцем на герцога Моргана, — Ну, він був просто чоловіком, що допоміг мені з'явитися на світ, після чого, безвідповідально покинув напризволяще, і за десять років я і сліду його не бачила, мене виростила прислуга, і ніхто мене не виховував, і не навчав, навмисне, щоб я нездарою виросла. Довгими, темними та холодними ночами я молилася Богині, благала, щоб мій батько нарешті згадав про мене, але ніхто не приходив, він просто ігнорував мене, а ви тільки те й робили, що звинувачували мене у всіляких ганебних речах, які Ліліан та її мати, самі ж і вигадували, бо їм так було зручно, бо так всі любили Ліліан, а мене ненавиділи, а ви всі їм вірили, і жоден з вас навіть не подумав про мене. Як мені було жити, коли за спиною всі шепочуться та обзиваються, прислуга в замку і та знущається що дня. Я ніколи не забуду смак цвілої їжі та черствого хліба, що один раз на день мені приносили поїсти, і то не щодня, головне щоб з голоду не померла. А ти говориш про вдячність, яка може бути вдячність за той жах, що я пережила в герцогстві Морган?
Вона хвилювалася, задихаючись від власних емоцій, Олівія міцно затискала долоні, бо не могла дозволити собі випустити жодної сльозинки перед такими нікчемними людьми.
— Що ти?...
Доки всі переварювали щойно почуті слова, висока постать загородила Олівію від розгніваного погляду Ліама та решти.
— Досить. Зараз вам краще піти.
Олівія підняла голову і побачила міцну спину Алена.
"Він був поруч? Він все чув? Що тепер він про мене подумає?"
Ліам був дуже здивований, чого це принц Ален заступився за неї? Він ніяк не міг піти, доки не дізнається які ще проблеми створила ця особа.
— Ваше високість, які стосунки вас пов'язують з моєю сестрою?
Ален не любив вести пусті балачки з не приємними йому людьми, тому він відверто скривився.
— Тц, я напевно, не достатньо голосно говорив?
Ліліан в цю мить, уже забула все, що до цього говорила, вона нарешті побачила шанс наблизитися до цього красеня, тому різко схопила його під руку, та знову почала свою гру:
— Ох, ваше високість, вам не слід турбуватися, це просто наша сестра, як завжди вередує, та ми вже звикли до такої поведінки, тому не сердимось, і вам не слід....
— Ліам Морган! Негайно забери від мене це створіння! — Підвищив голос Ален, та штовхнув Ліліан у бік Ліама, навіть не турбуючись чи її хтось впіймає.
Йому було огидно відчувати її липкі, безсоромні руки. Він був розлючений на цих людей, та на всіх мешканців замку Морган. Ален стояв неподалік, коли вони підійшли до Олівії, і чув все, що вони говорили. Колись він просив, щоб вона розповіла йому про своє дитинство, але Олівія вперто мовчала, тепер він зрозумів чому. Адже вони не тільки силоміць хотіли її видати заміж за того нездару, а ще й знущалися з неї. Вона терпіла десять років подібне відношення не тільки всіх оточуючих її людей, а й власної родини, тож яке право тепер він має, щоб називати себе братом? Алену хотілося спопелити усю цю гнилу сімейку, разом з герцогством.
Ліан був не настільки тупим, щоб і далі провокувати члена імператорської сім'ї, в його ж домі, тому він схопив Ліліан, яку ледве встиг впіймати, щоб вона не впала, та пішов геть. Лістер, що увесь цей час стояв поряд, теж підігнувши хвоста втік. А Друзі Олівії, розуміючи, що зараз щось буде, тихенько відступили на кілька кроків від цієї парочки, щоб нібито не підслуховувати.
Ален обернувся та подивився на стомлені очі дівчини, та запитав:
— Як ти?
Олівія похитала головою.
— Все гаразд, просто втомилася.
— Добре, ходімо, я тебе проведу.
Він простягнув їй руку, і вона схопилася за неї, після чого обернулася до своїх друзів, що широко їй посміхалися, та помахала рукою, на прощання. Вони піднялися на балкон, що на другому поверсі, де за келихом вина, спілкувалися імператорська сім'я з герцогом Гілбертом. Коли вони побачили, як Ален веде Олівію за руку, всі окрім Оскара посміхалися. Оскар заскрипів зубами, та згадав, як Олівія обіцяла ніяких тілесних контактів, без необхідності, до закінчення Академії ще три роки. Невже вона забула? Та коли вони підійшли ближче, він побачив її змучений вираз обличчя, і зрозумів, що щось було не так. Він скочив з місця та підійшов до них.
— Що трапилося?
Олівія знову помахала головою, їй не хотілося засмучувати їх своїми проблемами, тим більше все це були лише пусті балачки, вона до них вже давно звикла. Та Ален був іншої думки, він простягнув її руку, передаючи дівчину, як маленьку дитину, в руки її батька.
— Я хотів би спалити герцогство Морган. Можна? — Запитав він, як ні в чому не бувало, у свого брата.
— Ох, на жаль, ти не можеш цього зробити. Але, якщо докажеш, що герцог Морган чи хтось з його родини зробив щось не законне, я буду не проти, якщо ти спалиш їх живцем. — Посміхнувся імператор.
Таке жартівливе спілкування між братами здалося Олівія дуже милим, і вона нарешті посміхнулася, але моральне виснаження було не жартом, їй необхідно було відпочити та подумати. Сьогодні видався занадто насичений день.