Розділ 26

Третій навчальний рік проходив спокійно як і завжди, до того моменту, доки всі аристократські діти не отримали запрошення на бенкет, від імператорської родини, на честь народження первістка імператора. Олівія вже пів року переписується з Аленом, тому всі важливі новини з імператорського палацу дізнається однією з перших.
В імператора, нещодавно народився здоровий син, тож через місяць буде проведено розкішний бенкет, на честь новонародженого. Хоч зазвичай на одну сім'ю передбачено одне спільне запрошення, проте, це не стосується державних службовців, а також стажистів Магічної Вежі, що перебувають у відрядженнях, чи учнів Імперської Академії, або Академії Наук, що знаходяться на навчанні, їм було відправлено кожному особисте запрошення. Тому Олівія, Еліан та Амайя теж отримали свої персональні запрошення. Вони сиділи в кав'ярні та обговорювали цю новину.
— То як, до бенкету ще місяць, підемо разом чи як? — Запитала Олівія, на що обоє друзів насупилися.
— Я маю супроводжувати на цей бенкет леді Катріну Офелію, я обіцяв її брату, на томість, він теж допоможе мені в майбутньому. — Пояснив Еліан.
— Катріна Офелія, це єдина донька графа Офелія, я права? — Поцікавилася Олівія, а Амайя додала, — Точно, гарненька така, я познайомилася з нею минулого року, хороша дівчинка...
Вони обоє переглянулася, посміхнулися та підмигнули Еліану, ніби на щось натякаючи, а той зніяковів та заходився оправдовуватись.
— Агов! Це просто послуга, ви що собі там повигадували безсоромні!
— Та не такі вже ми й безсоромні, до речі я теж не зможу, бо отримала з дому листа, тому терміново маю їхати в герцогство, повернуся якраз на бенкет. — Невдоволено заявила Амайя.
— Щось сталося? — Поцікавилася Олівія.
— Не знаю, нічого не пояснили, просто написали, щоб якомога скоріше вирушала до дому, вони вже сповістили адміністрацію Академії, що мені терміново потрібна відпустка на один місяць.
— От же ж зрадники, обоє мене кидаєте. — Пожартувала Олівія.
На справді, їй теж написали з дому, герцог вже попередив її, що на бенкет вони підуть разом, як сім'я. Окрім цього, Ален вже давно просив її зустрітися на бенкеті, він також, вмовив її на один танець, тому Олівія не думала, що їй буде самотньо.
Амайя поїхала вже наступного дня, увесь місяць пройшов без особливих подій. Олівія та Еліан завчасно замовили собі вбрання в одному модному столичному бутику. Вона також, порадила Еліану замовити вбрання своїй партнерці в подарунок, у такому ж стилі, що і його костюм, їй здалося, що так буде правильно. В будь-якому разі, вона чула від юних леді, що такий жест від партнера на бенкет, є дуже ввічливим. Отож, таким чином пройшли всі приготування до свята в імператорському палаці.
***
У великому, вишукано прикрашеному залі імператорського палацу зібралася майже вся знать імперії. Аристократи, вбрані в розкішні наряди, не спішно спілкувалися за келихом вина, шампанського чи соку. Молодь збиралася групами, леді обговорювали свої дорогі сукні чи прикраси, а дехто навіть власних кавалерів, чи останні почуті плітки. Юнаки ж навпаки, обговорювали присутніх леді або власні успіхи у навчанні чи кар'єрі. Дорослі вели вже більш серйозні розмови, в основному обговорювався бізнес та власні справи. Та хто б там що не обговорював, усі замовкли, коли двері залу відчинилися, і на порозі з'явився герцог Оскар Гілберт в елегантному бежевому костюмі, з вставками смарагдового кольору та тонкою золотою вишивкою, своїми довгими ногами він впевнено зайшов до залу. Під руку його тримала спадкоємиця Олівія Гілберт, яка була в довгій, не пишній сукні смарагдового кольору, з золотою вишивкою, її рожеве хвилясте волосся було обережно зачесане на зад, а легкий макіяж тільки підкреслював її юну вроду.
Ніхто не хотів погано себе зарекомендувати перед Майстром Меча, тому старше покоління одразу почало шукати слушної нагоди, щоб привітатися з ним. Олівія теж обов'язково мала познайомитися з усіма особисто, Оскар попередив її про це завчасно. Та усі ці вітання, та обмін люб'язнощами затяглися на цілу годину, тому лиш після цього, герцог нарешті, відпустив її до друзів.
Олівія швидко їх знайшла, поруч з Еліаном стояла не висока, дівчинка, з каштановим волоссям, та пухкенькими щічками, по сукні Олівія впізнала, що це була Катріна Офелія. А от Високого юнака поруч з Амайєю, вона бачила вперше. На вигляд йому було близько тринадцять — чотирнадцять років, смаглявий, з хвилястим каштановим волоссям та карими очима, високої, спортивної статури, в охайному, чорному костюмі. Олівія зупинилася та кинула погляд на свого лицаря охоронця, що як завжди ходить по її п'ятах, та подумала:
"Або вони й справді схожі, або це в мене вже в очах рябить".
— Привіт, без мене вирішили розважатися?
— Олівія! — зраділи їй друзі, — Нарешті ти звільнилася, ми вже думали, що герцог тебе сьогодні вирішив з усією імперією познайомити.
— Грубіянка. — Олівія прижмурила очі, та відповіла Амайї, після чого обернулася до не знайомої леді.
— Леді Офелія вітаю, ми з вами, здається навчаємося в одній Академії, будемо знайомі.
— Ох, леді Гілберт, прошу вас, не потрібно так офіційно, кличте мене просто Катріна, я на рік молодша, і мій статус нижчий, тому думаю, так буде правильніше. — Сполошилася дівчинка.
На що Олівія посміхнулася, та відповіла:
— Коли ти приходиш в нашу компанію, забувай про статус, між собою ми рівні, ти теж клич мене просто на ім'я.
Привітавшись з Еліаном, Олівія протягнула руку не знайомому юнакові:
— Вітаю, я Олівія Гілберт, а ви?
Юнак, звісно ж вже знав хто перед ним стоїть. Серед них, у цієї леді був найвищий статус, а вона так просто заявила про його мізерну значущість, така позиція йому однозначно сподобалася.
— Вітаю леді, моє ім'я Малік Саміль, я другий син герцога Саміля, та від недавно наречений леді Амайї. — Посміхнувся хлопець як ні в чому не бувало.
На томість Олівія та Еліан були шоковані.
— Га? — В один голос запитали вони в Амайї, а та лише демонстративно відвернулася, розглядаючи підлогу, але з боку було видно як її білосніжні вуха стали рожевими.
Вираз обличчя Олівії різко змінився, і вона близенько підійшла до Амайї. Оскільки та була низького зросту, а Олівія навпаки високого, то вона прямо таки повисла над бідолашною, нахилила голову, та заглянула їй в обличчя.
— А тепер скажи но мені, подруго, що це ти за красеня впіймала, га?
Коли Маліка назвали красенем, він трохи засоромився, від того, що не звик таке чути у свій бік, але поправивши собі краватку швидко заспокоївся.
— Звикай, вони ще й не таке можуть видати. — Шепнув йому Ален, і вони у двох стали очікувати цікавого видовища.
Амайя щось собі пробуркотіла під носа, але Олівія її не розчула, вона демонстративно підставила долоню собі до вуха, та заговорила з посмішкою:
— Нічого не чую, що ти там нявчиш, голосніше говори...
Амайя розсердилася на жарти подруги, насупила брови та надула губи.
— Що ти не розчула? Я кажу що потім поговоримо про це, а ти якщо глуха, я тобі крапель приготую, та особисто закрапаю у вуха, може й до мізків доллється, менше жвавою такою будеш!
— Ха ха! Та ні, я ж тоді за Монстрами не поспіватиму, вони ж мені за один раз голову від хапають. — Сміялася Олівія.
— А правда що за один раз можуть відкусити голову? — Поцікавився Малік, — Просто, ми живемо в безпеці, тому навіть про їхній вигляд дізнаємося тільки з книжок, а ти їх бачила в живу, то як воно?
— Ну досі я ходила на полювання лише три рази, і то разом з герцогом. Тоді ми полювали на Сайку — велику чорну кішку, вона кігтями може легко розпороти живіт, а з магічного кристала на хвості випускає блискавку, що того разу паралізувала кількох воїнів. Зате її хутро надзвичайно м'яке та тепле! — Зауважила Олівія, а решта мовчки дивувалися її реакції, — Одного разу я ходила полювати на Диявольських Зайців, так от, ці паразити, стрибають на кілька метрів у висоту та в довжину, вони рухаються так швидко, ледь поспіваєш за ними. Але найважче мені далося полювання на Шакалів. Люті звірі, наче гігантські, скажені пси, от вони запросто можуть відкусити кінцівку людині, я сама бачила. Це було цього літа, якби не...
Олівія раптом зупинилася, бо мало не розбовкала свою таємницю. Адже про Алена вона ще не розповідала нікому, взагалі то не було ніяких перешкод, просто не було нагоди.
— Не що? Якби не що? — Перепитав Еліан.
— Та то таке, нічого... Коротко кажучи, є і більші й страшніші Монстри, я не зустрічала ще навіть частки з тих, з якими боровся Герцог. Та в майбутньому, мені доведеться з усіма ними мати справу, саме тому я не полишаю своїх тренувань, бо рости ще є куди. Ось.
Вона якось вийшла з не ловкої ситуації, але друзі вже добре знайомі один з одним, тому вони одразу помітили, що вона щось не договорила, та вони вирішили розпитати її пізніше, на самоті.
Вони гуртом весело проводили час, як з другого поверху оголосили прихід імператора та його родини. Він велично стояв на широкому балконі, тримаючи в руках немовля, а його красуня дружина, імператриця імперії Розанна Маріса Розанна, стояла по праву руку від нього, та щиро посміхалася. Зліва від Алекса, стояли: імператриця-мати та його брат Ален, який від самого початку шукав очима тільки одну людину в залі, а коли знайшов, то вже не міг відвести погляд.
Імператор, як належно привітав гостей, та похвалився малюком, після чого передав сина особистій няньці принца, яка допомагала імператриці з моменту пологів. Для немовляти, бенкетний зал був занадто гучним місцем, тому його одразу ж понесли до своїх покоїв відпочивати, а імператорська сім'я спустилася до гостей, та особисто приймала вітання від аристократів. Оскар кивнув Олівії, щоб та підійшла, і вони разом пішли до імператора.
Алекс, в цей час, якраз випроводив чергового аристократа, як помітив, що його брат за кимось спостерігає, та посміхається. Він обернувся, і побачив, як до них прямують герцог Гілберт зі своєю спадкоємицею. Алекс судомно посмикав свою дружину, шепочучи на вухо:
— Дивись, дивись, до нас йде наша майбутня невістка, ти ще з нею не знайома, я представлю вас.
Маріса вже чула від нього, що обраниця Алена дуже цікава леді, але їй і самій хотілося познайомитися з єдиною жінкою — спадкоємицею герцогського роду. Імператриця-мати, вже давно її помітила, і вже деякий час краєм ока спостерігала.
З іншого боку відкривалася досить цікава картина: Ален привітно посміхаючись не зводив погляду з Олівії, його мати кілька разів переводила погляд то на сина, то на неї, та в решті зупинилася на дівчинці, і теж посміхнулася. Імператор та імператриця спочатку стояли до них спиною, а потім він обернувся, шукаючи когось поглядом, а коли помітив Олівію, посмикав свою дружину за лікоть та щось шепнув їй, після чого вони синхронно обернулися. Доки між ними та імператорською сім'єю залишилася відстань всього метрів п'ять, всі четверо вже прийняли величну позу, наче очікуючи якогось поважного гостя, навіть дехто з присутніх аристократів помітили, що це було досить дивно. Коли Оскар це побачив, він різко зупинився та обернувся на зад, дратуючись:
— Та ну їх, ходімо звідси, вони якісь дивні.
— Пфф! — Олівія мало не подавилася власною слиною від сміху, але ж і сміятися з імператорської сім'ї не можна. — Кхе-кхе!
— Герцог Гілберт, а куди це ви зібралися? — Гукнув імператор.
— Тц! — Закотив очі Оскар, та повернувся до свого попереднього шляху. — Ваше величність, вітаємо вас з народженням сина.
— Нехай Богиня Жива дарує маленькому принцу міцне здоров'я. — Побажала Олівія, елегантно роблячи реверанс на знак вітання.
Імператор посміхнувся, та відповів:
— Герцог Гілберт, ваша юна спадкоємиця з кожним роком стає все вродливішою, я чув також, що в неї прекрасні успіхи в навчанні, думаю, вас теж можна привітати.
Подібні лестощі були частиною спілкування в аристократичній спільноті, тому ніхто вже на це не звертав уваги. В залі залунала приємна мелодія, і тут імператриця-мати видала:
— Леді Олівія вже танцювала сьогодні?
На що дівчинка здивовано округлила очі та захитала головою.
— Ну так не годиться, на бенкеті, леді має провести три танці, та дивлячись на обличчя вашого супроводжувального, — вона підняла брову, та скоса подивилася на Оскара, — впевнена, він давно вже налякав усіх кавалерів, може, — вона обернулася до Алена, — ви погодитеся провести один танець з моїм молодшим сином, бачте, так вийшло, що він теж не має партнерки для танцю...
Імператриця Ізабелла взагалі не вміла прикидатися, тому її акторська гра була жахливою, проте ніхто не хотів їй відмовляти, тим більше це була дрібниця, у складній ситуації, вони обоє були тільки за.
Ален посміхнувся, та протягнув руку Олівії:
— Чи погодиться леді Олівія зі мною потанцювати?
— Так, звісно. — Відповіла дівчина і вони пішли до центру залу, під пильними поглядами оточуючих, та особливо герцога Гілберта.
В центрі залу вже зібралося декілька пар, Еліан з Катріною та Малік з Амайєю, теж танцювали. Коли вони побачили з ким прийшла Олівія, їхні очі мало не вийшли з орбіт, а Амайя навіть оступилася, та наступила партнерові на ногу, на що Малік, як справжній джентльмен просто посміхнувся. Він розумів їхній подив, бо і сам був здивований, як і всі присутні. Неймовірно талановитий маг, загадковий принц, що досі жодного разу не виказував навіть найменшої зацікавленості в леді, вийшов танцювати не аби з ким, а з єдиною дівчиною спадкоємицею герцогського роду. Шепіт, наче хвиля, пройшовся бенкетним залом, всі дорослі були надзвичайно здивовані, юнаки зацікавлені, а юні леді розлючені або ж ображені, вони заздрісно дивилися на пару, що танцює.
Алену було вже майже дев'ятнадцять, до шістнадцяти років, він не міг виходити з території Магічної Вежі, а коли він вперше з'явився на публіці, звісно що юні леді намагалися привертати його увагу до себе в надії, що він закохається. Проте вони швидко зрозуміли, хоч зовні він був надзвичайно привабливим, в середині ж він був черствим. Він просто ігнорував більшість залицяльниць, так наче вони були розчинені з повітрям. А до тих, хто був найсміливішим, він відверто виказував не вдоволення та відразу, тому згодом від його кандидатури на роль потенційного нареченого всі відмовилися, але з часом кожна нова юна леді, що тільки входила у прошарок світської спільноти, та не знала його відношення до представниць жіночої статі вимальовувала собі в голові марні надії на цього красеня, і Ліліан стала однією з них.