Розділ 25

Амайя і справді прибула досить вчасно, коли Олівія повернулася до дому, подруга вже чекала її за вечерею.
— Мені справді шкода маму Еліана, герцог Отто, не тільки жорстоко скористався її тілом, а й нарік її своїми діями на вічне страждання, бо на мою думку мати ім'я коханки, при цьому бувши жертвою, це по справжньому не стерпно. Стільки горя вона мусила винести через того чоловіка.
Олівія згадала важкі часи, пережиті нею в герцогстві Морган у першому житті. Тоді теж було дуже важко. Носити клеймо злодійки, бувши ні в чому не винною, було справді нестерпно, але тоді її ніхто не хотів слухати, кожне її слово сприймалося як брехню та притворство. Не було іншого виходу, крім як мовчки терпіти все. Вона подумала, що можливо, його мама знаходилася у схожій ситуації.
— У кожного своя доля, можливо, в наступному житті вона буде жити краще. Але я думаю, що вона не була до кінця нещасною, адже вона народила сина, якого любила більше за своє життя, бо інакше не терпіла б стільки років приниження.
Амайя трохи подумала, та погодилася. Вони ще трохи погомоніли та розійшлися по своїх кімнатах. Цього дня на вулиці було дуже спекотно, тому до вечора Олівії вже не терпілося прийняти ванну та освіжитися.
Після водних процедур, вона вдягла легку піжаму, та босоніж вийшла на широку терасу. Яскравий місяць освітлював місто, а зорі в небі поблискували наче коштовне каміння на темному полотні. Олівія вдихнула свіже, нічне повітря та вже збиралася іти відпочивати, як її увагу привернула пташка, що здається, летіла прямо на неї. Великий чорний ворон затріпотів крилами та приземлився на мармурові поручні тераси. Він подивився на неї своїми очима-намистинками, та голосно закаркав. Олівія від здивування аж здригнулася, птах очевидно, зрозумів, що ця людина нічого не розуміє, тому вирішив зробити їй підказку. Він знову закаркав, підняв лапку, до якої було щось прив'язано, та постукав дзьобом в цю річ.
— Ти хочеш, щоб я це забрала?
— Карр!
— Здається тут шматочок паперу. Ти приніс мені листа?
— Карр!
— О, ти досить розумна пташка.
Олівія відв'язала клаптик паперу, змотаний у трубочку, та погладила ворона по спині, після похвали птах випрямився, наче показував свою гордість. Дівчинці дуже подобалася ця розумна пташка. Вона розгорнула листа, та зрозуміла, хто його написав.
— Можеш трохи зачекати, доки я напишу відповідь, — звернулася Олівія до ворона, — у мене там є трохи підсмажених горіхів, хочеш перекусити?
— Карр!
Схоже смаколиками таки вдалося підкупити цього посланця. Олівія впустила птаха до кімнати, та поставила на стіл тарілку з різними горіхами та насінням, і ворон охоче взявся смакувати гостинці. Помахавши головою, вона сіла за письмовий стіл, та почала читати.
"Привіт моя обіцяна наречена. Сподіваюся ти безпечно завершила полювання в той день. Останнім часом монстрів ставатиме дедалі більше, ти маєш подбати про свою безпеку. Герцог дуже сварився? Пробач, я не хотів переходити межі дозволеного, просто забоявся що тебе можуть поранити. Ти обіцяла розповісти більше про себе, я хотів би знати все. Цей ворон буде тепер нашим посильним, його звуть Річ. З не терпінням чекатиму твоєї відповіді. Ален."
Олівія трохи почервоніла, але їй було приємно, що хтось непокоїться за неї, вона не знала що їй слід написати, але все ж схопила перо та чистий аркуш. Трохи обдумавши відповідь, вона дещо написала, скрутила послання в трубочку та міцно прив'язала його до лапки ворона.
— Отже, тебе звуть Річ? Тож будемо знайомі, я Олівія, а тепер не міг би ти повернутися до свого господаря?
Олівія знову погладила ворона, і винесла його на терасу, а той зрозумів, що його проганяють, закаркав на прощання та полетів геть.
Через декілька днів, десь на заході, високо в магічній вежі, Ален крутився у ліжку, не в змозі заснути. В голові роїлося безліч думок.
Після розмови з вчителем він поспішив до підземелля, щоб перевірити свого в'язня. Хоч Ален вже допитав його, але він не виключав шансу дізнатися від Заклинача ще деякі подробиці пізніше, але тепер виявляється, що є зрадник серед старших магів, тому краще не відкладати це на потім. Та коли він спустився у підземелля, в ніс одразу вдарив запах свіжої крові, Ален насторожився та обережно штовхнув залізні двері одномісної камери.
" Відчинені..."
В підземеллі було темно, тому він тримав у повітрі маленький шар світла, хоча зазвичай, тут горять масляні лампади, але зараз очевидно, їх хтось погасив. Повільно переступивши через поріг, Ален направив маленький світловий шар в глибину кімнати, в якій поступово ставало світліше, та його погляду розкрилося місце злочину. Заклинач лежав на підлозі, неподалік була не велика калюжа крові. Принц підійшов ближче, та присів біля тіла чоловіка, він помітив, що обличчя Заклинача було набрякле, темно-фіолетового кольору, на губах виднілися плями засохлої крові, було одразу зрозуміло, що його отруїли.
"Коли я привів його, це бачили лише пара заклиначів низького рівня, отже зрадник у Вежі не один. Впевнений, вчитель вже знає про це. Тож тепер тут робити нічого, вже пізно, слід повернутися, та ще раз продумати свої наступні дії".
Коли він нарешті розібрався зі справами у Вежі, він написав листа своїй маленькій нареченій. Хоч йому і не терпілося скоріше отримати відповідь, проте на дорогу воронові теж потрібен деякий час. Та не дивлячись на його переживання, скоро через відкрите вікно влетів ворон Річ, та простягнув лапку з листом Алену.
Знявши маленького листа, він не терпляче прийнявся його читати. Серце билося як шалене, а руки тремтіли.
"Привіт, Алене. Того дня, завдяки тобі, ми закінчили раніше, та успішно повернулися. Дядечко трохи бурчав, але він не сердиться. І я не ображаюся, адже ти рятував мені життя, тож я навпаки вдячна тобі. До речі, ти надихнув мене на одну дуже цікаву ідею. Трохи згодом розповім. Мені ще було цікаво, що там з тим Заклиначем? Що він робив там, це був просто збіг, чи він причетний до набігів монстрів на поселення? Не впевнена, чи можна тобі розповідати про це, якщо ні, то просто забудь. В будь-якому разі ми вже знищили ту зграю Шакалів, а поселення врятували. Але є дещо дивне, місцеві говорять що всю молодь в поселенні забрали демони. Судячи з опису, то були Чорні Апостоли. А ти як гадаєш, нащо їм полонити людей, і чому не всіх, а тільки молодих та здорових? І ще, хотіла запитати, як ти себе почуваєш? Я чула, наче магія телепортації дуже виснажлива, сподіваюся з тобою все добре."
Ален провів пальцями по рівненьких рядочках, написаних на папері, та посміхнувся. Зараз він був щасливий. Він вирішив написати відповідь завтра, бо сьогодні вже пізно.
За той час, доки Олівія та Амайя добралися до герцогства Отто, мама Еліана вже відійшла на той світ, вони не встигли лиш на один день, але все ж приїхали досить вчасно, щоб допомогти другові з похованням.Як виявилося, аристократи не влаштовують поховання для своїх коханок. Хоча фактично, мама Еліана була жертвою п'яного герцога, проте пихатим аристократам цього не доказати. Для них було все одно, якщо вона не була офіційною дружиною, але мала зв'язок, отже вона була коханкою.
Еліан теж нещодавно дізнався про це, батько пояснив йому це в особливо грубій формі, одразу після смерті його мами. Таку безпринципну підлість Еліан просто записав у своїй пам'яті. Потім приїхали Олівія та Амайя, він був дуже радий їхній підтримці. Разом вони провели не погану церемонію поховання, зробили все згідно з традиціями імперії, це трохи заспокоїло юнака.
Наступного дня він повів двох леді гуляти. Центром герцогства Отто було курортне місто, викладене з білого каменю, або мармуру, всюди були насаджені яскраві квіти та кущі, замість звичних листяних чи хвойних дерев, тут височіли широколисті пальми, а з берега моря доносилися дзвінкі голоси морських птахів. Люди були вдягнені в легкий літній одяг, світлих та яскравих кольорів. Еліан люб'язно показав декілька мальовничих та цікавих місць, при цьому він був добре ознайомлений з історичними фактами, що стосувалися їх.
Коли настав обід, вони зайшли до невеликого ресторану, що знаходився неподалік найбільшого морського порту в герцогстві та місцевого ринку морепродуктів. Головною стравою в меню була надзвичайно смачна запечена риба, вони їли та спілкувалися. Дивлячись через широке вікно на блакитні хвилі безкрайнього моря, та на своїх друзів, Олівія зрозуміла, що справжньою дитиною вона відчуває себе лише поруч з ними двома. В інший час, вона має бути сильною та розумною, в усіх трьох випадках, їй доводилося наполегливо навчатися, старатися з усіх сил. В першому випадку, щоб стати гідною своєї сім'ї, а у двох наступних, щоб чогось досягти для себе, та щоб не було знову так, як і в першому житті. Вона думала про всі труднощі, які їй довелося пережити раніше, та про те, як добре їй було зараз. Олівія нарешті, відчуває себе вільною.
Раптом її думки перебив якийсь молодий хлопець, своїм надмірним тоном.
— Ти ба які люди, Олівія Морган та Амайя Філс, Еліан, а ти, бачу все ще ховаєшся за дівчачими спинами?
Це був Лістер Отто, він підійшов до їхнього столику зовсім близько, та як зазвичай повис над Еліаном, він любив дивитися на цього незаконно народженого брата зверху в низ, показуючи цим, яка між ними різниця в статусі.
— А чого це я не бачив їх в замку Отто? Ой, — він притворно прикрив рукою рота, ніби бовкнув щось зайве, — чи тобі було соромно запрошувати гостей до своєї халупи?
Еліан зі своєю покійної матінкою, проживали в бічній прибудові замку, приміщення мало всього дві спальні та одну гостьову кімнату, але не це було причиною того, що дівчата поселилися в готелі.
— Ой, а ти так сильно за нами сумував? — Олівія скопіювала притворні дії Лістера, — шкода, була б наша воля, ми б тебе ще десять років не бачили.
Еліан перестав їсти, та проігнорувавши Лістера, посміхнувся Олівії.
— Що ж, мені й справді було соромно, та на щастя, мої подруги добре розуміють, що то не моя провина, що мій батько, герцог Отто, на стільки бідний, що не в змозі навіть власному не законно народженому синові забезпечити гідні умови життя.
Лістер, схоже такого зовсім не очікував, бо звик просто бездумно випльовувати все, що спало на думку, тому отримавши відповідний удар, від злості та сорому, геть позеленів.
Щойно, Лістер побачив як Еліан спокійно обідає, в компанії двох юних леді, тим більше зараз Олівія виглядає просто прекрасно, він не міг зрозуміти, чому її зовнішність так притягує його погляд, і постійно привертає увагу оточуючих. Всі в ресторані, тільки й поглядають на неї, вона дійсно, з кожним роком стає все привабливішою. Але чому він раніше цього не помічав? Чому раніше він вперто не хотів з нею спілкуватися? Він ніяк не міг зрозуміти. Однак, це не змінює того факту, що вона безжально розірвала заручини, після чого, на нього посипалися одна не вдача за іншою. А вона тим часом щасливо проводить свої безтурботні дні в компанії того слабака. Лістер хотів просто принизити свого брата, бо помітив слушну нагоду, бо маючи у свідках, повен ресторан гостей, він міг би опустити репутацію Еліана, що останнім часом почала підійматися. Він мав показати Олівії, що вона помилилася, Еліан — не гідний того, щоб бути другом вищих аристократів.
Проте, отримавши таку відповідь, складається погане враження зовсім не про Еліана, а про герцога, їхнього батька. Таким чином, Лістер власноруч сприяв цьому, всі в імперії знають про багатства герцога Отто, але тепер всюди почнуть говорити, що він, жадібний на стільки, що навіть для однієї дитини не може виділити грошей. Для аристократів, що всюди полюбляли хизуватися своїми досягненнями та багатствами, це був справжній сором.
Зрозумівши це, він так розхвилювався, що не знав що сказати, щоб якось виправити ситуацію.
— Ти!
— Ой, та годі вже, піди десь сховайся, та так, щоб тебе шукали, бо через твою присутність апетит псується. — Зневажливо промовила Амайя, дивлячись на Лістера з-під лоба.
Лістер геть розгубився, бо тепер усі навколо дивилися на нього, тому він просто пішов геть, гордо кинувши на останок:
— Тц. У мене ще є справи, навідміно від декого!
— Пфф! А ти як завжди грубіянка. — Зауважила Олівія.
— Ніколи собі не зраджую. — Уточнила Амайя.
— І чого приходив? — Не міг зрозуміти Еліан.
Вони провели ще кілька днів, відпочиваючи, а потім разом поїхали на навчання до Столиці. По переду їх чекав новий навчальний рік.
Тим часом через кілька днів, на очі герцога Отто потрапила газета, з дуже провокаційною статтею. В ній грубо осуджувалася його жадібність, та недбалість у вихованні відносно своїх дітей. Його прямо засуджували, нарікаючи нікудишнім батьком. Лістеру він не дав належного виховання, бо той не знає навіть елементарних манер, і грубо поводить себе на людях. А молодшому Еліану взагалі не приділив належної уваги, він не зміг виконати навіть елементарних основ, тому хлопчик мусить жити в старій халупі, ховаючись за друзями, більш високого статусу, від цькування власного брата, бо його рідний батько на стільки безвідповідальний, що не може потурбуватися навіть про такі дрібниці.
Герцог лютував, йому хотілося прибити своїх синів. Раніше, він хотів, щоб Лістер одружився з Олівією та отримав не погану частку бізнесу Морганів як зять, але той все зіпсував, і заручини було розірвано. Пізніше, коли Олівія стала спадкоємицею герцогства Гілберт, він доручив Лістерові помиритися з нею, та змусити її до шлюбу, тоді він успадкував би ціле герцогство.
Хоча на справді це було б не так, бо герцогство Гілберт не живе по законах патріархату, тож спадкоємицею все одно лишилася б Олівія, але герцог Отто, що звик жити в суспільстві, де чоловік завжди має перевагу, про це навіть не здогадувався.
Тоді герцог поклав надію на молодшого сина, тому відправив того нікчему на навчання, але Лістер знову все зіпсував, він знову не зміг все вирішити як треба, на томість вони у двох постійно створюють проблеми. Тепер Еліан більше не потрібен, йому хотілося закрити його в герцогстві, щоб той, не ходив імперією, та не створював проблеми до свого повноліття, все ж лицем він вдався, тому пізніше його можна вигідно оженити на якійсь дурненькій аристократці, якщо буде добре придане. Але зараз було за пізно для покарання, бо ніхто не може втручатися в справи Імперської Академії. Еліан вже поїхав на навчання, тому залишається тільки змусити газету мовчати, а Лістера покарати за його не стриману поведінку.