Розділ 24

Ален таємно помістив Заклинача до підземелля Магічної Вежі, і одразу ж пригрозив йому розправою. якщо той відмовиться говорити. Під страхом смерті Заклинач одразу виклав все, що йому було відомо.
Всім відомі древні легенди про Живу — Богиню життя, що благословила народ імперії Розанна, та допомогла пережити Велике нашестя монстрів, завдяки її доброті, люди до сьогоднішнього дня прославляють її ім'я, та моляться в її храмах. Проте, вона не єдина відома Богиня в цьому світі. В кожній державі, на кожному континенті люди прославляють різних Богів, за різні заслуги. Є також і всім відомий Бог смерті та розрухи — Чорба. Згідно з легендами, інші Боги прогнали його в підземний світ за його злодіяння, з того часу він збирав свою армію демонів, очікуючи вдалого шансу вибратися зі своєї в'язниці.
Заклинач розповів Алену, що Бог Чорба відправив свого вірного слугу - Володаря Чорних Апостолів, щоб той готував землі смертних до його приходу. Тому зараз, Апостоли збирають всіх молодих людей, та переправляють їх до єдиного Храму Бога Чорби, що вцілів на пустошах, за Чорними Горами. Що з ними роблять далі, Заклинач не знав, але розповів також, що неподалік від храму, стоять величезні ворота, з яких постійно виходять монстри. Він не знав також, звідки саме виходять ці ворота, єдине в чому він впевнений, це в тому, що потік монстрів не спинити, і з кожним роком він буде збільшуватися, як і кількість зруйнованих земель. А коли Бог Чорба набереться достатньо сил, то зможе повернутися на землю, і тоді смертні люди поплатяться за те, що послужили причиною його вигнання.
Коротко кажучи — кінець світу наближається. Проте Алена турбувало лише те, що його дорога Олівія проживає в такому не безпечному місці, і з кожним роком їй доведеться боротися з все більшою кількістю монстрів, в такому випадку їй доведеться постійно воювати, та мало не жити на полі бою. А це значить, що в неї не залишиться часу на нього. Такі перспективи йому зовсім не подобалися, він твердо вирішив розібратися з цією справою як най швидше, тому пішов навідати свого старого вчителя.
Архімаг проживав на найвищому поверсі височезної вежі. На сьогодні йому виповнилося вже майже сто років, він був вже досить слабким та часто хворів. Як не дивно, хоч маги й могли користуватися магією, але всі вони, як і звичайні люди росли, старіли, хворіли та помирали. І нинішній Володар теж не був вийнятком. Останній рік він майже не покидав своїх покоїв, а всі його справи виконували старші маги, які за його спиною вже планували як розділити його владу та багатства. Архімаг знав про це, але не поспішав з ними розбиратися, бо ще не прийшов час. Зараз він міг довіряти лише своєму учневі — Алену, тому найважливіші завдання доручав йому таємно.
Ален тихо постукав у двері, після чого зайшов до кімнати, його вчитель сидів на кріслі, біля великого вікна, та читав якусь книгу, роблячи помітки пером.
— Вчителю, я повернувся. Мені вдалося впіймати Заклинача, як я і здогадувався, напади звірів на північні поселення були не випадковими. Вони знову полонили два десятки людей, але я так і не зміг вияснити їхню долю. Вчителю, ви чули щось про Бога Чорбу?
Старенький Архімаг, що до цього часу спокійно щось шкрябав пером у підручнику, зупинився, та сказав:
— Схоже... Насувається біда, — він відклав підручник, та подивився на Алена, — хтось бачив як ти привів полоненого?
Ален насупив брови та трохи задумався.
— Коли я заводив його до підземелля, там було пара магів низького рівня, може третього-четвертого кола, не вище. Але, коли я допитував його, поруч не було сторонніх, нас ніхто не міг почути.
— Думаю, Заклинача вже прибрали, нещодавно я дізнався, що в стінах вежі є зрадники. Це багато пояснює, а головне, той факт, що ти цілий рік лиш наступаєш на п'яти Повелителю Чорних Апостолів, а впіймати не можеш. Це не тому, що ти не достатньо швидкий, чи не достатньо розумний, просто він знає всі дії Магічної Вежі на перед.
Такому відкриттю Ален не був здивований, він знав, що його постійним провалам має бути якесь розумне пояснення, а враховуючи, що за останній рік він став магом шостого кола, то причиною не може бути не достаток його сил.
— Вчителю, тоді спочатку слід виявити зрадника?
— Ні, ти продовжуй займатися Апостолами, не можна зупинятися, якщо це і справді справа рук Чорби, то боюся у нас лишилося не більше п'яти років, доки він зможе відкрити свою в'язницю, і якщо це станеться, весь наш континент перетвориться в пекельну пустку. Тож продовжуй свою справу, не можна допускати збільшення чисельності прислужників Чорби, а я візьму на себе зрадника, тим більше у мене вже є парочка підозрюваних, тобі з ними ще не змагатися, тож роби як я сказав.
Це означає, що зрадник знаходиться серед старших магів, таких на всю імперію налічується лише троє осіб силою сьомого кола, двоє — восьмого, та один вже майже досягнув дев'ятого кола, той, що лише трохи поступається по силі Архімагу. Маючи таку інформацію, Ален вирішив, що він обов'язково має стати сильнішим, адже шести кіл магії зовсім не достатньо навіть проти старших магів, не говорячи вже про верховних демонів Чорби.
***
За місяць до початку нового навчального року Олівія отримала листа від Еліана Отто, в якому він розповідає, що його мама тяжко хвора, і зовсім скоро її життя згасне, ні лікарі, ні священники не змогли їй допомогти, тому все що лишається Еліану, це добре піклуватися про неї в її останні дні.
Останні два роки Еліан став значно сильнішим, та вже встиг знайти собі не маленьку підтримку деяких впливових аристократів в імперії, та в самому герцогстві Отто. Весь цей час він стримувався, та не дозволяв стороннім дізнатися про його секрет заради безпеки своєї матері, зокрема, щоб не провокувати свого брата Лістера, який останнім часом постійно знаходився в геть роздратованому настрої. А як може бути інакше? В цьому році Лістеру виповнилося вже шістнадцять років, він закінчив Імперську Академію, та почав допомагати батькові в управлінні герцогством. Він не зміг змусити Олівію до шлюбу, а заручини були розірвані по його провині, тому батько постійно нагадує про його невдачу, та про те стільки вигоди він втратив через свої не обдумані дії. До всього, він досі не пробудив родові сили Отто, тому все більше аристократів, та підприємців, з якими доводиться працювати в герцогстві починають дивитися на нього, як на нікчему. Його пихате нутро заледве стримує власний гнів, в усіх своїх сьогоднішніх проблемах, він звинувачує Олівію. На його думку, всі невдачі розпочалися саме з неї. 
Наступного дня Олівії прийшов ще один лист, цього разу від Амайї, вона пропонує зустрітися через тиждень в столиці, та разом поїхати до Еліана, щоб підтримати його в такий не легкий час, адже вони обидві знали, що мама для Еліана являється єдиною рідною людиною, і її втрата однозначно буде тяжким ударом для нього.
Таким чином Олівія швидко зібралася та відправилася в дорогу. Цього разу вона повернеться вже аж наступного літа, після навчання. Дорога до Столиці займає тиждень, і від Столиці до герцогства Отто — теж майже тиждень. Таким чином, до навчання залишиться всього десять — п'ятнадцять днів. Тому вони разом погостюють в Еліана кілька днів, а потім вже в трьох повернуться до Академії. Думка про те, що останній місяць канікул їй доведеться провести в дорозі, зовсім не радувала Олівію, та виходу в неї не було, магією вона не вміла користуватися, але думка про можливість моментальної телепортації, все частіше змушувала її трохи заздрити магам.
На щастя Олівія добралася до Столиці без жодних перешкод, Амайя приїде до неї ближче до вечора, а до герцогства Отто вони вирушать лише завтра на світанку. Вона вирішила потратити свій вільний час на перегляд справ в компанії, тому після сніданку вирушила до будівлі компанії "Темна Ніч". Сьогодні був будній день, тому людей було багатенько, що одразу ж приносило радість Олівії. Як власниця торгової компанії, вона звісно ж не могла не радіти великим прибуткам, що приносили покупці. За два роки вже вся імперія знала про цю торгову компанію, що спеціалізувалася на магічних механізмах та зброї. Зараз усім було відомо, що директор Софі Есфера є лише представником істинного власника "Темної Ночі", тож вони з не терпінням чекали, доки ця таємна людина не виявить себе. Репортери нишпорили навколо будівлі, та слідкували за столичною знаттю у пошуках загадкового власника. Та Олівія була спокійна, хто може припустити що власником є неповнолітня дівчинка?
Олівія сиділа у своєму кабінеті, та як і зазвичай переглядала робочі папери, та обговорювала різні робочі питання разом з Софі та Фіоною. На іншому боці кімнати Сара та сер Ортіс пили чай та тихенько спілкувалися, вони вже давно стали друзями, і хоч зараз Олівія стала достатньо сильною, щоб захистити себе самотужки, та достатньо самостійною, щоб обійтися без прислуги, вони у двох все ще слідували за своєю юною пані, так всім було зручніше. Доки вони турбувалися про буденні справи, Олівія могла спокійно займатися особистими планами.
Та цього разу в їхню кампанію втрутився третій. Оскар, кожного разу, коли Олівія відправлялася в дорогу імперією, відправляв з нею Шена, так він міг бути спокійним в її безпеці. За звичай він би погодився лише на супроводі кількох вправних лицарів - охоронців, включаючи Ортіса, але маючи досвід сутички з Чорними Апостолами, йому стало не спокійно відпускати доньку в таку далеку дорогу, без своєї довіреної людини, саме тому помічник Шен почав супроводжувати Олівію в кожній її довготривалій поїздці. Прямо зараз, він уважно спостерігав за її роботою. Минулого раку, коли вона привезла з собою цілу партію магічної зброї, вона зізналася герцогові, що заснувала торгову компанію, і що вона разом з магічним механіком розробила багато механізмів, що зараз можна побачити на полицях магазину. Олівія подарувала всім високоранговим воїнам Гілберта по новенькому револьверові, включаючи самого герцога. Шенові теж такий запропонували, але тоді він помітив серед багажу великий набір з семи клинків з чорного металу. Блискучі леза, більших та менших розмірів одразу запали в душу йому, як майстрові з ближнього бою, та майстрові з таємної зброї. Олівія знала його пристрасть до таємних "ніндзя-навичок", тому просто подарувала набір Шенові, на знак вдячності за його турботу.
Олівія потирала свою спину, їй дійсно було виснажливо сидіти в кареті сім днів поспіль, а тепер вона має лише день на перепочинок, і знову мусить їхати весь тиждень сидячи, це змушувало її здригатися від болю в задерев'янілих м'язах та спині. Вона чомусь згадала, свій перший досвід телепортації разом з Аленом, було б добре просто телепортуватися в потрібне місце, замість того, щоб колихатися в кареті кам'яними дорогами. Раптом її очі засяяли, і вона подивилася на Фіону, яка в цей час копалася в паперах, і чомусь відчула як по спині пробігли мурашки.
— Леді Фіона, мені тут дещо спало на думку.
Фіона зупинилася та не довірливо подивилася на Олівію.
— Якщо це щось моторошне, то краще мовчіть, бо в мене вже пішов мороз по шкірі.
Це трохи розважило Олівію, і вона з ще більшим ентузіазмом продовжила:
— Ні, ти тільки послухай. А що як, збудувати в центральному місті кожного герцогства механізми для телепортації, тоді можна було б зекономити стільки часу та сил на дорогу, адже всього за хвилину можна переміститися з одного боку імперії в інший!
Фіона впустила стопку з теками на підлогу, та мовчки дивилася на Олівію. В кабінеті панувала гробова тиша, всі застигли в очікуванні відповіді, навіть Шену це здалося цікавим. Олівія помітила, що всі застигли, наче не розуміли, що вона має на увазі, тому вона вирішила пояснити свої думки більш детально.
— Дивись як я думаю, для переміщення маг формує магічне коло телепортації, та використовує ману для його запуску, таким чином він переміщується з пункту А в пункт В. Якщо ми замінимо це на штучно різьблене коло на кам'яній платформі, наприклад, та магічний кристал, як джерело живлення, чи зможемо ми отримати той самий ефект?
Фіона задумалася. Те, що сказала Олівія, не було не правильним, але було ще купа нюансів, які слід було прояснити.
— Леді Олівія, те, що ви говорите можливо, і ви не перші хто подумав про таку можливість, адже наша імперія досить велика, а магів зовсім не багато. Кому ж хочеться витрачати свій дорогоцінний час на дорогу? Але є деякі проблеми на цьому шляху. Маг, для того, щоб перемістити своє тіло бувши цілісним, живим організмом — малює у своїй уяві основу магічного кола, що проявляється матеріально в нього під ногами. Після цього додаються окремі візерунки, що визначають точні координати місця вирушення та місця прибуття та відстань між цими двома точками. Якщо він хоче перемістити разом з собою ще одну людину, тоді поверх першої основи магічного кола накладається ще одна. 
— А є якась різниця основи для двох різних людей? — Поцікавилася Олівія.
— Ну взагалі немає, це стандартний візерунок кола, що містить в собі загальну інформацію про людину, як про живий організм. Під час телепортації це потрібно для того, щоб під час переміщення залишитися цілим та не ушкодженим, а також при своєму розумі, було б прикро, як би після телепортації у мага руки помінялися місцями з ногами, а мізки підсмажилися, а з носа пішли бульбашки...
— Оу, он воно як... 
— Ага, а ще для цього типу магії витрачається колосальна кількість мани, тому навіть маги стараються використовувати телепортацію менше.
Після цих слів Олівія справді застигла.
"Тоді Ален переміщувався зі мною три рази поспіль, і ще двічі до мене та назад, всього п'ять разів. На стільки виснаженим він був тоді? Але по його вигляду перед тим, як він пішов, я б не сказала, що щось було не так. Він обіцяв, що напише, але я не отримала ще жодного лиса, може це через те, що він був перевтомлений? Але я навіть запитати не можу, бо не знаю куди мені писати, не можу ж я просто написати лист на ім'я другого принца до імператорського палацу? Чи можу?.."
Вона вирішила подумати про це ще раз ввечері, а зараз вирішити справу з телепортацією.
— А якщо зробимо так, в імперії п'ять герцогств та Столиця, тому я пропоную побудувати в центрі основний механізм, що буде переправляти енергію з магічного кристала, та приводити в дію коло телепортації. Навколо цього механізму сформувати шість платформ з координатами кожного герцогства, формуючи разом квітку з шести пелюсток. Якщо людина хоче відправитися до Столиці, тоді їй слід вставити магічний кристал на потрібне місце, та стати на відповідне коло, і тоді вона з'явиться на відповідній платформі у потрібному місці.
В голові Фіони одночасно пронеслася ціла купа різноманітних формул та обчислень, після чого вона погодилася.
— Можна спробувати, але це буде переміщення однієї людини за раз, необхідно буде обчислити необхідний об'єм магічного кристала для одноразового використання. Проте, я навіть зараз можу сказати, що це буде досить дорога прогулянка, як і сама розробка подібного проєкту. До того ж не обхідно подумати про безпеку самого механізму від зовнішніх небезпек. Та і яка вигода з того для нашої компанії?
— На справді, це досить привабливий проєкт, — втрутилася Софі, — На цей момент в компанії достатньо зароблених грошей, тому не достатку в фінансах не має бути. Для безпеки механізму можна побудувати окремі будівлі, та найняти необхідний персонал для нагляду, а за користування механізмом можна буде стягувати необхідну плату, тому на фінансовий рахунок компанії буде капати безперебійний потік золота. Якщо ви непокоїтеся за те, що для людей буде здаватися дорого, кожного разу витрачати цілий магічний кристал, то дарма. Здається ви недооцінюєте цінність особистого часу бізнесменів та аристократів, а якщо оцінювати вартість кристалу їхніми очима, а потім зрівняти затрачений час на дорогу, кошти на екіпаж, продовольство та лицарський супровід, не забудьмо ще про різноманітні ризики в дорозі такі як, пограбування, напади звірів, псування товару, нещасні випадки та тому подібне, то покупка кристалу та оплата за користування механізмом телепортації виявиться дуже привабливим варіантом.
— Точно, а як що до не живих предметів, чи можна телепортувати з собою якісь товари, і чи потрібно для цього додаткові візерунки для магічного кола? — Звернулася Олівія до Фіони.
— Загалом, для телепортації не живих предметів разом з людиною не потрібні додаткові візерунки, при умові, якщо всі ці предмети людина може тримати у своїх руках, чи на своєму тілі. Коротко кажучи, з ручними поклажами, чи багажем до п'ятдесяти кілограмів, який людина буде тримати в руках під час телепортації, проблем не буде.
— Отже, дорогі мої пані, — урочисто закликала Олівія, — нас чекає багато роботи. Зробимо це разом. Леді Фіона візьметься за розробку механізму, леді Софі потурбується про фінансову частину, та персонал майбутніх працівників, а я підготую необхідні ділянки та матеріали для будівництва в кожному герцогстві, та команду будівельників, а також буду контролювати весь процес, через посередника, звісно ж. Розпочнемо зі столиці та герцогства Гілберт.
Таким чином, Софі готова на нові звершення, пішла до свого кабінету, а Фіона навпаки, повільно поплелася до майстерні, увесь час обдумуючи в голові якісь схеми, по дорозі тихенько бубоніла собі під ніс:
— Раніше не було грошей та не було що їсти, а коли знайшли леді Олівію, то стало повно роботи, та купа золота, але нащо те золото, коли через роботу не вистачає часу, щоб його витрачати...
Олівія вже звикла до цієї частини Фіони, тому навіть не прислухалася до того, що вона говорила в цей час. На вулиці вже вечоріло, Амайя вже напевно, прибула до маєтку Гілберт, їй теж слід повертатися, та лягати відпочивати раніше, бо на світанку знову вирушати в дорогу.