Розділ 23. Полювання на Шакалів. Врятована красенем.

Минув ще один рік, Олівія стояла на північній стіні Головної фортеці Гілберт, та купалася в сонячних променях на світанку. Цього літа було досить сухо та тепло, що дозволило людям відчути літню спеку. Трохи постоявши так, вона спустилася в низ, сьогодні вона з герцогом та групою воїнів, ідуть в гори. Нещодавно, неподалік одиноких поселень зʼявилася велика зграя Шакалів, монстрів, схожих на вовка. Тільки трохи більших за розміром, та вагою щонайменше, в сто кілограмів. Якщо в Сайки шерсть була мʼяка та шовковиста, то в Шакала, вона була жорсткою та грубою. Їхні щелепи були великими та міцними, здатними легко відкусити людині кінцівку. В слині Шакалів знаходилася отруйна речовина, тому укушені ними живі істоти помирали протягом однієї доби, якщо не могли прийняти протиотруту або відвар з очищальних трав. Ці звірі були швидкими та агресивними, вистачало зловити ґав лиш на декілька секунд, щоб Шакал встиг відгризти голову, або ж одну з кінцівок своїй жертві. За два роки виснажливих тренувань, Олівія добилася чудових результатів, тому Оскар вирішив, що при такій підготовці вона зможе вистояти проти Шакалів.

Згідно з отриманими новинами, там зібралася досить не маленька зграя, приблизно тридцять — сорок особин, що розгулюють поблизу одиноких поселень, на заході від Головної фортеці. Дорога туди не близька, тому вони осідлали коней, склали на них свій не великий багаж, та вирушили в дорогу. Багато речей не брали, щоб не навантажувати коней. Кожен взяв свій спальний мішок, бо не можна було знати на перед, чи знайдеться на ніч дах над головою, чи їм доведеться спати просто неба. Також в кожного обовʼязково мала бути не велика аптечка першої необхідності. Туди входили пігулки від болю, від запалення та жару, зілля універсальної протиотрути, а також мазь для зовнішніх поранень та кілька бинтів. Звісно ж кожен взяв з собою не великий пайок їжі: хліб, сир, вʼялене мʼясо, та воду. Екіпіровані міцними, шкіряними чи металевими обладунками та особистою зброєю, вони вирушили в дорогу.

Пробувши в дорозі цілий день група мисливців, нарешті, дібралися до місця призначення. Верхи на конях, вони стояли на пагорбі, з висоти, було видно не велике поселення, що оселилося по між гір, оточене хвойним лісом. З далеку, будинки здавались зовсім маленькими, а поміж ними метушилися, стурбовані буденними справами, місцеві жителі. Але щось було не так... На вулиці вже вечоріло, напевно, в цій місцевості, не що давно пройшов не великий дощ, бо земля була ще волога, а трава мокра. Балками котився сивий туман, тому з далеку, було важко розгледіти, до чого така метушня.

Але для «Очей Істини» не було таких перешкод, Оскар та Олівія майже одразу помітили велику зграю Шакалів, що оточила поселення, та готувалася іти в наступ. Двоє зірвалися на своїх конях прямо вниз, пологим схилом пагорба, одночасно з цим, околицею рознеслося гучне завивання монстрів. Тепер вниз спускалася вся група мисливців, оголяючи на ходу свої мечі та списи.

Олівія подумки дякувала своєму дядькові, що минулого літа навчив її добре їздити верхи, адже зараз їй би довелося не легко... Майже дісталися... Попереду почулися перелякані крики людей, та гарчання звірів, Олівія подивилася вперед, і побачила, як Шакал роздирає сільського жителя. Повз її очі пронеслася фігура, і Олівія з запізненням зрозуміла, що то був герцог. Він швидко оголив меча та на ходу почав наносити глибокі поранення монстрам, що відскакували з його шляху, скулячи від болю. Його кінь злякався Шакала та, піднявшись на задні ноги, налякано заіржав. Проте Оскар від цього, навіть рівноваги не втратив, він міцно вхопився за гриву, та вирівняв своє тіло, поступово опускаючись в сідло, разом з конем, що знову міцно стояв на землі.

«Навіть оком не моргнув» — подумала Олівія, знімаючи заряджений арбалет зі спини. Кілька прицільних пострілів, і з глухим гуркотом, двоє Шакалів, що роздирали якогось чоловіка, впали на землю з закривавленими дірами у своєму череві, так і не встигнувши видати ані звуку. Вона почепила арбалет на місце та дістала меч, один з Шакалів, з агресивним ревом, кинувся на неї, але Олівія вчасно ухилилася від гострих зубів, і звір проскочив повз неї. Два роки виснажливих тренувань однозначно дали свої плоди, зараз всі відчуття Олівії були надзвичайно чутливими, зір гострими, а тіло швидким та гнучким. Однак, їй було всього дванадцять років, вона була значно меншою за розмірами від дорослих воїнів, тому і меч, що тримала у своїх руках був трохи коротшим, за звичайний, а це означало, що сидячи верхи на високому коні, їй було досить складно боротися з Шакалами. Коли перша атака звіра на дівчинку не досягла успіху, він кинувся на її коня, та вкусив його за задню частину, від чого кінь скочив на задні ноги та завалюючись на бік, упав на землю. Олівія впала разом з конем, її голова гуділа від удару, а права нога була придавлена важким тілом коня. Шакал, що успішно повалив свою здобич, не став довго чекати, та зірвався з місця, плануючи роздерти дівчинку. Не було часу на роздуми, та звільнення від важкого коня, вона лежала на землі, не маючи змоги вільно рухатися, меч їй не допоможе, а арбалет, вже був розряджений, не було часу на перезаряджання, тому вона просто кинула меч, та дістала револьвер, зняла запобіжник, прицілилася прямо в розкриті щелепи монстра. та випустила три кулі підряд, що точно пробили йому череп, і він з гуркотом впав за два кроки від Олівії.

— Уф, це було близько... — пробубоніла вона, звільняючись з-під коня.

Бій продовжувався, майже всі воїни вже спішилися з коней, та вправно відбивалися від Шакалів. Неподалік, герцог безпощадно рубав звірів мечем, наче це була для нього проста прогулянка, та монстрів, цього разу дійсно було занадто багато, тому ніхто навіть не думав про перепочинок, чи сповільнення. Олівія тільки повернула меч до своїх рук, як відчула, що позаду неї швидко наближається звір. Вона поспішно обернулася, і побачила, як Шакал біжить прямо на неї, та замість того, щоб ухилятися, вона зірвалася йому на зустріч, і коли той стрибнув на свою жертву, дівчинка впала на коліна та проїхалася по землі, до повної зупинки свого тіла, при цьому, виставивши гостре лезо меча, таким чином, що все черево монстра було розпорене, а його чорна, гаряча кров окропила землю, та розплескалася на Олівію.