Розділ 22

Олівія прокинулася від перших променів сонця, що впали на її обличчя. Вона кілька хвилин приходила до тями, кліпаючи очима, та потерла рукою своє сонне обличчя. Раптом, вона про щось згадала та підхопилася на ноги.
Еліан...
Дівчинка підбігла до ліжка та побачила спокійно спавшого хлопчика, вона обернулася до вікна і побачила, що сонце вже встало. Її серце забилося частіше, а руки затремтіли в паніці.
"Він не прокинувся... Він не зміг... Що я маю робити?"
Вона затисла свої кулаки та погукала:
— Амайя.
Її голос був тихим та трохи хриплим після сну, та Амайя мала дуже чутливий сон, тому одразу прокинулася, сіла та обернулася до Олівії.
— Амайя... Еліан... Він не прокидається...
Очі Амайї розширилися, вона покосила своє обличчя, та підійшла до ліжка.
— Ох... Як же так?
Дівчатка видерлися на високе ліжко, та сіли на колінах поруч з Еліаном. Олівія простягла руку та піднесла її до носа хлопчика.
— Він ще дихає... 
Вона взяла його за руку та жалісливо скулила:
— Еліан... Ти маєш прокинутися... Ви з Амайєю мої друзі. В минулому, я завжди була одна... Я стільки років була самотня... Але тепер, коли я знайшла вас, я не хочу втрачати жодного з вас. Тому ти маєш прокинутися.
Амайя сиділа поряд, дивилася на спокійне обличчя свого друга, і емоції переповнили її. Це була її психологічна проблема, вона не могла контролювати свого язика, в такі моменти.
— Еліан Отто! Прокидайся негайно! Ти чоловік чи хто? Чого це ми, леді, маємо тебе вмовляти? Не смій помирати в чужому домі. Де твоя відповідальність? Прокидайся негайно!
Така істерика збила з пантелику навіть Олівію, вона з подивом завмерла, та з відкритим ротом дивилася, як Амайя свариться на Еліана та товче своїм кулачком по його нозі. Вона вже хотіла відвернутися, коли краєм ока помітила розмиту блакитну фігуру у дверях, і її заціпило. Наче різкий удар струму в її голову хлинули спогади про ранок її пробудження, тоді, її дядько якимось чином бачив її, коли вона стояла перед потрібними дверима. Тепер Олівія зрозуміла, що він бачив її ауру з допомогою "Очей Істини", вона глянула на Амайю, яка й досі ворошила Еліана за ногу та не помітила нічого дивного. Олівія була впевнена, що вона правильно все зрозуміла, тому спокійно промовила, дивлячись прямо на силует у дверях:
— Може ти нарешті зайдеш, доки вона не зробила з тебе інваліда?
Олівія покосилася на Амайю, а та не розуміючи, що її подруга має на увазі насупилася.
— Що?
В цей момент блакитна аура пронеслася через усю кімнату та розчинилася в тілі хлопчика. Через кілька хвилин Еліан нарешті розплющив очі, і побачив своїх вірних подруг, але перш ніж щось вимовити, він відчув пекельний біль у своїй лівій нозі...
— Ауч!
Хоч сонце вже давно зійшло, та все ж він зміг пробудитися, це було схоже на диво. Він не міг повірити що пробудив "Силу морів", бо ця сила була занадто важливою для прибережного герцогства Отто, все життя якого будувалося навколо моря. Весь курортний та риболовний бізнес, судноплавний пасажирський та торговий бізнес, все в герцогстві крутилося навколо моря. Без моря, не буде ані роботи, ані золота, всі ті багатства, що герцоги з покоління в покоління заробляли будуть не доступні без "Сили Морів". Він був впевнений, що старшини герцогства не допустять Лістера до влади. Це трохи тішило його думку.
Після сніданку, Еліан попросив дівчат допомогти зберегти його пробудження в таємниці, від герцогства Отто. Він не хотів ставати маріонеткою свого батька, і хотів помститися Лістеру за його постійні образи. Тому він вирішив почекати та набратися сил, а коли Лістер впаде у відчай, так і не пробудившись, тоді Еліан прийде і забере все що зараз належить йому та герцогові, така буде його помста.
Коли вони міркували, як же їм потрапити на зустріч до імператора, нарешті прибув помічник Шен, щоб супроводжувати Олівію на північ. Коротко описавши всі обставини, вони попросили Шена, як помічника герцога Гілберта влаштувати зустріч з імператором, і той погодився. По Амайю теж прибув супровідний, тому вона мусила попрощатися, та повернутися до дому.
Наступного дня прибув архієпископ Оландер, для засвідчення нового спадкоємця. Олівія не турбувалася про нього, адже він дуже любив гроші, тому було досить просто його підкупити. Коли свідоцтво про успадкування родових сил було отримано, вони відправилися в імператорський палац.
У великій, просторій кімнаті для офіційних аудієнцій, імператор гордо сидів на своєму троні. Олівія обережно підходила по червоній доріжці, розстеленій, від входу і до самого трону. Трон імператора стояв на невеличкій сцені, висотою в кілька сходинок, тому Олівія зупинилася внизу, перед сходами, та елегантно зробила реверанс, як і годиться леді. Оскільки її ще не було офіційно представлено, як спадкоємицю Гілберт, вона не вдягала офіційного вбрання, а обійшлася скромною сукнею. По заду неї стояли Шен та Еліан, вони теж офіційно привіталися з імператором.
Алекс сидів на своєму троні, та насилу стримував свою посмішку, адже перед ним стояло, його майбутня невістка.
— Вітаю, юну спадкоємицю Гілберт, що вас привело до імператорського палацу?
Олівія швидко обдумала свої наступні слова.
— Ваше величність, ми прибули до вас, щоб засвідчити факт успадкування родової сили герцогства Отто. — Вона вказала на Еліана, і той протягнув до імператора свідоцтво від архієпископа.
— Ось воно як? — імператор був здивований, — а ви... юний Еліан Отто, якщо я не помиляюся?
— Так ваше величність. — Опустив голову хлопчик.
Така ситуація трохи занепокоїла Алекса. Чому його майбутня невістка прийшла влаштовувати життя іншому хлопчикові. Судячи з того, що він знав про Еліана, цей хлопчик був однолітком Олівії. Алекса турбувала така конкуренція для його брата, адже той був на цілих шість років старшим за Олівію, та мусив чекати ще як мінімум шість років, доки вона виросте, перш ніж зізнатися у своїх почуттях. Не було гарантії що за цей час Олівія не закохається у когось іншого. Йому хотілося б влаштувати заручини прямо зараз, як гарант майбутнього шлюбу, але Ален заборонив братові це робити, бо хотів, щоб Олівія в майбутньому, сама захотіла вийти за нього заміж, а не була змушена кимось. Тому він вирішив на пряму запитати її:
— То, чому ж юного Еліана Отто супроводжує леді Олівія?
— О, ми з містером Еліаном Отто та леді Амайєю Філс являємося однокласниками та найкращими друзями. Коли в Еліана розпочалося пробудження, ми відпочивали в кав'ярні, оскільки він проживає в гуртожитку академії, ми не могли залишити його без нагляду, тому останні два дні він гостював у столичному маєтку Гілберта. На правах господині, туди ж я запросила архієпископа Оландера, щоб отримати свідоцтво про успадкування родових сил герцогства Отто. Зараз ми прибули до вашого величності, щоб просити про підтвердження права бути спадкоємцем герцогства Отто.
Імператор прижмурив очі та хитро посміхнувся. 
— Ооо, то ви лише друзі... Хм... Що ж, давайте, я все підпишу.
Доки імператор займався паперами, Еліан переминався з однієї ноги на іншу, ретельно обдумуючи як же йому домовитися з самим імператором. Нарешті, набравшись рішучості, він заговорив:
— Ваше величність, чи можу я звернутися до вас з проханням?
Алекс уважно подивився на хлопчика, він уже знав, в якому середовищі доводиться жити Еліану, тому щиро хотів допомогти хлопчикові.
— Можеш, говори.
— Я.. Я хочу попросити вашу величність не говорити деякий час родині Отто про моє пробудження.
— Чому ж? Ти не хочеш стати спадкоємцем? Але ж ти вже ним став, коли отримав "Силу Морів", то ж, з якою метою ти хочеш приховати таку важливу річ? — Поцікавився імператор.
— Якщо я повідомлю про себе, перш ніж наберуся сил, то нічого хорошого з цього не вийде. В руках свого батька, я стану дешевою маріонеткою, а для старшого брата — заклятим ворогом. Тому думаю. буде справжнім дивом, якщо я проживу в таких умовах ще хоча б рік.
— Що ж, логічно. Герцог Отто занадто жадібний, щоб просто передати всі багатства та владу в руки іншого, навіть якщо це власний син... Але як імператор, я не можу брехати своїм підданим... — Алекс зупинився, та пройшовся поглядами по своїх гостях, — Але ж і ображати одного зі своїх підданих, я теж не можу дозволити. Вірно? Однак, як же мені слід вчинити?...
Алекс тягнув інтригу навмисне. Він добре розумів, що для нього, як для імператора, зав'язати дружні зв'язки з майбутнім поколінням герцогів, це просто знахідка. Якщо він хоче розвивати імперію, то йому в край потрібно було дружити з герцогами, тими, хто володіє так само великими частинами земель імперії, адже спільними зусиллями буде набагато легше добитися успіху.
Олівія штовхнула ліктем Еліана в бік, натякаючи, щоб той запропонував імператору якусь перевагу у їхній співпраці. Він швидко зрозумів, що потрібно зробити, тому швиденько прикинувши, заговорив:
— Ваше величність, на стільки я пам'ятаю, імперія Розанна має лише декілька державних портів, решта знаходяться в приватній власності аристократів. Проте в герцогстві Отто знаходиться більше десятка великих та маленьких портів. Тож, якщо, скажімо, через шість - вісім років один з них буде пожертвувано на благо імперії, на фінансове та економічне становище герцогства це мало вплине... Що скажете?
Таким просуванням справ імператор був дуже задоволений, хоча він із самого початку не збирався відмовляти в допомозі, проте відмовитися від таких перспектив він теж не хотів, тому швидко погодився.
— В такому разі я просто випадково забуду що сьогодні підписав та почув. — Дружньо посміхнувся імператор.
Нарешті зустріч з імператором закінчилася успіхом. Еліан, сповнений рішучості та очікування майбутнього, відправився до дому, в герцогство, за час навчання він засумував за своєю матінкою, хоч вона і писала листи, проте бачити на живо, це зовсім інша справа. Раніше, єдиною близькою людиною для Еліана, була його мама. Але тепер, у нього з'явилися найкращі друзі, на яких можна було покластися в будь-який час. Ця думка зігрівала йому серце всю дорогу.
Олівія теж довго не затримувалася, та відправилася на північ, по переду її чекали нові справи.