Розділ 20. Перші друзі: Амайя Філс та Еліан Отто.

 Імперська Академія в Столиці наповнилася учнями віком від десяти до шістнадцяти. В перший день навчання всі виглядали нарядно у своїй новенькій формі. Старші студенти поспішали кожен до своєї аудиторії, в той час учні молодшої школи вже мали зібратися у своїй класній кімнаті. Студенти молодших класів, першого та другого років не могли обирати собі предмети, вони будуть вивчати кожен предмет на базовому рівні протягом перших двох років навчання. Хоча корпуси молодшої, середньої та старшої школи були розділені, та все ж студентам не забороняли відвідувати своїх старших чи молодших. Тому зараз вся Академія була схожа на мурашник.
Олівія з цікавістю спостерігала за цим з вікна, поряд зі своїм місцем, а коли обернулася, то зрозуміла, що в класній кімнаті вже сиділо близько пʼятдесяти дітей, очевидно, що всі вже зібралися. Пролунав дзвінок і заняття розпочалися. Олівія уважно слухала лекції, та записувала всю головну інформацію, на яку звертали увагу викладачі, хоча для неї в цьому і не було особливої необхідності, бо вона все добре запамʼятовувала, та все ж вирішила писати. В майбутньому їхні зошити будуть перевірятися викладачем, хороші конспекти можуть додати кілька зайвих балів до їхнього оцінювання. Коли настав обід, усі попрямували до їдальні чи буфету, щоб пообідати. Олівія теж пішла до їдальні, вона взяла собі тацю, обрала кілька поживних страв та сіла за пустий столик. 
За декілька хвилин, до неї підсіла дівчинка, і Олівія обернулася. Амайя сіла поряд з Олівією, та з цікавістю спостерігала, як та поглинає велику порцію їжі. В цей час, Олівія розуміла, що її вигляд не зовсім нормальний, але у неї не було іншого вибору. Її тіло було досить високим, але занадто худим для свого зросту, минуле полювання дало їй зрозуміти, що в неї не достатньо сил, щоб міцно тримати меч у своїх руках. Тому вона хотіла скоріше набрати необхідну мʼязову масу для свого тіла. Хоч за цей час, від коли вона повернулася, вона і набрала трохи ваги, а її щоки стали трохи рожевими, та все ж, враховуючи її активні фізичні навантаження, їй потрібно було слідкувати за своїм здоровʼям та добре харчуватися. Але все це ще не пояснювало з якої причини Амайя Філс зараз сама сіла до Олівії, адже раніше, вона була проти її компанії. Чи може це просто так Олівії здалося?
На справді, Амайя Філс раніше ніколи не мала друзів. В родині було четверо дітей, двоє синів та дві дочки, вона була четвертою, най молодшою. Між нею, братами та сестрою була велика різниця у віці, бо вона була пізньою дитиною. Саме це послужило великою прірвою у спілкуванні Амайї з рідними. Старші вже вчилися в Академії, а вона все ще пила молоко, та слухала казки на ніч, що читав їй дідусь, а коли підросла, старші вже зовсім віддалилися, а єдиним другом для неї так і залишився колишній герцог Філс. Доки всі були зайняті власними справами, включаючи батьків Амайї, дівчинка росла в Академії Наук, в лабораторії поруч з дідом. Після восьми років розкрився її талант в Алхімії, та тяга до наукових дослідів. Враховуючи її похмурий, чи навіть моторошний стиль та особливу пристрасть до зіллєваріння, скоро її почали називати відьмою Філс. Її груба поведінка та запальний характер тільки підтверджували плітки, так, що за два роки вони розповзлися по всій імперії. Сама Амайя не дуже любила великі та гучні компанії, вона почувала себе в такому середовищі не комфортно, напевно, це через брак спілкування з живими людьми. Проте, в глибині душі, вона з цікавістю дивилася як спілкувалися її рідні між собою та зі своїми друзями. Амайя не могла зрозуміти, як вони могли так легко сміятися в компанії інших, і як взагалі спілкуватися з однолітками, про що з ними розмовляти, чим можна ділитися, а чим ні, чи можна довіряти іншим людям, та на стільки буде міцною така дружба? Вона увесь свій вільний час проводила в лабораторії Академії Наук, тому на відстані спостерігала за багатьма студентами, більшість з них були лицемірними, спочатку вони вдавали з себе близьких друзів, а потім легко зраджували цю саму дружбу. Але дивлячись на дівчинку перед собою, Амайя не бачила ніяких секретів, їй здавалося, що всі її наміри були написані на її обличчі. Її погляд був тихий та спокійний, наче вода в озері, в її очах не було ані насмішки, ані брехні чи лицемірства, її абсолютно не хвилювали інші. Саме через ці чисті очі, Амайя вирішила ризикнути та спробувати подружитися.
— Що? — не витримала та запитала Олівія.
— Нічого. Просто. — похитала головою Амайя, вона трохи мовчки спостерігала, а потім знову запитала.
— Ти все це можеш зʼїсти?
— Ага, можу.
Цікавість Амайї тільки розгоралася.
— Усі в родині Гілберт, мають такий хороший апетит? 
В цей час Олівія зрозуміла, що дійсно, дядечко Гілберт теж добре їсть, хоча якщо подумати, всі воїни Гілберта любили смачно поїсти, можливо це повʼязано з їхнім активним способом життя. Щоб мати велику силу у своєму тілі, потрібно звідкись брати для цього енергію. Вона припинила жувати та мовчки дивилася у свою тарілку, деякі думки все ще кружляли в її голові.
— Ти не повнієш від їжі? Виглядаєш худою, для свого зросту. Я знаю, що всі нащадки роду Гілберт, мають сильні, міцні тіла. То ж, чому ти така не щасна?... Сімʼя Морган зморила тебе голодом, а коли герцог Гілберт побачив, що над його племінницею так знущалися, розлютився і забрав тебе з того пропащого місця?
Очі Олівії округлилися, та вона не могла нічого зараз вимовити, бо досі жувала свій соковитий стейк, а її щоки були трохи роздуті, вона була схожа на хомʼячка. Амайя помітила її реакцію та хотіла заспокоїти однокласницю, але все ж не витримала та засміялася.
— Пффф!!! Ти схожа на хомʼяка! Хех... Та не думай, у мене не має злих помислів, в кожного є свої скелети в шафі, це нормально.
Олівія нарешті дожувала, запила все соком, та запитала.
— Скелети... Такі, як, наприклад, чому тебе всі називають відьмою, та обходять десятою дорогою?
Цього разу черга дивуватися Амайї. Вона зацінила у своєму серці, прекрасну здатність Олівії «кусатися у відповідь», така подруга їй однозначно подобалася, бо перед нею не буде необхідності вдавати з себе не зрозуміло кого, та запевняти, що все прекрасно. З такою подругою можна було б спокійно бути самим собою, не хвилюючись ні про що, а оскільки вона одразу каже правду прямо в очі, то можна не боятися таємних інтриг чи зради, того, що Амайя ненавиділа в людях найбільше.
* * *
Юний Еліан Отто тихенько сидів за першою партою, в його голові все ще лунали рішучі голоси двох дівчаток, що чи то навмисне, чи то випадково допомогли йому уникнути чергового побиття від власного зведеного брата Лістера.
Він був не законно народженим сином герцога Отто, його мама була простою дівчиною, з не великого прибережного курортного містечка, в герцогстві Отто. У свої девʼятнадцять вона підробляла в таверні на березі моря, доки на неї не натрапив пʼяний герцог Отто... Коли стало відомо, що вона завагітніла, її силоміць поселили в холодній прибудові герцогського замку, в якій вона живе зі своїм сином і по цей день. 
З самого народження Еліан уже звик до постійних знущань його оточення, але захиститися не міг. Не те, що йому не вистачало сміливості, просто він знав, що за кожен його не вірний крок буде покараною саме його мама, тому він просто мовчки терпів. Для нього було не так образливо отримувати стусанів, чи слухати чуже висміювання. Він знав, що рано чи пізно, він поверне їм сповна усі ті образи. А не що давно, його викликав герцог, та повідомив, що він має їхати на навчання до Імперської Академії.
Останні дні були для нього справжнім катуванням, бо довелося провести в компанії Лістера цілий тиждень, а коли він поселився в гуртожитку та пішов на навчання, то нарешті зітхнув з полегшенням. Хто ж знав, що його брат навіть тут знайде його. 
Зараз він стояв в їдальні, та набирався рішучості підійти до своїх рятівниць. На його подив, старший брат, що постійно знущався з нього, не міг протистояти цим двом десятирічним леді. Еліан був тихим та соромʼязливим, але його мізки дуже швидко обробляли навколишню інформацію, завдяки чому, юнак швидко приймав будь-які рішення. Зараз він за лічені хвилини зрозумів, що для свого спокою, йому вкрай необхідно подружитися з цими двома однокласницями.
— Ем... Привіт, можна сісти поряд з вами? — тихенько запитав Еліан.
В цей час Олівія та Амайя одночасно підійняли голови, та подивилися на нього. Вони одразу впізнали свого маленького однокласника, та погодилися.
— Сідай, це не наша приватна власність, ти можеш сидіти де хочеш. — байдуже відповіла Олівія.
Еліан обережно сів на стілець, навпроти дівчат, та поставив перед собою тацю з обідом. На ній стояли тарілка гарячого супу, великий стейк з яловичини, порція тушкованих овочів, кілька маленьких ароматних булочок та склянка молока, а також нарізані фрукти. Загалом все приблизно те ж саме, що і в Олівії. Він одразу мовчки почав їсти.
Амайя, що спостерігала за двома однокласниками з ідентичним апетитом, в один момент просто не витримала та заговорила.
— Ви схожі на друзів по не щастю. Обидва з голодного краю.
Раптом двоє дітей перестали їсти, та нарешті звернули увагу один на одного. Еліан ковтнув свою їжу, та заперечив.
— Ну, мені потрібно хоча б трохи підрости, бачте, для свого віку, я трохи за малий. — дружньо посміхнувся хлопчик.
Після цього, двоє однокласників дивилися прямо в обличчя Олівії, і вона зрозуміла, що зараз прийшла її черга.
— Ти теж з голодного краю? — запитала Амайя.
Олівія подивилася в нікуди, та задумалася.
— Трохи є. Але зараз я щодня маю тренуватися у фехтуванні та самообороні, маю викладати величезну кількість сил, — вона перевела погляд на Амайю, — ти бачиш яка я висока, та худа? Мій меч досі важкий для мене, якщо так продовжиться, можна й на той світ відійти. Необхідно набрати ще декілька кілограмів...
Вона задумалася про хитрих Сайок, як легко буде їх відкидати, коли в тілі буде більше сил.
Амайя вже знала, що її інтуїція її ніколи не підводить. Цього разу всі подивилися на неї, та на її одиноку тарілку з запеченою курятиною з овочами, та склянкою соку на таці. Кожен мовчки поставив їй питання: «А в тебе чого це так мало їжі?» Дівчинка одразу ж зрозуміла, що від неї хочуть.
— Я не з голодного краю, я просто дрібна. Всі ці роки я добре їла й пила.
Олівія прижмурила очі:
— Щасливиця...
Троє однокласників переглянулися між собою, та залилися сміхом.
Ха ха ха!!!
Трохи розслабившись, Еліан таки набрався сміливості та заговорив.
— Леді, я хотів би подякувати вам за допомогу не що давно.
— Та не потрібно дякувати, я не навмисне, просто мене цей ідіот до чортиків бісить. — відповіла Олівія.
— А я просто не люблю коли до мене простягають руки якісь не знайомці. — підхопила Амайя.
Еліан опустив голову.
— Мій брат завжди був таким, але на жаль, через деякі обставини я не можу протистояти йому.
— О, то ти Еліан Отто? — здивувалася Амайя.
— Мгм... На справді, я підсів до вас навмисне, бо знав що брат не захоче сьогодні ще один раз провокувати вас двох. Тому очевидно, що поруч з вами я можу хоча б спокійно пообідати.
Йому було соромно зізнаватися у своїй нікчемності, але побачивши, що вони зовсім не погані, він не хотів обманювати.
— У мене проблеми зі спілкуванням з людьми. Не можу терпіти підступних та лицемірних людей, тому я ніколи не мала друзів, хоч мене ніколи не ображали в сімʼї, я не можу з ними спілкуватися нормально, єдина близька мені людина — це мій дідусь, бо я виросла в його лабораторії. Я підсіла до Олівії, бо всі її емоції написані в неї на обличчі, вона прямо як відкрита книга, мене це зацікавило, і я вирішила спробувати подружитися. А ти одразу чесно зізнаєшся у своїх намірах, тому я не проти й з тобою спробувати подружитися.
Спокійно пояснила Амайя, після чого, Олівія також вирішила чесно викласти все як є.
— Ну а мені просто сподобалося як Амайя сміливо роздає копняків людям, не дивлячись на їхній статус. Мені подобаються чесні та справедливі люди. Не турбуйся, Еліан, разом ми не дозволимо Лістеру насміхатися з нас.
Таким чином в Олівії зʼявилося два справжніх друга, що у майбутньому пройдуть разом з нею і вогонь і справжнє пекло...