Розділ 19. Полювання на Сайку. Імперська Академія в Столиці.

Увесь час, відколи Олівія переїхала до герцогства Гілберт, вона старанно тренувалася у фехтуванні. Як вчитель, Оскар не давав їй спуску, та навчав її, як і всіх своїх воїнів, змушуючи пробігати по декілька кілометрів за раз, стрибати, присідати, дертися горами вверх та вниз, махати мечем тисячі разів на день. Після таких пекельних тренувань, Олівія вже не могла забивати собі голову минулими переживаннями, вона просто зосередилася на підвищенні своєї витривалості.

Окрім цього, помічник Шен займався з нею уроками самооборони. Як виявилося, він був справжнім майстром у ближньому бої. Хоча в минулому житті Олівія була детективом, та вважала себе досить професійним бійцем, але в порівнянні з Шеном цього виявилося не достатньо. Тому вона вирішила проковтнути свою гордість та слухняно навчатися.

Після того, як проблему з продовольством було вирішено, герцог вирішив повести невеликий підрозділ воїнів на полювання. Оскільки ціль цього полювання були Сайки, великі, чорні коти, схожі на пуму, але їхня шерсть була довга та шовковиста, а на кінці хвоста був блакитний магічний кристал, з якого Сайка, в разі небезпеки могла випускати невелику блискавку. Такої блискавки було не достатньо, щоб вбити людину, але цього вистачало, щоб паралізувати свого противника на кілька годин.

До цього часу, для маленької Олівії уже підготували особистий лицарський обладунок зі шкіри чорного дракона. Його шкіра була мʼякою, тому це не сковувало рухів, але разом з тим, вона була надзвичайно міцною. Така шкіра витримувала велику частку фізичних та магічних атак, що було саме те, чого Оскар хотів для безпеки Олівії. Сайки не були на стільки агресивними як, наприклад Шакали, але вони швидко розмножувалися та росли, збиралися зграями та атакували цілою групою на одного. До того ж вони могли нападати на людей в будь-який період року. Для не великих поселень вони були справжньою проблемою, тому час від часу декілька підрозділів воїнів відправлялися в гори на зачистку.

Цього разу Оскар навмисне особисто взяв участь у полюванні, не дивлячись на те, що цей монстр не був сильним. Такі дії мали дві причини: перша — тренування для Олівії, друга — дорогоцінні шкури Сайки можна було продати в Столиці, а на вилучені кошти придбати зерна.

Не велика група людей пробиралася гірською стежиною, між високих смерек та густих чагарників. Всю дорогу, безупинну мрячив дрібний дощ, а під ногами продавлювалася волога земля. Олівія йшла в центрі групи, тримаючи короткого меча на по готові. Краєм вуха вона почула тихенькі звірині кроки навколо, та одразу зрозуміла, що їх оточили. Вся група зупинилася, Оскар надихаючи кивнув Олівії, щоб вона була на по готові. Через декілька секунд з хащів почали вистрибувати велетенські чорні коти, завбільшки з пантеру.

Гррауу!

Вони кружляли навколо своєї здобичі, нетерпляче ревучи на людей у колі. Ті, хто був зовсім не терплячими почали стрибати на воїнів, витягуючи передні лапи, вони оголяли свої гострі кігті, намагаючись вхопитися за мʼяку людську плоть. Але на своєму шляху Сайки зустрічалися з гострими лезами мечів, після чого поранені намагалися відступити.

Група воїнів була оточене не великою зграєю Сайок з шести осіб. Після того, як монстри зробили свій не терплячий перший хід, одного з них повалили двоє чоловіків, праворуч від Олівії, а іншому Оскар відрубав голову з одного удару, після чого фиркнув, що такі слабкі монстри не мають вештатися на його території. Після цього решта Сайок рішуче розпочали свій наступ. Доки основна частина котів відволікали воїнів, найбільший з них обійшов пару чоловіків, що тільки добили одного з його побратимів. Звір покрутив довгим хвостом, та на його кінчику засяяв магічний кристал, серцевина заіскрилася та випустила прямо в мисливців яскраву, блакитну блискавку. Двоє воїнів, що досі сиділи на землі навприсядки, вчасно помітили, що їх атакують, та перекотилися у різні боки. Блискавка влучила в землю, після цього Оскар взяв на себе нападника.

Олівія все ще стояла в центрі, коли помітила що щось не так та роззирнулася. Двох Сайок здолали першими, з найбільшим схопився герцог, ще двоє борються з воїнами неподалік.

«Де ще один?»

Як тільки ця думка промайнула в голові Олівії, вона відчула на своїй спині смертельний погляд. Коли вона обернула голову, краєм ока встигла помітити дві великі чорні лапи, з гострими кігтями, що швидко насуваються до її горла.

— Олівія! — почувся крик Оскара.

Але їй ніколи було озиратися на той клич, вона різко пригнулася та перекотилася, Сайка промахнулася, та приземлившись на землю швидко розвернулася та знову кинулася на дівчинку. Олівія відступила в бік та змахнула мечем, залишивши глибоку рану на передній лапі монстра. Кіт заревів від болю та закульгав, підгинаючи поранену лапу. Чорна кров капала з меча, і Олівія на мить втратила звʼязок з реальністю.

Вона ще ніколи не вбивала тварин. В її минулому житті, під час роботи детективом ставалося всяке, але за всі три життя вона ні разу не вбивала живе створіння навмисне. Мороз пройшовся по її шкірі, серце калатало як шалене, а до горла підступив комок.

Поранена Сайка лизнула свою лапу, після чого направила свій магічний кристал на Олівію та випустила блискавку. Яскраве світло різко привело дівчинку до тями, вона відскочила в бік та впала на землю, розвернувшись хотіла швидко піднятися, але розлючена кішка кинулася прямо на неї. Олівія встигла тільки прямо витягти клинок перед собою, пробивши шию монстра наскрізь.

Чорна, гаряча кров хлинула по її руках та бризнула на обличчя, добряче окропивши її бліду шкіру та рожеве волосся. Важке тіло монстра притисло її нижню частину і вона не могла встати з землі, обернувшись, Олівія помітила як Оскар підійшов та схопивши Сайку за шкірку, відкинув її геть. Він протягнув Олівії руку та допоміг їй піднятися, після чого, долонею обтер кров з її обличчя, посміхнувся та сказав: