Розділ 18. Герцогство Гілберт.

В одній з приймальних кімнат імператорського палацу герцог Гілберт сидів на мʼякому дивані, а навпроти нього молодий імператор Касіан Алекс Розанна підписував дозвіл на всиновлення нащадка. Після чого, вони розслаблено пили чай, та говорили про різне.
Алекс на хвилину згадав свого брата, після чого хитро розтягнув посмішку та запитав:
— До речі, як там поживає моя майбутня невістка? Я чув, вона нарешті розірвала той навʼязливий шлюб. Добре що вона вчасно побачила які люди її оточували, і вчасно їх позбулася. Моя невістка така розумниця!
— Кхе-кхе!
Від несподіванки Оскар аж чаєм похлибнувся.
— Хто це ваша невістка?
Вираз обличчя Оскара став серйозним, а погляд аж коловся в саму душу, здавалося все його тіло почало випромінювати безмежний холод. Імператора це розвеселило.
— Пфф! Бачили б ви себе з боку. Великий Майстер Меча грізний герцог Оскар Гілберт ревнує свою донечку до її юних кавалерів! Ха-ха! Шен, ти це бачив?
Шен, що стояв позаду Оскара лише свіркнув очима, його вигляд був ще моторошнішим ніж в Оскара. Алекс моментально замовчав, бо згадав, що Шен взагалі не розуміє жартів, і все сприймає прямо.
— Забудь. Про що з тобою говорити. — він перевів погляд знову на Оскара та продовжив, — я серйозно, герцог Гілберт, прошу вас не заважайте їм спілкуватися. Знаєте в якому розпачі був Ален коли дізнався що маленьку Олівію змусили заручитися мало не з пелюшок? А коли дізнався що заручини розірвали одразу розчинився в повітрі. Його до пізньої ночі десь носило, а коли повернувся, був такий щасливий, що аж самому заздрісно. Вочевидь ходив провідати її. Прийшов до мене в кабінет, розлігся на дивані та посміхався як дурник, а коли я таки запитав чого це він такий задоволений, той відповів: «Моя красуня така мила. Знову мене врятувала».
Алекс був жвавим молодим чоловіком, він любив спілкуватися з хорошими людьми без формальностей та жартувати. Цього разу він скопіював свого молодшого брата так, що Оскар не втримався та видавив легку посмішку.
— Я не втручатимуся в їхні стосунки, доки принц не робитиме дурниць. Але нагадайте йому, що Олівія ще дитина, хай тримає дистанцію принаймні доки вона не закінчить навчання.
— Гей, що ви думаєте про мого брата? Він при здоровому глузді... Багато юних леді в шістнадцять вже й заміж виходять...
Розмова про другого принца нагадала Гілбертові про той напад на них по дорозі в Столицю.
— До речі ваше великість, по дорозі на нас напали Чорні Апостоли. Нам є про що турбуватися?
В цей момент імператор став серйозним.
— Насправді ми ще й самі точно не знаємо. Вони почали зʼявлятися зовсім не що давно, але вже встигли навести паніки серед простих людей. Апостоли нападають вночі, грабують та спалюють села, вбивають старих та хворих людей, натомість дітей, та здорових забирають в полон. Окрім того, вони вирізають всю худобу, знищують посіви та фруктові сади. Одним словом, роблять все, щоб людина не могла вижити, там де вони пройшли.
— Вам потрібна моя підтримка?
Оскар мав на увазі свою армію.
— Поки що ні, Магічна вежа охоче співпрацює. Натомість Святий Храм як завжди мовчить. Здається один тільки я переживаю за майбутнє імперії.
— Так може воно і на краще, що Храм не бовтається під ногами в принца. Якщо архієпископ Оландер про нього прознає, боюся станеться біда.
Оскару вже відомо про те, що Ален являється Святим, але він вирішив не втручатися в ці справи, адже не в його планах допомагати архієпископу.
— Герцог, не всі мають «Очі істини», щоб побачити святу силу молодшого брата, доки він поводиться обережно, про це ніхто не має здогадатися до потрібного моменту.
Імператор як і Оскар вже давно планує скинути архієпископа зі своєї посади, та поставити на його місце достойну людину, тільки тоді імперія дізнається про Святого. А в планах імператриці матері взагалі тримати це в секреті аж доки Ален не одружиться, адже тоді вже не буде сенсу накладати на нього всі ті заборони. Проте з появою Чорних Апостолів вони обоє переживають, що Алексові все-таки доведеться явити себе раніше запланованого.
Вони ще якийсь час розмовляли про різне, але в решті імператору довелося повернутися до державних справ, а герцог повернувся до своєї резиденції.
Наступного дня всі знову зібралися та вирушили на північ. Чим більше шляху вони долали, тим прохолодніше ставала погода. Пейзажі за вікном карети поступово змінювалися. За пʼять днів дороги Олівія більше не бачила листяних лісів та яскравих квітів, тепер на їхньому шляху були лише безкрайні степи. Невпинний вітер дув з півночі, обдуваючи холодну, вологу землю. Це змусило Олівію та Сару змерзнути. та перевдягтися в сукні з довгим рукавом, та закритою шиєю, щоб не простудитися від холодного вітру. На сьомий день Олівія вже чітко бачила по переду Чорні гори, що велично стелилися своїм чорним камінням через увесь горизонт, а небо затягувало темними важкими хмарами, здавалося що саме воно от-от впаде від тієї ваги, постійно мрячив дрібний дощ.
По всій території півночі, починаючи від герцогства Гілберт, тягнуться хвойні ліси та густі тернові хащі. Руки та ніс швидко замерзають на вулиці через високу вологість та холодні вітри, а під ногами гірська земля обростає зеленим мохом. Тут не щебечуть радісно пташки, та не скрекочуть жаби, лиш поодинокі яструби іноді пролітають над головою у пошуках здобичі. Часто можна помітити великі та малі зграї воронів, що кубляться над поживним містечком. А десь з високих гір доносяться розлючений рев Чудовиськ. Одним словом це досить моторошне місце.
Скоро перед ними зʼявилася величезна фортеця головного міста герцогства Гілберт. Камʼяні стіни тяглися високо в гору близько двадцяти метрів, та в ширину більш як пʼять метрів. На стінах стояли патрульні, що з висоти спостерігали за навколишньою ситуацією, і в разі небезпеки одразу били тривогу. В саме місто вели тільки одні ворота, тому у зловмисників не було б і шансу напасти через чорний вхід. Усі будівлі міста теж будувалися з каменю, адже іноді могли прилітати вогнедихальні монстри, не можна було допустити пожеж в середині фортеці, адже основна частка населення проживала саме в головному місті. На величезній території герцогства, окрім головної фортеці, були ще декілька замків місцевих аристократів, та поодинокі не великі поселення. В основному люди боялися жити за межами високих стін замків чи фортеці, адже нікому не хотілося стати вечерею для монстрів. Проте, для Олівії, що прожила на одинці пів року у порожньому замку на острові, північ не здалася таким страшним місцем. Можливо це через людей, що вони зустрічали по дорозі до замку Гілберт, а можливо причина була в тому, що вона нарешті відчула себе живою, вільною від минулого. Бо все, що вона зараз бачила ставало все більш відмінним від того часу. Всі мешканці замку тепло зустріли Олівію, тепер в них зʼявилася маленька леді, про яку було приємно піклуватися.
Наступні кілька днів Оскар всюди водив за собою Олівію, знайомлячи її з людьми та ситуацією в герцогстві. На півночі зима починається раніше, і закінчується пізніше, тому вже починаючи з літа, люди готували різні запаси. Герцог ніс відповідальність за свій народ, тому він мав контролювати заготівлю запасів на зиму. Це мало в собі харчові продукти, дрова, готові ліки та лікувальні трави, теплий одяг, а також ремонт житла для людей, що потребують сторонньої допомоги.
Хоч фізично люди герцогства були сильнішими в порівнянні з рештою простих жителів імперії, а території величезні, та через складні умови проживання, населення герцогства було не велике. Оскільки майже всі вони були воїнами, старий імператор боявся таких людей, тому допомоги майже не було. Усі звикли справлятися своїми силами. У вільний від полювання час всі дорослі займалися ремонтом житла, збором врожаю та заготівлею дров. Старі люди займалися менш рухливими справами, вони шили одяг та взуття. Діти теж не байдикували, вони збирали лікувальні трави та їстівні гриби. Все це доставлялося на спільні складські приміщення, а після настання зими рівномірно розподілялося між населенням. Період активності монстрів перепадав з середини осені до середини весни, тому в цей час армія герцогства відправлялася на полювання. Іноді це були звичайні зачистки гнізд, іноді вони стикалися з цілими стадами не великих монстрів. Після полювання, шкури, роги, магічні ядра та ще деякі матеріали можна було продавати, або обмінювати на щось необхідне. В основному їх купували в Магічній Вежі та герцогстві Філс, а дорогоцінні мʼякі шкури можна було не дешево продати в Столичні модні бутики.
На третій день, коли Олівія разом з герцогом займалися документами в кабінеті, до приміщення зайшов помічник Шен. Він був молодим, струнким чоловіком з темно зеленим волоссям та золотими очима, завжди вдягнений в строгий костюм темних тонів та чорні шкіряні рукавички. Якщо подумати, за увесь цей час Олівія ніколи не бачила, щоб він скидав ці рукавички. Загалом він справляв враження тихої та мовчазної людини, але ставав досить привітним, якщо з ним подружитися.
Цього разу Шен приніс доповідь від управителя харчовими складами.
— Ваше світлість, віконт Роджерс доповідає, що через високу кількість опадів цього року, всі овочі та фрукти, зібрані та заготовлені на зиму були надзвичайно вологими та водянистими, їх важко просушити, та зберігати тривалий час як раніше. Вони швидко починають гнити або пліснявіти, через це велику частку запасів постійно доводиться відбирати та викидати. За таких темпів, є шанс нестачі харчових продуктів необхідних, щоб пережити зиму.
— Він боїться голоду, який стався кілька років тому? Тоді люди пережили зиму, дякуючи воїнам, що увесь час полювали на їстівних монстрів, хоча їхнє м'ясо грубе та не зовсім поживне, на відміну від свійських тварин, проте вибору не було. Допомоги від старого імператора можна було навіть не чекати. На щастя, на престол зійшов новий імператор, але навіть йому потрібен деякий час, щоб змінити старі порядки, що закріпили за собою впливові аристократи. 
— Сер, ви хочете попросити допомоги молодого імператора? Мені здається, навіть якщо він попросить деяких аристократів поділитися з нами продовольством, навряд чи вони погодяться так просто.
— Ти правий, якщо хочемо щось отримати, маємо щось віддати натомість.
Олівія сиділа на кріслі та спостерігала за їхньою розмовою. Вона раптом зрозуміла що живучи в цьому світі стільки років, вона ні разу не бачила соління чи сушки овочів та фруктів, як на Землі. Невже в імперії Розанна досі не навчилися такого методу заготівлі? Звісно, можливо вона помилялася, адже на території герцогства Морган, навіть взимку можливо було вирощувати деякі культури, тому на столі завжди стояли свіжі овочі та фрукти. Тоді у неї так і не випало шансу побувати в інших містах, окрім герцогства Морган та Закритої школи інтернату в герцогстві Філс. Але навіть там вона ніколи не зустрічала подібних страв. Але чому ж так вийшло? В цьому світі є різні спеції та прянощі, є сіль, мед, є також яблучний оцет, але ніхто не додумався робити соління. Можливо це повʼязано з тим, що більша частина материку має відносно теплий клімат, а отже є можливість вирощувати рослини майже круглий рік. Тоді як на півночі клімат помірний, а тому взимку тут випадає сніг та зʼявляється необхідність завчасно готуватися до настання зими, щоб не померти з голоду чи холоду. Але люди на цій території постійно зайняті полюванням на монстрів, тому на домашнє господарство залишається мало часу.
Коли вони проїжджали землями герцогства, Олівія ще тоді помітила, що ця територія відстає в розвитку навіть відносно решти імперії, що вже говорити про Землю. Міркуючи про це вона вирішила просто запитати, так буде краще, ніж самостійно вести здогадки.
— А як що до соління та сухофруктів?
Обидва чоловіки звернули увагу на Олівію.
— Ви маєте на увазі заготівлю овочів у діжках, пересипаючи їх сіллю та спеціями, як це роблять з мʼясом? Боюся це не варіант. Мʼясо після цього вимивають та проварюють, після чого велика частка солі виходить, тоді такі страви можна споживати. Але ж з овочами так не вийде. — не впевнено відповів помічник Шен.
Така відповідь дала зрозуміти Олівії, що її рідний світ і справді був досить відсталим. Або просто люди були лінивими для винаходів, і можливо частково в цьому винна наявність магії. Але ж це така проста річ, що все одно не віриться, що ніхто досі не здогадався про це.
— Ні, це не те, що я маю на увазі. Є спеціальні рецепти, що дозволяють заготувати овочі та фрукти на довготривалий термін.
— Ти знаєш такі рецепти? — поцікавився Оскар.
На справді, Олівія не знала точних рецептів, бо сама не готувала соління, але полюбляла їх їсти, тому приблизно розуміла як вони готувалися.
— Ну я лише куштувала це колись, але по памʼяті думаю зможу пояснити місцевим кухарям як приблизно готувати це.
Оскар був дуже заінтригований, адже якщо є така технологія заготівлі продуктів, то це дасть змогу його людям повноцінно харчуватися навіть взимку.
— Добре, тоді нехай Шен приведе до тебе віконта Роджерса та покличе кілька кращих кухарів герцогства, після чого спробуйте використати твою ідею разом, якщо у вас все вийде, це принесе нам не аби яке полегшення.
Олівія подумала що для соління їй потрібні скляні банки, але оскільки їхнє виготовлення було досить проблемним на півночі, то можна обійтися деревʼяними діжками та глиняними горщиками.
— Потрібні ще деревʼяні діжки з кришками, що будуть щільно закриватися на період зберігання продуктів, а також великі глиняні горщики, я пізніше намалюю зразок по якому їх слід виготовити.
Таким чином почалася робота над солінням овочів. На щастя рослинний та тваринний світ на обох планетах, де жила Олівія, майже не відрізнявся, хоча були й вийнятки.
Загалом на досліди рецептів було витрачено приблизно тиждень часу. Вдалося засолити огірки, помідори та ще кілька овочів, які не росли на Землі, але були схожими на помідори, була заквашена капуста та зварено варення з яблук, слив та ще деяких фруктів схожих на груші та персики. Також було виділено велике приміщення з комином, кімната постійно прогрівалася, таким чином висушуючи вологу в повітрі. Вздовж усієї кімнати, Олівія попросила натягнути тонкі нитки, на які розвішувалися тоненько нарізані морква, буряк, овочі, що схожі на баклажан, зелень, деякі фрукти, активно почали збиратися для сушки лікувальні трави та гриби.
Таким чином вдалося звільнити велику частину складів, залишивши тільки земляні овочі, цибулю, часник, та боби. Віконт Роджерс не припиняв хвалитися всім, що цієї зими, всі будуть повноцінно харчуватися.
Проте все ще лишалася проблема із зерном, його було зовсім не багато, і те було замочене дощами. В решті було вирішено спробувати просушити те зерно, що було в наявності, а решту просто закупити. Для зберігання зерна та сушки, Олівія порекомендувала встановити у складських приміщеннях печі, та регулярно протоплювати їх, щоб повітря та стіни не ставали вологими, а також слідкувати, щоб не зʼявлялися гризуни, це дозволить йому зберігатися довше.
Час минав, Олівія вже повністю адаптувалася до нового середовища. Тепер вона міцно спала вночі, не хвилюючись за прийдешні проблеми, спокійно їла, не боячись бути отруєною, розслаблено гуляла, не думаючи про те, що хтось прийде зривати на ній свою злість. Їй дуже подобалося її нинішнє життя.