Розділ 18. Герцогство Гілберт.

В одній з приймальних кімнат імператорського палацу герцог Гілберт сидів на мʼякому дивані, а навпроти нього молодий імператор Касіан Алекс Розанна підписував дозвіл на всиновлення нащадка. Після чого, вони розслаблено пили чай, та говорили про різне.

Алекс на хвилину згадав свого брата, після чого хитро розтягнув посмішку та запитав:

— До речі, як там поживає моя майбутня невістка? Я чув, вона нарешті розірвала той навʼязливий шлюб. Добре що вона вчасно побачила які люди її оточували, і вчасно їх позбулася. Моя невістка така розумниця!

— Кхе-кхе!

Від несподіванки Оскар аж чаєм похлибнувся.

— Хто це ваша невістка?

Вираз обличчя Оскара став серйозним, а погляд аж коловся в саму душу, здавалося все його тіло почало випромінювати безмежний холод. Імператора це розвеселило.

— Пфф! Бачили б ви себе з боку. Великий Майстер Меча грізний герцог Оскар Гілберт ревнує свою донечку до її юних кавалерів! Ха-ха! Шен, ти це бачив?

Шен, що стояв позаду Оскара лише свіркнув очима, його вигляд був ще моторошнішим ніж в Оскара. Алекс моментально замовчав, бо згадав, що Шен взагалі не розуміє жартів, і все сприймає прямо.

— Забудь. Про що з тобою говорити. — він перевів погляд знову на Оскара та продовжив, — я серйозно, герцог Гілберт, прошу вас не заважайте їм спілкуватися. Знаєте в якому розпачі був Ален коли дізнався що маленьку Олівію змусили заручитися мало не з пелюшок? А коли дізнався що заручини розірвали одразу розчинився в повітрі. Його до пізньої ночі десь носило, а коли повернувся, був такий щасливий, що аж самому заздрісно. Вочевидь ходив провідати її. Прийшов до мене в кабінет, розлігся на дивані та посміхався як дурник, а коли я таки запитав чого це він такий задоволений, той відповів: «Моя красуня така мила. Знову мене врятувала».

Алекс був жвавим молодим чоловіком, він любив спілкуватися з хорошими людьми без формальностей та жартувати. Цього разу він скопіював свого молодшого брата так, що Оскар не втримався та видавив легку посмішку.

— Я не втручатимуся в їхні стосунки, доки принц не робитиме дурниць. Але нагадайте йому, що Олівія ще дитина, хай тримає дистанцію принаймні доки вона не закінчить навчання.

— Гей, що ви думаєте про мого брата? Він при здоровому глузді... Багато юних леді в шістнадцять вже й заміж виходять...

Розмова про другого принца нагадала Гілбертові про той напад на них по дорозі в Столицю.

— До речі ваше великість, по дорозі на нас напали Чорні Апостоли. Нам є про що турбуватися?

В цей момент імператор став серйозним.

— Насправді ми ще й самі точно не знаємо. Вони почали зʼявлятися зовсім не що давно, але вже встигли навести паніки серед простих людей. Апостоли нападають вночі, грабують та спалюють села, вбивають старих та хворих людей, натомість дітей, та здорових забирають в полон. Окрім того, вони вирізають всю худобу, знищують посіви та фруктові сади. Одним словом, роблять все, щоб людина не могла вижити, там де вони пройшли.

— Вам потрібна моя підтримка?

Оскар мав на увазі свою армію.

— Поки що ні, Магічна вежа охоче співпрацює. Натомість Святий Храм як завжди мовчить. Здається один тільки я переживаю за майбутнє імперії.

— Так може воно і на краще, що Храм не бовтається під ногами в принца. Якщо архієпископ Оландер про нього прознає, боюся станеться біда.

Оскару вже відомо про те, що Ален являється Святим, але він вирішив не втручатися в ці справи, адже не в його планах допомагати архієпископу.

— Герцог, не всі мають «Очі істини», щоб побачити святу силу молодшого брата, доки він поводиться обережно, про це ніхто не має здогадатися до потрібного моменту.

Імператор як і Оскар вже давно планує скинути архієпископа зі своєї посади, та поставити на його місце достойну людину, тільки тоді імперія дізнається про Святого. А в планах імператриці матері взагалі тримати це в секреті аж доки Ален не одружиться, адже тоді вже не буде сенсу накладати на нього всі ті заборони. Проте з появою Чорних Апостолів вони обоє переживають, що Алексові все-таки доведеться явити себе раніше запланованого.

Вони ще якийсь час розмовляли про різне, але в решті імператору довелося повернутися до державних справ, а герцог повернувся до своєї резиденції.

Наступного дня всі знову зібралися та вирушили на північ. Чим більше шляху вони долали, тим прохолодніше ставала погода. Пейзажі за вікном карети поступово змінювалися. За пʼять днів дороги Олівія більше не бачила листяних лісів та яскравих квітів, тепер на їхньому шляху були лише безкрайні степи. Невпинний вітер дув з півночі, обдуваючи холодну, вологу землю. Це змусило Олівію та Сару змерзнути. та перевдягтися в сукні з довгим рукавом, та закритою шиєю, щоб не простудитися від холодного вітру. На сьомий день Олівія вже чітко бачила по переду Чорні гори, що велично стелилися своїм чорним камінням через увесь горизонт, а небо затягувало темними важкими хмарами, здавалося що саме воно от-от впаде від тієї ваги, постійно мрячив дрібний дощ.

По всій території півночі, починаючи від герцогства Гілберт, тягнуться хвойні ліси та густі тернові хащі. Руки та ніс швидко замерзають на вулиці через високу вологість та холодні вітри, а під ногами гірська земля обростає зеленим мохом. Тут не щебечуть радісно пташки, та не скрекочуть жаби, лиш поодинокі яструби іноді пролітають над головою у пошуках здобичі. Часто можна помітити великі та малі зграї воронів, що кубляться над поживним містечком. А десь з високих гір доносяться розлючений рев Чудовиськ. Одним словом це досить моторошне місце.