Загублена душа

Розділ 17

Увесь цей час, починаючи від своєї появи, юний маг не відводив погляду від Олівії. Коли нарешті їхні погляди зустрілися, вона згадала ту незручну зустріч в трояндовому саду імператорського палацу, їй стало трохи ніяково і вона повільно відвела погляд.
"Не дивися так на мене, то була не я..."
Оскар одразу помітив цю дивну ситуацію і заступив Олівію своїм високим тілом, заступивши юнакові огляд, чим перервав його "милування прекрасними пейзажами."
Перед ним стояв принц Ален, надзвичайно талановитий маг п'ятого кола, єдиний учень та нинішній спадкоємець володаря Магічної Вежі. Цього року він закінчив навчання і Магічна Вежа почала відправляти його на різні завдання. Кілька разів їм уже довелося попрацювати разом, хоч і не довго...
На при кінці весни в глибині Чорних гір почали гніздуватися Земляні дракони, тому воїни Гілберта розпочали зачистку, і Вежа відправила Алена на допомогу. Так от цей дивний маг, після того, як пав останній дракон, просто відрубав від нього шмат м'яса, настромив його на гілку як на вертелі, і почав смажити його на вогнищі, трохи по віддаль від решти воїнів. Коли його запитали що він зібрався робити, невже зібрався їсти м'ясо чудовиська? Юнак коротко відповів: "Не встиг поснідати". Було ще купа подібних моментів, коли його про щось запитують, він або взагалі не відповідає, або обходиться одним - двома словами, тому отримати з нього якусь розгорнуту відповідь майже не можливо.
Ця "особистість" була тихим, мовчазним та відстороненим від суспільства. На стільки Оскар пишався своєю витримкою, але на цього парубка її чомусь не вистачало. Він був дуже загадковим та дивакуватим на обличчя та свої дії, і водночас прямим на язик, що навіть Гілберт зі своєю силою не міг прочитати що в нього на думці. Навіть відгадати було практично не можливо, бо він був на стільки не передбачуваним, що Оскара від цього аж бісило.
— Ваше високість другий принц, яка не сподівана зустріч...
На обличчі Герцога з'явилася дратівлива усмішка.
Теплий погляд Алена різко змінився на похмурий.
— Для вас. Я прийшов навмисне.
Оскар: "Він прийшов навмисне?"
— Можу я дізнатися причину, по якій ви прибули?
Ален: "Нарешті я тебе побачив..."
— ...
Оскар: "Знову мовчить..."
— Ви часом не знаєте що це за люди були?
— Чорні Апостоли. Вони вже не люди.
Оскар: "Що за Апостоли? Чому вже не люди? Якщо вони були людьми, то чому перестали?"
Розмова попереду зацікавила Олівію, і та тихесенько підійшла ближче. Оскар задумався на хвилинку, а потім знову запитав:
— Той чорний дим, це якась магія?
— "Енергія демонів".
Оскар: "Ну і?...". Нема слів.
Знову прозвучала коротка відповідь, яка аж ніяк не вдовольнила герцога своєю змістовністю. В цей момент Олівія зрозуміла що ці двоє не вміють спілкуватися, тому вирішила скористатися шансом, щоб дізнатися трохи більше.
Вона стояла трохи позаду Оскара, зробивши крок у бік, вже збиралася заговорити як раптом помітила ще одну тінь, що виходила з клубків чорного диму прямо позаду принца. Нападник ще навіть не повністю проявився, а вже націлив свого кинджала прямо на Алена. Не довго думаючи Олівія швидко дістала свого револьвера, опустила гачок запобіжника та прицілилася. Все це відбулося за лічені секунди, тож оточуючи навіть не встигли відреагувати, як пролунав постріл.
БАМ!!!
Крихітна вогняна кулька вилетіла з револьвера, з тихим свистом сковзнула повз щоку Алена, та моментально влучила в груди нападникові, пропалюючи на своєму шляху плоть та кістки. За секунду на його тілі з'явилася не велика розпечена діра, після чого його очі погасли та він з гуркотом повалився на землю. Як і в решти з нього вирвався клубок чорного диму та полетів геть.
В цей момент на Олівію було направлено купа здивованих очей, але вона вирішила удати що не причетна до цієї справи, тому мовчки сховала свою зброю та підійшла ще на крок ближче до принца.
Ален в цей момент забув як дихати, але не через те що злякався чи здивувався. Просто він знову був захоплений цією сміливою дівчинкою. У своєму серці він ще раз пообіцяв собі що обов'язково дочекається доки вона виросте та завоює її серце.
Оскар обернувся та напевно хотів щось сказати, але Олівія його випередила:- Ваше високість, а не могли б ви розповісти про Чорних Апостолів?
Очі Алена злегка округлилися, коли він нарешті почув голос, що хотів почути останні шість років. Він вигнувся у бік, щоб заглянути за герцога, і подивитися на Олівію. Коли їхні погляди знов зустрілися, на його обличчі з'явилася тепла посмішка і він легко заговорив.
— Леді Гілберт, ви знову врятували моє життя, я безмежно вам вдячний. З радістю поділюся з вами всією відомою мені інформацією. — Він тепло посміхнувся Олівії, від чого її щічки злегка залилися рум'янцем, Ален одразу це помітив та подумав що це виглядало дуже мило, а потім продовжив, — Нещодавно по всьому континенту почали з'являтися сектанти. Вони збираються на Забороненій зоні, що на півночі за Чорними горами, щоб принести криваву жертву та поклонитися Божеству демонів. При цьому вони поглинають демонічну енергію, що після жертвоприношення підіймається з глибин пекла для завоювання світу, перетворивши людей в рабів, а землі в безплідні пустелі.
Оскар: "Що за чорт? Він вміє нормально розмовляти?"
Він помітив як Ален дивиться на Олівію, в його погляді не було нічого поганого, навіть навпаки, принц аж засвітився від щастя коли вона заговорила. Але Оскарові це зовсім не подобалося, його дратував цей парубок.
— І як їх зупинити?
Коли він заговорив, посмішка на обличчі Алена різко зникла і він повернувся до свого не зацікавленого стану.
— Нейтралізувати усіх наслідувачів та знищити жертовний вівтар для Божества демонів.
Нарешті для Оскара все прояснилося, він вирішив поговорити про це одразу з імператором. Хоча по суті це була проблема не військових, а Магічної Вежі та Святого Храму, оскільки це стосувалося магії та Божества. Та герцог Гілберт все одно відчував свою відповідальність як захисника імперії.
— Ясно. Думаю краще буде поговорити про це з імператором на пряму. Що ж, ваше високість, ми вдячні вам за допомогу, вже досить пізно, нам на світанку знову рушати в дорогу, тож...
Оскарові вже не терпілося відправити його геть, доки він не з'їв його донечку своїми очима. Ален схоже теж не планував затримуватися, тому помахав Олівії рукою на прощання, та зник у колі телепортації.
Ця ніч видалася важкою, всі майже не спали, перехвилювавшись пережитим боєм, а коли настав світанок з не терпінням покинули це місце та продовжили свій шлях.
***
Тим часом Лістер Отто повернувся до свого герцогства з особистим листом від герцога Моргана до цього батька. Всю дорогу до кабінету його переповнювали емоції. Він не припиняв думати про останні слова Олівії, і хоча юнак був задоволений тим, що заручини були розірвані, він боявся реакції свого батька. Адже це весілля мало принести не маленьку вигоду для герцогства Отто.
Коли герцог Отто нарешті прочитав листа, він був розлючений до того, що з усієї сили вліпив синові ляпаса. Щока Лістера одразу почервоніла та пульсувала, він інстинктивно приклав до болючого місця руку, але не осмілився щось говорити.
— Що ти таке зробив що герцог Морган скасував заручини? Ти знаєш що саме я наполягав створити між вами союз ще з малечку? В нашій імперії всього п'ять герцогів, з них, лише у трьох є доньки, а відповідних тобі по віку двоє: Олівія Морган та Амайя Філс. Зі старим Роджером Філсом ми не в ладах, тому навіть надіятися нічого, тож єдиним варіантом була Олівія, але ти все зруйнував! Я не збираюся пускати в сім'ю якихось бідняків. Це має відповідати нашому статусу. Тепер я маю їхати та особисто вести переговори з герцогом Морганом, доведеться піти на деякі поступки, щоб відновити цей договір, та все ж користі від цього шлюбу буде більше, молися, щоб усе пройшло гладко.Оскільки цього разу герцог Отто не зміг поїхати, він відправив замість себе Лістера, а тому не знав про те, що сталася на бенкеті та після нього. Він був впевнений що зможе оновити цей зв'язок, потрібно було лише трохи поступитися в плані бізнесу.
— Батьку, але ж саме Олівія вирішила розірвати ці заручини...
— Та воно й не дивно. Ти ж без перестанку бігаєш за донькою графині Джулін, вже усі дворяни про це пліткують. Ти геть безголовий? Ти не міг зустрічатися з нею де інде, щоб Олівія вас не бачила? Чи ти не здатний замилити очі навіть малому дівчиськові?
Лістер стояв з розкритим ротом, бо ще не встиг повідомити батькові головну новину, але той не припиняв сваритися.
— Я домовлюся з герцогом, а ти іди та готуй їй кілька розкішних подарунків, відправляй їй квіти, коштовності, дорогі сукні, що там ще люблять дівчата? Пиши їй листи з каяттям, проси пробачення за свою поведінку. Роби що хочеш, ти маєш змусити її вийти за тебе заміж. Коли прибуде до нашого герцогства довіримо твоїй матері її перевиховання. Як ця мала нікчема посміла дивитися на нас так зверхньо!
Юнак м'явся з ноги на ногу, він не знав як пояснити батькові у яку халепу він втрапив, і що шансів вже нема.
— Ммм... Річ не в тому щоб змусити її, якби це була єдина проблема...
Герцог Отто помітив що з його сином щось не так, він підняв брови та насторожено запитав:
— В чому справа?
— Річ у тім, що на при кінці бенкету Олівія втратила свідомість, герцог Гілберт повідомив що вона пробуджується як спадкоємиця родової сили Гілберт, тож її понесли в покої, а гостей розпустили.
Герцог був шокований такою новиною.
— Вона змогла прокинутися?
— Так. На світанку, перед від'їздом, я чув що вона прокинулася отримавши "Очі Істини", і герцог Гілберт планує забрати її на місце своєї спадкоємиці. Думаю на цей час герцог Морган більше не в праві вирішувати її долю.
Лістер затамував подих, слідкуючи за реакцією батька, що кілька хвилин перебував в глибоких роздумах.
— Ось як ми зробимо. Скоріше всього, герцог Гілберт відправить її на навчання до Столиці в Імперську Академію, в тебе в запасі ще є кілька років до твого випуску, тому за цей час ти маєш втертися до неї в довіру, нехай вона повірить що ти й справді її кохаєш. Жінки завжди слабкі до такого. Зводи її на кілька побачень, супроводжуй на захід, якщо підуть плітки про ваші стосунки буде навіть краще. Ти маєш ретельно спланувати все, не поспішай, я впевнений за кілька років вона трохи подорослішає та повірить тобі. Роби як я говорю, і в майбутньому, коли Олівія прийме титул, ми зможемо підібрати під себе всю військову силу Гілбертів. Жінці не місце на полі бою, тому доки вона вигріватиметься в теплому замку, сходиш з армією на кілька зачисток в гори, завоюєш довіру воїнів, таким чином, армія стане підкорятися твоїм наказам, а отже й усі землі та слава Гілбертів перейдуть в наші руки.
Лістер уважно слухав і розумів чого прагне добитися його батько, він і сам був не проти такої вигоди. Єдине що його не влаштовувало це Олівія як дружина. Та трохи подумавши він вирішив що просто таємно відішле її в окремий маєток після шлюбу, та ізолює її від навколишнього світу, щоб раптом не бовкнула зайвого. Як виправдання можна буде оголосити що вона хворіє, як і її мати.
— Батьку, але ж якщо я стану на чолі герцогства Гілберт, то хто тоді стане головою нашого роду Отто?
— Твій молодший брат, хто ж іще.
— Еліан? Але ж він незаконно народжений, старшини не дозволять стати йому головою роду, та й місцева знать буде проти, та навіть якщо і вийде, хіба він здатний виконувати обов'язки герцога? 
— Еліан слабак, але як інструмент згодиться. Чи ти думаєш я і справді віддам владу такому нездарі? Буде робити що я скажу. Шкода що по закону імперії герцог має передати свій титул спадкоємцеві до п'ятдесяти років. Я все життя працював не для того, щоб просто віддати все. Ти маєш робити що я скажу, якщо хочеш отримати мої багатства.
Герцог Отто був впевнений у своїх планах, і ця впевненість перейшла до Лістера. Він чомусь щиро вірив, що Олівія просто образилася на нього, і коли пройде трохи часу, вона заскучає і прибіжить до нього сама.
***
За довгі чотири дні дороги, на заході сонця група людей нарешті увійшла в Столицю Імперії Розанна. Олівія заворожено дивилася у вікно своєї карети, перед нею розкривалося величне кам'яне місто. Високі кількаповерхові будівлі тісно тулилися один до одного, не рідко зустрічалися величні маєтки, з білого мармуру, а передню частину підпирали величезні круглі колони, а у вікнах стояло дороге розписане яскравими малюнками скло. Всі дороги та тротуари були вимощені бруківкою, мало де зустрічалися невеличкі клумби з квітами, або декоративними деревами. Вулиці були тісними та людними. Прохожі люди топтали клубні пилу тротуарами, вочевидь у Столиці давно не було дощу, який міг би омити дороги та остудити розпечені від літньої спеки вулиці.
Вони майже годину пробиралися шумними вулицями, доки не заїхали в досить спокійний та престижний район. В цій частині міста стояли розкішні маєтки з двома чи трьома поверхами. Кожен маєток був загороджений високими парканами з товстих металевих прутів, які були рівно скручені у потрібних місцях, створюючи разом рівномірний візерунок. Крізь ці паркани виднілися зелені охайні газони, яскраві квітучі клумби та невеликі сади для відпочинку. Територія та розмах багатства таких маєтків був різним, очевидно це залежало від статусу власника.
Олівію привезли до одного з таких розкішних помешкань, це була Столична резиденція герцога Гілберта. Олівії дуже сподобалося це місце, а сама Столиця, як не дивно, нагадала їй шумний мегаполіс, в якому вона жила в минулому житті, хоча далеко й не дотягувала своїм прогресом до того світу.
Наступного ранку Оскар та Шен відправилися з візитом до імператора, а Олівія в супроводі Сари та сера Ортіса поїхала до Імперської Академії на екзамен.
Імперська Академія знаходилася на північній околиці міста, та займала досить широку територію. Оскільки студенти мали навчатися тут протягом шести років, академія мала гуртожитки та столових, що були розділені між собою згідно з віковою категорією студентів. На території академії були окремі будівлі для навчальних аудиторій з окремими лекційними залами для кожного предмету, також були лабораторії для алхіміків, майстерні механіків, зали для тренувань лицарів та магів, також стояли кілька великих бібліотек зручно облаштованих для навчання студентів, та декілька буфетів для легких перекусів та чаювання. Загалом академія сприймалася як окреме містечко, в якому проживали одночасно десятки викладачів та кілька тисяч студентів віком від десяти до шістнадцяти років, і це не враховуючи чисельну кількість обслуговчого персоналу академії.
Олівія підійшла до головного корпусу та пред'явила свої пропускні документи викладачеві, відповідальному за прийняття абітурієнтів на цьому екзамені, після реєстрації їй вказали номер аудиторії в до якої їй слід пройти.
Перед вступом та після другого року навчання в академії діти здають лише письмовий екзамен, після четвертого року додається ще й практичний, а після шостого року, перед отриманням диплому, йде широка перевірка теоретичних знань та практичних навичок кожного студента здобутих протягом всіх шести років навчання.
Олівія добре готувалася, та і її пам'ять, після пробудження стала ідеальною, тому вона легко справилася зі всіма завданнями та першою здала свою роботу. Результат оголосять протягом кількох днів в письмовій формі, тому не було сенсу залишатися тут на довго. Зараз у неї були справи в місті. Доки вона писала Ортіс уже зв'язався з Фіоною та Софі, тому отримавши конкретну адресу Олівія вирушила на зустріч.
Софі підібрала досить не погане місце для компанії. Це була три поверхова будівля, з білого каменю, з великими вікнами, широкими сходами та двома мармуровими колонами при вході. На першому поверсі розташували великий торговий зал, кілька кімнат для віп клієнтів, та кілька складських приміщень. на другому поверсі було облаштовано майстерню та офіс компанії, а третій поверх відвели для власного проживання. Також будівля мала власний задній дворик, загороджений високими кам'яними стінами. Цю зону вирішили відвести як зону для випробування винаходів. Хоча згідно з планами Олівії що до самих винаходів, напевно їм не один раз доведеться виїжджати з міста заради безпечного випробування.
Олівія разом зі своїми підопічними майже до самого заходу сонця організовувала роботу компанії, коли нарешті всі питання було вирішено, вона з легкістю на душі повернулася до герцогського маєтку. Вона так втомилася за день, що навіть не повечеряла, і одразу заснула.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше