Розділ 17. Чорні Апостоли. Проблеми Лістера Отто. Столиця.

Увесь цей час, починаючи від своєї появи, юний маг не відводив погляду від Олівії. Коли нарешті їхні погляди зустрілися, вона згадала ту незручну зустріч в трояндовому саду імператорського палацу, їй стало трохи ніяково і вона повільно відвела погляд.

«Не дивися так на мене, то була не я...»

Оскар відразу помітив цю дивну ситуацію і заступив Олівію своїм високим тілом, заступивши юнакові огляд, чим перервав його «милування прекрасними пейзажами».

Перед ним стояв принц Ален, надзвичайно талановитий маг пʼятого кола, єдиний учень та нинішній спадкоємець володаря Магічної Вежі. Цього року він закінчив навчання і Магічна Вежа почала відправляти його на різні завдання. Кілька разів їм уже довелося попрацювати разом, хоч і не довго.

На при кінці весни в глибині Чорних гір почали гніздуватися Земляні дракони, тому воїни Гілберта розпочали зачистку, і Вежа відправила Алена на допомогу. Так от цей дивний маг, після того, як пав останній дракон, просто відрубав від нього шмат мʼяса, настромив його на гілку як на вертелі, і почав смажити його на вогнищі, трохи по віддаль від решти воїнів. Коли його запитали що він зібрався робити, невже зібрався їсти мʼясо чудовиська? Юнак коротко відповів: «Не встиг поснідати». Було ще купа подібних моментів, коли його про щось запитують, він або взагалі не відповідає, або обходиться одним – двома словами, тому отримати з нього якусь розгорнуту відповідь майже не можливо.

Ця «особистість» була тихим, мовчазним та відстороненим від суспільства. На стільки Оскар пишався своєю витримкою, але на цього парубка її чомусь не вистачало. Він був дуже загадковим та дивакуватим на обличчя та свої дії, і водночас прямим на язик, що навіть Гілберт зі своєю силою не міг прочитати що в нього на думці. Навіть відгадати було практично не можливо, бо він був на стільки не передбачуваним, що Оскара від цього аж бісило.

— Ваше високість другий принц, яка не сподівана зустріч...

На обличчі Герцога зʼявилася дратівлива посмішка.

Теплий погляд Алена різко змінився на похмурий.

— Для вас. Я прийшов навмисне.

Оскар: «Він прийшов навмисне?»

— Можу я дізнатися причину, по якій ви прибули?

Ален: «Нарешті я тебе побачив...»

— ...

Оскар: «Знову мовчить...»

— Ви часом не знаєте що це за люди були?

— Чорні Апостоли. Вони вже не люди.

Оскар: «Що за Апостоли? Чому вже не люди? Якщо вони були людьми, то чому перестали?»

Розмова попереду зацікавила Олівію, і та тихесенько підійшла ближче. Оскар задумався на хвилинку, а потім знову запитав:

— Той чорний дим, це якась магія?

— «Енергія демонів».

Оскар: «Ну і?»

Нема слів.

Знову прозвучала коротка відповідь, яка аж ніяк не вдовольнила герцога своєю змістовністю. В цей момент Олівія зрозуміла що ці двоє не вміють спілкуватися, тому вирішила скористатися шансом, щоб дізнатися трохи більше.

Вона стояла трохи позаду Оскара, зробивши крок у бік, вже збиралася заговорити як раптом помітила ще одну тінь, що виходила з клубків чорного диму прямо позаду принца. Нападник ще навіть не повністю проявився, а вже націлив свого кинджала прямо на Алена. Не довго думаючи Олівія швидко дістала свого револьвера, опустила гачок запобіжника та прицілилася. Все це відбулося за лічені секунди, тож люди навколо навіть не встигли відреагувати, як пролунав постріл.

БАМ!!!

Крихітна вогняна кулька вилетіла з револьвера, з тихим свистом сковзнула повз щоку Алена, та моментально влучила в груди нападникові, пропалюючи на своєму шляху плоть та кістки. За секунду на його тілі зʼявилася не велика розпечена діра, після чого його очі погасли та він з гуркотом повалився на землю. Як і в решти з нього вирвався клубок чорного диму та полетів геть.

В цей момент на Олівію було направлено купа здивованих очей, але вона вирішила удати що не причетна до цієї справи, тому мовчки сховала свою зброю та підійшла ще на крок ближче до принца.

Ален в цей момент забув як дихати, але не через те що злякався чи здивувався. Просто він знову був захоплений цією сміливою дівчинкою. У своєму серці він ще раз пообіцяв собі що обовʼязково дочекається доки вона виросте та завоює її серце.

Оскар обернувся та напевно хотів щось сказати, але Олівія його випередила:

– Ваше високість, а не могли б ви розповісти про Чорних Апостолів?

Очі Алена злегка округлилися, коли він нарешті почув голос, що хотів почути останні шість років. Він вигнувся у бік, щоб заглянути за герцога, і подивитися на Олівію. Коли їхні погляди знов зустрілися, на його обличчі зʼявилася тепла посмішка і він легко заговорив.

— Леді Гілберт, ви знову врятували моє життя, я безмежно вам вдячний. З радістю поділюся з вами всією відомою мені інформацією. — він тепло посміхнувся Олівії, від чого її щічки злегка залилися румʼянцем, Ален одразу це помітив та подумав що це виглядало дуже мило, а потім продовжив:

— Нещодавно по всьому континенту почали зʼявлятися сектанти. Вони збираються на Забороненій зоні, що на півночі за Чорними горами, щоб принести криваву жертву та поклонитися божеству демонів. При цьому вони поглинають демонічну енергію, що після жертвоприношення підіймається з глибин землі, для завоювання світу, перетворивши людей в рабів, а землі в безплідні пустелі.