Розділ 16. Каліпсо Ален Розанна. Не відомі нападники в дорозі.

П'ять років тому, імператорський палац.
Десятирічний хлопчик стояв біля вікна, вдивляючись чи то на вулицю, чи то на своє зображення у склі. Його золотаве волосся було обережно причесане, а дорогий чорний костюм принца, з червоною та золотою вишивкою, сидів на ньому ідеально. Червоні очі з заздрістю дивилися на подвірʼя. Як би йому хотілося бути звичайною дитиною, а не другим принцом імперії... Або хоча б звичайною людиною, а не монстром...
Каліпсо Ален Розанна, другий принц імперії Розанна, в десятирічному віці пробудився як спадкоємець родової сили імператорської сім'ї — «Сили Святого». Він отримав нескінченний запас священної магії зцілення. І наче цього було не достатньо, він також пробудив в собі надзвичайні магічні здібності. 
За всі роки існування імперії ще не було жодного випадку, коли спадкоємець родової сили мав магічні здібності. Слуги навколо Алена почали пліткувати, вони боялися його майбутнього. Боялися, бо не знали ким виросте така могутня дитина маючи вплив та владу принца. І хоч кронпринцом уже давно був перший принц Касіан Алекс Розанна, люди, що оточували маленького Алена, боялися що він у майбутньому підніме повстання, та відбере у першого принца трон.
Але такі розмови тривали не довго, вже за кілька днів, імператриця Ізабелла наказала всім працівникам палацу мовчати про те, що другий принц став Святим. Вона розіслала навколо безліч своїх шпигунів, і якщо раптом хтось обмовлявся про Святого, ця людина безслідно зникала. Імператриця була дуже розумною жінкою, на відміну від імператора, якому її практично продали. Вона знала, що ця новина поставить хрест на майбутньому її сина. Саме тому про молодшого принца вона не розповіла навіть власному чоловікові.
По закону, Святого чи Святу віддають до храму, після чого ця дитина більше не матиме ніякого відношення до імператорської сімʼї. Це тільки перша Свята Алісія, вийшла заміж та мала сімʼю та дітей. Але після створення Святого Храму, було встановлено нові закони, згідно з якими, Свята не могла виходити заміж, чи взагалі мати якісь стосунки сексуального характеру, це пояснювали тим, що вона має зберігати чистоту власного тіла, щоб не зіпсувати священну силу Богині Живи. Тому, якби стало відомо що Ален став Святим, його назавжди забрали б. Його життя перетворилося б у вічне служіння на благо храму, не маючи ні друзів, ні родини, ні коханої людини аж до самої смерті. А враховуючи нинішню ворожнечу імператорської сімʼї та Святого Храму, його б іще й змусили виступити проти власної родини. Знаючи жадібність архієпископа Оландера, не буде дивним якщо його просто приберуть, щоб не впускати владу зі своїх рук. Саме тому імператриця вирішила скористатися дивом, що сталося з її маленьким сином. Ізабелла терпіти не могла свого не розумного та пихатого чоловіка, але безмежно любила власних синів, і вона зробить усе для їхнього щастя.
Сьогодні імператриця покликала обох синів на серйозну розмову. Вони сиділи за столиком в оранжереї, засадженій білими трояндами. Ізабелла відпила трохи чаю та подивилася на своїх синів. Старшому вже було шістнадцять, і він уже мав не маленькі успіхи в управлінні імперією на посаді кронпринца, молодшому було десять, і він став незрівнянним магом та Святим, його успіхи все ще були по переду. Брати були схожі як дві краплі води, вони не були друзями, але й ніколи не сварилися та проявляли повагу один до одного. Імператриця навмисне так їх виховувала, щоб у майбутньому вони жили у мирі та злагоді. 
— Скажіть мені, які головні фактори цілісної, сильної та успішної імперії? — запитала вона.
— Правильне управління державними справами.
— Розвинута економіка та торгівля.
— Раціональне використання магічних, технологічних, медичних та наукових ресурсів.
— Сильна військова оборона.
— Звʼязок з населенням держави.
По черзі перерахували хлопці, доповнюючи один одного, імператриця схвально кивнула.
— Все вірно. Сьогодні я хочу поговорити з вами про майбутнє. Один з вас стане імператором, і забезпечить правильне управління імперією, — Ізабелла затримала свій погляд на Алексові, а потім перевела його на Алена, і продовжила, — інший стане володарем Магічної Вежі, та забезпечить розвиток магії, та науки в імперії. Звʼязок з населенням ви маєте забезпечити собі правильним підбором власних робочих кадрів. Ніколи не давайте перевагу статусу чи знайомствам, ви маєте звертати увагу лише на професіоналізм людей, що будуть з вами все ваше життя. 
Обидва принци уважно слухали свою матінку, їм подобалося проводити час разом з нею, адже кожного разу вона навчала їх чомусь новому. Ізабелла змочила горло теплим чаєм, та продовжила:
— Отже, останні два пункти, що залишилися, ляжуть відповідальністю ваших майбутніх дружин. Одна з них має бути професіоналом економіки та торгівлі, а інша — військової справи. Не обовʼязково вони особисто мають займатися цим, але в такому випадку, це має бути основною сферою діяльності, та основною силою їхніх сімей. Хто саме стане вашими дружинами, обирати тільки вам. Але ви маєте опиратися на мої основні умови, відповідальність я стягуватиму з них, не дивлячись ні на що. Будуть це аристократки з сильними сімʼями, чи талановиті простолюдинки, мені байдуже, якщо виконаєте головні умови, згоду імператора на шлюб я вам забезпечу.
Після цієї бесіди, маленький Алан задумався. У старшого брата вже була не офіційна наречена, Маріса Бріно, дочка віконта зі столичної знаті. Її сімʼя володіє великою торговою компанією, що займається імпортом та експортом різних товарів з-за кордону. Йому пощастило що його обраниця повністю відповідає вимогам. 
На хвилину він зупинився, і згадав теплу, яскраву посмішку маленької дівчинки. В його памʼяті, її мʼяке, шовковисте волосся було подібне до най яскравіших і найпрекрасніших квітів, що він колись бачив. В той день йому і справді було дуже важко, йому здавалося що він потроху опускався на глибину холодної та самотньої прірви, але поява маленького, теплого промінчика освітила йому життя, і дала надію на майбутнє.
Алену вже було уже десять років, і до цього часу він старанно вчився, йому було добре відомо, про усі великі аристократичні роди імперії. Добре обдумавши він зрозумів, оскільки дівчинка вільно гуляла по імператорському палацу, її сюди хтось привів. Вона виглядала охайно, її вбрання було дорогим, отже вона була аристократкою, а це значить що імператриця має бути усвідомленою хто приходив до замку в той день. Хоча він уже мав здогадки, судячи з зовнішності, вона має бути членом сімʼї Гілберт, але хто саме він не був впевнений. Трохи по сумнівавшись, хлопчик вирішив запитати імператрицю при нагоді.
Тоді він ще не знав що за той час, доки він сумнівався, його потенційну наречену припишуть іншому. Маленьку Олівію заручили з Лістером Отто, і юний принц втратив свій шанс на щастя. Всього за кілька днів пліток про нього, він вислухав про себе безліч страшних речей, тому закрившись від людей почав інтуїтивно уникати товариства.
На щастя імператриця вчасно помітила що з її молодшим сином щось не так, тому вона почала часто гукати його на прогулянку, гуляючи садом, вона по трохи витягувала з нього суть проблеми, а коли таки зрозуміла чому він закрився від навколишніх, то швидко його заспокоїла. Ізабелла ще деякий час приходила до Алена, розмовляючи з ним про різне, а перед самим відʼїздом принца на навчання до Магічної Вежі, вона сказала:
— Ален, те що її заручили ще не значить, що вона вийде за нього заміж. Якщо хочеш забрати її, то старанно навчайся, набирайся сил, а коли зміцнієш та станеш сильнішим за суперника, не бійся і поборися за своє кохання. Ти не зрозумієш вийде щось у вас чи ні, доки не спробуєш.
Навчатися у Магічній Вежі потрібно було довго та важко. Усі шість років дитина не могла покидати територію вежі. Після цього йшли ще два роки обовʼязкового стажування. В цей період уже можна було вільно рухатися по всій імперії, але вежа періодично призначала своїм стажистам різні завдання, виконання яких, чітко контролювалося центром управління Магічної Вежі та самим володарем вежі.
Алан старанно навчався усі шість років. За цей час він став магом пʼятого кола, прориваючись на одне коло за кожен рік, він знову і знову доводив собі та людям, що являвся надзвичайним монстром. Адже це була практично не можлива швидкість росту магічних здібностей. І нарешті, нещодавно він закінчив своє навчання, та став молодшим магом (стажистом), та почав виконувати різні завдання від володаря вежі.
* * *
Минуло вже дві доби як Олівія була в дорозі. Головні дороги між містами добре вимощені, тому швидкість руху була не маленька. Коні та карети їхали з самого світанку й аж до пізнього вечора, періодично зупиняючись не на довго для перепочинку. Минулу ніч вони провели в невеличкому придорожньому готелі, одного з проїжджих поселень. Але цього разу їм так не пощастить, бо зараз вони перетинали територію густих лісів, тому найближчі дві доби будуть оточені лише високими деревами та густими хащами. Вони могли тільки радіти, що кілька десятиліть тому між усіма герцогствами було прокладено камʼяні дороги, бо в інакшому випадку їм би довелося пробиратися ґрунтовою дорогою через ті зарослі. 
Сонце сіло за горизонт, і вже почало темніти, тому їхня група зупинилася на ночівлю на узбіччі дороги. Кілька воїнів швидко зібрали дров та розпалили багаття, розклавши навколо нього каміння, щоб не допустити пожежі, інша пара за пів години зварили великий казан грибного супу. Усі зібралися неподалік багаття сьорбаючи свій суп з широких металевих чашок та закусюючи вчорашнім хлібом, який купили в поселенні під час ночівлі. Олівія сидячи біля Оскара, теж доїдала свою порцію, така скромна вечеря їй здавалася найсмачнішою в її житті. навколо панувала така тепла, дружня атмосфера.
Раптом, дівчинка помітила що навколо стало занадто тихо. Усі різко насторожилися, не було чутно ні співу нічних пташок, ні комах, ні шелесту листя від вітру, лише тихе потріскування дров у багатті. По спині чомусь пробігли мурашки.
За кілька секунд герцог та всі воїни скочили з місця, оголивши свої мечі, вишикувалися в коло спинами один до одного. Олівія та Сара в цей час опинилися в центрі кола, Ортіс відреагував разом з усіма, тому теж став на оборону.
Олівія відчувала як щось наближається до них. Це щось, не відчувалося як жива істота, навпаки відчуття були вкрай не приємні. Її нервові закінчення били на сполох, хоча зараз була літня пора, але повітря навколо них стало на стільки холодним, що з рота почав виходити пар. Землею покотилися чорні клубні туману, в ніс вдарив огидний запах гнилі та сирості. Туман скручувався в силуети, і скоро з них вийшло кілька десятків чоловіків, вдягнених в чорне, їхні голови прикривали капюшони, а обличчя шкіряні маски. Все їхнє тіло було прикрите чорним вбранням, і лише з-під капюшонів світилася пара червоних, зловіщих очей. Кожен з них тримав один чи два мечі, або кинджали. Олівія обернулася навколо, і зрозуміла що їх оточили.
Розпочався бій, чорні силуети наступали дуже швидко, свіркаючи лезами своєї зброї. Воїни герцогства Гілберт були дуже вправними, тому швидко реагували, але як виявилося, їхні атаки мало зупиняли противників. Коли їм наносили, здавалося б смертельні рани, замість крові з них виходив лише чорний дим, а вони призупинившись на секунду, знову продовжували свій наступ.
Оскар щойно з силою відкинув одного противника, розполосивши йому груди своїм клинком. Відлетівши на кілька кроків від Оскара, чоловік на секунду глянув на дим що почав вириватися з його рани, а потім знову кинувся до герцога. В цей момент очі Гілберта блиснули блакитним вогником, Олівія, що спостерігала помітила, як Оскар щось зрозумів. Він влив, накопичену в довгих боях, ауру у свій меч, і клинок засяяв холодним блакитним світлом, спускаючи крижаний холод в повітря. Коли невідомий знову кинувся на Оскара, той вправно відбив його атаку. Від сильного удару рука чоловіка затремтіла, але він знову продовжив свій наступ. В цей момент Оскар зробив різкий широкий замах меча впоперек противника, знову завдаючи удару по торсу, та цього разу невідомий зупинився. Він впав на коліна, і хоч його обличчя було прикрите, було помітно його біль. Його рана засвітилася блакитним світлом, що залишилося після удару герцога, все його тіло почало тріскатися, а з тріщин проступало те ж саме блакитне світло. Червоні очі чоловіка погасли, і його тіло впало на землю. За кілька секунд з тіла вирвався великий клубок чорного диму та негайно полетів геть.
Підлеглі Гілберта швидко зрозуміли, що їм не вийде розібратися з противником так легко, як робить це Майстер Меча, тому вони вправно затримували нападників, періодично підкидаючи їх одного за іншим до герцога на смерть. Та все ж одного меча було за мало, противники були не вразливі до звичайної зброї, тому скоро кілька молодших воїнів Гілберта отримали поранення. Противники почали прориватися, чорний дим котився до ніг Олівії та Сари, по їхніх спинах знову пройшлися мурашки. Під час зіткнення цього диму з ногами дівчаток в голову почали приходити гнітючі думки, а душу почали розривати най неприємніші спогади та кошмари, вони інтуїтивно відступали, щоб не торкатися диму.
Один з чоловіків рухався надзвичайно швидко, він проворно обминав атаки, що наносилися йому, вперто рухаючись до центра кола. Тоді Олівія вже зрозуміла, що саме вона стала його ціллю. Коли він нарешті майже пробився до центру, збоку засяяло коло магії телепортації. З повітря зʼявився високий юнак вдягнений в чорні штани та вільну сорочку, розстебнуту на ключиці, поверх неї розвивалася довга шовкова фіолетова мантія з нашивкою герба Магічної Вежі на лівому боці. Його коротке золотаве волосся було елегантно зачесане, а червоні очі одразу подивилися примо на Олівію. 
Вона здригнулася... 
Все відбувалося дуже швидко. Коли чоловік у чорному кинувся до неї, юний маг швидко спроєктував у своїй долоні магічне коло та випустив в нападника невеликий вогняний шар, що моментально перетворив його тіло в попіл, в повітрі лишився тільки чорний клубок диму, який швидко полетів геть.
В цей час Оскар теж був поруч з Олівією, але навіть його реакції не вистачило, коли юний маг його випередив у захисті Олівії. Та коли герцог побачив юнака він розслабився і продовжив нищити противників. До цього часу залишилося лише пʼятеро — шестеро нападників. Юний маг створив навколо себе одразу пʼять магічних кіл та одночасно випустив з них пʼять вогняних шарів по різній траєкторії, спаливши в один момент пʼятеро противників. Оскар з одного удару добив останнього нападника, і тіло впало на землю.
Знову запанувала тиша, навколо стояли воїни з легкими пораненнями, чорний дим розсіявся, і на землі залишилися лише холодні тіла невідомих нападників.