Розділ 15. Архієпископ Оландер.

З самого ранку Олівія зібралася поїхати до міста, щоб розпорядитися про переїзд торгової компанії, але їй завадила новина про швидкий приїзд архієпископа Оландера, тому вона знову відправила до Софі листа. Звичайні дворяни можуть викликати до себе з проханням про допомогу максимум єпископа, але частіше всього на виїзди відправляють старших священників, тоді як молодші священники приймають хворих у храмі. Але у випадках, коли потрібно засвідчити пробудження нового спадкоємця, архієпископ зобов'язаний прибути особисто. 
Оландер був вихідцем зі столичної знаті, а коли в десятирічному віці в нього виявили здібності до магії зцілення, він вступив на навчання до Святого Храму. Протягом сорока років він служив при Святому Храмі, і за цей час просунувся по карʼєрі до архієпископа. Але навіть за такий довгий термін служби його пихата, аристократична натура ніде не ділася. Він був дуже жадібним до грошей, і оскільки, Святої не було уже декілька поколінь, його вважали головним у Храмі. Тому він не нехтував хабарями та коштовними подарунками від аристократів.
На годиннику девʼята ранку, і вся родина, зібралася у великій гостинній кімнаті, повсідавшись на дивани, навколо низенького чайного столика. Атмосфера в кімнаті була неоднозначною. Паоло сидів на кріслі та поглядав на кишеньковий годинник в руках, в той час, як праворуч від нього, на дивані сиділи Ліам, який сердито дивився на Олівію, Ліліан, що хитро поглядала на двері, та Філіпп, що просто надувся, наче в нього відібрали цукерку. Навпроти них сиділи герцог Гілберт, та Олівія. Вони мали однаковий вираз обличчя. Вони з не терпінням чекали своїх спільних пригод у майбутньому. Феліції з ними не було, бо вона напросилася зустрічати архієпископа при вході в замок.
Згодом двері відчинилися та разом з Феліцією, зайшов високий та щокатий чоловік у білій, довгій рясі з золотою вишивкою. На його товстих пальцях блискотіли золоті каблучки, а на шиї звисала підвіска з плоским зображенням Богині Живи. Його запросили до Олівії, але чомусь, в першу чергу він оглянув Ліліан та посміхнувся, проігнорувавши героїню сьогоднішнього дня. В його очах Олівія побачила жадібність та очікування вигоди. Він переглянувся з Феліцією, і та кивнула йому, після чого вони нарешті пройшли далі. За ними, швидким кроком зайшов Шен. Помічникові Оскара було близько тридцяти років, він мав темно-зелене волосся, високу, худорляву, але водночас підтягнуту статуру. Олівія помітила як його золоті очі блиснули, коли він глянув на архієпископа та Феліцію, його кроки були легкими та безшумними. Шен підійшов позаду Оскара та шепнув щось йому на вухо. Це було досить тихо щоб хтось щось почув, та оскільки вона сиділа поруч, то все ж їй було чути як Шен сказав: «Архієпископа підкупили, це стосується леді Ліліан.» У відповідь Оскар спокійно кивнув, а Шен відступив на крок назад, зайнявши своє звичне місце позаду герцога. Олівія швидко стала перебирати спогади, мудруючи що має статися далі.
«Якщо подумати, єдиний звʼязок Ліліан з храмом це те, що всі думали що вона Свята. Але хіба її здібності не зʼявилися пізніше? Коли вона могла пробудитися? І чому у минулому імператорська сімʼя не поспішала приймати її як нащадка? До двадцяти років, точніше до мого вигнання, імператор мовчав, він не сказав навіть слова про те, що Ліліан пробудилася. Тому назріває питання: А чи була взагалі це «Сила Святої»? Чи це просто магічні здібності до зцілення, як у звичайних священників? Що за аферу вони провернули? Треба тікати з цієї сімейки як можна скоріше.»
— Вітаю вас, архієпископ Оландер. Наша спадкоємиця тут. — Вказав на Олівію Оскар.
На що Оландер ліниво кинув погляд на дівчинку та всівся без запрошення, на крісло, навпроти Паоло. Звісно ж він, як і решта слабких людей боявся сили Оскара, але розумів, що той не піде проти Святого Храму, щоб не спричинити внутрішній конфлікт в імперії. Грубо проігнорувавши Оскара він звернувся до Паоло:
— Вітаю вас герцог, як ваше здоровʼя?
Морган підняв брови, знаючи натуру архієпископа, та відповів:
— Вітаю, у нас все добре. Давайте скоріше приступимо до справи.
Не задоволений відповіддю Оландер махнув до Олівії рукою.
— Юна леді, підійди сюди, і дай мені свою ліву руку.
Від такої поведінки кров в жилах Оскара все більше холонула, він ледве стримував себе, і оточуючі це відчули, бо по їхніх спинах пробігли мурашки. І хоча архієпископ по бліднів від погляду Оскара, все ж його гордість була сильнішою.
Причина по якій Оскар стримувався, це те, що він не міг конфліктувати зі Святим Храмом з особистих причин, адже для поранених солдат та жителів півночі постійно потрібна цілюща підтримка священників, якими керує архієпископ.
Олвівія підійшла до священника та простягла йому руку. Його гаряча, липка долоня охопила запʼястя дівчинки, а грубі чоловічі пальці потерли її ніжну шкіру. Для неї це стало на стільки огидним, що їй хотілося блювати. А коли він видихнув, Олівія відчула сильний запах виноградного вина, яке він, вочевидь, пив всю дорогу. Вона різко відвернулася у бік і скривила відразливий вираз обличчя. 
Архієпископ впустив через її руку краплинку магії, і вона відчула не приємні коливання магії в середині. Нарешті він відпустив її руку і махнув, щоб вона сіла на місце. Пара священників, що уже стояли по заду нього, подали йому дорогий сувій, з твердого пергаменту, обрамлений золотим візерунком. Архієпископ нахилився над столиком та почав щось шкрябати на сувої пером.
Як тільки Олівія сіла на місце Оскар схопив її ліву руку, та добре витер її запʼястя та всі місця, де торкалися пальці священника шовковою хустинкою, яку потім гидливо кинув через плече. Дівчинці здалося це досить кумедним, але досить вчасним. Після того як її шкіра знову стала чистою, їй стало трохи легше.
Архієпископ закінчив свою роботу, скрутив сувій та передав герцогу Гілберту.
— Вітаю з пробудженням нового нащадка, ваше свідоцтво про успадкування родової сили Гілберт «Очі істини», готово.
Шен передав сувій Гілберту, і той швидко перевірив його, все було написано як треба, тому тепер він заспокоївся. Оскільки на цьому справа завершилася, герцог Морган звернувся до архієпископа:
— Що ж, ми дякуємо вашій світлості Оландеру за співпрацю, ми підготували для вашого відпочинку гостьову кімнату, трохи згодом буде подано обід, якщо у вас будуть якісь побажання, ви можете звернутися до дворецького Остіна.
Та архієпископ схоже не поспішав вставати зі свого місця. Замість цього він знову поглянув на Ліліан та хитро посміхнувся.
— На жаль, я попрошу вас затриматися ще на декілька хвилин. Схоже, я відчуваю від цього дитя священну силу зцілення. — він не відводив погляду з Ліліан.
Олівія помітила здивування на обличчях родичів, тоді як Феліція уже шкірилася від задоволення. Дівчинка глянула на свого дядька, і той помахав їй головою, наче говорив: «Нема про що хвилюватися».
— «Сила Святої»? — запитав Паоло, — але ж у неї не було пробудження, та й кровний звʼязок з імператорською сімʼєю в неї досить далекий.
Оландер насупився.
— Звʼязок хоч і далекий, та все ж він є. Святої не було вже декілька поколінь, тому не дивно що ви не знаєте, що Сила Святої, дарована самою Богинею Живою, пробуджується поступово, не завдаючи небезпеки для життя її власнику. Зараз я чітко відчуваю в дівчинці задатки священної сили, думаю її здібності будуть посилюватися з практикою.
«Він бреше!»
Олівія чітко бачила його підлу брехню, він щось задумав, і задоволена посмішка Феліції говорить, що вона до цього причетна. 
«То ось для чого вона підкупила архієпископа. Думаю моє пробудження спонукало її діяти раніше, ніж вона зробила це саме у минулому житті. Але тоді я і справді вірила що Ліліан стала Святою. Зараз же, коли я побачила їхню брехню, думаю це було не так».
Вона знову подивилася на Оскара, його обличчя не змінилося. Він уже знав що це не правда. На справді Оскар мовчав не просто так. Усі ці роки, що він провів борючись з монстрами на Чорних горах, йому доводилося терпіти жадібність цього підлого чоловіка заради того, щоб Святий Храм хоча б іноді відправляв священників на допомогу його людям. Тепер же, коли архієпископ перестав відчувати в Оскарові загрозу, він нарешті спостерігав як Оландер потроху сам заганяє себе в пастку. Для того, щоб скинути Оландера з його пʼєдесталу, Оскар згоден був почекати ще кілька років, тихо спостерігаючи як зашморг на шиї архієпископа затягується все тугіше.
— Підійди сюди, дитя, і дай свою ліву руку.
Погукав архієпископ Ліліан. Дівчинка схвильовано подивилася на свою матір, і отримавши її схвалення зробила те, що від неї просили. Оландер потер її запʼястя з розпусним проблиском в очах. 
— Ти вже намагалася зцілювати? — запитав він у Ліліан, не відпускаючи її руки.
— Так, нещодавно я зцілила зламане крильце пташки в нашому саду.
Відвернувшись у бік відповіла Ліліан, було видно як вона посмикувала руку, намагаючись визволитися від огидних лап архієпископа. 
— Похвально. Тобі слід частіше практикуватися.
Оландер нарешті відпустив її руку, і знову звернувся до герцога Моргана.
— Доки леді Ліліан не пробудиться я не зможу виписати їй свідоцтво про успадкування родової сили імператорської сімʼї Розанна «Сили Святої». Але до того часу, Святий Храм дає їй титул Кандидатки на місце Святої. Та бере леді Ліліан на навчання до Святого Храму, яке триватиме чотири роки, після чого вона продовжить ще два роки навчання в Імперській Академії. Як тільки її сили пробудяться, Храм надасть їй титул Святої, після чого я передам їй управління храмом.
Оскар був трохи розчарований, хоча він і не сподівався що архієпископ так швидко видасть свідоцтво без схвалення імператорської сімʼї. Хоча знаючи різкий норов імператриці-матері, скоріше всього це могло б стати його остаточним кінцем. Вся імперія знала про протистояння архієпископа імператорській сімʼї. Він так глибоко пустив своє коріння у Святий Храм, що вже не міг миритися з тим, що потрібно виконувати накази молодого імператора. Тож враховуючи обережність Оландера, Гілберт вирішив терпляче чекати слушного шансу. Заміна архієпископа могла дуже допомогти півночі, тому не слід поспішати з цією справою. Оглянувши здивовані обличчя своїх родичів, він перервав тимчасову тишу:
— Що ж, вітаю вас з новою знахідкою. На жаль ми з Олівією не маємо так багато часу, нам потрібно сьогодні ж вирушити в дорогу до Столиці, тому ми покинемо вас першими.
На цій ноті герцог Гілберт, Олівія та помічник Шен вийшли з вітальні. В коридорі вони домовились зібратися через годину на вулиці. Оскільки для поїздки все було спаковано ще вчора, то для зборів їм не потрібно було багато часу. Коли Оскар уже збирався піти, Олівія потягнула його за комірець рукава.
— Я хотіла дещо запитати... — почала тривожно дівчинка, — ви не будете проти, якщо я заберу з собою свою покоївку Сару та лицаря-охоронця Ортіса?
Оскар підняв брови та глянув на двох підданих, що вже віддано чекали на свою пані, на початку коридору, за кілька метрів від них.
— Ви вірні своїй леді, зможете віддати за неї життя?
— Так! — рішуче відповіли вони в один голос.
Вони сказали правду, тому Оскар схвально кивнув Олівії, і вони розійшлися. Олівія пройшлася по своїй кімнаті, ще раз оглянувши її. Вона йшла замком, згадуючи все пережите в цьому місці. Їй досі не вірилося, що вона назавжди покидає цей замок, не як вигнанка, а як благородна леді. На першому поверсі її чекали батько та брати. Вони вислизнули від архієпископа, під приводом проводів Олівії, хоча на справді Ліам та Філіпп просто не бачили сенсу з ним спілкуватися. Коли вона підійшла до них ближче, Паоло підійшов до доньки, та поклав їй руку на плече:
— Бережи себе. — сухо промовив герцог та пішов геть.
Олівія провела його поглядом та подивилася на братів, від чого ті здригнулися.
— Ну ти... Цей... Старайся там. Зроби так, щоб родова сила Гілбертів не пропадала в тобі дарма. — Філіпп трохи замʼявся, але все ж попрощався з сестрою, та пішов.
Олівія зрозуміла що таким чином він намагався побажати їй удачі, просто зробив це своїм способом. Тепер вони з Ліамом залишилися на одинці. Олівія на хвилинку подумала що, оскільки він прийшов попрощатися з нею, то скаже щось нормальне. Але ж ні..
— Не смій соромити рід нашої матері. Поводься тихо. Не висовуйся.
Кинувши в неї кілька фраз, Ліам безслідно зник з її поля зору. Олівія тільки розкрила рота, але так і не встигла нічого сказати.
«Що з ним не так? Можливо це наша остання зустріч... І чому я дивуюсь? Він же все життя вважав мене непотребом.»
На вулиці її чекали дві карети, та невеликий кінний загін воїнів з десяти осіб. Перша карета була призначена для поїздки Олівії та Сари. До другої карети завантажили валізи з особистими речами, а також деяку провізію в дорогу. Першими рушили герцог Гілберт та пʼятеро кінних воїнів, далі їхали карети, а в кінці Ортіс та ще п'ятеро кінних воїнів. Олівія звернула увагу, що Шена посадили вести її карету на місце візниці, але вона не розуміла чому сам помічник герцога мав вести карету. Це було трохи дивно, але не на стільки щоб надавати цьому якесь особливе значення. 
Під палючим літнім сонцем, не велика колона людей покинула герцогство Морган.