Розділ 15. Архієпископ Оландер.

З самого ранку Олівія зібралася поїхати до міста, щоб розпорядитися про переїзд торгової компанії, але їй завадила новина про швидкий приїзд архієпископа Оландера, тому вона знову відправила до Софі листа. Звичайні дворяни можуть викликати до себе з проханням про допомогу максимум єпископа, але частіше всього на виїзди відправляють старших священників, тоді як молодші священники приймають хворих у храмі. Але у випадках, коли потрібно засвідчити пробудження нового спадкоємця, архієпископ зобов'язаний прибути особисто. 

Оландер був вихідцем зі столичної знаті, а коли в десятирічному віці в нього виявили здібності до магії зцілення, він вступив на навчання до Святого Храму. Протягом сорока років він служив при Святому Храмі, і за цей час просунувся по карʼєрі до архієпископа. Але навіть за такий довгий термін служби його пихата, аристократична натура ніде не ділася. Він був дуже жадібним до грошей, і оскільки, Святої не було уже декілька поколінь, його вважали головним у Храмі. Тому він не нехтував хабарями та коштовними подарунками від аристократів.

На годиннику девʼята ранку, і вся родина, зібралася у великій гостинній кімнаті, повсідавшись на дивани, навколо низенького чайного столика. Атмосфера в кімнаті була неоднозначною. Паоло сидів на кріслі та поглядав на кишеньковий годинник в руках, в той час, як праворуч від нього, на дивані сиділи Ліам, який сердито дивився на Олівію, Ліліан, що хитро поглядала на двері, та Філіпп, що просто надувся, наче в нього відібрали цукерку. Навпроти них сиділи герцог Гілберт, та Олівія. Вони мали однаковий вираз обличчя. Вони з не терпінням чекали своїх спільних пригод у майбутньому. Феліції з ними не було, бо вона напросилася зустрічати архієпископа при вході в замок.

Згодом двері відчинилися та разом з Феліцією, зайшов високий та щокатий чоловік у білій, довгій рясі з золотою вишивкою. На його товстих пальцях блискотіли золоті каблучки, а на шиї звисала підвіска з плоским зображенням Богині Живи. Його запросили до Олівії, але чомусь, в першу чергу він оглянув Ліліан та посміхнувся, проігнорувавши героїню сьогоднішнього дня. В його очах Олівія побачила жадібність та очікування вигоди. Він переглянувся з Феліцією, і та кивнула йому, після чого вони нарешті пройшли далі. За ними, швидким кроком зайшов Шен. Помічникові Оскара було близько тридцяти років, він мав темно-зелене волосся, високу, худорляву, але водночас підтягнуту статуру. Олівія помітила як його золоті очі блиснули, коли він глянув на архієпископа та Феліцію, його кроки були легкими та безшумними. Шен підійшов позаду Оскара та шепнув щось йому на вухо. Це було досить тихо щоб хтось щось почув, та оскільки вона сиділа поруч, то все ж їй було чути як Шен сказав: «Архієпископа підкупили, це стосується леді Ліліан.» У відповідь Оскар спокійно кивнув, а Шен відступив на крок назад, зайнявши своє звичне місце позаду герцога. Олівія швидко стала перебирати спогади, мудруючи що має статися далі.

«Якщо подумати, єдиний звʼязок Ліліан з храмом це те, що всі думали що вона Свята. Але хіба її здібності не зʼявилися пізніше? Коли вона могла пробудитися? І чому у минулому імператорська сімʼя не поспішала приймати її як нащадка? До двадцяти років, точніше до мого вигнання, імператор мовчав, він не сказав навіть слова про те, що Ліліан пробудилася. Тому назріває питання: А чи була взагалі це «Сила Святої»? Чи це просто магічні здібності до зцілення, як у звичайних священників? Що за аферу вони провернули? Треба тікати з цієї сімейки як можна скоріше.»

— Вітаю вас, архієпископ Оландер. Наша спадкоємиця тут. — Вказав на Олівію Оскар.

На що Оландер ліниво кинув погляд на дівчинку та всівся без запрошення, на крісло, навпроти Паоло. Звісно ж він, як і решта слабких людей боявся сили Оскара, але розумів, що той не піде проти Святого Храму, щоб не спричинити внутрішній конфлікт в імперії. Грубо проігнорувавши Оскара він звернувся до Паоло:

— Вітаю вас герцог, як ваше здоровʼя?

Морган підняв брови, знаючи натуру архієпископа, та відповів:

— Вітаю, у нас все добре. Давайте скоріше приступимо до справи.

Не задоволений відповіддю Оландер махнув до Олівії рукою.

— Юна леді, підійди сюди, і дай мені свою ліву руку.

Від такої поведінки кров в жилах Оскара все більше холонула, він ледве стримував себе, і оточуючі це відчули, бо по їхніх спинах пробігли мурашки. І хоча архієпископ по бліднів від погляду Оскара, все ж його гордість була сильнішою.

Причина по якій Оскар стримувався, це те, що він не міг конфліктувати зі Святим Храмом з особистих причин, адже для поранених солдат та жителів півночі постійно потрібна цілюща підтримка священників, якими керує архієпископ.

Олвівія підійшла до священника та простягла йому руку. Його гаряча, липка долоня охопила запʼястя дівчинки, а грубі чоловічі пальці потерли її ніжну шкіру. Для неї це стало на стільки огидним, що їй хотілося блювати. А коли він видихнув, Олівія відчула сильний запах виноградного вина, яке він, вочевидь, пив всю дорогу. Вона різко відвернулася у бік і скривила відразливий вираз обличчя. 

Архієпископ впустив через її руку краплинку магії, і вона відчула не приємні коливання магії в середині. Нарешті він відпустив її руку і махнув, щоб вона сіла на місце. Пара священників, що уже стояли по заду нього, подали йому дорогий сувій, з твердого пергаменту, обрамлений золотим візерунком. Архієпископ нахилився над столиком та почав щось шкрябати на сувої пером.

Як тільки Олівія сіла на місце Оскар схопив її ліву руку, та добре витер її запʼястя та всі місця, де торкалися пальці священника шовковою хустинкою, яку потім гидливо кинув через плече. Дівчинці здалося це досить кумедним, але досить вчасним. Після того як її шкіра знову стала чистою, їй стало трохи легше.