Загублена душа

Розділ 14

Олівія провела весь день в ліжку. Вона поспала, поїла, та продовжила відлежувати собі боки на м'якенькому матраці.
"Скоро я назавжди покину герцогство Морган, аж не віриться. Оскільки мені більше не буде сенсу вести бізнес тут, то напевно, краще буде перевезти компанію до Імперської столиці. Завтра з ранку потрібно зустрітися з леді Фіоною та леді Есфера. Їм доведеться перевозитися до столиці самостійно. Оскільки я їхатиму з дядечком Оскаром, то не зможу взяти їх з собою. Поки що я не можу себе розкрити. Та і немає ще чим хвалитися. Коли компанія трохи досягне успіхів, тоді можливо, розповім йому... До вечора ще є час, може відправити сера Ортіса до них з розпорядженням, нехай готуються?... Так і зроблю."
Олівія написала два листи і передала їх Ортісу. Коли він уже хотів вийти з кімнати, раптом Олівія його зупинила:
— Сер Ортіс. — Вона на хвилинку задумалася як правильно сформулювати свою думку, після чого глянула на Сару, що саме в цей час подавала їй чай, — Сара. Ви вже напевно чули новини? Я стала нащадком роду Гілберт, тож за кілька днів покину герцогство назавжди, і буду жити на півночі, з герцогом Гілбертом, як його спадкоємиця.
Обоє підданих уважно слухали свою леді. За цей місяць вони добре поладнали, і їм не хотілося відпускати її. Олівія помітила їхні емоції та продовжила.
— Я б хотіла забрати вас з собою. Якщо ви не проти поїхати разом на північ, я була б цьому дуже рада.
— Леді, ви справді не проти взяти мене з собою? — Зарюмсала Сара.
— Авжеж, куди я без тебе. — Відповіла Олівія, та перевела погляд на свого охоронця, який опустив голову і не впевнено запитав:
— Леді, ви впевнені що герцог Гілберт прийме такого лицаря як я? Я не те щоб справжній майстер...
Він вагався, бо думав, що "Майстер Меча" герцог Гілберт не захоче брати до себе на службу простого лицаря-охоронця, та Олівія швидко його заспокоїла.
— Не хвилюйся, герцог завжди радий вправному воїну. що захоче вступити до рядів його війська.
— Ну якщо ви так говорите, тоді я теж, буду не проти поїхати з вами.
Олівія розуміла що, якщо вона залишить їх тут, то вони так і залишаться вигнанцями, через погану славу своєї леді. Вони служили їй вірно, навіть сер Ортіс швидко зрозумів де правда, тому за їхню відданість, їй хотілося забрати їх з собою. Тим більше у випадку Олівії важко знайти вірних слуг.
Ортіс пішов виконувати доручення, а Олівія з Сарою вирішили прогулятися садом.
З середини здавалося що на вулиці спека, але виявилося що після того, як вночі пройшов дощ, земля охолола. В цей день на вулиці було вітряно та сиро, тому Олівія в легенькій літній сукні швидко підмерзла. Сара запропонувала почекати її в оранжереї, доки вона принесе леді теплу шаль.
Стіни та стеля Оранжереї були скляними, тому через них було добре видно як рясно квітнуть рожеві піони в середині. Олівії дуже подобалися піони, особливо їхній запах, що вечорами розносився по всі оранжереї. Зайшовши в середину, Олівія почула веселу компанію, що радісно щебетала за столиком, попиваючи чай. 
— Що ти тут робиш?
Різкий голос Ліама висмикнув Олівію зі своїх думок. Вона підняла очі та побачила як троє підлітків, що сиділи за столом, одночасно звернули на неї увагу. Олівія зайшла в оранжерею, думаючи про купу роботи, що чекатиме на неї в Столиці, тому не одразу помітила що в середині хтось є. Якби вчасно їх помітила, не ходила б сюди.
"Чорт мене поплів сюди піти! Все та ж весела компанія: Ліам, Лістер, Ліліан.. У них навіть імена схожі. І чому я мала нарватися саме на них"
— Братику, не сварися, може вона просто хотіла з нами посидіти....ну їй же теж потрібні друзі... — Примітивно вдавала турботу Ліліан, прикриваючи підлу посмішку долонею.
Лістер не вдоволено скривив обличчя, і закотив очі:

— Тц. Як не виховано з твого боку, приходити без запрошення.
— Ой Лістер, не будь таким, вона ж твоя наречена, заскучала напевно, от і прийшла побачитися, вірно сестро? — продовжила свою комедію дівчинка.
— Хто сказав що я на ній женюся, я не давав згоди, то батьки самі домовлялися, я ще підніму це питання!
Лістер яро намагався відгородитися від заручин. Олівія ж дивилася на них як на божевільних. Вона не розуміла, що зробила не так? Чим ці люди знову не задоволені? Та Лістер, схоже так розгорівся, що уже не міг спинитися:
— Леді Ліліан, ви занадто добрі стосовно особи, що опускається до переслідувань власного нареченого.
Олівія аж прозріла від почутого. Вона бачила його зарозумілу та самозакохану натуру, його погляд ледве стримував відразу, наче вона була проказною. Але ж колись вона вважала його достойною дитиною, бо в дитинстві у них не було конфліктів. Якщо точніше, вони майже не спілкувалися. А коли Лістер скасував заручини, вона думала що це через її погану репутацію, та низьке, не вигідне для шлюбу з ним становище в аристократичному суспільстві. Але зараз, її очі заблищали, і "Очі істини" все бачили. Грубий тон та на смішливий погляд видавали все його нутро. Виявляється з самого дитинства він зневажав Олівію. Як добре що тепер, їй не потрібно було терпіти цього грубіяна.
— Що?
— Говорю що тобі не слід нав'язуватися в нашу компанію, такими трюками ти ніколи не привернеш мою увагу...
— Та кому ти здався! — Не витримала Олівія, — ти думаєш на тобі світ клином зійшовся?
— Олівія! Де твої манери? Він все ще твій наречений! — Вмішався Ліам, але Олівія більше не хотіла їм піддаватися.
— Щось я не помітила присутності ваших манер, панове. Ліам, ти знаєш що відсьогодні, я нічим не уступаю вам двом. Тепер я така сама спадкоємиця як і ти зі спадкоємцем Отто, але навіть знаючи це, ти просто сидиш і слухаєш як вони двоє дозволяють собі грубощі відносно мене. Ліам, я справді твоя сестра?
Останні слова ввели Ліама в ступор. Олівія побачила як його аура коливається. Він здивований, вагається, не впевнений у чомусь. Дівчинка перевела погляд на горе-нареченого і побачила ті ж самі емоції що й у Ліама.
— Та годі вам, не потрібно сваритися через дрібниці. — Ліліан плеснула в долоні та посміхнулася як ні в чому не бувало. 
"І як тільки у неї це виходить?" — подумала Олівія, і сказала:
— А тобі взагалі не слід втручатися в чужі справи, і досить придурюватися, я бачу все твоє підступне нутро.
— Олівія, це вже занадто, ти переходиш межі дозволеного, я твій наречений, як ти смієш, так зі мною говорити? — Лістер скочив зі стільця і хотів ткнути пальцем в Олівію, але його рука була грубо відкинута в сторону.
— Тоді більше ти не будеш моїм нареченим, якщо тобі це так муляє. Я розриваю наші заручини!
Олівія більше не могла дозволити їм знущатися з себе. Тим паче дядечко дав добро на прочуханку поганцям.
— Що ти сказала? — Здивувався Лістер, — Олівія ти не можеш це сама вирішувати.
Ліам був занепокоєний цим ствердженням. Дівчинка помітила це і зітхнула.
— Приблизно через тиждень я більше не буду частиною сім'ї Морган, а стану спадкоємицею сім'ї Гілберт. Тому питання що до мого шлюбу тепер не може вирішувати герцог Морган, а якщо у вас все ще є якісь претензії можете звернутися з ними до герцога Гілберта...
Випаливши це, вона зрозуміла, що утнула дурницю, їй не слід було покладатися на репутацію свого дядька. Документи ще не були готові, тому це прозвучало так, наче вона хизується своїм новим статусом.
— Я змерзла, доки гуляла, хотіла тут зігрітися, але думаю, краще мерзнути на вулиці, ніж псувати собі настрій з вами.
Доки ті троє боролися у сумнівах, бо навіть думати про звернення до герцога Гілберта було страшно, Олівія швиденько вийшла з оранжереї. 
— Я утнула дурницю. Більше не слід цим хизуватися. — Говорила сама до себе дівчинка виходячи з оранжереї.
— Ні, ти все правильно зробила. І я буду радий, якщо ти й на далі будеш так сміливо говорити усім що тепер ти моя спадкоємиця.
За дверима стояв Оскар, його посмішка видавала що він усе чув, і Олівія засоромилася.
— І давно ви тут стоїте? Як багато ви чули?
— Ну я підійшов одразу за тобою, спочатку було хотів заступитися за тебе, але зупинився, коли почув що ти й сама вмієш добре копняків роздавати.
Оскар скинув з себе жакет та накинув його на плечі маленькій Олівії, він був занадто великий для неї, вона оглянула себе, але змовчала, бо і справді підмерзла, а Сара все ніяк не приходила.
— А це... То ви чули що до заручин?
Вони разом рушили по тихеньку через сад, до входу в замок.
— Чув, ти мала рацію, Морган більше не може розв'язувати такі питання, і якщо ти хочеш розірвати заручини, так і зробимо. — Спокійно відповів Оскар.
— Але що ви самі думаєте про цей шлюб?
Олівії було цікаво, чи вважав її дядечко Лістера Отто достойним кандидатом на шлюб. Адже він був спадкоємцем герцогства Отто, володарем "Сили Морів", родової сили успішного герцогства, що мало не малий вплив на економіку імперії. Найбільші морські порти приносили не аби яку користь.
— Я впевнений, десь далеко тебе чекає той, хто дійсно хоче з тобою одружитися не тому, що ти вигідна партія, а тому, що ти — це ти.
— Хочете сказати, що ви дозволяєте мені вийти заміж за чоловіка, який мене покохає, незалежно від його статусу, навіть якщо він буде простолюдином? — невпевнено запитала Олівія.
— В майбутньому ти займеш головуюче місце в герцогстві, тому ти можеш обрати собі в пару кого захочеш. На відміно від інших регіонів імперії, на півночі вся влада належить герцогу, бо він являється головнокомандувачем армії, тобто тим, хто тримає у своїх руках безпеку не лише власних земель, а й усієї імперії. При таких умовах, буде абсолютно не важливо, ким являтиметься твій партнер, бо в першу чергу дивитимуться на тебе, і його судитимуть відносно твоєї репутації, адже людей, впливовіших за головнокомандувача імперської армії можна на пальцях перерахувати.
Олівія нічого не відповіла, вона просто кивнула, і зайшла в замок. Вона була не впевнена чи буде взагалі в її житті місце для кохання та шлюбу. За два попередні життя вона так і не пізнала цих почуттів. В першому житті Олівія до останнього трималася за шлюб з Лістером, бо не хотіла розчаровувати свою сім'ю, а в другому була на стільки захоплена новим світом та своєю роботою, що так і не звертала на це уваги. Живучи в третє їй уже багато чого довелося пізнати вперше. А стільки ще нового по переду? Цього разу вона не буде жити в герцогстві Морган. По переду її чекав новий шлях, безліч цікавих, дивовижних речей, що їй хотілося нарешті пізнати. Ця думка придавала Олівії сил та рішучості, з не терпінням чекати нове майбутнє.
Ступивши за поріг замку, Олівії на зустріч прибігла Сара. Від поспіху її дихання збилося, а рум'яне обличчя з веснянками зовсім залилося червоною фарбою, в руках вона тримала теплу шаль. Притиснувши, колючий від бігу бік, рукою, вона сказала:
— Леді, там цей...хух... герцог Морган приходив до вас, але я сказала що ви гуляєте, тому він попросив зайти до нього пізніше.
Олівія переглянулася з дядьком. Обоє подумали одне і те ж саме: "Якраз вчасно."
Коли Вона зайшла до кабінету, герцог сидів на дивані з чашкою чаю руках.
— Ви хотіли мене бачити? — Запитала Олівія.
У відповідь Паоло кивну та вказав на місце на дивані навпроти нього. Дівчинка мовчки присіла на вказане місце, і тихенько чекала доки він збереться. Вона одразу помітила що зараз він відчуває труднощі з вираженням власних думок. На щастя довго чекати не довелося, і він нарешті заговорив.
— Скоро ти поїдеш разом з герцогом Гілбертом, тепер він буде відповідальним за твоє життя та добробут. Ти станеш спадкоємицею герцогства Гілберт, і в майбутньому приймеш звання та обов'язки герцогині Гілберт. Ти маєш розуміти, на тобі велика відповідальність, напевно навіть більша ніж в інших спадкоємців, адже вони чоловіки, а ти жінка. Ти й сама знаєш як центральні регіони відносяться до жінок при владі, з них вимагають більше інших. Тому не усі довго витримують такого натиску. В будь-якому разі я хочу сказати, що ти завжди можеш повернутися сюди, як в рідних дім. Я завжди допоможу тобі всім, чим зможу.
Олівія не хотіла відповідати, вона прекрасно розуміла яка відповідальність на неї тепер ляже, звісно ж, її не лякали труднощі та перешкоди на шляху. Дівчинка вже не могла дочекатися коли нарешті покине це місце, і ні в якому разі їй не хотілося сюди повертатися, і тим більше просити допомоги у нього. Та була одна річ, яку вона хотіла отримати від нього.
— Я хочу розірвати заручини з Лістером Отто. — Твердо промовила Олівія.
Паоло здивувався такому різкому повороту подій.
— Чому? Ви ж наче, не погано ладнали.
— Ні. Він завжди ладнав з Ліліан, а зі мною навіть розмовляти не хотів. Враховуючи на стільки грубо він себе веде зі мною, сумніваюся що з нас вийшла б хороша пара.
— Он воно як... Він ображав тебе? — Здивувався герцог, — Мені говорили, що він завжди поводиться виховано та дружньо...
— Вам говорили не правду. — З сарказмом посміхнулася Олівія.
Герцог на хвилинку задумався, і Олівія помітила розчарування в його очах.
— Добре, я сам напишу листа до герцога Отто, та повідомлю його що ми розриваємо заручини. В будь-якому разі це те, в що я більше не можу втручатися. 
На цьому коротка розмова закінчилася, і Олівія повернулася до себе в кімнату. Вона була задоволена тим, що нарешті змогла позбутися того пса Отто, по вині якого, її перше життя пішло крахом.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше