Загублена душа

Розділ 13

Перші промені сонця з-за горизонту пробивалися крізь вікна і зігрівали бліде обличчя маленької Олівії. Вона була втомлена і голодна, але щаслива що змогла повернутися. Її здивувала тепла зустріч з дядечком Оскаром. Дівчинка досі лежала кліпаючи очима, було багато незрозумілих моментів, але вона ніяк не могла набратися рішучості заговорити першою. Між нею та іншими людьми зажди була якась невидима стіна, і щоб переступити її, потрібно було хоча б трохи часу, щоб звикнути.
— Думаю в тебе є декілька запитань, ти можеш сміливо задавати їх, я на все відповім.
Оскар наче наперед знав про що думала Олівія, він був таким спокійним, сидів собі, обіпершись на спинку стільця, схрестивши руки на грудях та закинувши одну ногу на іншу. Це була його улюблена поза, він рідко дотримувався строгих правил у спілкуванні з людьми. Якщо точніше, його геть не хвилювала чужа думка, йому було байдуже, він просто робив що хотілося. Бувши найсильнішою людиною на континенті, він міг собі це дозволити, і ніхто не смів йому цим дорікнути, навіть імператор. Герцог Гілберт для імператора був скоріше партнером для співпраці ніж простий підлеглий. Хоча старий імператор боявся Оскара, і намагався якось його стримати, та молодий поважав їхню співпрацю, та прикладав усіх зусиль, щоб ці дружні відносини трималися якомога довше. Олівія зрозуміла це з новин та чуток, що дізнавалася за останній місяць. Але для неї було ще багато не зрозумілих речей. Вона піднялася та зручно вмостилася сидячи в ліжку.
Кхе - кхе!
ЇЇ горло пересохло і вона прийнялася потроху пити теплу воду що подав Оскар. Вона тримала чашку обома руками та майже не відводячи її від губ запитала:
— Ем... То я пробудилася?
На що Оскар посміхнувся:
— Ти вже і сама знаєш, чи не так?
І справді, Олівія знала, бо бачила все. Вона бачила дружню ауру свого дядька, саме тому більше не боялася його, бачила як дрібненький павучок мостився в далекому кутку кімнати, бачила навіть як вітер за вікном колихає ранкову росинку на листі. Це було так дивно, наче збільшувальне скло вбудоване у власній голові. При цьому у неї вже нічого не боліло, ні голова, ні очі, навіть більше, вона відчувала якесь прояснення у своїй голові. Ну звісно за виключенням моральної втоми та голоду через безсонну ніч. Вона знала що стала нащадком родової сили Гілбертів, це було величезним плюсом на її шляху, їй необхідно було скоріше навчитися правильно користуватися цією силою.
— А як це працює?
— Хм, не поспішай, згодом я все тобі поясню, дещо ти й сама зрозумієш, а якщо ні, не хвилюйся, я допоможу тобі, як тільки ми переїдемо до дому і ти трохи окріпнеш, одразу почнемо тренування.
Серйозно відповів Оскар.
— До дому? — Олівія здивувалася, адже вона вже була дома. Чому він так сказав? 
У відповідь Оскар простягнув хитру посмішку як у лиса.
— Ага, ми будемо жити на півночі, тепер ти моя спадкоємиця, а значить моя дочка, то ж можеш називати мене Татусем...
Пфф...Кхе кхе кхе...
Олівія подавилася водою, яку досі попивала потихеньку.
"Татусем? ТАТУСЕМ? Т А Т У С Е М ?... Що в нього з головою? Такі ніжності зовсім не в'яжуться з його зовнішнім виглядом! Він глузує з мене? Точно глузує! Татусем? Ага. Точно. Он як хитро посміхається. Та якщо я так його назву при людях нас і кури засміють! Називати татусем цього двометрового велетня? Та ніколи такому не бути!"
— Ні, дякую.
Олівія моментально прийняла строгий вираз обличчя. Це виглядало досить кумедно для Оскара, і він вирішив що пізніше, він обов'язково має добитися цього. Олівія і справді була дуже схожа на них з сестрою. Вона була єдиною соломинкою за яку він хотів ухватитися, коли уже почав забувати обличчя своєї маленької сестри. 
Коли його дружину та сина вбили, він був розбитий від горя, тоді його дуже підтримувала Еллі, вона дуже часто писала йому листи, постійно нагадуючи що він не сам, що в нього ще є сім'я, є сестра та племінники, і завдяки її підтримці він знову повернувся до звичного життя. І тепер коли сестри не стало, а її маленька донька страждала, він не міг її покинути. Потрібно було забрати її одразу, але ж у неї ще був рідний батько. Оскар тоді не знав точних відносин в середині сім'ї Морган, тому думав що так для дітей буде краще, тим більше хлопці завжди виглядали нормально при їхніх зустрічах. Але як виявилося тільки їм давали жити в цій сім'ї з комфортом. Тепер Оскар ні за що не залишить Олівію тут, він зробить усе щоб вона була щаслива, так після смерті він зможе спокійно дивитися в очі своїм предкам, сестрі, дружині та сину.
— А коли ви збираєтеся забрати мене на північ?
— Ну формальності займуть близько тижня, але тут в герцогстві, це займе близько двох — трьох днів, а потім можемо продовжити в імператорській столиці, там теж за кілька днів справимося, і потім вирушимо на північ. Чи у тебе були інші плани? Тільки не говори що ти хотіла залишитися тут? — недовірливо запитав Оскар.
— А, ні ні. Просто...Я збиралася поступати на навчання в Імператорську Академію в столиці, і екзамен вже за тиждень, тож щоб встигнути вчасно потрібно виїхати максимум за два дні, на стільки я знаю дорога має зайняти близько трьох — чотирьох днів.
— А, ось що ти мала на увазі. Ну ми саме в цей час і прибудемо до столиці. Взагалі я і планував, щоб ти навчалася саме там, на правах спадкоємиці тобі не потрібно складати вступні іспити, твоє місце гарантовано, але якщо ти все ж хочеш здавати їх сама, то я не проти, так навіть краще, це принесе тобі користь у майбутньому. Ти можеш робити все що хочеш доки навчаєшся в академії, ні за що не турбуйся, я все вирішу.
— А якщо я не потягну навчання?
— Мене мало хвилюють твої оцінки.
— А якщо осоромлю чи зіпсую репутацію роду Гілберт?
— Злі язики завжди можна заткнути за допомогою меча.
— А якщо ображатиму когось чи ще гірше уб'ю когось?
— Туди їм і дорога.
Олівія була шокована, а Оскар знову хитро посміхнувся.
"Що ж коїться у нього в голові? Я не знаю як мені на це реагувати".
— Ви взагалі непробивний?
— Ага. Байдуже. Ти можеш робити все як сама захочеш.
Оскар добре знав що вона не зробить нічого поганого, вона не може завдати комусь болю чи проблем просто по своїй прихоті. Він бачив людей наскрізь, а тому прекрасно розумів що Олівія завжди буде вчиняти по совісті.
— У мене буде лише одна умова. Ти маєш стати вправним воїном, навіть сильнішим за мене, я обов'язково зроблю з тебе майстра меча. Тому готуйся.
— А. Ну взагалі, я і збиралася іти на факультет лицарства, тому мені немає різниці, але якщо ви самі будете давати мені уроки, це було б дуже доречно. — Задумливо відповіла дівчинка.
— Тож... Я даю тобі свободу дій... Назвеш мене татусем?
— А? Нізащо!
— Ха ха!!!
Оскар знову задирає маленьку Олівію, і вона одразу на це ведеться, бо ж у душі їй уже забагато років для подібних фразочок, тим більше справжнього батька ніколи не було поруч і вона не зовсім розуміла які саме мають бути відносини батька і доньки. Для неї це було дико, не звично, ніяково та соромно. ЇЇ зазвичай не емоційне обличчя вкривалося рум'янцем, вона супила брови й надувала губи, щоб не дати собі посміхнутися. Вона і сама цього не помічала. Здавалося Оскар просто потішався над нею, бо йому було нудно, або йому просто здавалося це досить кумедним.
Вони ще трохи погомоніли, після чого Оскар вийшов покликавши покоївку Олівії їй на допомогу. Цей день вона вирішила провести у ліжку відпочити та доводити свої думки до ладу.
Оскар зайшов до кабінету Паоло не стукаючи у двері, і нахабно всівся на крісло. Він постукував пальцем по підлокітнику крісла щось собі обдумуючи. В цей час Паоло якраз відпускав дворецького Остіна з розпорядженням, він сидів за своїм письмовим столом. Оскільки кабінет був досить просторий, між ними була деяка відстань, та холод що випромінював герцог Гілберт доходив до Паоло та Остіна і пробирався по спині морозом. Нарешті, коли дворецький вийшов Оскар заговорив.
— Бачу ти вжив деяких заходів до своєї сестри, неочікувано.
Паоло відчув як над ним насміхаються і зітхнув.
— Так, вона провинилася. Тому тепер вона на домашньому арешті на невизначений термін. Також я відкликав більшість її повноважень, поки що вона може вирішувати лише побутові потреби цього замку. Також я обмежив її фінанси, залишив їй лише мінімальне забезпечення. Від сьогодні у неї випробний період, якщо не виправить своєї поведінки, повернеться до свого маєтку. Вибачатися вона не стане, я її добре знаю, вона дуже важко визнає свою провину, якщо точніше, майже ніколи не визнавала...Як і ви з Еллі, так і ми з Феліцією лишилися без батьків, я думав якщо дам їй свободу дій, вона швидше звикне до відповідальності. Коли вона виросла, мені здавалося що я виховав її хорошою людиною, але виявилося що вона усі ці довгі роки лише придурювалася. Але зараз я більше розчарований в собі, я мав тримати усе під контролем, але не зміг...
— Хмм... Хоч я і злий на твоє сімейство, але все ж як старший брат я тебе можу зрозуміти. Та це не знімає з тебе відповідальності, я забираю Олівію, а ти добре обдумай як ти маєш виховати своїх хлопців. Фундамент у них закладений ще за життя Еллі, тому не спускай з них очей, і не бійся втручатися в їхні справи, ти їхній батько, хороший чи поганий це не важливо, якщо ти не навчиш їх як правильно жити в цьому світі, вони виростуть як дикі собаки, і будуть робити що заманеться, не відчуваючи ніякої відповідальності за свої дії. Не повторюй тих самих помилок, що і з Олівією, доки ще не пізно ти маєш взяти себе в руки. Ти заробив уже достатньо грошей, тому вилазь нарешті зі своєї роботи й візьмися за виховання своїх дітей самостійно, як це робила Еллі...
— Сер Оскар, я впевнений ви добре попіклуєтеся про Олівію, сподіваюся що у вас вона нарешті буде жити щасливо...
У відповідь Оскар лише кивнув, після чого мовчки пішов до гостьової кімнати, в якій зупинився на час бенкету, щоб трохи подрімати, адже він не спав всю ніч. І хоча витримки у нього вистачило б ще на кілька безсонних ночей, він вирішив просто відпочити, тим паче зараз, доки не прибуде священник, було нічим зайнятися.
Оскар не часто роздавав подібні поради, він частіше язвив, шантажував або просто погрожував йому, тому зараз Паоло був дуже здивований. Але він був занадто виснажений морально щоб про це думати. Він відкинув голову на спинку свого крісла і заплющив очі. Оскар мав рацію, він забагато часу проводив за роботою, нехтуючи своїми обов'язками батька, тому вирішив що досить уже жаліти себе, Еллі померла, і її більше не повернеш, але він і його діти живуть далі, стільки ще він буде тікати від реальності. Прийшов час взяти себе в руки.
У кімнаті Феліції царив хаос. Щойно вона дізналася від дворецького про своє покарання, їй заборонили всі розваги та розкіш, тепер вона може тільки сидіти вдома.
Для неї це було досить принизливо, бо ще з юності вона звикла гуляти, відвідувати бенкети та чаювання по кілька разів на тиждень, для неї також було звичкою витрачати величезні купи золота на сукні, прикраси, ресторани та інші розваги. Герцогська сім'я Морган була однією з найбагатших сімей в імперії, тому Феліція виросла зі звичкою ні в чому собі не відмовляти. 
На одному з бенкетів у столиці вона познайомилася з молодим графом Гектором Джулін. Молодий та привабливий, він був вихідцем з імператорської сім'ї по бічній лінії. Хоча такий далекий зв'язок заледве можна було назвати кровним. Сім'я Гектора була зі столичної знаті, це аристократи, що мали в столиці бізнес і маєток, але не мали земель, як, наприклад герцоги. Та не дивлячись на це він був досить популярним у представниць жіночого роду, оскільки його бізнесом була мережа модних бутиків одягу по всій імперії.
Такий ласий шматочок одразу запав у душу Феліції, але за рік спілкування з ним вона ніяк не могла добитися від нього більше ніж близької дружби. В цей час Гектор випадково попався у пастку шахраїв, і втратив великий капітал, увесь його бізнес був на межі краху, йому вкрай потрібно було знайти гроші. Коли Феліція дізналася про це, вона розіграла перед своїм братом драму, що чоловік, в якого вона так закохана, потрапив у біду. Герцог, що бажав своїй сестрі лише щастя запропонував Гектору одружитися з Феліцією, після чого він стане інвестором в бізнес графа. Звісно що останньому не лишалося іншого вибору ніж погодитися, вони з Феліцією добре ладили, і він думав, що кохання прийде згодом. Та після заручин він познайомився з герцогинею Еллі Морган, дружиною Паоло. Це був його кінець. Він закохався в неї з першого погляду, і хоча вона була завжди вірна своєму чоловіку, Гектор не міг відвести від неї свого погляду. 
Минали роки, і у них з Феліцією уже народилася дочка, а Гектор так і не зміг забути Еллі. Коли він приходив до спальні дружини, він уявляв на її місці свою кохану, після чого страждав від докорів сумління. Чим більше часу проходило, тим більше він виснажувався морально. Блиск в його очах уже давно зник, як і посмішка з його обличчя. Йому ставало погано лише від погляду на свою дружину та доньку. Час від часу він бачив Еллі та це ще більше його добивало, адже те, про що він мріяв було так близько, але він не міг до цього дотягнутися, він не мав права. В такі моменти він просто напивався до безтями. Ще більше його добивали постійні сварки зі своїми братами, що заздрили його успіхам, та нескінченні ревнощі з боку Феліції, які тривали уже декілька років. Тому він часто пропадав ночами, снуючи по барах та нічних тавернах, напиваючись до втрати можливості думати.
Проживши з Гектором п'ять років у шлюбі, одного ранку Феліція отримала звістку, що її чоловіка знайшли мертвим неподалік нічної таверни, його зарізали та пограбували. Це було те чого вона так боялася, усі ці роки вона кохала свого чоловіка, і терпляче чекала на нього, сподіваючись що одного разу він таки подивиться на неї.
Не встигла Феліція поховати свого чоловіка, як його брати роздерли його бізнес на шматки, залишивши їй з дочкою невеликий бутик у герцогстві Морган, це була та мінімальна частина. яку дружина та одна дитина мали отримати у спадок від бізнесу чоловіка, після його смерті. Вона не могла претендувати ні на помешкання, ні на більшу частку бізнесу, оскільки це була справа його сім'ї ще до шлюбу, тож їй віддали мінімум, тільки для того, щоб не мати проблем з законом, і прогнали геть. Так Феліція повернулася зі столиці, назад у герцогство Морган, і стала жити у центральному місті, в невеликому родовому помешканні. Оскільки вона не вміла вести бізнес, усіма справами займався Паоло, а вона продовжила розважатися, їй не потрібно було переживати за своє фінансове положення, бо брат за все платив, головною умовою було не доставляти проблем. Але вона ніяк не могла забути той біль що переживала після втрати свого чоловіка, тому їй вкрай потрібно було знайти ціль своєї помсти. І тепер у неї відбирають все, і говорять що вона програла? Феліція не могла в це повірити. Вона металася по кімнаті та розбивала все, що траплялося під руку. 
Та жінка, через яку страждав її коханий померла раніше, ніж вона змогла їй помститися. В день поховання Еллі, Феліція була розлючена. Як вона посміла померти самостійно? Вона мала довго вмирати в муках від руки Феліції. Це не давало їй спокою, доки вона не перемикнула свою увагу на двох сестер: її дочку Лілі, що була схожа на неї саму, та малу Олівію, що була викапаною Гілберт. Тоді її захлеснула злість, та паніка. Вона не могла дозволити, щоб її донечка повторила її долю. Феліція бачила що Олівія росла дуже симпатичною та допитливою. Їй потрібно було вкрай це перекрити, інакше, коли Олівія виросте, вся увага дістанеться їй, а для звичайної Лілі не знайдеться місця. Саме тому вона почала всіляко перешкоджати племінниці досягти успіху. І першим кроком став переїзд до батьківського замку Морган, та посада герцогині, адже так вона мала набагато більше можливостей та влади для своїх планів. Хай там що, вона мало знову щось вигадати, щоб підняти статус своєї дорогої Лілі, вона не могла дозволити стати Олівії кращою за її дочку. Це було не допустимо.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше