Розділ 13. Спадкоємиця Гілберт. Секрети Феліції.

Перші промені сонця з-за горизонту пробивалися крізь вікна і зігрівали бліде обличчя маленької Олівії. Вона була втомлена і голодна, але щаслива, що змогла повернутися. Її здивувала тепла зустріч з дядечком Оскаром. Дівчинка досі лежала кліпаючи очима, було багато незрозумілих моментів, але вона ніяк не могла набратися сміливості заговорити першою. Між нею та іншими людьми зажди була якась невидима стіна, і щоб переступити її, потрібно було хоча б трохи часу, щоб звикнути.

— Думаю в тебе є декілька запитань, ти можеш сміливо задавати їх, я на все відповім.

Оскар наче наперед знав про що думала Олівія, він був таким спокійним, сидів собі, обіпершись на спинку стільця, схрестивши руки на грудях та закинувши одну ногу на іншу. Це була його улюблена поза, він рідко дотримувався суворих правил у спілкуванні з людьми. Якщо точніше, його геть не хвилювала чужа думка, йому було байдуже, він просто робив те, що хотілося. Бувши найсильнішою людиною на континенті, він міг собі це дозволити, і ніхто не смів йому цим дорікнути, навіть імператор. Герцог Гілберт для імператора був скоріше партнером для співпраці ніж простий підлеглий. Хоча старий імператор боявся Оскара, і намагався якось його стримати, та молодий поважав їхню співпрацю, та докладав усіх зусиль, щоб ці дружні відносини трималися якомога довше. Олівія зрозуміла це з новин та чуток, що дізнавалася за останній місяць. Але для неї було ще багато не зрозумілих речей. Вона піднялася та зручно вмостилася сидячи в ліжку.

Кхе - кхе!

ЇЇ горло пересохло і вона прийнялася потроху пити теплу воду що подав Оскар. Вона тримала чашку обома руками та майже не відводячи її від губ запитала:

— Ем... То я пробудилася?

На що Оскар посміхнувся:

— Ти вже і сама знаєш, чи не так?

І справді, Олівія знала, бо бачила все. Вона бачила дружню ауру свого дядька, саме тому більше не боялася його, бачила як дрібненький павучок мостився в далекому кутку кімнати, бачила навіть як вітер за вікном колихає ранкову росинку на листі. Це було так дивно, наче збільшувальне скло вбудоване у власній голові. При цьому у неї вже нічого не боліло, ні голова, ні очі, навіть більше, вона відчувала якесь прояснення у своїй голові. Ну звісно за виключенням моральної втоми та голоду через безсонну ніч. Вона знала що стала нащадком родової сили Гілбертів, це було величезним плюсом на її шляху, їй необхідно було скоріше навчитися правильно користуватися цією силою.

— А як це працює?

— Хм, не поспішай, згодом я все тобі поясню, дещо ти й сама зрозумієш, а якщо ні, не хвилюйся, я допоможу тобі, як тільки ми переїдемо до дому і ти трохи зміцнієш, одразу почнемо тренування. — серйозно відповів Оскар.

— До дому? — Олівія здивувалася, адже вона вже була дома. Чому він так сказав? 

У відповідь Оскар простягнув хитру посмішку як у лиса.

— Ага, ми будемо жити на півночі, тепер ти моя спадкоємиця, а значить моя дочка, то ж можеш називати мене Татусем...

Пфф...Кхе кхе кхе...

Олівія подавилася водою, яку досі попивала потихеньку.

«Татусем? ТАТУСЕМ? Т А Т У С Е М ?... Що в нього з головою? Такі ніжності зовсім не вʼяжуться з його зовнішнім виглядом! Він глузує з мене? Точно глузує! Татусем? Ага. Точно. Он як хитро посміхається. Та якщо я так його назву при людях нас і кури засміють! Називати татусем цього двометрового велетня? Та ніколи такому не бути!»

— Ні, дякую.

Олівія моментально прийняла серйозний вираз обличчя. Це виглядало досить кумедно для Оскара, і він вирішив що пізніше, він обовʼязково має добитися цього. Олівія і справді була дуже схожа на них з сестрою. Вона була єдиною соломинкою за яку він хотів вхопитися, коли вже почав забувати обличчя своєї маленької сестри. 

Коли його дружину та сина вбили, він був розбитий від горя, тоді його дуже підтримувала Еллі, вона дуже часто писала йому листи, постійно нагадуючи що він не сам, що в нього ще є сімʼя, є сестра та племінники, і завдяки її підтримці він знову повернувся до звичного життя. І тепер коли сестри не стало, а її маленька донька страждала, він не міг її покинути. Потрібно було забрати її одразу, але ж у неї ще був рідний батько. Оскар тоді не знав точних відносин в середині родини Морган, тому думав, що так для дітей буде краще, тим більше хлопці завжди виглядали нормально при їхніх зустрічах. Але як виявилося тільки їм давали жити в цій сімʼї з комфортом. Тепер Оскар ні за що не залишить Олівію тут, він зробить усе, щоб вона була щаслива. Так після смерті він зможе спокійно дивитися в очі своїм предкам, сестрі, дружині та сину.

— А коли ви плануєте забрати мене на північ?

— Ну формальності займуть близько тижня, але тут в герцогстві, це займе близько двох — трьох днів, а потім можемо продовжити в імперській Столиці, там теж за кілька днів впораємося, і потім вирушимо на північ. Чи в тебе були інші плани? Тільки не говори що ти хотіла залишитися тут? — недовірливо запитав Оскар.

— А, ні, ні. Просто... Я збиралася поступати на навчання в Імперську Академію в Столиці, і екзамен вже за тиждень, тож щоб встигнути вчасно потрібно виїхати максимум за два дні, на стільки я знаю дорога має зайняти близько трьох — чотирьох днів.

— А, ось що ти мала на увазі. Ну ми саме в цей час і прибудемо до Столиці. Взагалі я і планував, щоб ти навчалася саме там, на правах спадкоємиці тобі не потрібно складати вступні іспити, твоє місце гарантовано, але якщо ти все ж хочеш здавати їх сама, то я не проти, так навіть краще, це принесе тобі користь в майбутньому. Ти можеш робити все що хочеш доки навчаєшся в академії, ні за що не турбуйся, я все вирішу.