Загублена душа

Розділ 11

Коли Олівія розплющила очі, навколо була суцільна темрява. З часом очі почали потроху звикати до такого середовища і вона зрозуміла де знаходиться. Це такий пустий простір, у який вона попадала кожного разу, перед тим як переродитися знову. 
"Чому я знову тут? Мені було геть недобре останнім часом, але не на стільки щоб опинитися тут. Може мене отруїли?... Дурниці!.. Кому б я здалася. Тц. Треба шукати двері."
Вона встала, витягла руки поперед себе і навпомацки почала потроху іти вперед. У обох випадках це було одне і те саме місце. Це як довгий, темний коридор з купою дверей по обидва боки. Але з усіх дверей що відчинялися, вона могла увійти тільки в одні. Першого разу це були двері в інший світ, другого разу це була її спальня у десятирічному віці. Тому Олівія почала знову шукати вихід. Вона не хотіла здаватися. Цього разу їй не хотілося тікати кудись в далеке місце, де її ніхто не знає, і де можна було просто прожити тихе скромне життя. Вона хотіла повернутися, у свій світ, свою імперію, вона уже розпочала власний бізнес, але хотіла досягти іще більшого. Олівія не могла все покинути, тільки не зараз, тільки не тепер, коли вона нарешті знайшла ціль у своєму житті, коли нарешті знайшлися ті, хто щиро підтримували її. Їй хотілося повернутися і знайти їх. Вона відкривала одні двері за іншими та бачила різні періоди свого життя, але не могла увійти, та і не хотіла, вона шукала саме той період, з якого випала цього разу.
Герцог Морган стояв за кілька метрів від Олівії та Ліама і з захопленням спостерігав як його дочка проводить справжній майстер-клас. Він заворожено слухав кожне її слово, і щиро заздрив власному синові. Йому хотілося б так само легко просто стояти поруч та спілкуватися з маленькою. Але він давно втратив свій шанс, зараз вона більше не прийме його як батька. Яке він мав право називатися так, коли пропустив перші роки її життя і не зміг залишитися поруч коли був їй необхідний. Де він був коли її мама хворіла, а їй довелося жити з нянькою, де був коли мами нестало і було так страшно та сумно? Його ніколи не було поруч, то як він може зараз просто прийти до неї ніби нічого не сталося? Зараз він чужий для неї, тож досить просто ось так спостерігати з тіні, і знати що з нею все добре.
Доки герцога переповнювали різні думки, він помітив як раптом обличчя Олівії поблідніло, Паоло уже зробив крок вперед, але зупинився. Олівія продовжила пояснювати, і він трохи заспокоївся. Пізніше пролунав вистріл, усі налякано здригнулися. В очах герцога це виглядало неперевершено, і він легенько посміхнувся і підійшов до героїні разом зі своєю компанією. Після короткого діалогу з донькою, Паоло знову помітив як вона поблідніла, але цього разу усе стало серйознішим. ЇЇ трохи захитало, а очі втратили свій фокус, врешті її тіло пом'якло і вона впала. Герцог стояв поруч тому вчасно підхопив її на руки, його обличчя поблідніло не менше за неї, він злякався та запанікував.
— Олівія! Донечко, що з тобою, розплющ очі! — Він обернувся до оточуючих людей та закричав, — Лікаря кличте негайно!!!
— Їй не потрібен лікар, — підійшов герцог Гілберт, — я бачу коливання її аури.
— Що...
Паоло раптом задумався і здивовано подивився на дівчинку, що мирно спала у нього на руках.
— Добре, сер Оскар, що я маю робити?
— Просто покладіть її зручно в ліжко, і чекайте. Вона має сама знайти дорогу назад. Якщо вона знайде її до світанку...Вона прокинеться як спадкоємиця "Очей істини".
Герцог Морган уже здогадався що Олівія успадкувала родову магію Гілбертів. І хоча Ліам успадкував родову магію Морганів "Силу природи" ще в одинадцять років, він навіть не думав що "Очі істини" успадкує саме Олівія, адже Філіпп тренувався з самого дитинства, у нього не аби який талант, та і зовнішність у нього майже ідентична для Гілбертів. Він високий, м'язистий, з такою ж рожевою шевелюрою, талановитий у військовій справі, усе так, за виключенням чистих, зелених очей, як у Паоло. Але зараз, коли він задумався, та зрозумів, що Олівія була схожа з Оскаром Гілбертом як дві краплі. Тепер згідно з законом імперії про право наслідування, йому доведеться віддати свою дочку Оскарові, як спадкоємицю герцогства Гілберт. Доки він ніс маленьку Олівію до своєї кімнати, йому хотілося, щоб дорога ніколи не закінчувалася, а світанок так і не настав. Він не хотів віддавати свою дитину у місце, що періодично кишить монстрами, їй, дівчинці, доведеться стати військовим лицарем, боротися з монстрами та практично жити на полі бою. 
Тим часом після заходу сонця бенкет завершився новиною про те, що Олівія стане спадкоємицею герцогства Гілберт, дехто був шокований, дехто, такий як Філіпп був розчарований. Зараз йому було лише тринадцять років, і, як відомо, родову магію можна було пробудити у віці від десяти до двадцяти років. Він багато тренувався, його талант усі хвалили, звісно що він зажди був впевнений що саме він успадкує "Очі істини", адже крім нього та Олівії більше не було на стільки схожих дітей з роду Гілберт. Хоч в Оскара була дружина і син майже одного віку з Філіппом, але п'ять років тому вони загинули від рук бандитів по дорозі у столицю. Після того герцогство залишилося без прямого спадкоємця, отже "Очі істини" успадкує хтось інший. Саме тому усі чомусь пророкували це місце Філіппу, всім здавалося що він найбільше підходить. А тепер він не знав що йому робити, тому мовчки повернувся до своєї кімнати. 
Ліам досі перебувати у шоці від подарунка сестри, після того, як бенкет закінчився, він і ще довго не відводив погляд від блискучого револьвера.
Паоло не спав, він сидів біля ліжка доньки й тривожно чекав доки вона прокинеться. Його голова була порожньою, він знав що він має зробити, але все ще не хотів приймати цього. 
Тим часом герцог Гілберт уже відправив свого помічника по архієпископа у головний храм, що знаходився на околиці герцогства, на східному березі Синього моря. Бо коли з'являвся новий нащадок родової магії, саме архієпископ, як вищий служитель храму Богині Живи мав засвідчити особисто та занотувати це документально. Адже родові сили п'яти герцогств та імператорської сім'ї називали благословенням Богині під час Великої Навали Монстрів багато років тому. Сам Оскар теж залишився у кімнаті Олівії. Він тихенько сів за столик біля вікна, та терпляче чекав коли його "щойновиявлена донька" нарешті відкриє очі. Все ж Олівія була його племінницею, донькою молодшої сестри, тому вона уже була для нього дорогою, і дізнавшись як вона жила усі ці роки він не міг дочекатися коли зможе забрати її з цього місця.
Спадкоємці родової магії відрізнялися від звичайних магів, вони могли використовувати свій дар, не залежно від запасу мани, будь-де та будь-коли, з самого моменту пробудження і до моменту смерті їхні надзвичайні здібності були однаково могутніми. Звичайними магами могли стати лише ті люди, що могли відчувати ману навколо себе, та були здатними збирати її та маніпулювати нею за допомогою магічного кола. Кожен маг з досвідом ставав сильнішим, та міг застосовувати одночасно все більше магічних кілець. Такі маги ділилися за рангами, від першого магічного кола, до десятого, відносно того скількома колами одночасно вони можуть маніпулювати. Чим більше кілець, тим вищий ранг. Найсильнішим серед магів вважався маг десятого кола — архімаг, володар Магічної Вежі, яка знаходилася на заході імперії. Від неї, на півночі герцогство Гілберт, на півдні — Саміль, на сході — територія імператорської столиці, а на заході Синє море.
В імперії магією користувалися також священники. Це була магія зцілення, вона теж ділилася на ранги, від молодшого священника до архієпископа. Зцілення священниками було приблизно на одному рівні зі звичайними лікарями, але смертельні хвороби чи поранення вони не могли вилікувати, як і душевні травми, чи травми пов'язані з магічними можливостями людини. На це була здатна лише магія святої. Тільки свята була вище рангом від архієпископа. "Свята Магія" — так називалася родова сила імператорської сім'ї. Але вона була набагато рідкіснішою ніж решта родових сил. Не в кожному поколінні могла з'явитися свята. Так в імператорській сім'ї уже три покоління підряд не з'являлося святої, тому вплив імператора почав іти на спад, а аристократія все більше почала закріплювати за собою позиції. Саме тому молодий імператор старається як найшвидше провести оновлення старих реформ, та покращити життя народу в імперії.
Окрім Святого храму, що засвідчить пробудження спадкоємця, перед тим як забрати нащадка, що не являється власною дитиною, до себе, герцог мав подати офіційне прохання про всиновлення нащадка до імператорського палацу, після чого сам імператор мав особисто підписати дозвіл. Після отримання такого документу дитину забирають на законних основах та виховують як власну.
Звісно герцог Гілберт уже встиг написати листа імператору, залишилося лише дочекатися доки Олівія прокинеться, та архієпископ засвідчить документально пробудження. Для Оскара, така паперова робота була справжнім знущанням, він терпіти не міг працювати з документами. Саме тому він уже багато років тримає біля себе помічника - Шена, який допомагав виконувати усю паперову роботу. Але зараз Шен мав уже везти архієпископа до герцогства Морган. Дорога до Святого храму і назад мала зайняти декілька днів, тому раніше ніж за два дні їх не слід чекати.
Північ вже майже наступила, а Олівія ще не прокинулася, це змусило Паоло ще більше нервуватися. Якщо дитина не зможе пробудитися до світанку, то вона просто впаде в кому, і більше не зможе прокинутися, і згодом просто помре. Такі випадки іноді трапляються, тому це усім відомо. Чим більше він сидів без діла, тим більше різних думок лізло в його голову. Раптом він згадав що у нього є одна не закінчена справа, і він скочив з місця.
— Сер Оскар, у мене є одна невідкладна справа, гадаю я маю вирішити її до того як Олівія прокинеться, я прошу вас побути з нею деякий час.
Оскар сидів у затемненому кутку кімнати, за столиком. Вислухавши прохання Паоло, він єхидно посміхнувся, закинув одну ногу на іншу, і глянувши прямо в очі Моргану відповів:
— Гадаю... тепер не вам слід виступати з проханнями подібного характеру... Я сам знаю як мені піклуватися про СВОЮ донечку.
"Чорт" — Паоло заскреготав зубами, його руки затискалися в кулаки аж до виступаючих вен. Він був розлючений, але не міг себе виправдати, і ніяк не міг завадити Гілберту, тому він просто мовчки розвернувся і пішов геть.
Оскару було цікаво дратувати подібними іграми людей, коли йому було нудно або коли його переповнювали емоції.
По своїй натурі він був досить скупим на емоції, тому люди що його не знали боялися його як якогось звіра убивцю. Тільки ті, хто близько його знали прекрасно розуміли, що він звичайна людина, як і усі, просто через ті умови в яких він змушений жити, Оскар часто забував як правильно виражати свої емоції, через це його часто можна було зрозуміти не правильно. На справді, вони з Олівією були схожі набагато більше ніж можна було здогадатися, на перший погляд.
Паоло викликав дворецького до свого кабінету і наказав зібрати увесь персонал прислуги в коридорі, та впускати їх по одному, а за кілька годин він опитав усіх. Він спустився у підвал і ще раз допитав Ніру, після чого нарешті наказав головній покоївці привести Феліцію. Вони зі старим дворецьким залишилися в кабінеті удвох.
— Остін, чому ти ніколи не розповідав мені про те що з Олівією поводилися так не справедливо?
— Ваша світлість, ви ніколи не питали, і ніколи не цікавилися моєю думкою. Я лише скромний слуга, я не маю права пред'являти герцогу свої домисли. Ви довірили пост герцогині своїй сестрі, і не в моїй компетентності обговорювати накази її світлості. Я просто виконував свої обов'язки дворецького. Гадаю, її світлість має сама розповісти з якими намірами віддавалися її накази.
— Тц, брате, ніч на дворі, в чому такий поспіх, щоб підіймати мене з ліжка?
В кабінет увірвалася Феліція, по ній видно було що вона спокійно собі відпочивала до цього. Її зачіска уже була розібрана, вечірній макіяж змитий, вдягнена вона була у довгий шовковий халат поверх сорочки для сну. Її прямо таки витягли з ліжка, і вона була дуже не вдоволена цим і продовжувала бубоніти. Герцог подав знак і старий Остін покинув кабінет.
— Як ти можеш спати в такий час? — Раптом сердито запитав герцог, — Ти що влаштувала сьогодні на бенкеті? Чому герцог Гілберт знову мав втрутитися в це? 
У графині раптом забігали очі, її кинуло в холодний піт, коли вона згадала погрожуючий погляд герцога Гілберта.
— Я..я просто захищала свою доньку ! Олівія знову над нею знущалася, схоже навіть леді Осборн не в змозі її остепенити, як і решта вчителів, вона так і не змогла навчити Олівію манер, чи є взагалі якийсь сенс наймати вчителів тому, хто не хоче вчитися?
Так, вона вигадала досить вдалий шанс, щоб витурити леді Осборн з поста вчителя Олівії. Але вона не могла задовольнитися лише цим, їй потрібно було викинути Олівію з герцогства на якомога більший термін. В той час коли основні події відбувалися на тренувальній площі, Феліція вислуховувала істерики своєї розбещеної доньки, тому вона ще не знала що Олівія тепер в будь-якому разі покине герцогство. Саме тому вона вирішила скористатися інцидентом з її дочкою, щоб запроторити племінницю до закритої школи-інтернату, яку вже зарання підшукала для неї.
З кожним її словом Паоло все більше відчував розчарування. Він ніяк не міг зрозуміти, як він міг бути на стільки сліпим увесь цей час. 
"Якщо пригадати усі наші розмови про Олівію, вона завжди була чимось не вдоволена...завжди була такою, просто прикривала це як частину виховання малої дитини... Ідіот...Навіть сліпий би помітив..."
— Знаєш брате, мене справді непокоїть її майбутнє...
Феліція крадькома подивилася що брат ніяк не реагує, тому вирішує що можна ще більше надавити.
— Я тут чула, що в герцогстві Філс є закрита школа інтернат для проблемних дітей...
Герцог насупився, і Феліція поспішила виправдатися:
— Ти не подумай нічого, там навчається багато дітей аристократів, це спеціалізована школа, вони працюють з проблемними дітьми, там знають як правильно знайти підхід та навчити правильної поведінки будь-яку дитину, я думаю там можуть допомогти Олівії. Все ж вона аристократка, в майбутньому їй потрібно буде представляти сім'ю Морган, вити заміж. Ти знаєш, зараз юнакам подобаються милі та послушні дівчатка, що ми будемо робити якщо юний спадкоємець Отто не захоче брати її...
— Що ти верзеш?
Врешті чоловік не витримав, він дивився на свою сестру, і розумів на стільки абсурдними були її слова.
— Феліція, нещодавно я дізнався дещо цікаве.. Я довірив тобі своїх дітей, а що ти зробила? Як ти могла увесь цей час труїти життя моїй доньці? Про що ти думала? Чим ти мотивувалася? У тебе не було статусу? Тобі не вистачало грошей? Чи уваги оточуючих? ні. У тебе було все. То чому ти так вчинила? Феліція, що це за заздрість до маленької дитини? Чи це така помста мені? Але що я зробив не так? Я завжди поважав тебе як молодшу сестру, завжди підтримував та допомагав, після смерті батьків я старався з усіх сил, щоб ти була щаслива. То скажи мені чому?
Феліція попалася, але вона не відчувала себе винною, зараз вона знову поринула у спогади минулого, і її розпирало від злості та образи. Нарешті вона прошипіла:
— Еллі Гілберт.
Паоло завмер, він не очікував почути від неї ім'я своєї покійної дружини.
— Завжди була Еллі Гілберт. Коли вона приїхала сюди, увесь наш світ перекинувся з ніг на голову. Усі тільки про неї й говорили, її поважали, нею захоплювалися, вона була краща в усьому, її усі любили... усі... навіть Гектор... 
На її очах виступили сльози, коли вона згадала свого покійного чоловіка.
— Що ти маєш на увазі? — Паоло не розумів до чого вона веде.
Феліція гірко посміхнулася брату, і пройшлася до вікна вдивляючись в нічне небо.
— Він завжди кохав тільки її... Я думала, коли ми одружимося, він забуде, думала що зможу завоювати його серце і згодом він полюбить мене... Та за п'ять років шлюбу він навіть не подивився в мій бік... Так, у нас є дочка. Але він сприймав це як обов'язок, як якусь рутинну роботу... Я ніколи не бачила в його очах задоволення від цього... Його очі сяяли тільки коли він бачив Еллі.. Твою Еллі... Так і помер думаючи тільки про неї... — вона обернулася, витерла долонею своє обличчя від сліз, і продовжила, — Ти хочеш знати за що я так? Олівія... Вона така схожа на Еллі. Я стільки років страждала від тієї жінки, а ти змусив мене піклуватися про її маленьку копію?... Ха ха ха..
Паоло зовсім не впізнавав свою сестру, ще хвилину назад вона плакала, а тепер її обличчя перекосила гримаса божевільної посмішки.
— Ха ха ха.. Я не можу дозволити їй жити щасливо! Розумієш? Ліліан, моя маленька Ліліан це єдине що дав мені Гектор. Я не хочу, щоб вона жила як я, стільки років я жила в тіні тієї жінки... Моя Лілі так не житиме! Вона матиме все що захоче! Вона братиме все найкраще! Все буде належати тільки їй!
— Ти божевільна! Я розчарований тобою Феліція, не очікував що з усіх людей саме ти нанесеш мені найболючіший удар в спину... Я більше не хочу тебе бачити, не з'являйся переді мною якийсь час. Я не можу тебе прогнати, бо обов'язки герцогині все ще лежать на тобі, але до моїх дітей ти більше не можеш лізти...Ха... — він тяжко видихнув, — у будь-якому разі, хлопці уже досить самостійні, а Олівія більше з нами не житиме...
Феліція спочатку насупилася, але після останніх слів брата знову зраділа.
— Не житиме? Ти вирішив усе таки відправити її до школи-інтернату?
— Вона пробудилася як спадкоємиця.
— Що?
Наступне ввело Феліцію в ступор. 
"Як так? Адже Ліам уже пробудився як спадкоємець Морган, а Філліп...ні..невже?"
— Гілберт? Вона пробудила "Очі істини?"
Паоло зітхнув, кивнувши головою в підтвердження. 
— Ха ха!
Феліція не могла повірити у таку удачу. Тепер цю малу проблему заберуть далеко на північ, а зважаючи на те що вона дівчина, і ніколи не тримала меч у руках, яка з неї буде спадкоємиця? Оскар Гілберт буде осоромлений на всю імперію. Спадкоємицею військового герцогства стало сопливе дівчисько. Ця думка приносила їй справжнє задоволення. 
"А якщо повезе, то за кілька років її роздеруть монстри на полі бою, моя Лілі буде єдиною зіркою над небом цієї імперії."
Перебуваючи в такому захопливому стані вона повернулася до своїх покоїв, а герцог ще довго не міг лишитися думки що його сестра несповна розуму.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше