Розділ 11

Коли Олівія розплющила очі, навколо була суцільна темрява. З часом очі почали потроху звикати до такого середовища і вона зрозуміла де знаходиться. Це такий пустий простір, у який вона попадала кожного разу, перед тим як переродитися знову. 

"Чому я знову тут? Мені було геть недобре останнім часом, але не на стільки щоб опинитися тут. Може мене отруїли?... Дурниці!.. Кому б я здалася. Тц. Треба шукати двері."

Вона встала, витягла руки поперед себе і навпомацки почала потроху іти вперед. У обох випадках це було одне і те саме місце. Це як довгий, темний коридор з купою дверей по обидва боки. Але з усіх дверей що відчинялися, вона могла увійти тільки в одні. Першого разу це були двері в інший світ, другого разу це була її спальня у десятирічному віці. Тому Олівія почала знову шукати вихід. Вона не хотіла здаватися. Цього разу їй не хотілося тікати кудись в далеке місце, де її ніхто не знає, і де можна було просто прожити тихе скромне життя. Вона хотіла повернутися назад, у свій світ, свою імперію, вона уже розпочала власний бізнес, але хотіла досягти іще більшого. Олівія не могла все покинути, тільки не зараз, тільки не тепер, коли вона нарешті знайшла ціль у своєму житті, коли нарешті знайшлися ті, хто щиро підтримували її. Їй хотілося повернутися і знайти їх. Вона відкривала одні двері за іншими і бачила різні періоди свого життя, але не могла увійти, та і не хотіла, вона шукала саме той період, з якого випала цього разу.

Герцог Морган стояв за кілька метрів від Олівії та Ліама і з захопленням спостерігав як його дочка проводить справжній майстер клас. Він заворожено слухав кожне її слово, і щиро заздрив власному синові. Йому хотілося б так само легко просто стояти поруч та спілкуватися з маленькою. Але він давно втратив свій шанс, зараз вона більше не прийме його як батька. Яке він мав право називатися так, коли пропустив перші роки її життя і не зміг залишитися поруч коли був їй необхідний. Де він був коли її мама хворіла, а їй довелося жити з нянькою, де був коли мами нестало і було так страшно та сумно? Його ніколи не було поруч, то як він може зараз просто прийти до неї ніби нічого не сталося? Зараз він чужий для неї, тож досить просто ось так спостерігати з тіні, і знати що з нею все добре.

Доки герцога переповнювали різні думки, він помітив як раптом обличчя Олівії поблідніло, Паоло уже зробив крок вперед, але зупинився. Олівія продовжила пояснювати, і він трохи заспокоївся. Пізніше пролунав вистріл, усі налякано здригнулися. В очах герцога це виглядало неперевершено, і він легенько посміхнувся і підійшов до героїні разом зі своєю компанією. Після короткого діалогу з донької, Паоло знову помітив як вона поблідніла, але цього разу усе стало серйознішим. ЇЇ трохи захитало а очі втратили свій фокус, врешті її тіло пом'якло і вона впала. Герцог стояв поруч тому вчасно підхопив її на руки, його обличчя поблідніло не менше за неї, він злякався та запанікував.

- Олівія! Донечко, що з тобою, розплющ очі! - Він обернувся до оточуючих людей та закричав, - Лікаря кличте негайно!!!

- Їй не потрібен лікар, - підійшов герцог Гілберт, - я бачу коливання її аури.

- Що...

Паоло раптом задумався і здивовано подивився на дівчинку, що мирно спала у нього на руках.

- Добре, сер Оскар, що я маю робити?

- Просто покладіть її зручно в ліжко, і чекайте. Вона має сама знайти дорогу назад. Якщо вона знайде її до світанку...Вона прокинеться як спадкоємиця "Очей істини".

Герцог Морган уже здогадався що Олівія успадкувала родову магію Гілбертів. І хоча Ліам успадкував родову магію Морганів "Силу природи" ще в одинадцять років, він навіть не думав що "Очі істини" успадкує саме Олівія, адже Філіпп тренувався з самого дитинства, у нього не аби який талант, та і зовнішність у нього майже ідентична для Гілбертів. Він високий, м'язистий, з такою ж рожевою шевелюрою, талановитий у війсиковій справі, усе так, за виключенням чистих, зелени очей, як у Паоло. Але  зараз, коли він задумався, та зрозумів, що Олівія була схожа з Оскаром Гілбертом як дві краплі.  Тепер згідно закону імперії про право наслідування, йому доведеться віддати свою дочку Оскарові, як спадкоємицю герцогства Гілберт. Доки він ніс маленьку Олівію до своєї кімнати, йому хотілося щоб дорога ніколи не закінчувалася, а світанок так і не настав. Він не хотів віддавати свою дитину у місце, що періодично кишить монстрами, їй, дівчинці, доведеться стати військовим лицарем, боротися з монстрами та практично жити на полі бою. 

Тим часом після заходу соця бенкет завершився новиною про те, що Олівія стане спадкоємицею герцогства Гідберт, дехто був шокований, дехто, такий як Філіпп був розчарований. Зараз йому було лише тринадцять років, і як відомо, родову магію можна було пробудити у віці від десяти до двадцяти років. Він багато треневався, його талант усі хвалили, звісно що він зажди був впенений що саме він успадкує "Очі істини", адже крім нього та Олівії бульше не було на стільки схожих дітей з роду Гілберт. Хоч у Оскара була дружина і син майже одного віку з Філіппом, але п'ять років тому вони загинули від рук бандитів по дорозі у столицю. Після того герцогство залишилося без прямого спадкоємця, отже "Очі істини" успадкує хтось інший. Саме тому усі чомусь пророкували це місце Філіппу, всім здавалося що він найбільше підходить. А тепер він не знав що йому робити, тому мовчки повернувся до своєї кімнати. 

Ліам ідосі пребував у шоці від подарунку сестри, після того як бенкет закінчився, він і ще довго не відводив погляд від блискучого револьвера.

Паоло не спав, він сидів біля ліжка доньки і тривожно чекав доки вона прокинься. Його голова була порожньою, він знав що він має зобити, але все ще не хотів приймати цього.