Розділ 11. Причина ворожнечі.

Коли Олівія розплющила очі, навколо була суцільна темрява. З часом очі почали потроху звикати до такого середовища і вона зрозуміла де знаходиться. Це такий пустий простір, в який вона потрапляла кожного разу, перед тим, як переродитися знову. 

«Чому я знову тут? Мені було геть недобре останнім часом, але не на стільки щоб опинитися тут. Може мене отруїли?... Дурниці!.. Кому б я здалася. От же ж. Треба шукати двері.»

Вона встала, витягнула руки поперед себе, і навпомацки почала потроху йти вперед. У обох випадках це було одне й те саме місце. Це як довгий, темний коридор з купою дверей по обидва боки. Але з усіх дверей що відчинялися, вона могла увійти тільки в одні. Першого разу це були двері в інший світ, другого разу це була її спальня у десятирічному віці. Тому Олівія почала знову шукати вихід. Вона не хотіла здаватися. Цього разу їй не хотілося тікати кудись в далеке місце, де її ніхто не знає, і де можна було просто прожити тихе скромне життя. Вона хотіла повернутися, у свій світ, свою імперію, вона вже розпочала власний бізнес, але хотіла досягти ще більшого. Олівія не могла все покинути, тільки не зараз, тільки не тепер, коли вона нарешті знайшла ціль у своєму житті, коли нарешті знайшлися ті, хто щиро підтримували її. Їй хотілося повернутися і знайти їх. Вона відкривала одні двері за іншими та бачила різні періоди свого життя, але не могла увійти, та і не хотіла, вона шукала саме той період, з якого випала цього разу.

* * *

Герцог Морган стояв за кілька метрів від Олівії та Ліама і з захопленням спостерігав як його дочка проводить справжній майстер-клас. Він заворожено слухав кожне її слово, і щиро заздрив власному синові. Йому хотілося б так само легко просто стояти поруч та спілкуватися з маленькою. Але він давно втратив свій шанс, зараз вона більше не прийме його як батька. Яке він мав право називатися так, коли пропустив перші роки її життя і не зміг залишитися поруч коли був їй необхідний. Де він був коли її мама хворіла, а їй довелося жити з нянькою, де був коли мами нестало і було так страшно та сумно? Його ніколи не було поруч, то як він може зараз просто прийти до неї ніби нічого не сталося? Зараз він чужий для неї, тож досить просто ось так спостерігати з тіні, і знати що з нею все добре.

Доки герцога переповнювали різні думки, він помітив як раптом обличчя Олівії поблідло, Паоло уже зробив крок вперед, але зупинився. Олівія продовжила пояснювати, і він трохи заспокоївся. Пізніше пролунав постріл, усі налякано здригнулися. В очах герцога це виглядало неперевершено, і він легенько посміхнувся і підійшов до героїні разом зі своєю компанією. Після короткого діалогу з донькою, Паоло знову помітив як вона поблідла, але цього разу все стало серйознішим. ЇЇ трохи захитало, а очі втратили свій фокус, врешті її тіло по м'якло і вона впала. Герцог стояв поруч тому вчасно підхопив її на руки, його обличчя поблідло не менше за неї, він злякався та запанікував.

— Олівія! Донечко, що з тобою, розплющ очі! — він обернувся до людей та закричав: — Лікаря кличте негайно!!!

— Їй не потрібен лікар, — підійшов герцог Гілберт, — я бачу коливання її аури.

— Що...

Паоло раптом задумався і здивовано подивився на дівчинку, що мирно спала в нього на руках.

— Добре, сер Оскар, що я маю робити?

— Просто покладіть її зручно в ліжко, і чекайте. Вона має сама знайти дорогу назад. Якщо вона знайде її до світанку... Вона прокинеться як спадкоємиця «Очей істини».

Герцог Морган вже здогадався що Олівія успадкувала родову магію Гілбертів. І хоча Ліам успадкував родову магію Морганів, «Силу природи», ще в одинадцять років, він навіть не думав що «Очі істини» успадкує саме Олівія, адже Філіпп тренувався з самого дитинства, в нього не аби який талант, та й зовнішність у нього майже ідентична для Гілбертів. Він високий, мʼязистий, з такою ж рожевою шевелюрою, талановитий у військовій справі, усе так, за виключенням чистих, зелених очей, як у Паоло. Але зараз, коли він задумався, та зрозумів, що Олівія була схожа з Оскаром Гілбертом як дві краплі. Тепер згідно з законом імперії про право наслідування, йому доведеться віддати свою дочку Оскарові, як спадкоємицю герцогства Гілберт. Доки він ніс маленьку Олівію до своєї кімнати, йому хотілося, щоб дорога ніколи не закінчувалася, а світанок так і не настав. Він не хотів віддавати свою дитину у місце, що періодично кишить монстрами, їй, дівчинці, доведеться стати військовим лицарем, боротися з монстрами та практично жити на полі бою. 

Тим часом після заходу сонця бенкет завершився новиною про те, що Олівія стане спадкоємицею герцогства Гілберт, дехто був шокований, дехто, такий як Філіпп був розчарований. Зараз йому було лише тринадцять років, і, як відомо, родову магію можна було пробудити у віці від десяти до двадцяти років. Він багато тренувався, його талант усі хвалили, звісно, що він увесь час був впевнений що саме він успадкує «Очі істини», адже крім нього та Олівії більше не було на стільки схожих дітей з роду Гілберт. Хоч в Оскара була дружина і син майже одного віку з Філіппом, але пʼять років тому вони загинули від рук розбійників, по дорозі у Столицю. Після того герцогство залишилося без прямого спадкоємця, отже «Очі істини» успадкує хтось інший. Саме тому всі чомусь пророкували це місце Філіппу, всім здавалося що він найбільше підходить. А тепер він не знав що йому робити, тому мовчки повернувся до своєї кімнати. 

Ліам досі перебувати у шоку від подарунка сестри, після того, як бенкет закінчився, він і ще довго не відводив погляд від блискучого револьвера. Паоло не спав, він сидів біля ліжка доньки й тривожно чекав доки вона прокинеться. Його голова була порожньою, він знав що він має зробити, але все ще не хотів приймати цього. Тим часом герцог Гілберт вже відправив свого помічника по архієпископа у головний Храм, що знаходився на околиці герцогства, на східному березі Синього моря. Бо коли зʼявлявся новий нащадок родової магії, саме архієпископ, як вищий служитель Храму Богині Живи мав засвідчити особисто та занотувати це документально. Адже родові сили пʼяти герцогств та імператорської сімʼї називали благословенням Богині під час Великої Навали Монстрів багато років тому. Сам Оскар теж залишився в кімнаті Олівії. Він тихенько сів за столик біля вікна, та терпляче чекав коли його «щойновиявлена донька» нарешті відкриє очі. Все ж Олівія була його племінницею, донькою молодшої сестри, тому вона вже була для нього дорогою, і дізнавшись як вона жила усі ці роки він не міг дочекатися коли зможе забрати її з цього місця.