Загублена душа

Розділ 10

Після полудня, коли сонце вже почало спадати на захід, великий бенкетний зал на першому поверху замку потроху наповнювався благородними гостями. Лунала приємна музика, а офіціанти розносили напої та закуски. З одного боку бенкетного залу Велику частину займали величезні панорамні вікна, а посередині були відчинені широкі скляні двері, що виходили на терасу, тому гості яким було душно чи спекотно могли вийти та проводити там час разом зі своєю компанією. Тут стояли невеликі столики зі стільцями, а офіціанти були готові подавати напої або закуски в будь-який момент. Також з тераси був вихід прямо у паркову зону, це було досить зручно. Тінь від дерев падала на тротуари прокладені з бруківки, а легкий вітерець розносив парком приємний аромат квітів. Така прогулянка безперечно навівала приємні думки та змушувала гостей розслабитися.
На подібних заходах було заведено залишати подарунки у спеціально відведеній для цього зоні. Зазвичай адресат писав письмове привітання та клав листа до коробки, щоб отримувач міг зрозуміти від кого цей подарунок, але були й ті хто просто писав легке привітання, не вказуючи свого імені, вони не хоті вихвалятися своєю щедрістю. Бенкет в честь іменин починали проводити з десяти років, саме тоді дитину представляли світській спільноті. Але це не було обов'язковим. Взагалі влаштування бенкетів було обов'язковим лише з офіційних приводів, таких як державні свята, наприклад, офіційна зустріч делегацій, святкування перемоги чи присвоєння якихось заслуг. Усе інше влаштовувалося з чистої ініціативи самих аристократів. Саме тому цього разу Олівію так і не представили на її десятиріччя. Була зима, в герцогстві не випадав сніг, і не наступали морози, але наставав період дощів і дороги розмивалися. Також багато людей починали хворіти на простуду через похолодання, однією з них була Ліліан, тому Феліція скористалася цими причинами, щоб не влаштовувати бенкет для Олівії.
Феліція уже давно кружляла між гостей вмаслюючи їх привітаннями. Вона прийшла у супроводі герцога, який тепер активно спілкувався з деякими аристократами на теми бізнесу. Трохи пізніше спустився Філіпп. На усіх бенкетах він проводив час зі своїм другом та однокласником Ендрю Майлзом, сином віконта в герцогстві Морган. Ці двоє завжди були не розлучні. 
Трохи згодом нарешті спустився Ліам, звісно супроводжуючи Ліліан. Доки іменинник приймав щедрі привітання гостей, Ліліан хвалилася юним леді своїм дорогим та яскравим вбранням. 
Останньою прибула Олівія у супроводі сера Ортіса. Він першим впадав в очі тому, що на ньому була новенька лицарська форма, темно-зелених кольорів, класичних кольорів герцогства. Потім присутні помітили Олівію, вбрану в елегантну та стриману сукню, що підходила її підлітковому вікові, пошиту з м'якої, приємної тканини ніжного персикового кольору. Це добре підходило до її світлої, злегка рожевої шкіри, та не було занадто яскраво, враховуючи її й без того яскраве волосся, в яке обережно було вплетені ніжні перлинки. Її образ був добре продуманим, а манери елегантні, що не могло не здивувати оточення.
Паоло побачив що уже усі зібралися тому піднявся на кілька кроків широких сходів, що вели на другий поверх, і голосно привітав гостей:
— Сьогодні Ліаму Моргану, спадкоємцеві герцогства виповнюється шістнадцять років. Леді та джентльмени, ми вдячні вам за те, що ви прийняли наше запрошення та прибули привітати мого старшого сина. Давайте добре відпочинемо сьогодні.
Він підняв келих білого вина та трохи відпив, після чого спустився і продовжив спілкування з аристократами.
В центі залу зібралася компанія підлітків, що обступила Ліама та щось жваво обговорювала. Спостерігаючи збоку, Олівія уже знала що зараз вони нахвалюють золоті запонки з блискучими зеленими смарагдами, що подарувала йому Ліліан. 
"Скоро вони помітять мене, і почнуть засипати провокативними питаннями про мій подарунок. Очі б мої їх більше не бачили, пізніше віддам подарунок."
Як тільки Олівія зробила пів оберта тілом, щоб піти у напрямку тераси, як повз неї хтось пролетів та сковзнувши по підлозі упав. Олівія повернула голову і побачила знизу, прямо збоку неї, Ліліан сиділа на колінах, а її долоні трималися на підлозі. Було одразу зрозуміло що вона впала. Її очі забігали, а обличчя почервоніло від сорому. Оточуючі уже звернули свою увагу та почали перешіптуватися.
"Чорт, ні. Я зовсім забула про неї... Хоча.. Навіть якщо і ні, то я не збиралася їй допомагати. Сама винна що під ноги не дивилася. Але цього разу я не прийму твоєї гри."
Олівія стисла кулаки та повернулася до Ліліан, яка уже знайшла вихід. ЇЇ очі швидко наповнилися сльозами, вона скорчила жалісливе та ображене обличчя і повернулася до Олівії.
— С..сестро... За що ти так зі мною?... 
В цей момент Ліам уже підбіг підіймати дівчинку з підлоги та оглядати її руки. Олівія теж краєм ока глянула, її зір останнім часом був просто безперечним, тому вона одразу побачила що нічого страшного там не було, просто легке почервоніння на долонях.
Ліам сердито зиркнув на неї.
— Олівія Морган що це означає?
— Я нічого їй не робила. Навіть не торкнулася до неї. — Спокійно відповіла дівчинка.
Навколо них уже почали збиратися зіваки що не фільтруючи слів почали перешіптуватися.
— Леді Олівія штовхнула леді Ліліан?
— Виглядає що так.
— Чому вона це зробила?
— Та ясно чому. Сьогодні юний спадкоємець Ліам увесь вечір носить подарунок, що подарувала йому леді Ліліан, ще буквально кілька хвилин тому компанія юних аристократів вихваляла який у неї гарний смак на прикраси. До того ж вона досить дружня та талановита маленька леді, звісно їй приділяють багато уваги. 
— Юний спадкоємець не згадував про подарунок леді Олівії? Невже вона нічого не подарувала, чи подарунок був занадто примітивний та дешевий.
— Та хто ж знає. Говорять що вона нінащо не спроможна. У навчанні зовсім погана, ні гуманітарні науки, ні точні, про культурне виховання теж не йшла мова, та я навіть не бачила, щоб вона хоча б раз танцювала. А про фехтування і мови не може бути, навіть дерев'яний меч в руках ні разу не тримала, хоча і перейняла зовнішність від сім'ї Гілберт, це ще не значить що вона стане воїном. У сім'ї її не люблять, а усю увагу приділяють леді Ліліан, от вона і заздрить.
Ліам чув ці розмови, це було не вперше, і він ніколи не заступався за Олівію, а навпаки говорив що вона сама винна у цих розмовах. Він допоміг Ліліан піднятися, і знову звернувся до Олівії.
— Чому ти її штовхнула?
"Який же ти тупий!" — це все що прийшло їй в голову.
Раптом хтось міцно схопив її за зап'ястя.
— Як ти посміла її штовхнути?
Це була графиня Джулін. Вона міцно вчепилася за руку Олівії задираючи її догори, а її нігті почали впиватися в шкіру приносячи дівчинці дратівливий біль.
— Графиня Джулін, це непорозуміння, прошу вас. — Ортіс, що стояв позаду Ліліан зробив крок вперед. 
Він не зовсім розумів як йому краще вчинити, адже простому лицареві не слід вмішуватися у сварки своїх панів, тим паче вони знаходяться вище нього по статусу. Графиня Джулін виконує обов'язки герцогині, а це означає що вона має повне право на виховання всіх дітей у цьому домі. Та все ж він не зміг просто стояти осторонь.
— Графиня, ти перебільшуєш.
З натовпу вийшов герцог Гілберт, його погляд упав на її руку і став холодний, а його аура згустилася. В залі повисла гробова тиша, чутно було лише розмірені кроки чоловіка. Чим ближче він підходив, ти більший моральний тиск відчувала графиня, її обличчя скривило роздратовану гримасу.
Олівія одразу помітила свого дядечка, та коли її погляд сфокусувався на силуеті чоловіка, її очі раптом заболіли наче від сильного удару, біль відчувся аж десь глибоко у черепі й вона інстинктивно заплющила очі, а коли через кілька секунд відкрила їх, герцог уже підійшов ближче, і його тіло спускало навколо густий чорний дим, його очі здавалися страшними та вбивчими. Здавалося що він одним поглядом може змусити усіх присутніх впасти на коліна. Олівія трохи злякалася та похитнулася назад, вона кліпнула очима знову і все зникло. Герцог підійшов до них і його велика рука в чорній шкіряній рукавичці схопила графиню за руку, якою вона тримала Олівію. Було видно як Феліція скривилася від болю, вона відпустила дівчинку, і герцог відкинув її наче тримав до цього якесь сміття, не приховуючи при цьому зневажливий погляд.
— Ось як ви піклуєтеся про племінників доки їхній батько зайнятий справами?
— Герцог Гілберт, що ви собі дозволяєте? — Феліція кинула погляд на оточуючих, а потім глянула на Ліліан, шмигаючу носом в біля Ліама, і нарешті зупинилася на Олівії.
— Олівія провинилася, вона має бути покараною!
— Ви впевнені що це її провина? Ви її вислухали? Чи просто зробили свої висновки побачивши неоднозначну картину та почувши кілька злих язиків? — Оскар не попускав тиск на оточуючих, і продовжив, перевівши погляд до Олівії:
— Розкажи як було.
Олівія потерла болюче зап'ястя, зібрала думки до купи й сказала.
— Я її не штовхала. Я прийшла сюди тільки для того, щоб привітати Ліама, але побачила що він зараз спілкується з великою компанією, тому вирішила зробити це пізніше. Я хотіла вийти на терасу, але коли обернулася, Ліліан уже впала мені під ноги. Це все.
— Просто вигадала на ходу. Очевидно що ти заздриш Ліліан! — Феліція не могла вгомонитися.
— Чого б це я заздрила їй?
Графиня замовкла. Не могла ж вона при усіх зізнатися, що вона увесь цей час нехтувала вихованням Олівії та робила їй всілякі капості, в цілях псування її репутації. На томість її дочка отримувала усі почесті замість істинної леді герцогського дому. На думку Феліції саме це могло викликати заздрість. Їй потрібно було як найшвидше змінити напрямок уваги оточуючих.
— Якщо ти й справді прийшла вітати, то де твій подарунок?
Усі присутні одразу зрозуміли її натяк, і Олівія теж.
— Сара підійди.
Юна дівчинка, у новенькій уніформі покоївки, підійшла з дерев'яною коробкою в руках.
Подарунок і справді був, отже Олівія і справді просто хотіла привітати брата і розтягувати цей інцидент немає сенсу. Герцог Гілберт більше не тиснув на оточуючих своєю аурою і відправив Феліцію привести Ліліан до ладу в її кімнаті. Ліам все ще стояв на місці мовчки, він як і більшість аристократів побоювався Оскара, тому вирішив тимчасово відпустити це. Тепер усю увагу притягувала коробка в руках Сари, Олівія помітила це, тому вирішила не затягувати.
— Що ж, вітаю з днем народження юного спадкоємця Моргана. — Вона подала знак Сарі, і та піднесла коробку до іменинника.
Ліам тримав в руках невелику дерев'яну коробку з червоного дерева, покриту лаком. Він обережно відкрив кришку, на якій був нанесений різьблений напис "Темна Ніч". На м'якій червоній тканині лежав новенький чорний револьвер. Ліам затримав подих, швидко глянув на Олівію і знову на револьвер. 
— Що це?
Він провів пальцями по чорному металевому корпусові й зрозумів що річ не дешева.
— Це магічна зброя, — відповіла Олівія, — оскільки майбутній герцог постійно матиме справи з бізнесом та багато часу проводитиме у компанії благородних аристократів, звісно не зручно носити з собою громіздкий меч, а лицарі - охоронці теж не можуть бути кожну хвилину поруч, тому для твоєї самооборони я дарую тобі "Револьвер".
— Револьвер? — повторив Ліам витягуючи подарунок з коробки, — як він працює?
Олівія глянула навколо і відповіла.
— Краще вийти на площу для тренувань.
Ліам взяв зброю, передавши коробку прислузі, після чого вся компанія зацікавлених аристократів вийшли на вулицю. Вони пішли коротким шляхом, через терасу, та паркову зону. В кінці вони зустрілися з герцогом Морганом в компанії кількох високопосадовців, коротко вислухавши суть такої погулянки, один з компаньйонів герцога не втримався і підійшов до Ліама. Він трохи пригнувся почав вдумливо розглядати револьвер, поважно тримаючи одну руку за спиною, а іншою погладжуючи свою сиву бороду.
— Ооо! Яка прекрасна робота. Я бачу, майстер цього винаходу — справжній професіонал, механізм виконаний досить обережно, а лінії магічного кола такі тонкі та точні. Це магічна зброя, я правий?
Цей поважний чоловік - колишній герцог та голова роду Філс, Роджер Філс, ректор Академії Наук. У п'ятдесят років він передав пост голови роду своєму синові, але на пенсії йому стало нудно, тому він зайнявся наукою, тим що було його справжнім талантом. Він ще бувши на посаді герцога заслужив собі славу своїми винаходами та науковими досягненнями, тому звісно що його легко посадили у крісло ректора. Сімейною магією герцогства Філс являється - "Сила Мудреця". Це надзвичайно розвинені розумові здібності. Яка б це не була наука, нащадок, що успадкував "Силу Мудреця" заволодіє кожною.
— Ректоре Філс, дуже приємно вас бачити сьогодні. Ви праві, це подарунок сестри, вона сказала що це називається "Револьвер". Якщо вам цікаво ідемо разом, випробуємо його.
Пояснив Ліам, а у Роджера від цікавості уже заблищали очі, тому він з радістю пішов.
Сьогодні у замку бенкет, тому щоденні тренування лицарів скасували, на площі було пусто та прибрано. 
Велика група людей зупинилася в центрі площі. Олівія підійшла до Ліама та взяла револьвер для демонстрації. Вони вдвох стояли попереду, герцог та його компанія зупинилися за кілька метрів, справа та зліва від них, решта зівак, що бажали цікавих видовищ залишилися спостерігати позаду. 
Олівія почала пояснювати: 
— Дивись, ця магічна зброя, створена з чорного металу — це револьвер, тримати його потрібно ось так, за руків'я, — вона продемонструвала це своєю маленькою ручкою.
— Він працює на основі магічного кола вогню, ось тут нанесено на корпусі, бачиш? — почала пояснювати Ліамові як малій дитині, а той і собі так зацікавився, що тільки кивав головою. 
— Але цього не достатньо, його потрібно зарядити магічними кристалами спеціально обробленої форми, вони мають бути обов'язково елементалями вогню, або універсальними, без елементів. Інші не підійдуть... Ну якщо не хочеш, щоб магічне коло і кристал вступили в конфлікт і тобі відірвало руку... Хмм...
На кілька секунд вона зупинилася. Очі Олівії почали боліти ще на бенкеті, здавалося що трохи відпустило, але тепер почала знову сильно боліти голова, а в очах іноді все якось мутніло. Дівчинка легенько помахала головою, та зібралася з силами, вирішивши якомога швидше закінчити та повернутися до кімнати. Але Ліам що не відривав погляду від своєї маленької наставниці щось помітив.
— Що з тобою?
Та Олівія просто проігнорувала його і відкрила барабан.
— Відкривається ось так, всередину вставляються кристали, кожен з них може випустити по десять зарядів, всього шість кристалів, отже ти можеш випустити шістдесят зарядів підряд без перезаряджання. — Олівія закрила барабан я стала у правильну позу, витягнула праву руку, підтримуючи її лівою, націлилася на дерев'яний манекен для тренувань, що знаходився за десять метрів попереду них.
— Для того, щоб підготувати зброю до використання потрібно зняти його з запобіжника. Просто потягни ось цей гачок на себе до кінця, це потрібно для того, щоб ненароком не поранитися під час носіння револьвера, але коли ти готовий його використати, тоді можна знімати запобіжник. І ще одне, після цього ти не можеш махати ним у різні боки, бо тепер він готовий вистрілити у будь-яку секунду, досить лише нажати на курок знизу і...
Її голова раптом закрутилася, а у вухах почав лунати дзвін.
БАМ !!!
З револьвера вилетіла маленька магічна куля яскраво помаранчевого кольору, вона зі свистом пролетіла десять метрів та влучила манекенові прямо в голову, відірвавши від неї добрячий шматок дерева, що розлетівся на дрібненькі друзки.
Приглушений вистріл револьвера змусив усіх присутніх інстинктивно підскочити від несподіванки. Усі в шоку дивилися на голову дерев'яного чоловічка, намагаючись переварити побачене.
Першим відреагував старий Роджер Філс.
— Дивовижно, яка сила пострілу! Який чудесний винахід! З такою зброєю навіть людина без краплі магії у своєму тілі може випускати вибухові кулі силою мага п'ятого — шостого кола. 
— Олівія, хто виробник цієї зброї? — до розмови приєднався герцог Морган, а Роджер підтримав:
— Мені теж цікаво, хто ж той геніальний винахідник?
Олівія знову поставила револьвер на запобіжник та передала в руки Ліаму.
— Виробником та продавцем являється нова торгова компанія "Темна Ніч", що до винахідника... нічого не можу сказати.
— Де ти його купила? — Ліам вагався, він був здивований такому подарункові та радий дізнатися що хтось дбає за його безпеку, та все ж він уперто не хотів її приймати як сестру. Він стільки років таїв в собі образу, що одним подарунком його льодяне серце не розтопиш.
— Це не важливо... Мені просто пощастило...
Дзвін в її вухах ставав все голоснішим, а голова наче розривалася, її почало трохи нудити й темніти в очах, здавалося що вона стоїть не на твердій землі, а на човні, що сильно гойдається хвилями. В решті вона просто впала без тями прямо на землю...




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше