Розділ 10. Бенкет.

Після полудня, коли сонце вже почало спадати на захід, великий бенкетний зал на першому поверху замку потроху наповнювався благородними гостями. Лунала приємна музика, а офіціанти розносили напої та закуски. З одного боку бенкетного залу велику частину займали величезні панорамні вікна, а посередині були відчинені широкі скляні двері, що виходили на терасу, тому гості яким було душно чи спекотно могли вийти та проводити там час разом зі своєю компанією. Тут стояли невеликі столики зі стільцями, а офіціанти були готові подавати напої або закуски в будь-який момент. Також з тераси був вихід прямо у паркову зону, це було досить зручно. Тінь від дерев падала на тротуари прокладені з бруківки, а легкий вітерець розносив парком приємний аромат квітів. Така прогулянка безперечно навіювала приємні думки та змушувала гостей розслабитися.

На подібних заходах було заведено залишати подарунки у спеціально відведеній для цього зоні. Зазвичай адресат писав письмове привітання та клав листа до коробки, щоб отримувач міг зрозуміти від кого цей подарунок, але були й ті, хто просто писав легке привітання, не вказуючи свого імені, вони не хотіли вихвалятися своєю щедрістю. Бенкет в честь іменин починали проводити з десяти років, саме тоді дитину представляли світській спільноті. Але це не було обовʼязковим. Взагалі влаштування бенкетів було обовʼязковим лише з офіційних приводів, таких як державні свята, наприклад, офіційна зустріч делегацій, святкування перемоги чи присвоєння якихось заслуг. Усе інше влаштовувалося з чистої ініціативи самих аристократів. Саме тому цього разу Олівію так і не представили на її десятиріччя. Була зима, в герцогстві не випадав сніг, і не наступали морози, але наставав період дощів і дороги розмивалися. Також багато людей починали хворіти на простуду через похолодання, однією з них була Ліліан, тому Феліція скористалася цими причинами, щоб не влаштовувати бенкет для Олівії.

Феліція уже давно кружляла між гостей вмаслюючи їх привітаннями. Вона прийшла у супроводі герцога, який тепер активно спілкувався з деякими аристократами на теми бізнесу. Трохи пізніше спустився Філіпп, на усіх бенкетах він проводив час зі своїм другом та однокласником Ендрю Майлзом, сином віконта в герцогстві Морган, ці двоє завжди були не розлучні. 

Трохи згодом нарешті спустився Ліам, звісно супроводжуючи Ліліан. Доки іменинник приймав щедрі привітання гостей, Ліліан хвалилася юним леді своїм дорогим та яскравим вбранням. 

Останньою прибула Олівія у супроводі сера Ортіса. Він першим впадав в очі тому, що на ньому була новенька лицарська форма, темно-зелених кольорів, класичних кольорів герцогства. Потім присутні помітили Олівію, вбрану в елегантну та стриману сукню, що підходила її підлітковому вікові, пошиту з мʼякої, приємної тканини ніжного персикового кольору. Це добре підходило до її світлої, злегка рожевої шкіри, та не було занадто яскраво, враховуючи її й без того яскраве волосся, в яке обережно було вплетені ніжні перлинки. Її образ був добре продуманим, а манери елегантні, що не могло не здивувати оточення.

Паоло помітив, що уже всі зібралися тому піднявся на кілька кроків широких сходів, що вели на другий поверх, і голосно привітав гостей.

— Сьогодні Ліаму Моргану, спадкоємцеві герцогства виповнюється шістнадцять років. Леді та джентльмени, ми вдячні вам за те, що ви прийняли наше запрошення та прибули привітати мого старшого сина. Давайте добре відпочинемо сьогодні.

Він підняв келих білого вина та трохи відпив, після чого спустився і продовжив спілкування з аристократами.

В центі залу зібралася компанія підлітків, що обступила Ліама та щось жваво обговорювала. Спостерігаючи збоку, Олівія вже знала що зараз вони нахвалюють золоті запонки з блискучими зеленими смарагдами, що подарувала йому Ліліан. 

«Скоро вони помітять мене, і почнуть засипати провокативними питаннями про мій подарунок. Очі б мої їх більше не бачили, пізніше віддам подарунок.»

Як тільки Олівія зробила півоберта тілом, щоб піти у напрямку тераси, як повз неї хтось пролетів та сковзнувши по підлозі упав. Олівія повернула голову і побачила знизу, прямо збоку неї, Ліліан сиділа на колінах, а її долоні трималися на підлозі. Було одразу зрозуміло що вона впала. Її очі забігали, а обличчя почервоніло від сорому. Присутні вже звернули свою увагу та почали перешіптуватися.

«Чорт, ні. Я зовсім забула про неї... Хоча.. Навіть якщо і ні, то я не збиралася їй допомагати. Сама винна що під ноги не дивилася. Але цього разу я не прийму твоєї гри.»

Олівія стисла кулачки та повернулася до Ліліан, яка уже знайшла вихід. ЇЇ очі швидко наповнилися сльозами, вона скорчила жалісливе та ображене обличчя і повернулася до Олівії.

— С..сестро... За що ти так зі мною?

В цей момент Ліам уже підбіг підіймати дівчинку з підлоги та оглядати її руки. Олівія теж краєм ока глянула, її зір останнім часом був просто безперечним, тому вона одразу побачила що нічого страшного там не було, просто легке почервоніння на долонях.

Та Ліам сердито зиркнув на неї.

— Олівія Морган що це означає?

— Я нічого їй не робила, навіть не торкнулася до неї. — спокійно відповіла дівчинка.

Навколо них уже почали збиратися зіваки що не фільтруючи слів почали перешіптуватися.

— Леді Олівія штовхнула леді Ліліан?

— Виглядає що так.

— Чому вона це зробила?