Загублена душа

Розділ 9

Доки Олівія безтурботно збиралася до бенкету, на другому кінці замку розгоралися справжні баталії. Розлючений Філіпп тягнув за комір налякану та заплакану покоївку через увесь замок, аж до кабінету герцога.
Люди що до цього часу натирали поверхні до блиску та наводили останні штрихи перед прийомом гостей, тепер збиралися у купки, щоб обговорити побачене. Поруч зі сходами зібралася невеличка компанія прислуги та тихенько гомоніла. Раптом у їхнє коло спілкування втрутилася чиясь рука з підручником і усі повернулися на власника. Це був сер Ролан, глянувши на підручник він сказав:
— Це належить леді Олівії, вона впустила його з вікна своєї спальні нещодавно. Можете повернути?
Усі присутні тепер допитливо дивилися на нього, а оскільки Ролан по своїй натурі був людиною аж занадто відкритою, він ніколи не міг тримати свого язика за зубами. Саме за цю його рису характеру Ортіс його недолюблював, адже він не лише багато говорив, при цьому він зовсім не думав про те, що вилітає з його рота. Тому коли декілька допитливих пар очей подивилися на нього, він одразу усе видав як на долонях:
— Та що? Просто сер Ортіс знову докопався до мене через дрібниці, і якраз під вікнами леді, і в самому розпалі розмови нам з неба, мало не на голову упав той підручник, ну ми одразу підняли голови до гори. А там...
Він трохи запнувся, згадуючи побачене у той момент, а його слухачі уже не витримували від цікавості.
— Ну що там? Це пов'язано з тим що тільки но сталося?
Ролан не зрозумів.
— А що сталося?
— Тьху!
Одна з покоївок ляпнула себе долонею в лоба і видихнула.
— Щойно молодий лорд Філіпп за комір протягнув Ніру з третього поверху до кабінету герцога. Ніра заливалася сльозами та просила помилування, от про що ми.
— А? Справді? — Здивувався лицар.
— Я чула як графиня зранку наказала Сарі прислуговувати сьогодні гостям на терасі, а до малої леді відправила Ніру...
— Точно-точно, я теж чула, леді Ліліан ще тоді дозволила віддати їй свою сукню, оскільки Олівія так і не подбала про своє вбрання до бенкету. Леді Ліліан така милосердна у своєму віці.
— Так може Олівія знову щось натворила? Цього разу через неї постраждала Ніра?
Ролана прямо засипали питаннями, між тим він не проти був дізнатися новенькі плітки з перших вуст, він був досить легковажним у цьому плані, тому жваво підтримав подібні "веселощі":
- Вона збиралася вистрибнути з вікна третього поверху. 
Після таких новин їхні обличчя по блідли. В цей час дворецький нарешті порозганяв усіх пліткарів по робочих місцях, мовчки забрав підручник з рук Ролана та пішов. Він дотримувався формальних відносин з оточуючими, але подібних людей просто ігнорував.
Тим часом у кабінеті герцога, за столиком зібралася невелика компанія. Герцог Гілберт разом зі своїм помічником Шеном прибули трохи завчасно, щоб спокійно за чашечкою чаю привітати Ліама. Вони четверо вели спокійну бесіду як раптом почули якийсь шум за дверима. Раптом двері відчинилися і до кімнати з силою закинули заплакану покоївку, слідком за нею з'явився роздратований Філіпп.
Ліам скочив з місця.
— Брат, ти що тут влаштував?
Паоло випрямився на кріслі, і закинувши одну ногу на іншу, спокійно сказав:
— Поясни.
Філіпп глянув на винуватицю, зачесав однією рукою своє розтіпане волосся, і нарешті трохи опанувавши себе пояснив усе що він побачив у кімнаті сестри.
Ніра знову заходилася плакати та проситися, оправдовуючи себе тим, що вона лише виконувала накази графині, при цьому вона додала ще багато прихованої інформації. 
В цей момент Паоло ніби прозрів. Як він допустив такого відношення до своєї дочки? Герцог почав згадувати в який момент їхні з Олівією відносини стали такими, він не міг пригадати коли саме вони так віддалилися. Коли Еллі почала хворіти він почав по усій імперії шукати якісь ліки, але навіть витративши кілька років на пошуки, так нічого і не знайшов. В результаті перші роки життя своєї дочки він пропустив, а потім стало пізно. Він не міг врятувати дружину та мати своїх дітей, тому вважав що не достойний бути хорошим батьком і почав сторонитися власних дітей. Але даючи розпорядження іншим дбати про них, він був упевнений що так і було. Іноді ставалися якісь неприємності та його сестра запевняла що усе під контролем. То чому ж усе зайшло так далеко? Як вони могли так ставитися до його єдиної доньки?
Тим часом навпроти нього уже збиралася густа вбивча аура. Високий чоловік міцної, натренованої статури у темно-синій військовій формі, з силою затиснув обома руками підлокітники крісла на якому сидів. Від його натиску шкіряна оббивка зарипіла, і присутні не могли не звернути на нього увагу. Це був герцог Оскар Гілберт. Приналежність до роду видавала його рожева шевелюра, що поблискувала на сонці, та блакитно-зелені очі, що зараз іскрилися від люті. Його і до цього бліда шкіра ще сильніше по блідніла, а скули заграли від роздратування. Зиркнувши на Паоло, він процідив скрізь зуби:
— Це так ти піклуєшся про моїх племінників? Коли Еллі покинула нас, я ще тоді хотів забрати маленьку до себе, адже бачив що з тобою діла не буде. Тоді ти запевнив мене що все владнаєш, і що сам потурбуєшся за своїх дітей, щоб я не вмішувався до твоєї сім'ї. Тоді що це за новини ми щойно дізналися?
Паоло не міг себе виправдати, бо розумів що і справді прожив останні десять років не правильно, але втраченого часу не повернеш, йому лишалося тільки прийняти це.
Він тяжко зітхнув.
— Я помилявся...
Ліам, що до цього стояв мовчки, після слів батька застиг на місці.
" Хіба батько не ненавидів Олівію увесь цей час? Він постійно уникав її, ніколи з нею не вів бесіди, за виключенням чистих формальностей, не цікавився її справами. Навіть коли її вчителі жалілися на її поганий характер та відсутність старань, навіть коли про неї почали пліткувати він мовчав. Невже не знав про плітки? А як що до її поганого відношення до Ліліан та тітки Феліції? Він і тут мовчав. А тепер виявляється що він не знав? Що за нісенітниця? Це просто виправдання перед герцогом Гілбертом...Ніяк інакше..."
Ліам не міг повірити батькові, адже поняття, що міцно закріпилися в його голові за десять років так просто не змінити. Він пам'ятав які вони були щасливі з мамою та батьком, доки не народилася Олівія. Дивлячись як мати тяжко хворіє в його голові раз за разом почали засідати образи на молодшу сестру. Він усе більше винив її у руйнуванні цього щастя. Але робив це мовчки, нікому не видаючи своїх міркувань. Ліам тоді був ще дитиною, і оскільки він нікому не розповідав що у нього на душі, то звісно що ніхто не міг йому сказати правильний шлях він обрав чи ні. Уявивши який переполох підніметься через її сьогоднішні витівки, і як це ударить по батьковій репутації, він стиснув кулаки та вийшов з кабінету. Дорогою на третій поверх він усе більше розгорався.
"Чому вона затіяла істерику саме сьогодні, коли буде повний замок аристократів, що тільки чекають коли батько дасть слабину, щоб потім сильніше його вколоти? Вона навмисне? Герцог Гілберт старший, він має набагато більший вплив в імперії, звісно що батько має прислухатися до нього, але чому він має терпіти такі приниження через Олівію?"
Він швидко пронісся коридорами та увірвався до кімнати Олівії. Вона в цей час сиділа за туалетним столиком, Сара розчісувала її волосся перед тим як зробити зачіску, коли їх перервали. Олівія уже здогадувалася що так буде, тому й не здивувалася його приходові.
— І тобі доброго ранку, брате.
Ліам зупинився за кілька кроків до сестри, його вираз обличчя показував роздратування, зрозумівши що Олівія нічим не здивована, начебто чекала його приходу, він зробив висновок що мав рацію, вона і справді це зробила навмисне, щоб просто принести зайвих проблем. Він підійняв брови та посміхнувся:
— Ха! Чому саме сьогодні? Це навмисне, щоб привернути до себе по більше уваги? Тобі мало того що уже навіть уся прислуга шепчеться за нашими спинами? Доки ти будеш ганьбити нашу сім'ю? Хочеш, щоб уся імперія над нами сміялася? Чого мовчиш, відповідай!
Зараз він уже майже кричав на дівчинку, а вона спокійно дивилася на нього і просто кліпала очима. По суті він знав що її поведінка досі не була такою поганою, щоб за це можна було понести якесь покарання, просто він став випадковим свідком, коли його батько мусив склоняти голову, та визнати свою вину перед старшим. Ліам виріс гордим юнаком, бувши аристократом він не хотів бачити як дорогі для нього люди схиляли голови перед іншими, тим паче в його пам'яті батько залишився добрим та турботливим, Ліам не розумів в чому батько провинився. І знову до цього була причетна Олівя, тому він просто прагнув виплеснути на когось своє розчарування. Олівія стала крайньою, і Ліам не думав про її почуття, його це ніколи не хвилювало, бо вона ніколи не виказувала своїх образ, а смиренно приймала усе що їй говорили.
Але останнім часом щось змінилося. Тепер вона дивиться прямо йому у вічі, а не собі під ноги, і говорить впевнено, не запинаючись. Ліам зупинився. А Сара від здивування впустила щітку для волосся на підлогу. Вона була новенькою, тому вперше стала свідком подібної сцени. Олівія глянула на щітку під ногами та спокійно підняли її передавши покоївці.
— Ти все сказав? Якщо це так, то можеш іти, тебе чекають гості.
Не можна сперечатися з тим, хто не відповідає на провокації. Тому він не бачив сенсу тут затримуватися, зрозумівши що не отримає жодної відповіді, але ж мовчки піти він теж не міг, бо бачте, гордий аристократ.
— Просто сиди тихенько, навіть не думай більше викидати якісь фокуси...




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше