Розділ 9. Непорозуміння.

Доки Олівія безтурботно збиралася до бенкету, на другому кінці замку розгоралися справжні баталії. Розлючений Філіпп тягнув за комір налякану та заплакану покоївку через увесь замок, аж до кабінету герцога.

Люди що до цього часу натирали поверхні до блиску та наводили лад перед прийманням гостей, тепер збиралися у купки, щоб обговорити побачене. Поруч зі сходами зібралася невеличка компанія прислуги, та тихенько гомоніла. Раптом в їхнє коло спілкування втрутилася чиясь рука з підручником і усі повернулися на власника. Це був сер Ролан, глянувши на підручник він сказав:

— Це належить леді Олівії, вона впустила його з вікна своєї спальні нещодавно. Можете повернути?

Всі, хто був присутній тепер допитливо дивилися на нього. Ролан по своїй натурі був людиною аж занадто відкритою, він ніколи не міг тримати свого язика за зубами. Саме за цю його рису характеру Ортіс його недолюблював, адже він не лише багато говорив, при цьому він зовсім не думав про те, що вилітає з його рота. Тому коли декілька допитливих пар очей подивилися на нього, він одразу усе видав як на долонях.

— Та що? Просто сер Ортіс знову докопався до мене через дрібниці, і якраз під вікнами леді, і в самому розпалі розмови нам з неба, мало не на голову упав той підручник, ну ми одразу підняли голови до гори. А там...

Він трохи запнувся, згадуючи побачене у той момент, а його слухачі вже не витримували від цікавості.

— Ну що там? Це повʼязано з тим що тільки но сталося?

Ролан не зрозумів.

— А що сталося?

— Тьху!

Одна з покоївок ляпнула себе долонею в лоба і видихнула.

— Щойно молодий лорд Філіпп за комір протягнув Ніру з третього поверху до кабінету герцога. Ніра заливалася сльозами та просила помилування, от про що ми.

— А? Справді? — Здивувався лицар.

— Я чула як графиня зранку наказала Сарі прислуговувати сьогодні гостям на терасі, а до малої леді відправила Ніру...

— Точно-точно, я теж чула, леді Ліліан ще тоді дозволила віддати їй свою сукню, оскільки Олівія так і не подбала про своє вбрання до бенкету. Леді Ліліан така милосердна у своєму віці.

— Так може Олівія знову щось утнула? Цього разу через неї постраждала Ніра?

Ролана прямо засипали питаннями, між тим він не проти був дізнатися новенькі плітки з перших вуст, він був досить легковажним в цьому плані, тому жваво підтримав подібні «веселощі».

— Вона збиралася вистрибнути з вікна третього поверху. 

Після таких новин їхні обличчя поблідніли. В цей час дворецький нарешті порозганяв усіх пліткарів по робочих місцях, мовчки забрав підручник з рук Ролана та пішов. Він дотримувався формальних відносин з людьми, але подібних осіб, просто ігнорував.

Тим часом в кабінеті герцога, за столиком зібралася невелика компанія. Герцог Гілберт разом зі своїм помічником Шеном прибули трохи завчасно, щоб спокійно за чашечкою чаю привітати Ліама. Вони четверо вели спокійну бесіду як раптом почули якийсь шум за дверима. Раптом двері відчинилися і до кімнати з силою закинули заплакану покоївку, слідком за нею зʼявився роздратований Філіпп.

Ліам скочив з місця.

— Брате, ти що тут влаштував?

Паоло випрямився на кріслі, і закинувши одну ногу на іншу, спокійно сказав:

— Поясни.

Філіпп глянув на винуватицю, зачесав однією рукою своє розтіпане волосся, і нарешті трохи опанувавши себе, пояснив усе що він побачив у кімнаті сестри.

Ніра знову заходилася плакати та проситися, оправдовуючи себе тим, що вона лише виконувала накази графині, при цьому вона додала ще багато прихованої інформації. 

В цей момент Паоло ніби прозрів. Як він допустив такого відношення до своєї дочки? Герцог почав згадувати в який момент їхні з Олівією відносини стали такими, він не міг пригадати коли саме вони так віддалилися. Коли Еллі почала хворіти він почав по всій імперії шукати якісь ліки, але навіть витративши кілька років на пошуки, так нічого і не знайшов. В результаті перші роки життя своєї дочки він пропустив, а потім стало пізно. Він не міг врятувати дружину та матір своїх дітей, тому вважав що не достойний бути хорошим батьком і почав сторонитися власних дітей. Але даючи розпорядження іншим дбати про них, він був упевнений що так і було. Іноді ставалися якісь неприємності та його сестра запевняла що все під контролем. То чому ж все зайшло так далеко? Як вони могли так ставитися до його єдиної доньки?

Тим часом навпроти нього уже збиралася густа вбивча аура. Високий чоловік міцної, натренованої статури у темно-синій військовій формі, з силою затиснув обома руками підлокітники крісла на якому сидів. Від його натиску шкіряна оббивка зарипіла, і присутні не могли не звернути на нього увагу. Це був герцог Оскар Гілберт. Приналежність до роду видавала його рожева шевелюра, що поблискувала на сонці, та блакитно-зелені очі, що зараз іскрилися від люті. Його і до цього бліда шкіра ще сильніше по блідніла, а вилиці заграли від роздратування. Зиркнувши на Паоло, він процідив скрізь зуби:

— Це так ти піклуєшся про моїх племінників? Коли Еллі покинула нас, я ще тоді хотів забрати маленьку до себе, адже бачив що з тобою діла не буде. Тоді ти запевнив мене що все владнаєш, і що сам потурбуєшся за своїх дітей, щоб я не втручався до твоєї сімʼї. Тоді що це за новини ми щойно дізналися?