Розділ 8. Не однозначна ситуація.

— Вам час прокидатися, чому ви досі в ліжку?!!!! — різкий крик жінки розбудив Олівію.

Від несподіванки її рука автоматично сковзнула під подушку і схопилася за руківʼя новенького револьвера, та вчасно опанувавши себе, вона зупинилася.

— Чому ви мене будите, де Сара?

До кімнати увірвалася одна з покоївок, найнятих графинею, 

— Сара зараз зайнята, вас не мають турбувати подібні речі. Сьогодні заплановано святковий бенкет в честь дня народження молодого спадкоємця Ліама, — грубо відповідала покоївка, розкриваючи штори в кімнаті. — Ви не явилися до гостинної в день, коли приїздив дизайнер та швачка, щоб пошити вбрання на бенкет для герцогської сімʼї, хоча вони прочекали там увесь день, навіть його світлість герцог після обіду знайшов хвилинку, щоб підготуватися до приймання гостей, лише ви не явилися, тому, оскільки нового вбрання у вас немає, доведеться довго перебирати старі сукні, щоб знайти щось відповідне.

— Я не знала що приїздив дизайнер, схоже, покоївки в цьому замку виконують свої обовʼязки аби як, інакше мене б оповістили про необхідність моєї присутності.

— Це не... Ха.. Ви маєте бути вдячною, леді Ліліан дізнавшись про це любʼязно запропонувала вам одне зі своїх тогорічних суконь, тому все ж вам буде що вдягти.

— А як леді Ліліан дізналася що я в той день не змогла замовити собі сукню, якщо я сама щойно почула про це?

Олівія продовжувала заганяти покоївку в глухий кут, а та все більше дратувалася. Доки вона застеляла постіль, Олівія уже вмилася та почистила зуби. 

— Сьогодні всі зайняті, не слід турбувати людей по дрібницях, тому краще вам поснідати у своїй кімнаті, я принесу ваш сніданок.

«Майже те саме було і минулого разу, тільки тоді я й справді лишилася без сукні та мені таки довелося вдягти стару сукню Ліліан. Це було жахливо, її яскраві кольори мені категорично не пасують, розмір був малуватий. Як вияснилося на бенкеті, вони дали мені сукню, в якій Ліліан їздила на чаювання разом з графинею, звісно її там бачило багато людей, і коли я зайшла в зал, вони почали перешіптуватися, було дуже не приємно.» 

Олівія задумалася сидячи біля вікна. ЇЇ кімната була на третьому поверсі, у най віддаленому куточку від решти членів родини, а великі панорамні вікна, від яких взимку сильно віяло холодом, а влітку спекою, виходили на невеликий сад що межував з площею для тренувань лицарів. Якщо подумати це була єдина спальня у цьому корпусі, тут знаходилися порожні гостьові кімнати, а герцогська сімʼя проживала з іншого боку третього поверху замку.

«Якщо я правильно памʼятаю, зараз на вулиці сер Ортіс та сер Ролан посваряться, та розпочнуть бійку, сер Ролан оступиться та травмує голову, хоч і не дуже серйозно, але все ж в результаті Ортіса усунуть зі служби на цілий місяць, що серйозно заплямує йому репутацію, бо лицар, що чинить шкоду своїм колегам не заслуговує довіри... Чи врятувати його? Але ж тоді його не ставили до мене охоронцем, може обійдеться?»

Але доки Олівія вирішувала що робити, на вулиці дійсно розгорілася сварка, тому не задумуючись, Олівія відкрила вікно, схопивши першу книгу що потрапила під руки та кинула прямо під ноги Ролану. Обидва чоловіка миттєво підняли голови догори та побачили Олівію, що у самій сорочці сиділа боком на вузькому підвіконні, тримаючись однією рукою за віконну раму. Їхні обличчя поблідли, і Ортіс закричав:

— Леді Олівія!

Ситуація склалася не однозначна. Щоб докинути підручник до Ролана, довелося сісти на підвіконня та перехилитися через вікно, але ззовні картина виглядала зовсім інакше, особливо якщо взяти до уваги спокійний вираз обличчя дівчинки, що не виражав жодних емоцій. Ортіс кинувся до замку, а сер Ролан додав:

— Леді, хоч би що там було, але це не вихід.

— Що з вами не так? — запитала Олівія, але її перервала покоївка, що увійшла до кімнати та з гуркотом кинула тацю зі сніданком на стіл, і тут їхні погляди зустрілися... Покоївка у шоку схопилася за голову, та заверещала:

— Що це ти виробляєш, чому від тебе постійно одні проблеми? Це таким чином ти вирішила привернути увагу герцога?

Тепер вона зовсім забула про формальності. Тільки зараз Олівії дійшло що вона зробила, але покоївка до того розійшлася, що не давала навіть слова промовити.

— Отямся! Ти відібрала у нього найдорожче, йому буде байдуже навіть якщо ти згинеш! Краще б тобі сидіти тихенько і не привертати увагу тому....

— Що тут відбувається?

В цей час якраз Філіп проходив повз кімнату Олівії, і з відчинених дверей побачив усю цю картину. Доки він обдумуючи усе почуте заходив до кімнати, сер Ортіс пролетів повз нього і спіткнувшись упав на одне коліно посеред кімнати.

— Леді! Хух... Почекайте... Ви не можете... — запинався захеканий лицар.

«Хто мені пояснить що відбувається?» — в душі Олівія вже заливалася сміхом від безглуздості цієї ситуації.

Тишу перервав розгніваний Філіпп:

— Ти! Ти хто така? Як ти смієш, так зі своєю пані розмовляти? Вона єдина дочка герцога Моргана, господаря цього замку, ти маєш служити їй, а не розкривати свого рота коли заманеться! Якась прислуга сміє так себе поводити... — на очі йому попався сніданок, що був необережно кинутий на столі.