Загублена душа

Розділ 8

— Вам час прокидатися, чому ви досі в ліжку?!!!! — різкий крик жінки розбудив Олівію. Від несподіванки її рука автоматично сковзнула під подушку і схопилася за руків'я новенького револьвера, та вчасно опанувавши себе, вона зупинилася.
— Чому ви мене будите, де Сара?
У кімнату увірвалася одна з покоївок, найнятих графинею, 
— Сара зараз зайнята, вас не мають турбувати подібні речі. Сьогодні заплановано святковий бенкет в честь дня народження молодого спадкоємця Ліама, — грубо відповідала покоївка, розкриваючи штори у кімнаті, — Ви не явилися до гостинної в день, коли приїздив дизайнер та швачка, щоб пошити вбрання на бенкет для герцогської сім'ї, хоча вони прочекали там увесь день, навіть його світлість герцог після обіду знайшов хвилинку, щоб підготуватися до приймання гостей, лише ви не явилися, тому оскільки нового вбрання у вас немає, доведеться довго перебирати старі сукні, щоб знайти щось відповідне.
— Я не знала що приїздив дизайнер, схоже, покоївки у цьому замку виконують свої обов'язки аби як, інакше мене б оповістили про необхідність моєї присутності.
— Це не... Ха.. Ви маєте бути вдячною, леді Ліліан дізнавшись про це люб'язно запропонувала вам одне зі своїх тогорічних суконь, тому все ж вам буде що вдягти.
— А як леді Ліліан дізналася що я в той день не змогла замовити собі сукню, якщо я сама щойно почула про це?
Олівія продовжувала заганяти покоївку в глухий кут, а та все більше дратувалася, доки вона застеляла постіль, Олівія уже умилася і почистила зуби. 
— Сьогодні усі зайняті, не слід турбувати людей по дрібницях, тому краще вам поснідати у своїй кімнаті, я принесу ваш сніданок.
" Майже те саме було і минулого разу, тільки тоді я і справді лишилася без сукні та мені таки довелося вдягти стару сукню Ліліан. Це було жахливо, її яскраві кольори мені категорично не пасують, розмір був малуватий. Як вияснилося на бенкеті, вони дали мені сукню, у якій Ліліан їздила на чаювання разом з графинею, звісно її там бачило багато людей, і коли я зайшла в зал, вони почали перешіптуватися, було дуже не приємно." 
Олівія задумалася сидячи біля вікна. ЇЇ кімната була на третьому поверсі, у най віддаленому куточку від решти членів родини, а великі панорамні вікна, від яких взимку сильно віяло холодом, а влітку спекою, виходили на невеликий сад що межував з площею для тренувань лицарів. Якщо подумати це була єдина спальня у цьому корпусі, тут знаходилися пусті гостьові кімнати, а герцогська сім'я проживала з іншого боку третього поверху замку.
"Якщо я правильно пам'ятаю, зараз на вулиці сер Ортіс та сер Ролан посваряться, та розпочнуть бійку, сер Ролан оступиться та травмує голову, хоч і не дуже серйозно, але все ж в результаті Ортіса усунуть зі служби на цілий місяць, що серйозно заплямує йому репутацію, бо лицар, що чинить шкоду своїм колегам не заслуговує довіри...Чи врятувати його?...Але ж тоді його не ставили до мене охоронцем, може обійдеться?"
Але доки Олівія вирішувала що робити, на вулиці дійсно розгорілася сварка, тому не задумуючись, Олівія відкрила вікно, схопивши першу книгу що потрапила під руки та кинула прямо під ноги Ролану. Обидва чоловіка миттєво підняли голови догори та побачили Олівію, що у самій сорочці сиділа боком на вузькому підвіконні, тримаючись однією рукою за віконну раму...Їхні обличчя побідніли, і Ортіс закричав:
— Леді Олівія!
Ситуація склалася не однозначна. Щоб докинути підручник до Ролана, довелося сісти на підвіконня та перехилитися через вікно, але ззовні картина виглядала зовсім інакше, особливо якщо взяти до уваги спокійний вираз обличчя дівчинки, що не виражав жодних емоцій. Ортіс кинувся до замку, а сер Ролан додав:
— Леді, хоч би що там було, але це не вихід.
— Що з вами не так? — запитала Олівія, але її перервала покоївка, що увійшла до кімнати та з гуркотом кинула тацю зі сніданком на стіл, і тут їхні погляди зустрілися... Покоївка у шоку схопилася за голову:
— Що це ти виробляєш, чому від тебе постійно одні проблеми? Це таким чином ти вирішила привернути увагу герцога?
Тепер вона зовсім забула про формальності. Тільки зараз Олівії дійшло що вона зробила, але покоївка до того розійшлася, що не давала навіть слова сказати.
— Очнися! Ти відібрала у нього найдорожче, йому буде байдуже навіть якщо ти згинеш! Краще б тобі сидіти тихенько і не привертати увагу тому....
— Що тут відбувається?
В цей час якраз Філіп проходив повз кімнату Олівії, і з відчинених дверей побачив усю цю картину. Доки він обдумуючи усе почуте заходив до кімнати, сер Ортіс пролетів повз нього і спіткнувшись упав на одне коліно посеред кімнати:
— Леді!..Хух..Почекайте...Ви не можете... — запинався захеканий лицар.
" Хто мені скаже що відбувається?!!!" — В душі Олівія уже заливалася сміхом від безглуздості цієї ситуації.
Тишу перервав розгніваний Філіп:
— Ти! Ти хто така? Як ти смієш, так зі своєю пані розмовляти? Вона єдина дочка герцога Моргана, господаря цього замку, ти маєш служити їй, а не розкривати свого рота коли заманеться! Якась прислуга сміє так себе поводити... — На очі йому попався сніданок, що був необережно кинутий на столі.
Тарілка прозорого супу, в якому плавало кілька шматочків овочів, необережно розляпаний по старій тарілці, яку мали б уже викинути, та кілька шматочків підсохлого хліба. На ліжку лежала підготовлена стара сукня, йому згадалося, як Ліліан уже не один раз її одягала, і потерті туфлі, не озброєним оком можна було побачити що одяг навіть по розміру не підходить, не говорячи про те що він не новий, розуміючи що це вбрання було приготовано їй для бенкету, він усе більше злився, чи то на прислугу, що так погано відносилася до Олівії, чи то на себе що досі не помічав цього, а отже просто не приділяв цьому великого значення. Нарешті він проковтнув комок, підступаючи до його горла та запитав:
— Як довго?...
— Що саме? Постійні плітки, без жодних на те причин, відношення до мене з боку прислуги як до скота, годування помиями, а іноді відсутність навіть такої їжі, чи постійні підстави з боку тітки та вашої любої кузини?... Що саме тебе цікавить? — Запитала Олівія, вона уже хотіла швидше злізти, бо її п'ята точка уже заболіла сидіти у такому не зручному положенні, але не могла дотягтися ногою до стільця, що стояв під вікном, тому зависла у такому положенні що дійсно могла випасти з вікна.
— Я все вирішу, обіцяю, тому можеш просто злізти з відти? — Філі простягнув руки й повільно зробив крок вперед.
— Не можу...
Він знову завмер.
— Леді... — Уже мало не плакав сер Ортіс.
— Та Господи, не збиралася я кидатися з вікна. Просто помітила як сер Ролан знову наривається на бійку з сером Ортісом. Не хотіла, щоб у мого супровідного лицаря були проблеми, бо тоді мені довелося б іти на бенкет самій, тому і виглянула з вікна, щоб кинути підручник, таким чином розборонивши їх. Але сіла досить не зручно, і злізти самій важко, тому сер Ортіс зніміть мене уже звідси та перестаньте скиглити.
І тут настала не ловка тиша... Олівія протягнула руки й Ортіс схопивши її, на хвилину втратив контроль над своїми діями й міцно обійняв дівчинку. 
"Мені здалося?...Чому коли мій рідний брат стоїть поруч, він здається таким чужим, а обійми сера Ортіса віддають таким теплом, як від рідної людини? Це нові для мене відчуття. Не звично, і ніяково..."
— Кхем... — Олівія не знала як їй реагувати.
Швидко опанувавши себе, він посадив її на ліжко, зрозумівши що тільки що вичудив, Ортіс сильно засоромився і не знав що сказати, але Олівії зараз було не до того. Філіпп стояв як вкопаний, те що він щойно побачив його злило. Чому його сестра просила допомоги іншого, коли він поруч. За десять років Олівія жодного разу його не брала за руку і не обіймала, але ж це він її старший брат, тоді як цей чоловік став їй рідніше за нього? Він не міг змиритися з цим, і не хотів більше бачити цього, тому просто розвернувся і схопивши покоївку, що увесь цей час сиділа навколішки, за комір та потягнув її з кімнати.
— Філіпп... — гукнула Олівія, навіть не дивлячись в його сторону, — Нічого не роби. Досі ви нічого не робили, тому і зараз удай що нічого не бачив, як завжди... Якщо не хочеш мені ще більше проблем, хоча б почекай до завтра. Просто поверніть мені Сару. Цього буде достатньо...
Філіпп вислухав її, а потім виволік геть покоївку, що без перестанку молила помилувати її. Слідком зайшла інша покоївка:
— Леді, я прийшла, щоб прибрати сміття. — Вона протягла посмішку та взялася прибирати те старе вбрання, що принесли до цього, та негодящий сніданок.
У кімнаті залишилися сер Ортіс, що стояв за кілька кроків від Олівії, яка сиділа на ліжку.
— Сер Ортіс, сьогодні ви вчинили нерозумно. Більше не затівайте бійку з іншими лицарями. Які б образи не були усе можна вирішити мирним способом.
— Леді, я все розумію, але є речі на які навіть я не можу закривати очі.
— Та ніхто не говорить терпіти, просто клич ідіотів на офіційний поєдинок. У такому випадку, як би не постраждав ваш противник вас не зможуть засудити, бо усе було в рамках закону.
— Точно... Я зрозумів вас леді, більше я не допущу такої помилки!
Ортіс був здивований її кмітливості, але за місяць що він провів поруч з Олівією, він зрозумів що вона являється справжнім генієм, а тому нічого не робить просто так, а ще він помітив що його леді досить самотня, її дитинство проходить, але нормальним його не назвеш. ЇЇ брати зовсім не виконують своїх функцій, а іноді навпаки, тільки шкоди наносять. Саме тому в якийсь момент він захотів стати Олівії тим старшим братом, якого вона заслуговує. Такого, хто б підтримував, захищав та був на її боці у будь-якому випадку.
Сара, що прийшла через пів години ще довго не могла заспокоїтися, вона аж кипіла від люті. Тепер, коли вона повернулася, можна було спокійно приводити себе до ладу. Але дівчинку все не покидало відчуття що вона щось упустила, та стільки б не думала, нічого не спало на думку, тому вона вирішила просто відпустити це.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше