Загублена душа

Розділ 7

Наступні кілька тижнів Олівія вирішила посвятити підготовці до екзаменів, перечитала усі необхідні підручники, і помітила одну дивність.
"Як дивно, щоб я не прочитала, я запам'ятовую усе з дивовижною точністю. У минулому, через свої психічні проблеми я ніяк не могла зосередитися на навчанні, і тому кожна вивчена тема давалася мені дуже важко, доводилося перечитувати по кілька разів, щоб хоч щось запам'ятати. Але зараз я запам'ятовую усе, і це стосується не тільки навчання. Щоб я не побачила чи почула я обов'язково це запам'ятаю. Це дуже дивно... Чи пов'язано це з моєю реінкарнацією? Я ніколи не чула, щоб хтось раніше пробуджував таку силу, може пошукати у сім'ї Філс, їхні родові сили завжди пов'язані з науками, алхімією, медициною, у будь-якому випадку усі пробуджені нащадки герцогства Філс пов'язані з розумовими здібностями, тому моя надзвичайна пам'ять можливо прийшла звідти. Але яким чином?... Крім того, з надзвичайною пам'яттю прийшов і надзвичайний головний біль, уже кілька днів мене накриває приступами по декілька хвилин, я знайшла ліки, але вони не допомагають, іти до нашого лікаря не варіант, мені ніхто не повірить, поки що не критично, сподіваюся за кілька днів минеться. Завтра у Ліама день народження, потрібно ще раз проїхатися до міста, сподіваюся вони встигли виконати моє замовлення."
У майстерню Фіони зайшла та сама група людей, що і минулого разу, але сьогодні атмосфера в середині була більш живою, а коли власниця побачила Олівію, вона аж засяяла від радощів, і за мить група майстрів уже обступила дівчинку з усіх боків, сер Ортіс уже було насторожено вхопився за руків'я меча, вчасно зупинився, зрозумівши що небезпеки немає.
Уже минув місяць з того часу, як його приставили супроводжувати юну леді, і за цей час він багато ого переосмислив, зрозумів як і він, і оточуючі її люди помилялися. Тепер він не просто охороняє та супроводжує леді, він спостерігає за нею, і кожного разу помічає нові дивовижні сторони своєї пані.
— Наша юна рятівниця прийшла!
Олівія була в легкому шоку:
— Рятівниця, про що це ви?
— А ви не знали, леді? Наша майстерня уже давно на чесному слові тримається, у нас давно не було замовлень, а дякуючи вам, останній місяць ми були ситі та щасливі...
— Досить їй надокучати. Вітаю леді Олівія, мушу зізнатися, цей місяць роботи був для мене справжньою насолодою, — Фіона швидко розігнала своїх підопічних, — Цей винахід, це просто щось немислиме, коли ми просто створювали деталі, ми ще не зовсім уявляли як це має працювати. Але коли зібрали його до кінця та випробували... Це просто неймовірна знахідка!
— Справді? Це значить що вам успішно вдалося його створити?
— А як інакше, ваші схеми були такими детальними, що навіть студент справився б. До речі, мені тут в голову прийшла така думка: а що як ми спробуємо нанести замість магічного кола вогню, заклинання з колом морозу, тоді кінцевий результат може бути точкове замороження цілі, як думаєте може спробувати?
— О, це не погана думка, тепер мені теж цікаво.
Викладаючи свої думки Фіона поклала на столик перед Олівією розкриту коробку, в якій на м'якій червоній тканині лежало два блискучих, чорних револьвера. Руків'я було зроблено з різьбленої кістки Земляного Дракона, решта деталей зроблені з чорного металу, як той кинджал, що їй подарували на попередній зустрічі, такий метал був легким, але надзвичайно міцним. На корпусі револьверів були нанесені візерунки магічного кола. Взявши до рук револьвер, Олівія згадала, як жила в ролі детектива, в іншому світі, тоді тримати у руках вогнепальну зброю для неї було чимось буденним, а робота, завдяки якій вона могла захищати простих людей та ловити злочинців приносила їй задоволення. Згадуючи це Олівія розкрила барабан револьвера, замість звичайних куль там були прозорі магічні кристали, забувши де знаходиться, вона автоматично зарядила револьвер, за секунду прицілилася в пляшку з рідиною, що стояла на прилавку за кілька метрів від неї:
БАМ!
Присутні підскочили з переляку, хоча і звук був не на стільки голосним, як від вогнепальної зброї, все ж магічний револьвер нічим не уступав. Після вистрілу Олівія повернулася в реальність, вона поклала револьвер назад при цьому задоволено посміхнулася.
— Чудесно, все як я і хотіла!
Від цієї картини у них знову пішов мороз по шкірі. Сара та сер Ортіс переглянулись та натягнувши саркастичні посмішки подумали про одне і те ж саме: " Наша леді коли торкається зброї стає схожа на маніяка... моторошно..."
— Ми вирішили взяти прозорі кристали для зарядів, вони сприймають будь-яку магію, оскільки ми плануємо спробувати й морозні кола, для виробництва буде легше використовувати саме кристали без елементів, на ефективність це не впливає, як і з елементальними кристалами, спусковий гачок револьвера запускає магічне коло, і пропускає його через кристал, після чого заклинання перетворює енергію самого кристала в маленьку вогняну кулю і випускає її з дуже великою швидкістю та силою удару, таким чином така куля може пробити більшість матеріалів відомих у світі.
— А як що до висококласної військової броні герцогства Гілберт? — Не втримався Ортіс, — вона славиться своєю міцність, навіть монстри низького та середнього рівня не можуть її пошкодити.
— Пройде навскрізь як по маслу, — гордо посміхнулася Фіона, — її зупинить лише чорний метал, кам'яна стіна, броня монстрів високого або найвищого рівня, і звісно маги з рангом восьмого або дев'ятого кола!
— Це ж найвищі рівні магів, таких в імперії на пальцях можна порахувати! Леді що за зброю ви створили, це ж круто! З такою зброєю, підемо відривати голови усім хто вас ображав?!!!
Сара як завжди у своєму репертуарі, присутні навіть не знайшли що на це сказати, просто кліпали очима. Та Олівія одразу прояснила ситуацію, наче вона була єдиною дорослою серед них:
— Подібна річ потрібна для захисту, а не для шкоди, усім зрозуміло?
— Так леді!
На секунду Фіона задумалася, а потім запитала Олівію:
— Леді, я тут подумала, коли про револьвер стане відомо серед аристократів, вони можуть просто скопіювати його та викрасти усі ваші заслуги. Що ми можемо зробити?
— Усе дуже просто, скоро я пришлю до вас свою людину, вона збере необхідні документи та поїде в імператорський палац, де офіційно зареєструє торгову компанію, додаючи дозволи на виробництво та продаж магічних предметів, а також подасть запит на реєстрацію прав власності на новий винахід, а саме на револьвер, і таке інше... Загалом, вона буде моєю довіреною особою та буде виконувати функції директора компанії, доки я буду навчатися. Ммм..., — приклавши вказівний палець до підборіддя дівчинка обдумала що вона ще мала сказати, — a, ще на усі наші винаходи потрібно наносити спеціальне гравіювання з назвою компанії, але потрібна якась особливість, гарантія якості. Те, що буде говорити, що річ є оригінальною, виготовленою саме нами, а не вкрадені чи скопійована конкурентами. Може у вас є ідеї?
Один з майстрів Біл, увесь цей час уважно слухав, а потім поправивши свої окуляри, сказав:
— Навіть не віриться що вам лише десять років... А може ви одна з тих магів, що п'ють усілякі зілля для омолоджуючого ефекту?
— Це ж стільки зілля потрібно випити? Не мели дурниць! — Фіона відписала смачного запотиличника Білу, і продовжила, — леді Морган просо геній з народження, чули про таких? Я впевнена що це і справді так, інакше нащо б їй було іти до школи, де тусується лиш малеча?
— ТЕМНА НІЧ !!! — раптом видала Сара, і усі обернулися до неї, — а що, погляньте, виготовлення зброї, магічні предмети, чорний метал, кристали, таємничий власник, нікому не відомі майстри — усе таке нове, магічне, вкрите таємницями... Як ніч. Тому " Темна ніч".
Переглянувшись між собою усі погодилися.
— Добре, тоді відтепер компанію назвемо "Темна Ніч". Але як бути з оригінальним знаком?
— Я сама створю магічне коло, що буде висвічувати надпис компанії виробника.
— Ти можеш створювати їх сама? 
— Так, але це секрет.
Фіона була однією з небагатьох майстрів, що народилися з даром розуміти та створювати візерунки магічного кола самим. Зазвичай маги просто заучують та користуються уже наявними візерунками. Олівія була здивована, бо у минулому про таку деталь не було відомо. 
Майстриня попросила у дівчинки той кинджал, що подарувала до цього, для першої спроби, боячись зіпсувати револьвер. Вона зосередилася та заплющила очі, а коли відкрила їх, вони засяяли золотом. Тоді Фіона провела вказівним пальцем по руків'ї, і на цьому місці з'явився красивий різьблений напис "Темна Ніч".
— От і все, для перевірки знаку, достатньо буде влити навіть краплинку магії в знак, це може бути маг або просто магічний камінь, якщо засяє золотом, значить знак нанесли в нашій компанії. 
— Чудово, зможеш зробити зараз такі ж самі й на револьверах, нам уже час іти, у мене ще є одна справа.
Після того як Олівія розв'язала усі питання у з Фіоною, вона разом з Сарою та Ортісом вирушили до передмістя, там у невеличкому регіональному банківському відділені працювала людина, що зараз була потрібна їй.
"Хоча я була тоді іще меншою, та все ж я пам'ятаю Софі Есфера, мамину помічницю. Молода не висока жінка з приємним рум'яним обличчям, зеленими очима та каштановим волоссям, я точно її впізнаю, коли побачу. Хоч вона була лише на половину аристократкою, оскільки являлася позашлюбною дочкою віконта Есфера, зі столичної знаті, вони з мамою були добрими подругами, і міс Есфера була маминою особистою помічницею, вона розумілася в економіці та торгівлі, бездоганно працювала з документами та на пам'ять знала правовий кодекс імперії. Коли мама померла робота герцогині ще довго лишалася на її плечах, а коли приїхала графиня Джулін, то її просто прогнали, бо Феліція не змогла стерпіти те, що Софі виконувала обов'язки професійніше за неї. Тому зараз я хочу повернути все, що втратила міс Есфера після звільнення."
У великому залі, де в ряд стояли кілька робочих столів, завалених стопками паперів, і за якими ледь виглядали співробітники банку, за одним з таких столів, один на проти одного сиділи леді Олівія Морган та міс Софі Есфера.
— Юна леді Олівія Морган, як давно ми з вами не бачилися, здається уже років три минуло, а ви знатно підросли, я рада бачити вас.
Софі мала рацію, Олівія швидко росла вгору, хоч їй було лише десять років, та по зросту вона уже була на рівні підлітків тринадцяти — п'ятнадцяти років, саме тому її уже зараз майже не сприймали як дитину. Та і вона у цьому житті зовсім не поводилася як дитина.
— Вітаю міс Есфера, як ваші справи, бачу ви трудитесь на благо сім'ї? — Олівія не хотіла затягувати розмову, бо знала що Софі була людиною ділової натури, що не любить пустих балачок.
— А куди діватися, усім потрібно за щось жити, і я не виключення. Але чому ви тут?
— Я прийшла до вас з діловою пропозицією. Не хочете попрацювати в молодій, але дуже перспективній компанії?
— Ох леді, але у мене уже є робота, до того ж ви можете не знати, але графиня Джулін звільнила мене без рекомендаційного листа, а без цього документу мене не можуть офіційно прийняти на роботу.
— Так це тому ви зі своїм талантом горбитесь у цьому Богом забутому місці, на стільки я знаю цей банк належить віконту Есфера, вашому батькові. Тож чому вас відправили так далеко, а не забрали до столиці, невже це все через відсутність рекомендаційного листа?
Ці слова влучили прямо в ціль та збили з пантелику Софі, вона не очікувала такого від юної Олівії, але і приховувати щось від неї не хотіла, бо вважала її рідною.
— Через дорогу прекрасна кав'ярня, не бажаєте випити зі мною чаю?
— З радістю.
Вони перемістилися у кав'ярню, бо обидві розуміли що їхню розмову можуть переказати віконту, і тоді у Софі можуть бути проблеми. За чашкою чаю вона розповіла Олівії які важкі стосунки були у неї з сім'єю. Рідної матері вона не знала, а мачуха її з самого початку не любила, оскільки вона була старшою дитиною, по закону вона має стати спадкоємицею титулу, але так і не отримала підтримки від сім'ї, на відміно від молодшого брата, якого мати та родичі таємно всяко пропихають, роблячи йому не заслужену репутацію. Віконт же тримається нейтралітету, бо він проти конфліктів у сім'ї, тому головою роду стане той, хто стане сильнішим до виходу віконта на пенсію. Аристократи зазвичай передають свої обов'язки та виходять на пенсію після п'ятдесяти років якщо немає факторів що заважали б цьому. Доки Софі працювала на Морганів, молодший брат закінчив навчання на практику, і родичі наполягли зробити його директором центрального відділення банку в столиці, а коли стало відомо що її звільнили без рекомендації, ці самі родичі вимагали, щоб у якості покарання за те що вона нібито осоромила свій рід, її відправили у найбезнадійніше відділення, мовляв, без рекомендацій їй тепер дорога закрита до високих посад. Так пройшовши усі насмішки та бувши навіть не вислуханою власним батьком вона опинилася тут.
— Отже, я пропоную вам посаду директора моєї особистої торгової компанії. До мого повноліття я не можу самостійно розпочати бізнес, бо тоді герцог одразу про це дізнається, і усі мої старання та прибутки припишуть герцогствові, а я нічого не отримаю. Але якщо як офіційного представника зареєструвати вас, то і звіти про оподаткування та дохід з імператорського палацу ітимуть до вас, і в герцогстві ніхто не дізнається до тих пір доки ніхто не проговориться на пряму, але якщо я буду приховуватися до вісімнадцяти років, а коли стану повнолітньою, то тоді ніхто вже не зможе відібрати мій бізнес законним чином. Так ви заробите достатньо грошей для всіх потреб, непогану репутацію в торговому світі та найголовніше утрете носа своїм родичам. Але разом із цим є один нюанс...
— Мені доведеться покинути сім'ю. Інакше це стане погрозою втратити ваш бізнес... Усе гаразд, я увесь цей час жила сама по собі, я сама себе забезпечувала з шістнадцяти років, ніколи не відчувала між нами якогось рідного зв'язку, тому думаю, рано чи пізно я мала піти на цей крок. Тому розкажіть мені що ви плануєте.
Олівія попросила Сару дістати бізнес-план "Темної Ночі". Уважно перечитавши кожен рядок, вони з Софі ще близько години обговорювали та вносили деякі корективи до плану, на при кінці коли обидві сторони були усім задоволені, домовившись зустрітися після вирішення особистих справ з сім'ями та необхідною підготовкою нарешті розійшлися.
Олівія повернулася додому уже після заходу сонця, вона була дуже виснажена, але задоволена своїм результатом. Як на зло, прямуючи до своєї кімнати, вона стикнулася з Філіпом.
— Тц. Ти вже настільки обнагліла що дозволяєш собі шлятися бозна-де після заходу сонця? Тобі так не сиділося в бібліотеці? Якого чорта ти взагалі виперлася із замку? У тебе немає ані друзів, ані справ за межами твоєї кімнати! Сиди тихо і не висовуйся, о такій порі....
— Ага... точно... як скажеш.... — Монотонно протягла Олівія проходячи повз Філіпа з байдужим виразом обличчя. Зараз її ні що не хвилювало, вона була на стільки втомлена, що уже майже на ходу засинала.
— Що за...
"Що з нею не так? Вона навіть на мить не зупинилася, просто пройшла повз мене, і цей вираз обличчя... Їй байдуже? Ха! Поводиться ніби я пусте місце. Це вже не вперше повторюється. Останнім часом вона поводить себе дуже дивно. Чому мене це так злить?"




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше