Розділ 6. Подорож до міста.

До герцога Моргана дійшли новини що Олівія робить успіхи в навчанні, і взагалі для свого віку вона досить освідчена, тому сьогодні родина знову зібралася разом за сніданком. Але замість того щоб обговорити першочергову тему для зібрання, розмова чомусь зайшла за інші речі. Усі з ентузіазмом обговорювали прийдешній день народження Ліама, плани на майбутнє полювання Філіппа, та нове захоплення Ліліан. Цього разу вона досягла успіхів у вишивці, навіть принесла похвалитися власноруч вишиту хустинку. Олівія вже звикла до подібного, тому просто мовчки снідала, іноді кидаючи беземоційний погляд на членів своєї сімейки. ЇЇ «спокійне приймання їжі» раптом перервали слова герцога:

— Ти зібралася до міста?

Олівія трохи аж здригнулася від несподіванки, але вчасно отямилася.

— Так, хочу поїхати до міста, купити дещо для навчання. Сер Ортіс та Сара поїдуть зі мною, повернуся до заходу сонця.

Хоч і розписала усе, та все одно трохи переживала чи відпустять її, але герцог лиш на кілька секунд задумався, а потім просто помахав головою в знак згоди:

— Мгм..

Олівія мала деякі плани, що не могли бути відкладені, тому зібравшись вона вийшла з кімнати разом з Сарою, і зупинившись, зрозуміла що вона щось забула.

— Сара, ми все взяли? 

— Так леді, я підготувала все необхідне в дорогу, я взяла гроші, чисті серветки про всяк випадок, теплу накидку, раптом стане прохолодно, трохи печива на перекус в дорогу, і воду, якщо нічого непередбачуваного не станеться, то цього вистачить для прогулянки містом... Ой забули!

— Так і знала! Що забули?

— Сера Ортіса забули.

— Ой точно, я ж говорила герцогу що він з нами піде.

Не хотілося зізнаватися, але його присутність все ж була необхідна при подібних вилазках з дому, хоча повідомляти йому свої плани ніхто не збирався. Тому дві юні леді подалися на пошуки свого охоронця. В цей час він міг бути лише у двох місцях: або на площі для тренувань, або в спільній кімнаті для відпочинку лицарів. Доки спускалися вниз, Олівія оглянула з вікна площу, і його там не було, тому вони попрямували до кімнати відпочинку. Чим ближче підходили, тим більше поглядів вона ловила на собі. Перешіптування було чути там і тут, але Олівію більше не хвилювала чужа думка, вона ішла вперед як ні в чому не бувало. А от Сара почала по трохи закіпати: 

«От же ж, що за не виховані чоловіки, хоч би трохи роти свої прикрили, що леді такого їм зробила що вони шепочуться за спиною? Як не соромно!»

У великій кімнаті зібралася невелика компанія чоловіків, вони жваво обговорювали нове призначення Ортіса.

— Серйозно Ортіс, як воно бути тінню самого привида? Ха-ха цікаво напевно цілими днями спостерігати як твоя леді сидить за книжками?

— А сенсу що вона сидить за ними все одно мало! Ха!

— От же ж, сам знаю, заткніться вже. — було видно що Ортіс вкрай не вдоволений, мало того, що поставили на місце без перспектив, так іще й товариші по службі почали глузувати. І найгіршим було те, що серед них був і сер Ролан, постійний суперник Оріса, а від недавно лицар-охоронець Ліліан, і цей тип не впускав і моменту, щоб не зачепити свого опонента.

— Та годі вам хлопці, сер Ортіс же не винен що йому дали таке призначення. Але я і справді за вас хвилююся... Мені так шкода що ви застрягли біля такої особи, якій дорога у кращому випадку це заміжжя зі спадкоємцем герцогства Отто. Та яка з неї буде герцогиня, десять років уже, а на горизонті ні успіхів у навчання, ні звʼязків серед знаті, хоча яке там, навіть друзів немає, тому я не здивуюся якщо навіть юний Лістер Отто відмовиться на ній одружуватися, усім же ясно, йому подобається леді Ліліан, вони у трьох разом з юним спадкоємцем Ліамом давно дружать. Просто порівняйте леді Ліліан, вона ладна до всього, до музики, танців, літератури та вишивки, у свої десять років вона вже допомагає священникам у храмі, вона вже в такому віці почала приносити користь герцогству...

В цей час вхідні двері різко відчинилися, на порозі стояла Олівія, вираз її обличчя був настільки беземоційним та холодним, що у присутніх пішов мороз по шкірі. Але Сара вже не могла втриматися від гніву і заверещала на всю кімнату: 

— Та як вам не соромно? Вам довбні, зовсім клепки повибивало? Наша леді...

— Сара, сліди за тим що вилітає з твоїх вуст, я тобі говорила, — спокійним тоном перебила Олівя. — Сер Ортіс, я маю справи у місті, якщо ви збираєтеся відробляти свою заробітну плату, краще вам поїхати зі мною.

Після цього вона не стала навіть чекати на відповідь, одразу обернулася та вийшла з кімнати, а присутні чоловіки сиділи збентежені, адже зрозуміли що зараз сталося. Вони дорослі чоловіки, сиділи та обговорювали доньку свого лорда, і були впіймані на гарячому, але при цьому, ця маленька пані навіть знаку не подала що її образили. Всіх охопили якісь змішані почуття. Гірше було Ортісу, йому було соромно, що він не лише не заступився за свою леді, а ще й брав участь у насміханні над нею. Він завжди вважав себе бездоганним лицарем, але хіба лицар може дозволити собі подібне? Ні, нізащо! Він мав вступитися, відстояти честь леді, яку обіцяв захищати. Чому він так вчинив? Всю дорогу його непокоїли ці думки. 

Мальовниче містечко, з довгими вуличками, вимощеними бруківкою, високі будинки та чисті узбіччя. Вздовж дороги висаджені дерева, що гарно затінювали від сонця вулички для пішоходів та вуличних торговців, навколо засаджені квітники, що рясно квітнуть різноманітними барвами. Гарячий, літній вітер обдував її обличчя, але завдяки тіні від придорожніх дерев, спека майже не відчувалася. Олівія вже побувала у декількох магазинах та придбала все необхідне для поїздки до столиці, а також вони з Сарою замовили сукню та взуття для бенкету, залишилося головне, підготувати подарунок для Ліама.