Загублена душа

Розділ 6

До герцога Моргана дійшли новини що Олівія робить успіхи у навчанні, і взагалі для свого віку вона досить освідчена, тому сьогодні сім'я знову зібралася разом за сніданком. Але замість того щоб обговорити першочергову тему для зібрання, розмова чомусь зайшла за інші речі. Усі з ентузіазмом обговорювали прийдешній день народження Ліама, плани на майбутнє полювання Філіппа, та нове захоплення Ліліан. Цього разу вона досягла успіхів у вишивці, навіть принесла похвалитися власноруч вишиту хустинку. Олівія уже звикла до такої обстановки, тому просто мовчки снідала, іноді кидаючи беземоційний погляд на членів своєї сімейки. ЇЇ "мирний прийом їжі" раптом перервали слова герцога:
— Ти зібралася у місто?
Олівія трохи аж здригнулася від несподіванки, але вчасно прийшла в себе:
— Так, хочу з'їздити до міста, купити дещо для навчання. Сер Ортіс та Сара поїдуть зі мною, повернуся до заходу сонця.
Хоч і розписала усе, та все одно трохи переживала чи відпустять її, але герцог лиш на кілька секунд задумався, а потім просто помахав головою в знак згоди:
—  Мгм..
Олівія мала деякі плани, що не могли бути відкладені, тому зібравшись вона вийшла з кімнати разом з Сарою, і зупинившись, зрозуміла що вона щось забула:
— Сара, ми усе взяли? 
— Так леді, я підготувала усе необхідне в дорогу: я взяла гроші, чисті серветки про всяк випадок, теплу накидку, раптом стане прохолодно, трохи печива на перекус в дорогу і воду, якщо нічого непередбачуваного не станеться, то цього вистачить для прогулянки містом... Ой забули!
— Так і знала! Що забули?
— Сера Ортіса забули.
— Ой точно, я ж сказала герцогу що він з нами піде.
Не хотілося признавати, але його присутність усе ж була необхідна при подібних вилазках із дому, хоча просвітити його у свої плани ніхто не збирався. Тому дві юні леді подалися на пошуки свого охоронця. В цей час він міг бути лише у двох місцях: або на площі для тренувань, або в спільній кімнаті для відпочинку лицарів. Доки спускалися вниз, Олівія оглянула з вікна площу, і його там не було, тому вони попрямували прямо до кімнати відпочинку. Чим ближче підходили, тим більше поглядів вона ловила на собі, перешіптування було чути там і тут, але Олівію більше не хвилювала чужа думка, вона ішла вперед як ні в чому не бувало. А от Сара почала по трохи закіпати: 
" От же ж, що за не виховані мужлани, хоч би трохи роти свої прикрили, що леді такого їм зробила що вони шепчуться за спиною? Як не соромно!"
У великій кімнаті зібралася невелика компанія чоловіків, вони жваво обговорювали нове призначення Ортіса.
— Серйозно Ортіс, як воно бути тінню самого привида? Ха-ха цікаво напевно цілими днями спостерігати як твоя леді сидить за книжками?
— А сенсу що вона сидить за ними все одно мало! Ха!
— Тц. Сам знаю, заткніться уже. — Було видно що Ортіс вкрай не вдоволений, мало того що поставили на місце без перспектив, так іще й співслуживці почали підшучувати. І найгіршим було те, що серед них був і сер Ролан, постійний суперник Оріса, а від недавно лицар-охоронець Ліліан, і цей тип не упускав і моменту, щоб не зачепити свого опонента:
— Та годі вам хлопці, сер Ортіс же не винен що йому дали таке призначення. Але я і справді за вас переживаю... Мені так шкода що ви застрягли біля такої особи, якій дорога у кращому випадку це заміжжя зі спадкоємцем герцогства Отто. Та яка з неї буде герцогиня, десять років уже, а на горизонті ні успіхів у навчання, ні зв'язків серед знаті, хоча яке там, навіть друзів немає, тому я не здивуюся якщо навіть юний Лістер Отто відмовиться на ній одружуватися, усім же ясно, йому подобається леді Ліліан, вони у трьох разом з юним спадкоємцем Ліамом давно дружать. Просто порівняйте леді Ліліан, вона ладна до всього, до музики, танців, літератури та вишивки, у свої десять років вона уже допомагає священникам у храмові, вона уже в такому віці почала приносити користь герцогству...
У цей момент вхідні двері різко відчинилися, на порозі стояла Олівія, вираз її обличчя був настільки беземоційним та холодним, що у присутніх пішов мороз по шкірі. Але Сара уже не могла втриматися від гніву і заверещала на всю кімнату: 
— Та як вам не соромно? Вам довбні, зовсім клепки повибивало? Наша леді...
— Сара, сліди за тим що вилітає з твоїх вуст, я тобі говорила, — спокійним тоном перебила Олівя, — Сер Ортіс, я маю справи у місті, якщо ви збираєтеся відробляти свою заробітну платню, краще вам поїхати зі мною.
Після цього вона не стала навіть чекати на відповідь, одразу розвернулася і вийшла з кімнати, а присутні чоловіки сиділи збентежені, адже зрозуміли що зараз сталося. Вони дорослі чоловіки, сиділи та обговорювали доньку свого начальника, і були спіймані на гарячому, але при цьому, ця маленька пані навіть знаку не подала що її образили, усіх охопили якісь змішані почуття. Гірше було Ортісу, йому було соромно, що він не лише не заступився за свою леді, а ще і брав участь у насмішках над нею. Він завжди вважав себе бездоганним лицарем, але хіба лицар може дозволити собі подібне? Ні, нізащо! Він мав заступитися, відстояти честь леді, яку обіцяв захищати. Чому він так поступив? Усю дорогу його мучили ці думки. 
Мальовниче містечко, з довгими вуличками, вимощеними бруківкою, високі будинки та чисті узбіччя. Вздовж дороги висаджені дерева, що гарно затіняли від сонця вулички для пішоходів та вуличних торговців, навколо засаджені клумби рясно квітнуть різноманітними барвами. Гарячий, літній вітер обдував її обличчя, але завдяки тіні від придорожніх дерев, спека майже не відчувалася. Олівія уже побувала у декількох магазинах та придбала усе необхідне для поїздки у столицю, а також вони з Сарою замовили сукню та взуття для бенкету, залишилося головне, підготувати подарунок для Ліама.
" Минулого разу я подарувала йому запонки зі смарагдами, щоб личили до його очей, але як виявилося Ліліан подарувала йому схожі раніше за мене, тому усі подумали що я просто повторила за нею, було так соромно, хоч я і не була у чомусь винна. А Ліам накричав на мене, що я його зганьбила, і що йому соромно за мене, ніби якщо зовсім немає власної креативності у виборі подарунків, краще їх взагалі не робити. І як наче цього було не достатньо вона прямо переді мною примудрилася ляпнутися на підлогу, це бачили усі присутні гості. Я бачила як обличчя Ліліан залилося червоним рум'янцем від сорому, і вже було простягла руку, щоб допомогти їй піднятися, як вона почала плакати й звинувачувати мене. Так усі присутні подумали що я позаздрила їй і таким чином вирішила помститися. Ліам горлав як не в себе, Ліліан все давила з себе сльози, а тітка Феліція лиш підливала масла в вогонь. Мене прогнали з бенкету, а коли батько дізнався, мене покарали, зачинивши у своїй кімнаті на цілий місяць. Цей випадок став початком мого краху, бо після нього мені більше ніхто не вірив, в усіх наступних нещастях була винна я. Тому цього разу я не можу допустити подібного."
Блукаючи вузенькими вуличками Олівія щось шукала, і нарешті зупинилася перед старенькою будівлею з металевими дверима, а над ними висіла обшарпана вивіска: "Майстерня Магічної Зброї."
— Так, це саме те що мані зараз потрібно.
Олівія почула про цю майстерню у минулому, коли їй було вісімнадцять років почалася війна з монстрами, тоді саме ця маленька майстерня прославилася своїми винаходами. Але на жаль, власника та головного майстра Фіону Кольт обдурив спонсор, з яким вона поспішно уклала договір, тому уже через рік майстерню та усі винаходи у неї відібрали, бувши простолюдинкою вона нічого не змогла вдіяти, тому лишилася ні з чим. 
В середині приміщення було просторо, але світла було мало, на високих стелажах лежали різні механізми та магічні артефакти, також було багато різної зброї, вдосконаленої за допомогою магічних кристалів та з нанесеними магічними колами. В глибині залу стояв довгий стіл, за яким у купі мотлоху працювали двоє молодих чоловіків. Виглядали вони, м'яко кажучи, як типові задроти: зім'яті, потерті, лахматі, було видно що не першу добу над чимось мучаться, можливо зовсім не спали, бідолахи. 
— Доброго дня, я хочу зробити замовлення двох предметів.
В цей час з підсобного приміщення вийшла власниця майстерні Фіона. ЇЇ вигляд не дуже відрізнявся від її підопічних. Худорлява жінка з чорним як смола волоссям та блідою шкірою, по її зовнішньому вигляду можна було одразу помітити що сонця вона майже не бачить. Перш ніж вона встигла щось сказати, Сара кинула на стіл мішечок з золотими монетами, при цьому обіпершись ліктем на прилавок, ігриво підморгнула до молодих чоловіків, які зустрівшись з її кокетливим поглядом залилися рум'янцем. Коли Олівія побачила цю картину, прикривши обличчя рукою від сміху подумала:
"Господи у цієї дівки справжні гени гангстерів закладені прямо у крові, просто на генетичному рівні, це так смішно спостерігати за тим, як вона навіть не задумуючись видає подібні викрутаси."
— Пфф!!! — Ортіс не втримавшись випустив смішок, але вчасно втримавшись, прикрив собі рота, і при цьому глянувши на свою леді він помітив дещо дивовижне: "Вона..може щиро посміхатися..." В цей момент в його голові нарешті промайнула думка, що леді, якій він служить теж жива людина, яка теж має свої бажання, думки та емоції.
Від вигляду доброї купки грошей золотаві очі Фіони заблищати, а на лиці розтягнулася посмішка:
— З радістю допоможемо, юна леді, що саме вас цікавить?
Олівія протягнула кілька складених листів паперу:
— Хочу замовити два екземпляри такої зброї.
Зараз у власниці майстерні вираз обличчя став серйозним, і вона розкрила аркуші паперу, на яких було накреслено дуже цікаві схеми.
— Ох, що це? Це реально? Ви самі це придумали? — її руки затряслися, а очі ще більше загорілися.
— Так, усе як ви бачите. Ви ж можете зрозуміти усі деталі, правильно?
Олівія мала впевнитися, що вона прийшла до правильної людини.
— Так, схеми нанесені досить детально, і опис мені зрозуміло... Але такий винахід сколихне усю імперію, ви впевнені що хочете, щоб саме ми його виготовили, я маю на увазі, наша майстерня на грані збанкрутування, і нас лише троє осіб, ми нікому не відомі, ви впевнені що саме ми можемо взятися за це?




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше