Розділ 6

До герцога Моргана дійшли новини що Олівія робить успіхи у навчанні, і взагалі для свого віку вона досить освідчена, тому сьогодні сім'я знову зібралася разом за сніданком. Але замість того щоб обсудити першочергову тему для зібрання, розмова чомусь зайшла за інші речі. Усі з ентузіазмом обговорювали наступаючий день народження Ліама, плани на майбутнє полювання Філіппа, та нове захоплення Ліліан. Цього разу вона досягла успіхів у вишивці, навіть принесла похвалитися власноруч вишиту хустинку. Олівія уже звикла до такої обстановки, тому просто мовчки снідала, іноді кидаючи беземоційний погляд на членів своєї сімейки. ЇЇ "мирний прийом їжі" раптом перервали слова герцога:

- Ти зібралася у місто?

Олівія трохи аж здригнулася від несподіванки, але вчасно прийшла в себе:
 

- Так, хочу з'їздити до міста, купити дещо для навчання. Сер Ортіс та Сара поїдуть зі мною, повернуся до заходу онця.

Хоч і розписала усе, та всеодно трохи переживала чи відпустять її, але герцог лиш на кілька секунд задумався, а потім просто помахав головою в знак згоди:

- Мгм..

Олівія мала деякі плани, що не могли бути відкладені, тому зібравшись вона вийшла з кімнати разом з Сарою, і зупинившись, зрозуміла що вона щось забула:

- Сара, ми усе взяли? 

- Так леді, я підготувала усе необхідне в дорогу: я взяла гроші, чисті серветки про всяк випадок, теплу накидку, раптом стане прохолодно, трохи печива на перекус в дорогу і воду, якщо нічого непередбачуваного не станеться, то цього вистаячить для прогулянки містом... Ой забули!

- Так і знала! Що забули?

- Сера Ортіса забули.

- Ой точно, я ж сказала герцогу що він з нами піде.

Не хотілося визнавати, але його присутність усе ж була необхідна при подібних вилазках із дому, хоча просвітити його у свої плани ніхто не збирався. Тому дві юні леді подалися на пошуки свого охоронця. В цей час він міг бути лише у двох місцях: або на площі для тренувань, або в спільній кімнаті для відпочинку лицарів. Доки спускалися вниз, Олвія оглянула з вікна площу, і його там не було, тому вони попрямували прямо до кімнати відпочинку. Чим ближче підходили тим більше поглядів вона ловила на собі, перешіптування було чути там і тут, але Олівію більше не хвилювала чужа думка, вона ішла вперед як ні вчому не бувало. А от Сара почала по трохи закіпати: 

" От же ж, що за не виховані мужлани, хоч би трохи роти свої прикрили, що леді токого їм зробила що вони шепчуться за спиною? Як не соромно!"

У великій кімнати зібралася невелика компанія чоловіків, вони жваво обговорювали нове призначення Ортіса.

- Серйозно Ортіс, як воно бути тінню самго привида? Ха ха цікаво напевно цілими днями спостерігати як твоя леді сидить за книжками?

- А сенсу що вона сидить за ними всеодно мало! Ха!

- Тц. Сам знаю, заткніться уже, - було видно що Ортіс вкрай не вдоволений, мало того що поставили на місце без перспектив, так іще й співслуживці почали підшучувати. 

І найгіршим було те, що серед них був і сер Ролан, постійний суперник Оріса, а від недавна лицар-охоронець Ліліан, і цей тип не упускав і момента щоб не зачепити свого опонента:

- Та годі вам хлопці, сер Ортіс же не винен що йому дали таке назначення. Але я і справді за вас переживаю... Мені так шкода що ви застрягли біля такої особи, якій дорога у кращому випадку це заміжжя з спадкоємцем герцогства Отто. Та яка з неї буде герцогиня, десять років уже, а на горизонті ні успіхів у навчання, ні зв'язків серед знаті, хоча яке там, навіть друзів немає, тому я не здивуюся якщо навіть юний Лістер Отто відмовиться на ній одружуватися, усім же ясно, йому подобається леді Ліліан, вони у трьох разом з юним спадкоємцем Ліамом давно дружать.  Просто порівняйте леді Ліліан, вона ладна до всого, до музики, танців, літератури та вишивки, в свої десять років вона уже допомогає священникам у храмові, вона уже в такому віці почала приносити користь герцогству...

У цей момент вхідні двері різко відчинилися, на порозі стояла Олівія, вираз її обличчя був настільки беземоційним та холодним, що у присутніх пішов мороз по шкірі. Але сара уже не могла втриматися від гніву і заверещала на всю кімнату: 

- Та як вам не соромно? Вам довбні, зовсім клепки повибивало? Наша леді...

- Сара, сліди за тим що вилітає з твоїх вуст, я тобі говорила, - спокійним тоном перебила Олівя, - Сер Ортіс, я маю справи у місті, якщо ви збираєтеся відробляти свою заробітну платню, краще вам поїхати зі мною.

Після цього вона не стала навіть чекати на відповідь, одразу розвернулася і вийшла з кімнати, а писутні чоловіки сиділи збентежені, адже зрозуміли що зараз сталося. Вони дорослі чоловіки, сиділи і обговорювали доньку свого начальника, і були спіймані на гарячому, але при цьому, ця маленька пані навіть виду не подала що її образили, усіх охопили якісь змішані почуття. Гірше було Ортісу, йому було соромно, що він не лише не заступився за свою леді, а ще і приймав участь у насмішках над нею. Він завжди вважав себе бездоганним лицарем, але хіба лицар може дозволити собі подібне? Ні, нізащо! Він мав заступитися, відстояти честь леді, яку обіцяв захищати. Чому він так поступив? Усю дорогу його мучили ці думки.