Загублена душа

Розділ 5

Олівія сиділа у своїй кімнаті та потихеньку пила гарячий чай з ранку. Після першого бунту, що вона вчинила у столовій дещо змінилося. За наказом герцога до неї приставили молоду покоївку Сару та лицаря, сера Ортіса, в якості супроводжуючого - охоронця, від чого він був геть не у захваті, адже як і решта у цьому замку підтримував Ліліан. Сара була іншою, вона виросла на вулиці, бувши сиротою працювала з дитинства, зараз їй п'ятнадцять років, і вона браво береться за будь-яку роботу, головне мати благо прийнятні умови для роботи та проживання. Для неї доки є смачна їжа та тепла постіль вона викладеться на повну, і саме це їй пообіцяв герцог Морган: висока платня, ситна їжа та тепла кімната, головне віддано служити юній Олівії. Тому не зважаючи на чутки Сара уперто вирішила йти за нею, таким чином забезпечивши собі надійне майбутнє. Тепер Олівія нормально харчується, її кімната прибрана, а одяг чистий та доглянутий. Занурившись у свої думки вона не помітила коли до кімнати зайшов старий дворецький Остін:
— Доброго ранку, юна леді, згідно з наказом герцога, сьогодні почнеться ваша перепідготовка з Етикету Дворянства, також ви пройдете короткий курс з історії, філософії, літератури, мовознавства, математики та музики, усі ці предмети ви мали вивчати разом з попередніми викладачами з п'яти років.
Хоч вона і здивувалася, але присутність дворецького її не засмучувала, адже він був людиною не підкупною, хоч і бубнів доволі часто, оскільки був трохи помішаним на старих порядках. 
— Остін, коли й прийшов?
— Щойно, юна леді, я стукав, але ви не відповідали, я так і подумав що ви знову занурилися у роздуми, тому осмілився зайти без дозволу, прошу пробачення.
Легенько поклонившись, він помітив що в Олівії щось змінилося, вона сиділа рівненько, правильно тримала чашку, легенько відпивши, вона безшумно поставила фарфорову чашку на блюдце та підняла очі на Остіна:
— Хто буде моїм учителем цього разу?
— Графиня Осборн, леді, герцог особисто запросив її допомогти вам у підготовці до екзаменів.
—  Що? Графиня Маріса Осборн, дружина першого міністра імперії?
— Так, вона люб'язно погодилася, уроки почнуться о дев'ятій годині, прошу вас прибути вчасно. — Поклонившись, дворецький покинув кімнату, а Олівія досі перебувала у шоці.
Графиня Осборн, вважається еталоном краси та елегантності в Імперії Розанна уже кілька десятиліть, хоч вона і сама має уже дорослих дітей, тому бути її учнем чи ученицею було дуже престижно та вигідно, це все одно що автоматично отримати контакти з найбагатшими та найвідомішими людьми імперії.
"У це важко повірити, невже батько так заморочився заради того, щоб я добре навчалася, але у минулому такого не було. Чи це просто щоб я його не ганьбила? Але хоч би що там було, тітка Феліція з Ліліан помруть від заздрощів, коли дізнаються, сто відсотків відмочать якусь дурницю."
Нарешті Олівія була задоволена тим що відбувалося, але не довго радіти довелося, щастя перервала кисла фізіономія її охоронця:
— Вам час на заняття, — буркнув Сер Ортіс, він був не задоволений своєю роботою, але не міг протестувати наказам герцога.
—  Ходімо.
Вона радісно попрямувала до класної кімнати, а Ортіс ішов слідом. Він досі не міг прийняти той факт, що такому професійному лицареві доведеться няньчитися з кимось подібним. Усі навколо уже роками шепчуться що Олівія нікчема, її навіть брати не люблять, а батько взагалі забув про неї, і бачити її не хоче. То ж чому він має її охороняти, кому вона взагалі здалася, хай би просто сиділа у своїй кімнаті та не висовувалася. Подібні думки не давали йому спокою, він був розчарований своєю участю.
Ортіс — високий, м'язистий молодий чоловік, смуглий шатен з карими очима. Його зовнішність видавала його приналежність до роду Саміль, а точніше, він був вихідцем з однієї з побічних гілок герцогського роду Саміль, з маленької розореної сім'ї Віконта, тому дворянський титул він усе ж мав, а тому і зміг стати елітним лицарем. У свої вісімнадцять років він уже мав не аби які успіхи та не погану репутацію серед співслуживців. Але тепер, доки його товариші будуть отримувати нові заслуги на службі, він мусить ходити за якоюсь малечею. це його прямо таки гнітило.
Тим часом Феліція дізналася що вчителем Олівії стала не аби хто, а сама графиня Осборн:
— Остін!!! Як це розуміти, чому мені ніхто не повідомив що графиня Осборн буде її вчителем? Ліліан теж повинна вчитися у неї, скорегуй її заняття, погукай її, ми негайно ідемо знайомитися....
— Це було особисте прохання його світлості до мадам Осборн, я нічого не можу змінити.
Дворецький був непохитним, а графиня уже почала метатися у паніці:
— Як не можеш змінити, ти не розумієш чи що? Ліліан має стати її ученицею, ми не можемо впустити такий шанс, з її зв'язками престиж нашої сім'ї підніметься в рази!
— От і добре, не хвилюйтеся, леді Олівія забезпечить герцогству ці зв'язки.
— Олівія?! Та що вона може?, — Феліція уже не могла стримувати свого роздратування, — все що вона уміє, це читати книжки, але що з того, якщо вона тільки ганьбить нас своєю поведінкою!
— Мадам, я знову удам, що нічого не зрозумів, але ви маєте стримувати себе перед іншими, подібні висловлювання зазвичай до добра не доводять.
— Ти мене вчити будеш? 
— Ні в якому разі, мадам.
— Де зараз графиня, сама з нею поговорю?
— У класній кімнаті, на другому поверсі.
Феліція не могла допустити, щоб її Ліліан чимось уступала Олівії, бо так увесь план може полетіти крахом. 
"Не можна дозволити їй отримати підтримку високопоставлених дворян, вона має лишатися непотребом до самого кінця."
Спіймавши у коридорі покоївку, що несла чай до класної кімнати, Феліція вломилася в середину перервавши урок, підійшла до графині та елегантно зробила реверанс:
— Вітаю вас графиня, перепрошую за те, що перервала вас, та я хвилювалася що ви втомилися проводити заняття після довгої перерви в роботі, тому приготувала чаю та печива, присядьмо не надовго?
Маріса Осборн, невисока жінка з пишними формами, якій ледве перевалило за п'ятдесят, про що свідчили сіді пряді на її рудому волоссі. Вона мала досить добру, приємну зовнішність, та не аби який авторитет серед дворян. Бувши досить кмітливою жінкою вона одразу зрозуміла що до чого, але їй було цікаво що саме Феліція хоче сказати їй.
"Боже, а на маленьку леді вона навіть не глянула, нагородив же Господь Олівію родичами. Що ж послухаємо яким чином ти хочеш витягти з мене вигоду."
— Що ви, я зовсім не втомилася, але якщо графиня Джулін наполягає можемо зробити перерву на пів годинки, юна леді, для вашого здоров'я вам буде корисно зараз трохи прогулятися на свіжому повітрі, а через тридцять хвилин ми продовжимо, що скажете?
— Звісно, мадам Осборн.
Коли Олвія та її охоронець пішли, пані присіли за столик, і доки покоївка розливала чай, Маріса перейшла до суті:
— То що ви хотіли обговорити зі мною?
— Ми давно не бачилися, як ваші справи, мадам, як онуки? — було видно як Феліція згорає від нетерпіння.
— Усе добре, всі живі-здорові, онуки ростуть помаленьку, як і всі дітки, дякую за вашу турботу, — Маріса злегка посміхнулася, і продовжила, — а у вас як справи, ваша донька не погано справляється, я бачила її нещодавно у місті з юним спадкоємцем Морганом.
На цьому очі її співбесідниці засяяли, і Маріса нарешті зрозуміла чого саме від неї хочуть.
— Ви помітили, і справді, Ліліан у нас велика молодчина, вона талановита у всьому, за що береться, вона в мене така розумничка, така добра та ввічлива до усіх, особливо до своєї двоюрідної сестри, шкода що Олівія така холодна, на жаль її мати рано померла, і її ніхто не зміг навчити доброті та елегантності...
— Але ж на стільки мені відомо, герцогиня Морган померла коли Олівії було сім років, а ви повернулися через пів року після цього, то невже за три роки не знайшлося часу?
Прямолінійність графині іноді лякало оточуючих аристократів, але ті хто був до неї ближче, знали що завдяки цій рисі, можна бути впевненим у її чесності. Були й такі що відверто бісилися від цього, як графиня Джулін, що насилу стримувала свої думки:
"Чорт, чому я взагалі мала носитися з цим дівчиськом, я і так достатньо їй дала, вона має бути вдячна і за те, що жила як аристократка, її доля нікого в цьому замку не турбує. А брат не вигнав її тільки щоб не псувати репутацію сім'ї, то чому я мала її вчити? Вона не може стати успішнішою за Ліліан. Тільки вона може сяяти у світському світі імперії."
— Ох... Знаєте мадам, я овдовіла досить рано, і так вийшло що старший брат теж втратив кохану дружину, другої жінки він не хоче, а герцогство не може лишатися без герцогині, я маю на увазі, хтось має виконувати її обов'язки, тому я була просто вимушена повернутися в отчий дім. Я з усіх сил допомагаю герцогові управляти справами замку... Але це дитя... Усі ці роки я наймала для неї кращих вчителів, вона мала усе найкраще, що може бути у дитини її віку, але на жаль, її тяжкий характер.. Я просто вибилася з сил, не знаю що і робити... Якби ж вона не впиралася, а брала приклад зі своїх братів, що так старанно навчаються, або з Лілі... Моя донька так старається бути корисною для сім'ї, у своєму віці, вона уже має не аби які успіхи у навчанні, а ще вона слухняна та завжди уважна до всіх... От би знайти їй хорошого вчителя, який міг би направляти її талант у потрібне русло...
Маріса як завжди мовчки слухала свою співрозмовницю, зовні вона завжди трималася достойно та елегантно, навіть коли в середині бушував справжній маньяк-убивця...
"Що вона верзе? Господи, як тільки хочеться прополоскати їй рота з милом! Ха! Вона з таким не винним виразом обличчя поливає брудом власну племінницю тільки для того, щоб про пихнути свою доньку. Це так низько! Зроду не сану допомагати подібним людям!"
— Он воно як? Ну удачі вам з пошуками вчителя, на жаль я нічим не можу вам допомогти, ви ж знаєте що я беру у свої ученики лише по одній особі за раз, та і я давно вже вирішила відійти від справ.
— Що?, — такої прямої відмови Феліція не очікувала, бо уже давно звикла отримувати усе, що захоче, — Але ж ви взяли Олівію, то чому ж?
— О, це було особисте прохання герцога Моргана, бачте, я давно завинила йому одну послугу, все не випадав шанс повернути борг, і от, нарешті він сам до мене звернувся, тому я зараз тут.
— Але ж...
— Перепрошую, але нам уже час повертатися до занять, я покину вас першою, бережіть себе.
" Що за?... Чому вона просто не може взяти Лілі в учениці, хіба Олівія чимось може бути кращою? Так не піде, я маю щось вигадати."




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше