Розділ 5. Підготовка до іспитів.

Олівія сиділа у своїй кімнаті та потихеньку пила гарячий чай з ранку. Після першого бунту, що вона вчинила у столовій, дещо змінилося. За наказом герцога до неї приставили молоду покоївку Сару та лицаря, сера Ортіса, як супроводжувального охоронця, від чого він був геть не в захваті, адже як і решта у цьому замку підтримував Ліліан. Сара була іншою, вона виросла на вулиці, бувши сиротою працювала з дитинства, зараз їй пʼятнадцять років, і вона браво береться за будь-яку роботу, головне мати сприятливі умови для роботи та проживання. Для неї доки є смачна їжа та тепла постіль вона викладеться на повну, і саме це їй пообіцяв герцог Морган. Висока платня, ситна їжа та тепла кімната, головне віддано служити юній Олівії. Тому не зважаючи на чутки Сара вперто вирішила йти за нею, таким чином забезпечивши собі надійне майбутнє. Тепер Олівія нормально харчується, її кімната прибрана, а одяг чистий та доглянутий. Занурившись у свої думки вона не помітила коли до кімнати зайшов старий дворецький Остін.

— Доброго ранку, юна леді, згідно з наказом герцога, сьогодні почнеться ваша перепідготовка з етикету дворянства, також ви пройдете короткий курс з історії, філософії, літератури, мовознавства, математики та музики, усі ці предмети ви мали вивчати разом з попередніми викладачами з пʼяти років.

Хоч вона і здивувалася, але присутність дворецького її не засмучувала, адже він був людиною не підкупною, хоч і бурчав доволі часто, оскільки був трохи помішаним на старих порядках. 

— Остін, коли ти прийшов?

— Щойно, юна леді, я стукав, але ви не відповідали, я так і подумав що ви знову занурилися у роздуми, тому осмілився зайти без дозволу, прошу пробачення.

Легенько поклонившись, він помітив що в Олівії щось змінилося, вона сиділа рівненько, правильно тримала чашку, легенько відпивши, вона безшумно поставила фарфорову чашку на блюдце та підняла очі на Остіна.

— Хто буде моїм вчителем цього разу?

— Графиня Осборн, леді, герцог особисто запросив її допомогти вам у підготовці до іспитів.

— Що? Графиня Маріса Осборн, дружина першого міністра імперії?

— Так, вона любʼязно погодилася, уроки почнуться о девʼятій годині, прошу вас прибути вчасно. — поклонившись, дворецький покинув кімнату, а Олівія була дуже здивована.

Графиня Осборн, вважається еталоном краси та елегантності в імперії Розанна уже кілька десятиліть, хоч вона і сама має уже дорослих дітей. Тому бути її учнем чи ученицею було дуже престижно та вигідно, це все одно що автоматично отримати контакти з найбагатшими та найвідомішими людьми імперії.

«В це важко повірити, невже батько так заморочився заради того, щоб я добре навчалася, але в минулому такого не було. Чи це просто щоб я його не ганьбила? Але хоч би що там було, тітка Феліція з Ліліан помруть від заздрощів, коли дізнаються, сто відсотків утнуть якусь дурницю.» — подумала дівчинка.

Нарешті Олівія була задоволена тим що відбувалося, але не довго радіти довелося, щастя перервав кислий вираз обличчя її охоронця.

— Вам час на заняття. — буркнув Сер Ортіс, він був не задоволений своєю роботою, але не міг протестувати наказам герцога.

— Ходімо.

Вона радісно попрямувала до класної кімнати, а Ортіс ішов слідом. Він досі не міг прийняти той факт, що такому професійному лицареві доведеться няньчитися з кимось подібним. Усі навколо вже роками шепочуться що Олівія нікчема, її навіть брати не люблять, а батько взагалі забув про неї, і бачити її не хоче. То ж чому він має її охороняти, кому вона взагалі здалася, хай би просто сиділа у своїй кімнаті та не висовувалася. Подібні думки не давали йому спокою, він був розчарований своєю участю.

Ортіс — високий, мʼязистий молодий чоловік, смуглий шатен з карими очима. Його зовнішність видавала його приналежність до роду Саміль, а точніше, він був вихідцем з однієї з побічних гілок герцогського роду Саміль, з маленької розореної сімʼї віконта, тому дворянський титул він усе ж мав, а тому й зміг стати елітним лицарем. У свої вісімнадцять років він уже мав не аби які успіхи та не погану репутацію серед співслуживців. Але тепер, доки його товариші будуть отримувати нові заслуги на службі, він мусить ходити за якоюсь малечею, це його прямо таки гнітило.

Тим часом Феліція дізналася що вчителем Олівії стала не аби хто, а сама графиня Осборн.

— Остін!!! Як це розуміти, чому мені ніхто не повідомив що графиня Осборн буде її вчителем? Ліліан теж повинна вчитися у неї, скорегуй її заняття, погукай її, ми негайно ідемо знайомитися....

— Це було особисте прохання його світлості до мадам Осборн, я нічого не можу змінити.

Дворецький був непохитним, а графиня вже почала метатися у паніці.

— Як не можеш змінити, ти не розумієш чи що? Ліліан має стати її ученицею, ми не можемо впустити такий шанс, з її звʼязками престиж нашої сімʼї підніметься в рази!

— От і добре, не хвилюйтеся, леді Олівія забезпечить герцогству ці звʼязки.

— Олівія?! Та що вона може? — Феліція уже не могла стримувати свого роздратування, — все що вона уміє, це читати книжки, але що з того, якщо вона тільки ганьбить нас своєю поведінкою!

— Мадам, я знову вдам, що нічого не зрозумів, але ви маєте стримувати себе перед іншими, подібні висловлювання зазвичай до добра не доводять.