Загублена душа

Розділ 4

Доки мене знову не зачепили, я вирішила швиденько піти до бібліотеки, адже у мене лишилося мало часу до школи, до того як я поїду, я мала перешерстити усю бібліотеку. Думаю слід почати у відділі древньої магії, я ніколи не чула, щоб у якогось роду були здібності повертатися у часі, а тим паче подорожувати світами. Якщо взяти до уваги рід моєї мами, можна було б подумати що я успадкувала здібності роду Гілберт, оскільки дуже схожа на них.
Великий рід Гілберт славився тим, що усі його прямі потомки були бездоганними воїнами, "Майстрами Меча" та ідеальними стратегами. У веденні воєнних дій їм не було рівних, тому вони й проживали далеко на півночі, захищаючи усю імперію від кровожерливих монстрів. Типовими ознаками їхніх нащадків був високий зріст, міцне тіло, нелюдська фізична сила, і при цьому приваблива зовнішність: світла шкіра, яскраве рожеве волосся, по якому одразу можна було впізнати представників цього сімейства, та чисті, блакитно-зелені очі. Саме вони таїли у собі всю силу роду. "Очі Істини" - так називалася родова сила герцогства Гілберт. У кожному поколінні з'являвся прямий спадкоємець, що пробуджував цю силу. Очі ставали надзвичайно розвиненими, вони бачили на відстань сотню кілометрів вдень та вночі, їх не могли обманути ніякі чари та ілюзії, вони бачили правду та брехню. Саме тому коли серед юних нащадків хтось пробуджував у собі "Очі Істини" його одразу починали готувати до наслідування титулу наступного герцога або герцогині та Глави роду, і було не важливо належить дитина до головної сім'ї чи до побічної. Якщо така дитина приходилася герцогу не власним дитям, а племінником, наприклад, це нічого не змінювало, дитину приймали до головної сім'ї, простими словами - всиновлювали. Такі були правила, бо лише один спадкоємець у поколінні зможе пробудити в собі родову силу. Це правило стосувалося кожної з п'яти герцогських сімей імперії та імператорської сім'ї, бо кожна з них мала свою особливість.
Я ж у свою чергу, дякуючи покійній матінці, вродилася викапаним представником Гілбертів. Я мала високий зріст, яскраве рожеве волосся та блакитно-зелені очі, бліду шкіру та худорляву фігуру, хоча якби я гарно харчувалася, то виглядала б досить спортивно, але через свою худорбу та бувши постійно зацькованою, я горбилася, затискала плечі, та опускала голову, це виглядало досить не гарно. Через таку поставу майже ніхто не дивився мені в обличчя, хоча я була досить привабливою навіть враховуючи впалі щоки від худорби. Уже у віці вісімнадцяти років я мала зріст сто вісімдесят п'ять сантиметрів, я була набагато вище від усіх леді мого віку, та вище близько половини чоловіків, звісно це було однією з причин моєї не популярності серед молодих лордів, адже чоловікам подобаються тендітні та милі дівчатка, яких потрібно захищати, і хоча я була завжди тихою, та поступливою, це нічого не змінювало. Кого цікавив мій тендітний внутрішній світ, коли зовні я не підходила до столичних параметрів для леді. Нас із Ліліан часто порівнювали, і це дратувало досить сильно, але я нічого не могла зробити, тому просто терпіла.
Шукаючи хоч якісь зачіпки в книгах Олівія провела у бібліотеці кілька днів, перечитавши купу книг вона помітила що її пам'ять стала просто дивовижною, адже вона могла запам'ятовувати кожне уважно прочитане слово за ці два дні. Це було дуже доречним відкриттям, адже попереду її чекали вступні іспити до школи. На віддаленій запиленій полиці, вона знайшла старий потертий підручник, він був написаний древньою мовою, як добре що я вивчала її у минулому", подумала Олівія і почала читати.
У древні часи, коли на місці імперії було лише декілька невеликих королівств сталося '' Велике нашестя монстрів''. Чудовиська спустилися з гір і кинулися нищити цілі поселення. У пошуках здобичі некеровані люті звірі топтали усе на своєму шляху, а людей роздирали на шматки або з'їдали цілком. Спочатку люди відважно протистояли чудовиськам, але все ускладнювалося тим, що майже кожен з них мав вроджені магічні особливості. Деякі дихали полум'ям, деякі навпаки заморожували усе навкруги, були монстри що плювалися водою, але гірші з них плювалися кислотою або отрутою. І подібних особливостей було не злічити. А от серед людей не так і багато було таких, що користувалися магією. Оскільки такі особливості були вродженими, їх не можна було навчитися просто захотівши. Тож люди програвали з величезним відривом. Уже через кілька місяців такої виснажливої боротьби надія на світле майбутнє та щасливе життя почала гаснути. Урожаї були знищені, ранені, голодні люди почали хворіти. Скрізь були лиш розруха та страждання. У такі тяжкі часи з'явився молодий ''Майстер Меча'' - Натаніель Розанна. Він був настільки сильним що зносив голови монстрам одним замахом свого меча. Натаніель закликав п'ять королівств об'єднатися і спільною армією побороти монстрів. Так і сталося. За кілька років тяжких зусиль монстрів нарешті побороли, а ті що вижили втекли на північ за гори. Вдячний народ зустрів Натаніеля як героя, його підтримували не лише прості люди, а й аристократи. Було вирішено об'єднані землі так і залишити, утворивши імперію, а п'ять королівств тепер будуть називатися герцогствами. Першим імператором обрали єдиного ''Майстра Меча'' Натаніеля Розанна. Щоб віддати честь спасителю імперію назвали на його честь — Імперія Розанна. 
Хоч війна і закінчилася, та народ був у жахливому становищі. Нареченій молодого імператора було дуже шкода нещасних людей що змучені, хворі та голодні помирали в руїнах імперії. Вдень вона допомогла лікувати хворих, а в ночі молилася Живі - Богині життя, благаючи про допомогу. Богиня почула молитви та благословила землі імперії. Так спалені поля, затоптані степи та ліси знову зазеленіли, запахли життям. Алісії ж вона дарувала священні сили, щоб зцілити свій народ від усіх хвороб. Люди потихеньку знову ставали на ноги, біда відступила. В імперії з'явилася своя єдина релігія - віра в Богиню життя Живу, а Алісію нарекли першою ''Святою''.
— Це схоже на старий підручник історії, тут добре описується момент зародження імперії, а також є опис кожного герцогства, то особливостей їх географічного та економічного положення на той час. Також тут згадуються перша п'ятірка герцогів та перший імператор і свята, а також особливості їхніх магічних сил, що у майбутньому почали успадковуватися нащадками. Думаю якщо в імперії й існує сила що могла повернути мене, то вона має згадуватися у цьому підручнику. У будь-якому разі мені стало цікаво його прочитати.
Зараз імперія Розанна стала спокійною процвітаючою державою. Вона складається з п'яти герцогств та столиці.
Столиця має велике економічне та культурне значення в державі, тому управління нею завжди передається кронпринцу або кронпринцесі, так імператор привчає свого спадкоємця до управління державою. Але якщо спадкоємців ще немає, то управління лягає до найближчого родича імператора. Зараз на трон зійшов молодий імператор Касіан Алекс Розанна, у нього був молодший брат Каліпсо, але він був ще юний тому столицю довірили найближчому родичеві, дядечку по лінії імператриці матері графу Беррі Хортону.
На півдні країни, у вічно зелених лісах править герцог Морган. Тут стоїть тепла погода цілий рік, що сприяє розвитку садівництва та земледілля. Велика територія герцогства займають широкі зернові та овочеві поля, а також густі фруктові сади. Герцогство Морган є найбільшим експортером харчової промисловості.
Оскільки імперія займає цілий материк, то з усіх боків вона омивається Синім морем. Тому щоб добратися за кордон будь то туризм, бізнес чи торгівля все одно прийдеться перепливти море на кораблі. Найбільший порт знаходиться на південному заході, у герцогстві Отто.
Хоч на заході стеляться лиш посушливі пустелі, а спека не дає спокійно жити, ближче до центру материка простеляються Грозові гори. Там знаходяться нескінченні запаси залізної руди, золота, та ще деяких дорогоцінних металів. Уся ця територія займає герцогство Саміль. 
На сході країни, у герцогстві Філс, знаходиться найбільше шахт з видобуванням магічних кристалів та цехів по їхній обробці, також у герцогстві знаходиться Науково - Дослідницький Інститут та безліч цехів з виготовлення магічних механізмів. Тому герцогство Філс називають '' Батьківщина винахідників''.
На півночі країни, біля підніжжя Чорних Гір, знаходиться герцогство Гілберт. Там, в густих хвойних лісах, де зима панує половину року, а решту часу стоїть доволі волога прохолодна осінньо-весняна погода, а літо так і не наступає, досить часто голодні монстри спускаються з гір у пошуках здобичі. Головним обов'язком герцога є захист імперії від цих монстрів, тому герцогство має немало численну армію. Майже кожен другий місцевий житель являється добре натренованим воїном, в таких землях немає дискримінації по статевих ознаках, тому багато жінок вступають в ряди армії, ведуть бізнес і навіть являються спадкоємицями сімейних титулів. Велика частина дворян в імперії цього не розуміють, адже дотримуються досить консервативних поглядів, тому для них чоловік має вести бізнес і бути головою сім'ї, а жінка може лиш вийти заміж, народжувати дітей, та займатися лиш ''жіночими справами''. Та людей з півночі таке мало хвилює, вони й так живуть в досить суворих умовах, щоб ще і переживати за чужі погляди на життя.
Олівія сиділа на не високому, широкому підвіконні в бібліотеці й уважно читала старенький підручник, крізь велике вікно пробивалося після полуденне сонце, на вулиці стояла літня спека, але у замку була досить комфортна температура. З-за вікна почав доноситися чийсь дзвінкий сміх, і дівчинка обернулася. Бібліотека знаходилася на другому поверсі, тому сад для прогулянок було видно як на долоні. 
Ліліан весело щебетала про щось гуляючи з Ліамом та Лістером Отто. 
— Хм... То ось коли ти почала обходити мого нареченого...Що ж, я не проти, так навіть краще, все одно цей притирошний мене кине заради власної вигоди, тут я не хочу нічого змінювати, і ніякої помсти за зраду не буде... Ато ще не дай Боже передумає...Бррр...
В цей момент леді зустрілися поглядами, і Ліліан єхидно посміхнулася.
— Он воно як! То й знала що я тут читаю, тому привела їх саме в цю частину саду... Ти робиш успіхи, яка молодчина, хотіла показати мені як вам разом весело, а я просто зайва? Ну то як схочеш, мене більше не зачіпають такі дурниці, у минулому я б образилася і можливо навіть заплакала б, але зараз у мене є ціль, і я до неї доберуся.
На цій ноті Олівія з беземоційним виразом обличчя продовжила читати.
А тим часом на вулиці Ліліан помітивши це занервувала: " Чому вона продовжила читати, побачивши як її любий старший братик та наречений приділяють усю увагу мені, а про неї геть забули, вона мала б уже ридати десь у куточку, то чому вона просто сидить? Може вдає вигляд? Точно, її ж попереджали, щоб вона поводилася достойно, от вона і тримається з усіх сил. Ха-ха... Ти не достойна називатися Леді герцогського дому, я краще підходжу на цю роль, це усе буде належати мені!!!"




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше