Розділ 4. Підручник історії.

«Доки мене знову не зачепили, я вирішила швиденько піти до бібліотеки, адже у мене залишилося мало часу до школи, до того як я поїду, я мала переглянути усю бібліотеку. Думаю слід почати у відділі древньої магії, я ніколи не чула, щоб у якогось роду були здібності повертатися у часі, а тим паче подорожувати світами. Якщо взяти до уваги рід моєї мами, можна було б подумати що я успадкувала здібності роду Гілберт, оскільки дуже схожа на них.

Великий рід Гілберт славився тим, що усі його прямі потомки були бездоганними воїнами, «Майстрами Меча» та ідеальними стратегами. У веденні воєнних дій їм не було рівних, тому вони й проживали далеко на півночі, захищаючи усю імперію від кровожерливих монстрів. Типовими ознаками їхніх нащадків був високий зріст, міцне тіло, нелюдська фізична сила, і при цьому приваблива зовнішність: світла шкіра, яскраве рожеве волосся, по якому одразу можна було впізнати представників цього сімейства, та чисті, блакитно-зелені очі. Саме вони таїли у собі всю силу роду. «Очі Істини» — так називалася родова сила герцогства Гілберт. У кожному поколінні зʼявлявся прямий спадкоємець, що пробуджував цю силу. Очі ставали надзвичайно розвиненими, вони бачили на відстань сотню кілометрів вдень та вночі, їх не могли обдурити ніякі чари та ілюзії, вони бачили правду та брехню. Саме тому коли серед юних нащадків хтось пробуджував у собі «Очі Істини» його одразу починали готувати до наслідування титулу наступного герцога або герцогині та голови роду, і було не важливо належить дитина до головної сімʼї чи до побічної. Якщо така дитина приходилася герцогу не власним дитям, а племінником, наприклад, це нічого не змінювало, дитину приймали до головної сімʼї, простими словами — всиновлювали. Такі були правила, бо лише один спадкоємець у поколінні зможе пробудити в собі родову силу. Це правило стосувалося кожної з пʼяти герцогських сімей імперії та імператорської сімʼї, бо кожна з них мала свою особливість.

Я ж своєю чергою, дякуючи покійній матінці, вродилася вилитим представником Гілбертів. Я мала високий зріст, яскраве рожеве волосся та блакитно-зелені очі, бліду шкіру та худорляву фігуру, хоча якби я гарно харчувалася, то виглядала б досить спортивно, але через свою худорбу та бувши постійно зацькованою, я горбилася, затискала плечі, та опускала голову, це виглядало досить не гарно. Через таку поставу майже ніхто не дивився мені в обличчя, хоча я була досить привабливою навіть враховуючи впалі щоки. Уже у віці вісімнадцяти років я мала зріст сто вісімдесят пʼять сантиметрів, я була набагато вище від усіх леді мого віку, та вище близько половини чоловіків, звісно це було однією з причин моєї не популярності серед молодих лордів, адже чоловікам подобаються тендітні та милі дівчатка, яких потрібно захищати, і хоча я була завжди тихою, та поступливою, це нічого не змінювало. Кого цікавив мій тендітний внутрішній світ, коли зовні я не підходила до столичних параметрів для леді. Нас із Ліліан часто порівнювали, і це дратувало досить сильно, але я нічого не могла зробити, тому просто терпіла.»

Шукаючи хоч якісь зачіпки в книгах Олівія провела у бібліотеці кілька днів, перечитавши купу книг вона помітила що її памʼять стала просто дивовижною, адже вона могла запамʼятовувати кожне уважно прочитане слово за ці два дні. Це було дуже доречним відкриттям, адже попереду її чекали вступні іспити до школи. На віддаленій запиленій полиці, вона знайшла старий потертий підручник, він був написаний древньою мовою.

«Як добре що я вивчала її у минулому», — подумала Олівія і почала читати.

  У древні часи, коли на місці імперії було лише декілька невеликих королівств сталося «Велике нашестя монстрів». Чудовиська спустилися з гір і кинулися нищити цілі поселення. У пошуках здобичі некеровані люті звірі топтали все на своєму шляху, а людей роздирали на шматки або зʼїдали цілком. Спочатку люди відважно протистояли чудовиськам, але все ускладнювалося тим, що майже кожен з них мав вроджені магічні особливості. Деякі дихали полумʼям, деякі навпаки заморожували все навкруги, були монстри що плювалися водою, але гірші з них плювалися кислотою або отрутою. І подібних особливостей було не злічити. А от серед людей не так і багато було таких, що користувалися магією. Оскільки такі особливості були вродженими, їх не можна було навчитися просто захотівши. Тож люди програвали з величезним відривом. Уже через кілька місяців такої виснажливої боротьби надія на світле майбутнє та щасливе життя почала гаснути. Врожаї були знищені, поранені, голодні люди почали хворіти. Скрізь були лиш розруха та страждання. У такі тяжкі часи зʼявився молодий Майстер Меча — Натаніель Розанна. Він був настільки сильним що зносив голови монстрам одним замахом свого меча. Натаніель закликав пʼять королівств обʼєднатися і спільною армією побороти монстрів. Так і сталося. За кілька років тяжких зусиль монстрів нарешті побороли, а ті що вижили втекли на північ за гори. Вдячний народ зустрів Натаніеля як героя, його підтримували не лише прості люди, а й аристократи. Було вирішено обʼєднані землі так і залишити, утворивши імперію, а пʼять королівств тепер будуть називатися герцогствами. Першим імператором обрали єдиного Майстра Меча — Натаніеля Розанна. Щоб віддати честь спасителю, імперію назвали на його честь — Імперія Розанна. 

Хоч війна і закінчилася, та народ був у жахливому становищі. Нареченій молодого імператора було дуже шкода нещасних людей що змучені, хворі та голодні помирали в руїнах імперії. Вдень вона допомагала лікувати хворих, а в ночі молилася Живі — Богині життя, благаючи про допомогу. Богиня почула ті молитви та благословила землі імперії. Так спалені поля, затоптані степи та ліси знову зазеленіли, запахли життям. Алісії ж вона дарувала священні сили, щоб зцілити свій народ від усіх хвороб. Люди потихеньку знову ставали на ноги, біда відступила. В імперії з'явилася своя єдина релігія — віра в Богиню життя Живу, а Алісію нарекли першою Святою.