Розділ 3. Минуле життя, та розірвані заручини.

Молодий герцог Оскар Гілберт, обдарований «Майстер Меча», прекрасний головнокомандувач з великою кількістю військових заслуг, останнім часом став набирати неабиякий вплив в імперії, чим привернув увагу старого імператора. У цілях стримати молодого герцога імператор віддає наказ одружити молодшу сестру Оскара, Еллі та щойно вступившого на пост герцога Паоло Моргана. Для цієї пари це було кохання з першого погляду. Згодом у них народився перший син, а через три роки ще один. Молода сімʼя була дуже щаслива. Але після третіх пологів Еллі почала постійно хворіти, і за кілька років померла.

Паоло дуже кохав свою дружину, тому така втрата стала для нього справжнім ударом. Щоб якось відволіктися, герцог занурився з головою в роботу. Ліамові на той момент уже було тринадцять років, він уже третій рік навчався в Академії, а Філіпп тільки вступив на навчання. Їх відпускали додому тільки на канікули, тому вони не помічали як змінився герцог. Маленькій Олівії було лише сім років, і якщо раніше він хоча б іноді звертав увагу на доньку, то після смерті дружини він навіть чути не хотів про доньку. Складалося враження наче його серце покрилося товстим шаром криги яка ніколи не розтане.

«Після того, як мама померла, брати поїхали навчатися в академію. І хоч зазвичай вони звертали на мене увагу тільки щоб посміятися або дорікнути за щось, я була рада навіть цьому, адже на мене звертали увагу. Після мого народження мама постійно хворіла, тому я росла з нянькою. Як і вся прислуга у помешканні няня Ерселла бачила що мої рідні нехтували мною, тому й обовʼязки свої вона виконувала аби як, приносила їжу в кімнату, купала, перевдягала, все що вона робила було тим мінімумом, щоб не померти. Цілими днями я була сама, і тільки в моменти коли матінці ставало краще вона кликала мене попити разом чаю. На наших маленьких чаюванням вона розповідала мені цікаві історії, читала книжки, або навчала мене всякого що може згодитися в житті. Такі моменти для мене були сповнені щастям, я згодна була проводити цілі тижні на самоті, заради кількох годин проведених з мамою.» — згадувала Олівія.

Уже через рік після смерті Еллі Морган місцева знать, зацікавлена у посиленні свого впливу або у збільшенні власного капіталу почала пропонувати своїх сестер та доньок на місце нової герцогині. Та це ніяк не працювало, Паоло відмовлявся одружуватися вдруге. Пізніше почали ширитися чутки що герцог покинув свою доньку на прислугу і зовсім не справляється з обовʼязками батька. І ці чутки були не безпідставними, адже він і справді зовсім не звертав уваги на Олівію, а прислуга якій ніколи не забороняли перемивати кісточки юній леді, обговорювала це на кожному кроці, тому усі знали що герцогська сімʼя не любить Олівію.

Коли ці чутки нарешті досягли герцога, він привіз свою молодшу сестру графиню Феліцію Джулін з її восьмирічною дочкою Ліліан, яка уже давно овдовіла та проживала в одному з сімейних маєтків Морган. Паоло доручив їй майже усі обовʼязки герцогині, оскільки одружуватися він не хотів йому залишилося тільки доручити це одній із кровних родичок сімʼї Морган, по закону це було доречно, тому знать нарешті заспокоїлася.

Графиня Джулін жорстко взялася за виховання Олівії, вона не втрачала жодного шансу вказати дівчинці що у неї щось не виходить:

— Ти тільки поглянь на себе! Ніяк не можеш запамʼятати як тобі слід поводитися у світській спільноті, що за нікчемне створіння! Поглянь тільки як чемно та мило поводить себе Ліліан, тобі слід брати з неї приклад!

На подібні прискіпливі зауваження Олівія завжди реагувала однаково:

— Так мадам, я буду старатися.

І це був лише початок. Слуги, що бачили таке відношення щодня і самі почали так відноситися до дівчинки, вони говорили: «Ви маєте бути вдячні герцогу що він все ще тримає таку нікчему у своєму домі, йому було краще виключити вас з сімʼї, і замінити на Леді Ліліан, ви тільки соромите герцогську сімʼю своєю поведінкою, а Леді Ліліан така витончена та вихована, вона краще б підійшла на роль єдиної дочки герцога!»

Згодом герцог дав розпорядження підготувати Олівію до навчання в Імперській Академії, що в Столиці, там де навчалися і її брати. Але графиня не хотіла, щоб діти зблизилися між собою, вона твердо хотіла зробити Ліліан єдиною юною леді герцогського дому Морган, адже це давало не аби який вплив у світській спільноті. Але і не виконати наказ герцога вона не могла. Тому вона підкупила репетиторів, щоб ті морально виснажували Олівію на стільки, щоб у неї не вистачало сил та сміливості до нормального навчання. Усі ці слова приносили Олівії не аби який біль. Вона і справді відчувала себе зайвою, вона винила себе за таке відношення. Думаючи що вона і справді нікчемна, Олівія з усіх сил старалася стати кращою, сподіваючись що таким чином вона завоює симпатію оточення та одного разу батько, якого їй так не вистачає помітить її.

Але час минав, а нічого не змінювалося, навпаки ставало тільки гірше. Олівія почала потрапляти у дивні ситуації. Вона нічого не робила, але поруч з нею чомусь все частіше страждала Ліліан. І якби Олівія не оправдовувалася її ніхто не чув, бо хто ж вистоїть проти милого і невинного, але заплаканого личка Ліліан. Графиня завжди була на крок попереду, вона потроху випльовувала отруту своїм зміїним язиком, і з часом усі стали думати що нікчемна Олівія настільки заздрила своїй кузині, що почала знущатися з неї. Згодом герцог навіть чути про неї нічого не хотів. 

Тоді графиня і запропонувала відправити Олівію в закритий інтернат для проблемних дітей аристократів, що знаходився далеко в герцогстві Філс. Вона оправдовувала це тим що саме у цьому закладі зможуть перевиховати Олівію. А до Столичної Академії поїде Ліліан, оскільки місце для навчання бронюється там за рік вперед і якщо раптом перед початком навчання зняти своє бронювання, то Академія зазнає збитків, а репутація того, хто знімає бронювання постраждає, оскільки вони не змогли підготувати свого нащадка. Це стосується і здачі екзаменів, якщо нащадок знатного роду не може скласти екзамен це лягає ганьбою на його сімʼю. Тож у герцога не лишилося вибору і він погодився. Таким чином коли Олівії виповнилося десять років її відправили до інтернату. В день відʼїзду вона до останнього чекала що рідні проведуть її в дорогу, але ніхто не прийшов.