Розділ 2

Я довго сиділа у ліжку розмірковуючи що мені робити, я більше не хочу мати справи з сім'єю Морган, та у мене немає вибору, доки я не стану повнолітньою я не зможу покинути цей дім, але чекати так довго я теж не можу бо якраз до мого повноліття стануться основні події, що призведуть до моєї смерті. Якщо розкласти усе детально то усе станеться за два роки до мого повноліття, починаючи з шістнадцяти років, з моменту, коли Лістер захоче розірвати зі мною заручини. Саме з того моменту почнуться основні події, що приведуть мене до смерті. Цього разу я не стану добиватися чиєїсь уваги, мені більше не потрібне їхнє визнання, бо вони того не варті. Але спочатку я хочу розібратися з іншим. Чому я знову і знову перероджуюся, ще й у різних світах, і чому пам'ятаю усе? Спочатку спробую пошукати інформацію сама, якщо нічого не знайду тоді піду або у святий храм або в магічну вежу. Там точно має бути якась інформація.

Через місяць у мене будуть вступні іспити до Столичної Академії, минулого разу я провалила їх, бо за кілька днів до цого Ліліан упала, і поранилася прямо передімною, і звісно мене звинуватили в усьому, тоді ніхто не заступився за мене, а Ліліан помітивши це, почала цим користуватися, бо стаючи невинною жертвою її усі жаліли, а мене сварили, так уся увага переходила до Ліліан, і їй це подобалося.

Цього разу я не можу допустити такого промаху, я маю поступити до Академії. Мені потрібно більше можливостей якщо я хочу покинути сім'ю Морган. Випускники Столичної Академії якраз таки мають ці можливості, їм простіше знайти роботу, навіть білше, якщо ти з вищих аристократів, то робота тобі обезпечена, не залежно від рівня твого навчання, але якщо ти добре навчався тоді можна розраховувати навіть на посаду державного діяча. Також велике значення мають зв'язки заведені  стінах Академії та вплив у суспільстві, зароблені за час навчання. Мені це потрібно, я маю стати кращою, я більше не дозволю так знущатися над собою. Якщо моя сім'я не хоче признавати мене, я більше не буду благати їх, я зроблю своє ім'я самостійно. Через десять років на бенкеті в честь мого повноліття, усі знатимуть мене як людину, що заслужила свою репутацію самостійно.

Отже через місяць у головному маєтку герцогства відбудеться бенкет в честь дня народюження старшого брата, і саме на початку бенкета усе і почнеться.

Коли я зайшла до столової, усі уже снідали, звісно мене ніхто не чекав, але такі відверті зневажливі погляди трохи виводять з себе. Я ж іще нічого не зробла, а вони уже зневажають  мене. А мені що з того, я більше не та маленька, ляклива дівчинка, зараз у мене за спиною цілих два життя, тому щоб вони там собі не напридумували, мене це не має хвилювати. Але як би хотілося заліпити братам кілька смачненьких підзатильників... Ото було б весело...

- Сестра, ти знову  запізнюєшся, тобі краще слід раніше прокидатися якщо хочш снідати разом з дядечком Паоло та братиками!!! - Скорчивши з себе розумницю, зауважила Ліліан.

Спочатку, мені стало не приємно і я повернула голову щоб прямо подивитися на неї. Ніжне, мініатюрне тіло десятирічної дівчинки підкреслював дорогий рожевий наряд, що майорив бантиками та стрічками. Мине кілька років і до колекції її аксесуарів ще додасться коштовне каміння. Зараз коли я дивлюся на неї, її зовнішній вигляд нагадує новорічну ялинку, хвойне дерево, що у моєму другому житті на новорічні свята прикрашали різноманітними яскравими речами та ставили у кожну оселю, такі були традиції у тому світі. Я тільки зараз помітила яка ж вона ще дитина... Такою і залишиться, просто розбеченою дитиною... ЇЇ маленьке, білосніжне обличчя, блакитні очі, які можуть залитися сльозами у будь-який зручний для неї момент, та яскраве золоте волосся, таке миле створіння нікого не залишить байдужим, і вона уміло цим користується. Але я на тебе більше не поведуся:

- Ну.. Я не потребую уваги усіх навколо, навідміно від декого...

Після такого жирного натяку Філіп мало не подавився від здивування, а Ліам просто витріщився на мене. Ліліан з круглими очима витріщилася на мене, а коли ми зустрілися поглядами, вона перевела погляд на свою матір, просячи захисту, бо її бачте, образили.

- На що це ти натякаєш, Олівія? 

- Ну не знаю... Самі здогадайтесь... - протягнула я, переводячи свій косий погляд від сніданку до Ліліан, а потім знову взялася до їжі, бо знала, що сніданок це чи не єдиний раз коли я можу нормально наїстися, адже тут присутній герцог, бо обідати чи вечеряти мені можуть так і не принести. 

А тітка Феліція, уже аж позеленіла від злості, мене забавляла ця ситуація і я не помітила як посміхнулася краєм губ.

- Тобі смішно? Ти щойно принизила свю кузину, а тепер посміхаєшся? Ти взагалі не вивчала що таке правильні манери для аристократів?

Ну нарешті, перший захисник маленької Ліліан, мій старший брат Ліам.

- Ти мені скажи, могла я чомусь навчитися?, - я перевела свій погляд від Ліама і подивилася графині Джулін прямо в очі, - Люба тітонька звільняла моїх вчителів кожного разу, як тільки вони помічали мої успіхи. Ви робили це навмисно, щоб ніхто не знав що я маю таланти в навчанні?

Від такої прямолінійності графиня аж поблідніла, з кожним моїм словом її білосніжне обличчя заливалося червоним від гніву, а золотаве волосся ще більше це виділяло. Якщо так подивитися, то графиня була досить симпатичною жінкою, вони з Ліліан були схожі як дві краплі води, і оскільки вона рано вийшла заміж і народила дочку, зараз посторонній може подумати що Феліція та Лілан сестри, а не мати і дочка. Вони навіть придурюються невинними янголятами одинаково... Як смішно...
Ві цієї думки Олівія тихенько видавила саркастичний смішок, продовжуючи наминати свій сніданок її не хвилювало чи помітили це інші учасники застілля. Але усі помітили, напевно через те, що раніше Олівія наколи не видавала своїх емоцій перед ними, тому від здивування чоловіча частина трохи розкрила рота, і усі перекинули погляд на графиню, чекаючи її відповіді, ніби це були якісь публічні дебати...