Загублена душа

Розділ 2

Я довго сиділа у ліжку розмірковуючи що мені робити, я більше не хочу мати справи з сім'єю Морган, та у мене немає вибору, доки я не стану повнолітньою я не зможу покинути цей дім, але чекати так довго я теж не можу, бо якраз до мого повноліття стануться основні події, що призведуть до моєї смерті. Якщо розкласти усе детально, то усе станеться за два роки до мого повноліття, починаючи з шістнадцяти років, з моменту, коли Лістер захоче розірвати зі мною заручини. Саме з того моменту почнуться основні події, що приведуть мене до смерті. Цього разу я не стану добиватися чиєїсь уваги, мені більше не потрібне їхнє визнання, бо вони того не варті. Але спочатку я хочу розібратися з іншим. Чому я знову і знову перероджуюся, ще й у різних світах, і чому пам'ятаю усе? Спочатку спробую пошукати інформацію сама, якщо нічого не знайду тоді піду або у святий храм або в магічну вежу. Там точно має бути якась інформація.
Через місяць у мене будуть вступні іспити до Столичної Академії, минулого разу я провалила їх, бо за кілька днів до того Ліліан упала, і поранилася прямо переді мною, і звісно мене звинуватили в усьому, тоді ніхто не заступився за мене, а Ліліан помітивши це, почала цим користуватися, бо стаючи невинною жертвою її усі жаліли, а мене сварили, так уся увага переходила до Ліліан, і їй це подобалося.
Цього разу я не можу допустити такого промаху, я маю поступити до Академії. Мені потрібно більше можливостей якщо я хочу покинути сім'ю Морган. Випускники Столичної Академії якраз таки мають ці можливості, їм простіше знайти роботу, навіть більше, якщо ти з вищих аристократів, то робота тобі забезпечена, не залежно від рівня твого навчання, але якщо ти добре навчався тоді можна розраховувати навіть на посаду державного діяча. Також велике значення мають зв'язки заведені в стінах Академії та вплив у суспільстві, зароблені за час навчання. Мені це потрібно, я маю стати кращою, я більше не дозволю так знущатися з себе. Якщо моя сім'я не хоче признавати мене, я більше не буду благати їх, я зроблю своє ім'я самостійно. Через десять років на бенкеті в честь мого повноліття, усі знатимуть мене як людину, що заслужила свою репутацію самостійно.
Отже, через місяць у головному маєтку герцогства відбудеться бенкет в честь дня народження старшого брата, і саме на початку бенкету усе і почнеться.
Коли я зайшла до столової, усі уже снідали, звісно мене ніхто не чекав, але такі відверті зневажливі погляди трохи дратують. Я ж іще нічого не зробила, а вони уже зневажають мене. А мені що з того, я більше не та маленька, ляклива дівчинка, зараз у мене за спиною цілих два життя, тому щоб вони там собі не напридумували, мене це не має хвилювати. Але як би хотілося заліпити братам кілька смачненьких запотиличників... Ото було б весело...
— Сестра, ти знову запізнюєшся, тобі краще слід раніше прокидатися якщо хочеш снідати разом з дядечком Паоло та братиками!!! — Скорчивши з себе розумницю, зауважила Ліліан.
Спочатку, мені стало не приємно і я повернула голову, щоб прямо подивитися на неї. Ніжне, мініатюрне тіло десятирічної дівчинки підкреслював дорогий рожевий наряд, що майорів бантиками та стрічками. Мине кілька років і до колекції її аксесуарів ще додасться коштовне каміння. Зараз коли я дивлюся на неї, її зовнішній вигляд нагадує новорічну ялинку, хвойне дерево, що у моєму другому житті на новорічні свята прикрашали різноманітними яскравими речами та ставили у кожну оселю, такі були традиції у тому світі. Я тільки зараз помітила яка ж вона ще дитина... Такою і залишиться, просто розбещеною дитиною... ЇЇ маленьке, білосніжне обличчя, блакитні очі, які можуть залитися сльозами у будь-який зручний для неї момент, та яскраве золоте волосся, таке миле створіння нікого не залишить байдужим, і вона уміло цим користується. Але я на тебе більше не поведуся:
— Ну.. Я не потребую уваги усіх навколо, на відміно від декого...
Після такого жирного натяку Філіп мало не подавився від здивування, а Ліам просто витріщився на мене. Ліліан з круглими очима витріщилася на мене, а коли ми зустрілися поглядами, вона перевела погляд на свою матір, просячи захисту, бо її бачте, образили.
— На що це ти натякаєш, Олівія? 
— Ну не знаю... Самі здогадайтесь... — протягнула я, переводячи свій косий погляд від сніданку до Ліліан, а потім знову взялася до їжі, бо знала, що сніданок це чи не єдиний раз коли я можу нормально наїстися, адже тут присутній герцог, бо обідати чи вечеряти мені можуть так і не принести. А тітка Феліція, уже аж позеленіла від злості, мене забавляла ця ситуація і я не помітила як посміхнулася краєм губ.
— Тобі смішно? Ти щойно принизила свою кузину, а тепер посміхаєшся? Ти взагалі не вивчала що таке правильні манери для аристократів?
Ну нарешті, перший захисник маленької Ліліан, мій старший брат Ліам.
— Ти мені скажи, могла я чомусь навчитися?, — я перевела свій погляд від Ліама і подивилася графині Джулін прямо в очі, — Люба тітонька звільняла моїх вчителів кожного разу, як тільки вони помічали мої успіхи. Ви робили це навмисно, щоб ніхто не знав що я маю таланти в навчанні?
Від такої прямолінійності графиня аж по блідніла, з кожним моїм словом її білосніжне обличчя заливалося червоним від гніву, а золотаве волосся ще більше це виділяло. Якщо так подивитися, то графиня була досить симпатичною жінкою, вони з Ліліан були схожі як дві краплі води, і оскільки вона рано вийшла заміж і народила дочку, зараз сторонній може подумати що Феліція та Лілан сестри, а не мати та дочка. Вони навіть придурюються невинними янголятами однаково... Як смішно...
Від цієї думки Олівія тихенько видавила саркастичний смішок, продовжуючи наминати свій сніданок її не хвилювало чи помітили це інші учасники застілля. Але усі помітили, напевно через те, що раніше Олівія наколи не видавала своїх емоцій перед ними, тому від здивування чоловіча частина трохи розкрила рота, і усі перекинули погляд на графиню, чекаючи її відповіді, ніби це були якісь публічні дебати...
— Та що ти розумієш, ти ще зовсім дитя, я просто не хотіла тримати у герцогстві некомпетентних людей! Я просто хотіла знайти для тебе кращого вчителя!
" Та звісно що, графиня просто не може допустити, щоб герцог про все здогадався. Адже вона уже цілих десять років пудрить йому мізки, мудруючи як замінити мене соєю дочкою. Для початку вона почала виставляти мене неосвідченою нікчемою, тому на моєму фоні Ліліан виглядає справжньою розумницею. А враховуючи мою велику комплекцію тіла, притаманну герцогському роду моєї матері, роду сильних воїнів, я виглядала як справжній хлопчак, досить високою та з досить спортивним, міцним тілом, хоча через недоїдання досить і худорлявим, мене не можна було назвати тендітною дівчинкою як Ліліан".
— Олівіє, ти поводишся не розумно, тітонька Феліція турбується про тебе, будь вдячна! — Ліам знову зробив зауваження, а Ліліан, помітивши що сестру лишили без підтримки продовжила, — Так сестро, ми за тебе усі переживаємо, ти певно щось не так зрозуміла.
Увесь цей час я була зайнята швидким поглинанням їжі, бо хто зна в який момент мене випруть зі столової, і тоді я знову буду голодна. І зараз, коли я все доїла, я нарешті помітила що не вистачало ще одного постійного учасника наших "Дебатів" — Філіппа! А цей ідіот розвалився на стільці як кіт, і задоволено спостерігав як миші танцюють біля його ніг, а коли він вдоволь насолодився видовищем вирішив вставити й свої п'ять копійок:
— Ооо... Ти тільки поглянь на неї, до неї розмовляють, а вона увесь цей час запихається їжею, наче її в цьому домі не годують...
Яке точне попадання, мої очі округлилися:
— Так ти знав?...а...та байдуже...
Я раптом зрозуміла що навіть якщо мої брати й знали що прислуга у цьому домі ні в що мене не ставить, то вони нічого не зроблять, просто подумають щось типу:" а ось воно як було...ну сама розберешся."
— Знав що? Язик проковтнула? Ну як завжди, така як ти не ...
БАБАХ!!!!!!!!!
Усі підскочили від переляку, коли герцог влупив рукою об стіл, коли я різко обернулася і зустрілася ним поглядом на момент мені стало страшно. Адже переді мною сидів статний чоловік, близько сорока років, бліда шкіра робила його вічно холодний вираз обличчя ще моторошнішим, русяве волосся поблискувало на сонці, а його зелені очі свіркали від роздратування.
— Досить! Я не хочу більше цього чути! Олівія пройде повторну підготовку по етикету дворянства, я проконтролюю твої успіхи, і графиня, ти більше не можеш втручатися в її навчання, я сам знайду їй вчителя, — в цей час пролунав тихий смішок, — Філіпп! Якщо ти зараз не згадаєш як правильно сидіти за обіднім столом, будеш вчитися разом з сестрою! На цьому все, хто поснідав, розходьтеся по своїх справах.
Він завжди з таким холодом на мене дивився, хотілося б запитати: "Чому? У чому я винна, чому ти постійно дивишся на мене таким поглядом? Чому ти ніколи не відносився до мене з теплотою, як інші батьки відносяться до своїх дітей зазвичай? Невже тобі й справді на стільки байдуже?" Та зараз в їхніх очах я лиш маленька дівчинка, і якщо я запитаю це, вони скажуть що я невиховане мале дитя, що істерить, щоб привернути увагу дорослих, тому залишу це питання на потім. Можливо у минулому житті я і потребувала їхньої уваги, мені хотілося бути частиною цієї сім'ї, але мені так часто відмовляли, що я і зовсім розчарувалася в цих сімейних зв'язках. Краще не мати ніяких очікувань від людей, тоді не доведеться переживати через гірку зраду ближніх.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше