Розділ 1. Історія минулого, та новий початок.

Від народження і до свого двадцятиріччя я думала що найстрашніші істоти, яких мені довелося зустріти — це монстри... Я помилялася... Люди — найстрашніші істоти на світі, їхній жадібності, брехні, лицемірству та заздрості немає кінця. Люди кровожерливі та підступні істоти, здатні йти по головах своїх рідних, заради своїх примарних цілей...

Олівія Морган, так мене звали. Я народилася у сімʼї герцога Паоло Моргана, як його єдина дочка, але була тією, кого він терпіти не міг. Що ж розповім спочатку...

Я прожила свої двадцять років з опущеною головою, постійно винна у чужих незгодах. Мій батько мене не любив, бо після того, як я народилася, мама почала хворіти, і згодом померла... Навіть мої старші брати звинувачували мене. Тітка та кузина сприймали мене як ворога, хоча я зовсім пізно зрозуміла це. Навіть слуги у помешканні зневажали мене, а деякі відкрито виказували усе що вони про мене думали... Мені говорили що я нікчема, не достойна бути леді герцогського дому. І я вірила в це... Я була безхарактерною дитиною, думала якщо я буду більше докладати зусиль, мене похвалять, сподівалася що їхня думка зміниться, і мене нарешті приймуть... Я помилялася, у цій сімʼї ніхто не ставився до мене як до рівної, а деякі навіть за людину не вважали. А от мою кузину Ліліан навпаки усі обожнювали, і коли вона якимось чином кілька разів постраждала поруч зі мною, то мене і зробили винною, говорили що я від заздрості почала знущатися з неї. Коли мені виповнилося десять років мене відправили до закритого інтернату для проблемних дітей аристократів, тітка говорила що це піде мені на користь, тому ніхто не був проти. А Ліліан вступила до Імперської Академії, де навчалися і мої брати, через рік у неї пробудилася магія зцілення. Пізніше було оголошено що Ліліан кандидатка на роль Святої. А я усі шість років навчання старалася як могла, і нарешті я закінчила школу з відзнакою, я увійшла у першу десятку найуспішніших учнів. Я так чекала першого сімейного обіду після стількох років, нарешті я розповім чого я досягла, нарешті і я стану цінною в їхніх очах!

Але мені навіть слова не дали сказати, вірніше я не встигла. Мій наречений, спадкоємець герцогства Отто, Лістер Отто, з яким нас заручили ще у дитинстві, оголосив, що він не збирається одружуватися з такою безталанною особою як я, бо це зіпсує репутацію родині Отто. Але в силу дружніх звʼязків та довготривалій співпраці наших герцогств він все ж буде не проти весілля, але наречену доведеться змінити. Прямо кажучи він хотів одружитися з Ліліан, яку усі любили та приймали за Святу. Батько погодився, старший брат Ліам як завжди кинув на мене зневажливий погляд, від якого аж серце захолонуло, а брат Філіпп засміявся вигукнувши фразу: «Та хто б сумнівався». Проти був тільки дядечко Оскар.

Герцог Оскар Гілберт, старший брат моєї мами, завжди був на моєму боці. я ніколи не розуміла, чому така могутня людина завжди мене підтримує? Майстер меча, найсильніша людина нашого континенту, володар таємничої родової магії «Око істини», навіть імператор не може управляти герцогом завдяки цьому. Його аура, накопичена в постійних битвах з монстрами просто вражала, та вселяла страх навіть відважним воїнам. Я теж бачила цю ауру, а після десяти років я почала бачити навіть більше. Я боялася його, тому навіть не зважаючи на його підтримку, я старалася уникати його. Тому коли він запропонував мені поїхати з ним на північ, я відмовилася не думаючи. А ще я хотіла довести Лістеру що він не правий. Я почала просити його передумати, адже ми були заручені ще з дитинства, я думала що він хоча б трохи тримався за наш майбутній шлюб. Але все ставало тільки гірше, він зневажав мене. Потім Ліліан намагалися отруїти, і в усьому звинуватили мене. Батько відправив мене далеко на один з порожніх островів герцогства, там стояв старий, холодний замок, що належав роду Морган уже кілька століть.

У тому темному, холодному замку я почала хворіти майже одразу як приїхала, адже слуги, які мали слідкувати за замком, як виявилося втекли звідти, але ніхто цього не знав. Запасів їжі та дров було зовсім мало, а нові обіцяли привозити двічі на рік, добиратися до материка можна було тільки човном. Спочатку мене мали супроводити до самого замку, а потім повернутися, але лицарі не хотіли витрачати свій дорогоцінний час, тому мене висадили на пристані острова і сказали іти самій, мовляв, там є прислуга що зустріне мене, тому вони не бачать сенсу витрачати свій час. Але коли я нарешті дійшла там нікого не було, замок був порожній. Хоча я памʼятаю як Графиня говорила батькові, що відправила сюди нових слуг та припаси. Я лишилася сама. Урожай фруктів ягід та трав, що я зібрала на острові було не багато, на щастя, тут все ще залишилися деякі припаси та невелика кількість дров. Цього ледве вистачало на пів року, та виходу не було, я мала економити, і сподіватися що через півроку мені привезуть нові припаси, тоді я хотіла попросити хоча б одну людину, бо самій досить важко жити у такому місці. Холодні вітри з моря та вологі стіни замку потроху добивали мене, врешті через пів року я так і не змогла прокинутися.

Півроку на самоті дали мені час переосмислити своє життя, та зрозуміти що все що я робила було лише марними стараннями. Все життя я гналася за своєю сімʼєю, я так хотіла, щоб мене признали та полюбили, я навіть не замислювалася що можна обійтися і без них. Прожити життя отримуючи задоволення, перед смертю я так цього хотіла...

Дивовижно, але коли я відкрила очі, то вже була у незнайомому мені світі. Там не було магії та монстрів, а наука та медицина настільки перевершила мою уяву що я просто не можу описати. У цьому, новому житті я була симпатичним чоловіком, але я знову не мала сімʼї. І хоч я була сиротою, в цьому світі, це не завадило мені, добре навчатися в школі, завести друзів, відслужити в армії та стати детективом. Я хотіла захищати слабких, тих з ким поводилися не справедливо, як зі мною в минулому. Я прожила там щасливе життя, тому камінь, що здавлював мою душу розлетівся на дрібні шматки, я забула сімʼю Морган як страшний сон.