Загублена душа

Розділ 1

Від народження і до свого двадцятиріччя я думала що найстрашніші істоти, яких мені довелося зустріти — це монстри... Я помилялася... Люди — найстрашніші істоти на світі, їхній жадібності, брехні, лицемірству та заздрощам немає кінця. Люди кровожерливі та підступні істоти, здатні іти по головах своїх соплеменників заради своїх примарних цілей...
Олівія Морган, так мене звали. Я народилася у сім'ї герцога Паоло Моргана, як його єдина дочка, але була тією, кого він терпіти не міг. Що ж розповім спочатку...
Я прожила свої двадцять років з опущеною головою, постійно винна у чужих незгодах. Мій батько мене не любив, бо після того, як я народилася, мама почала хворіти, і згодом померла... Навіть мої старші брати винили мене. Тітка та кузина сприймали мене як ворога, хоча я зовсім пізно зрозуміла це. Навіть слуги у помешканні зневажали мене, а деякі відкрито виказували усе що вони про мене думали... Мені говорили що я нікчема, не достойна бути леді герцогського дому. І я вірила в це... Я була слабохарактерною дитиною, думала якщо я буду більше старатися, мене похвалять, сподівалася що їхня думка зміниться, і мене нарешті приймуть... Я помилялася, у цій сім'ї ніхто не ставився до мене як до рівної, а деякі навіть за людину не вважали. А от мою кузину Ліліан навпаки усі обожнювали, і коли вона якимось чином кілька разів постраждала поруч зі мною, то мене і зробили винною, говорили що я від заздрощів почала знущатися з неї. Коли мені виповнилося десять років мене відправили до закритого інтернату для проблемних дітей аристократів, тітка говорила що це піде мені на користь, тому ніхто не був проти. А Ліліан поступила до столичної школи, де навчалися і мої брат, через рік у неї пробудилася магія зцілення. Пізніше було оголошено що Ліліан кандидатка на роль Святої. А я усі шість років навчання старалася як могла, і нарешті я закінчила школу з відзнакою, я ввійшла у першу десятку найуспішніших учнів. Я так чекала першого сімейного обіду після стількох років, нарешті я розповім чого я досягла, нарешті і я стану цінною в їхніх очах! Але мені навіть слова не дали сказати, вірніше я не встигла. Мій наречений, спадкоємець герцогства Отто, Лістер Отто, з яким нас заручили ще у дитинстві, об'явив що він не збирається одружуватися з такою безталанною особою як я, бо це зіпсує репутацію родині Отто. Але в силу дружніх зв'язків та довготривалій співпраці наших герцогств він все ж буде не поти весілля, але наречену доведеться змінити. Прямо кажучи він хотів одружитися з Ліліан, яку усі любили та приймали за Святу. Батько погодився, старший брат Ліам як завжди кинув на мене зневажливий погляд, від якого аж серце захолонуло, а брат Філіпп засміявся вигукнувши фразу: "Та хто б сумнівався". Проти був тільки дядечко Оскар. Герцог Оскар Гілберт, старший брат моєї мами, завжди був на моєму боці. я ніколи не розуміла, чому така могутня людина завжди мене підтримує? Майстер меча, найсильніша людина нашого континенту, володар таємничої родової магії "Око істини", навіть імператор не може управляти герцогом завдяки цьому. Його аура, накопичена в постійних битвах з монстрами просто вражала, та вселяла страх навіть відважним воїнам. Я теж бачила цю ауру, а після десяти років я почала бачити навіть більше. Я боялася його, тому навіть не зважаючи на його підтримку, я старалася уникати його. Тому коли він запропонував мені поїхати з ним на північ, я відмовилася не думаючи. А ще я хотіла доказати Лістеру що він не правий. Я почала просити його передумати, адже ми були обручені ще з дитинства, я думала що він хоча б трохи до мене був прив'язаний. Але все ставало тільки гірше, він зневажав мене. Потім Ліліан намагалися отруїти, і в усьому звинуватили мене. Батько відправив мене далеко на один з пустуючих островів герцогства, там стояв старий, холодний замок, що належав роду Морган уже кілька століть. У тому темному, холодному замку я почала хворіти майже одразу як приїхала, адже слуги, які мали слідкувати за замком, як виявилося втекли звідти, але ніхто цього не знав. Запасів їжі та дров було зовсім мало, а нові обіцяли привозити двічі на рік, добиратися до материка можна було тільки човном. Спочатку мене мали супроводити до самого замку, а потім повернутися, але лицарі не хотіли витрачати свій дорогоцінний час на мене, тому мене всадили на пристані острова і сказали іти самій, мовляв, там є прислуга що зустріне мене, тому вони не бачать сенсу витрачати свій час. Але коли я нарешті дійшла там нікого не було, замок був пустий. Хоча я пам'ятаю як Графиня говорила батькові що відправила сюди нових слуг та припаси. Я лишилася сама. Урожай фруктів ягід та трав, що я зібрала на острові було не багато, на щастя, тут все ще лишилися деякі припаси та невелика кількість дров. Цього ледве вистачало на пів року, та виходу не було, я мала економити, і сподіватися що через пів року мені привезуть нові припаси, тоді я хотіла попросити хоча б одну людину, бо самій досить важко жити у такому місці. Холодні вітри з моря та вологі стіни замку потроху добивали мене, врешті через пів року я так і не змогла прокинутися. Півроку на самоті дали мені час переосмислити своє життя, та зрозуміти що все що я робила було лише марними стараннями. Усе життя с гналася за своєю сім'єю, я так хотіла, щоб мене признали та полюбили, я навіть не задумувалась що можна обійтися і без них. Прожити життя отримуючи задоволення, перед смертю я так цього хотіла...
Дивовижно, але коли я відкрила очі, то уже була у не знайомому мені світі. Там не було магії та монстрів, а наука та медицина на стільки перевершувала мою уяву що я просто не можу описати. У цьому, новому житті я була симпатичним чоловіком, але я знову не мала сім'ї. І хоч я була сиротою, в цьому світі, це не завадило мені, добре навчатися в школі, завести друзів, відслужити в армії та стати детективом. Я хотіла захищати слабких, тих з ким поводилися не справедливо, як зі мною в минулому.Я прожила там щасливе життя, тому камінь, що здавлював мою душу розлетівся на дрібні шматки, я забула сім'ю Морган як страшний сон.
І ось я знову відкрила очі після смерті, спочатку я подумала що мене знов чекає нове життя. Але я помилилася, це було давно забуте старе... Я знову Олівія Морган, і мені знову десять років..."




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше