Розділ 5

*****

Молодим Стіву і Джорджу тоді ледве виповнилося вісімнадцять років... Його чекала перша подорож з його наставником. Ретельна підготовка тривала кілька місяців. У той час серед їхньої дружньої компанії постійно крутилася молодша сестра Джорджа, Ліззі. Їй було лише шістнадцять. Але вона намагалася ні на крок не відставати від чотирьох хлопчаків. Куди б не йшов Джордж, він завжди приходив разом із Ліззі. Тільки ось на невдоволення брата, вона захопилася морськими подорожами, так само, як і Стів. Вони разом ходили на всі курси, і хоча Джордж не схвалював подібних захоплень, але все ж таки нічого не забороняв сестрі. Він явно сподівався, що з часом це пройде. Але не проходило... Ліззі примудрилася якимось способом вмовити батька відпустити її в подорож разом із командою, де був Стів. Все пройшло б добре, якби на зворотному шляху їхній корабель не потрапив у сильний шторм. Ліззі нікого не слухалася і не відходила від О'Меллі ні на крок. Стів намагався тримати її в полі зору і на відстані витягнутої руки, але в останню мить все змінилося.

Величезна хвиля буквально за секунду змила дівчину з борту корабля і забрала на глибину. Досить довгий час вона провела під водою. Її ноги обплутали водорості, і вона не могла самостійно вибратися нагору. Коли дівчину нарешті змогли знайти, легені були заповнені водою, але вона була ще жива. Батько Джорджа проклинав цю подорож усіма нецензурними словами, які сам знав. Близько тижня Ліззі провела в агонії, її мучив постійний жар і видіння, але вона так і не прийшла до тями. На восьмий день у ночі пролунав несамовитий крик Ліззі на весь маєток і більше вона не видала ні звуку... Її серце зупинилося...

Всі важко переживали втрату близького друга… Але для Стіва ця втрата була болючішою. За час подорожі їм з Ліззі вдалося зблизитися більше, ніж просто друзі, на їхніх вустах залишилися невисловленими зізнання, які мали пов'язати їх навіки. Але доля розпорядилася інакше. З того часу для всіх членів сім'ї О'Меллі під загрозою смерті було закрито дорогу до будинку сімейства Фарлоу. Нікого з них не пустили навіть на похорон Ліззі. Стів здалеку прощався з коханою.

Після того випадку вони з Джорджем неодноразово обговорювали, що тоді сталося. Стів розповів усе, що відбувалося на кораблі в ту подорож… Крім одного… Йому так і не вистачило сил зізнатися про свої почуття до його сестри. Але незважаючи на це Джордж запевняв, що вірив Стіву. Їхня дружба тривала незважаючи на всі заборони батька.

*****

Якийсь шерех вивів капітана зі спогадів. Це хлопці змінили одне одного на охоронному посту. Повернувшись до свого місця, капітан намагався заснути на наступні дві години. Вранці йому знадобиться свіжіша голова, ніж зараз. Але сон не приніс нічого доброго. Знову темрява і порожнеча, через яку душу сковував страх.

Щоб позбавитися цих відчуттів, Стів вийшов з ущелини і, не чекаючи своєї черги, змінив Ріка. Він твердо вирішив поговорити з бранцями ще до сходу сонця, доки всі спали. На його успіх хлопці вже прийшли до тями і лише мовчки лежали на піску. Ніби відчувши плани капітана, з пагорба повільним і тихим ходом до них спускався джейран. Зупинившись поряд зі Стівом, він схилив голову, як при готовності напасти, але залишився нерухомим. Бранці дивилися на нього зі страхом, навіть не сміючи поворухнутися.

– Не бери гріх на душу, капітан О'Меллі. Від нас ти й слова не отримаєш. А нам втрачати нема чого!

На ранок піратів відвели у вільну ущелину. Увечері на допомогу прийшов старійшина. Він більше не боявся людей і всіма своїми силами намагався допомогти. Він не підпускав нікого до дозволу капітана.

Увечері п'ятого дня, коли було зрозуміло, що піратський капітан справді пожертвував своїми людьми заради свого порятунку, друзі зібрали спільну пораду. Їм треба було вирішити, як бути із бранцями. Дороги з острова не було.

– Вони нам тут не потрібні, – почав Елліот. – Корабля немає, та й порятунку немає. Очевидно, ваше міністерство вирішило забути про наше існування.

– Але якось вони тут опинилися, – заперечив Рік. – Їх не цікавили джейрани. Вони напали на нас, навіть не вагаючись, що ми знаходимося на цьому острові. Це очевидна не випадковість.

І лише Джордж стояв мовчки, відступивши крок.

– Ви маєте рацію, друзі. Але продовжуючи їх тримати силою, ми нічого не доб'ємося, – вставив своє слово Стів. – Вранці вони будуть вільні. І якщо вони зможуть самі вижити на іншому кінці острова, значить так і бути.

Після цієї розмови всі розійшлися. О'Меллі щось прошепотів джейрану і той з розумінням кивнув у відповідь. Це була остання ніч, коли бранці могли розповісти правду. Але вони не скористувалися цим. Їхня пригода виявилася дурною і безрозсудною, та й повністю позбавленою сенсу.

Стів відмовлявся вірити, що їх кинули тут напризволяще.

«Невже це початок кінця?» – подумав він, коли їхні бранці зникли з виду, і задумливо подався до свого притулку.

Коли пірати пішли, Стів виявив у кишені своєї куртки невеликий клаптик пергаменту. Він не розумів, як той туди потрапив, але почерк був явно йому не знайомий. Щоб ніхто не ставив зайві запитання, капітан сховав послання до настання ночі.

Життя наче пішло своєю чергою, але відчувалося напруження. Їм потрібно було знайти спосіб, як повернутись з острова додому, але на шляху постійно з'являлися якісь перешкоди.

Коли настав вечір, О'Меллі вирушив на рівнину. Там, серед тварин, які були вільні та незалежні, він відчував у собі сили рухатися далі. Стів відчував, що інформація на пергаменті внесе нові зміни до його життя. Тільки був він готовий до них.

Вмостившись зручніше на пагорбі, звідки відкривався чудовий вид на рівнину, він дістав послання і з тремтінням у руках розгортав його.

Зміст листа був коротким, але означало дуже багато…

«Секретно. Клео»

Два трикутники це був символом однієї з найсильніших команд піратів. Їм не був рівним на морському просторі. Якщо вони траплялися на шляху до якогось корабля, то шансів на порятунок не було.