Розділ 4

Після тієї фатальної зустрічі на пагорбі життя потекло як колись. Записів у капітана ставало дедалі більше. Одного вечора троє друзів сиділи біля вогнища, обговорюючи вихід із ситуації. Вони розібралися з початковою частиною місії і їм треба було зв'язатися з міністерством. Але способів, щоб це зробити не знаходилося. Корабля більше не було, а самі вони на фактично безлюдному острові, який ще й славиться міражем серед мандрівників. Несподівано за спиною пролунало шарудіння. За звуками це ніяк не міг бути хтось із джейранів. Занадто добре вони вивчили їхні звички та рухи. Там у темряві нічого не було видно. Хтось сховався там, де не діставало світло. Друзі назвали його «чорний квадрат пітьми», настільки він був непроглядним. І той, хто там стояв, знав про це.

Усі завмерли в очікуванні, хто ж з'явиться з темряви. На їхній спільний подив і мабуть навіть полегшення, це виявився їх четвертий друг – Джордж. Але щось насторожило Стіва у цій появі. Ніхто з них ніколи не заходив на територію чорного квадрата, щоб ненароком не налякати тварин. Ніхто, крім Джорджа, що раптово з'явився через стільки часу.

З тієї самої ночі щось змінилося у взаєминах між друзями, і, зокрема, у самому О'Меллі. Наче невідома сила штовхала його в обійми темряви. Щовечора друзі допізна засиджувалися за розмовами, невпинно допитуючи свого зниклого друга. Вони пили по кілька кухлів чаю і потім Стів лягав на своє імітоване ліжко і в лічені хвилини провалювався в сон. Перед очима він нічого не бачив і всі його сни були вкриті пітьмою. Начебто він опинився в темному тунелі, звідки не було виходу. Темрява оточувала його всюди, не даючи змоги перервати сон. Капітанові щоразу ставало все страшніше лягати спати, але боротися не було сил. Ніч за ніччю його огортала темрява. Непроглядна, небезпечна. Він намагався кричати, але жодного разу не вдавалося йому вимовити бодай звук. Протягом дня він завжди залишав собі час, щоб розібратися в тому, що з ним відбувалося.

«Чорний квадрат темряви» став переслідувати його в кожному сні і це було дуже ненормально. Стіву ніяк не вдавалося знайти пояснень, крім одного… Усе почалося з появою Джорджа. Усією душею капітанові хотілося викинути з голови погані думки про друга. Але надто невипадковим був збіг. Ніхто з друзів не знав, що відбувалося з О'Меллі, та й сам він не поспішав ділитися своїм страхом. Йому потрібні були реальні докази, що все, що відбувалося, не випадковий збіг.

Насамперед він мав позбутися темряви в його снах. З давніх-давен йому говорили, щоб подолати страх, то треба дійти до кінця. Тому навіть уві сні він не повинен нікого шукати, а тільки йти вперед. Але це аж ніяк не виходило. Чорний квадрат ніби його переслідував усюди. Але рано чи пізно капітан зможе розібратися в цій таємниці, вкритій мороком. І тоді все закінчиться… Назавжди…

Минуло не менше тижня від дня повернення Джорда. Друзі начебто повернулися до звичної колії спостережень за джейранами. Зрідка Стів помічав на пагорбі старійшину, який йшов одразу, як тільки його помічали всі – і люди, і тварини. Рік та Елліот вже не перший день щось обговорювали і щодня йшли на кілька годин, завжди повертаючись до вечері. Джорджа, здавалося б, все дратувало, а може він просто досі не міг прийти до тями після всього, що з ним сталося. Тільки ось, на жаль, він нікому не хотів розповідати, як йому вдалося врятуватися зі шторму. Хоча у капітана були свої міркування щодо цього, але ні з ким він не ділився цим. Можливо в інший час, коли знайде підтвердження своїх здогадів.

Новий день не залагодився ще з самого ранку. І тому друзям довелося переглянути свої плани. Хоча одне О'Меллі знав напевно – сьогодні мусив з'явитися старійшина. І йому будь-що треба було підійти до нього. Він вірив, що той зможе дати відповіді на деякі запитання. Щохвилини Стів дивився на пагорб у пошуках знайомого силуету, але й тут щось було не так. Коли капітан, не витримавши очікування, зміг піднятися на пагорб, на своє щастя він побачив джейрана. Але його погляд лякав. Незважаючи ні на що вони вклонилися один одному, Стів підійшов упритул до тварини і заговорив з повагою:

– Ти господар цього острова! Ти голова свого клану! Я бачу твою стривоженість, ніби трапиться біда... Але я прийшов до тебе за порадою, якщо дозволиш. Мною теж опановує страх. Ті самі почуття, які були в день від'їзду… Як тільки повернувся Джордж, я почав відчувати напади паніки. Темрява огортає мене і ніяк не відпускає... Як зрозуміти, що все це означає?

Старійшина стояв навпроти Стіва і в його очах читалося розуміння. Він кивком своєї голови показав, щоб капітан слідував за ним. Йому явно було що розповісти. Нехай навіть без слів.

Через деякий час Джейран вивів О'Меллі на пагорб по той бік острова і побачене видовище жахало.

З північного боку наближався корабель, але щось у ньому змушувало повірити, що порятунку від нього краще не чекати. Вітрила були чорними, і виднілися здалеку. Чим ближче він підпливав, то сумнівів не залишалося, що це справді був піратський корабель. Залишалося зовсім небагато часу, щоб повідомити друзів про майбутнє лихо. У капітана не було сумнівів, що пірати прямували саме на їхній острів, але хтось їм був потрібен невідомо. Він бачив в очах джейрана страх, що нападуть на їхню зграю, і надію, що люди зможуть їх захистити. Тільки залишалося питання – а чи справді зможуть?

На пошуки відповіді на це питання не було часу. Як би там не було, вони повинні були підготуватися до будь-яких поворотів. Подякувавши старійшині за попередження, Стів з усіх ніг помчав до друзів. Він кількома словами розповів про побачене і вони почали готуватися. На жаль, запаси їхньої зброї обмежувалися лише палицями та кількома дорожніми ножами, які вони використовували для приготування їжі. Разом з ними була ще їхня дружба, яка повинна допомогти згуртуватися. І вже надвечір вони всі були готові. Стів із досвіду спостережень знав, що пірати дуже любили нападати вночі, коли цього найменше очікували. Ефект несподіванки неодноразово грав їм на руку. Люди були безрозсудні в момент своєї беззахисності. Саме тому цієї ночі ніхто не лягав спати.