Розділ 3

Ранок почався з метушні. Капітан та його друзі перевіряли шхуну до відплиття. Того ж дня, як міністр підтвердив участь Стіва у місії, було ухвалено рішення не розпускати команду матросів корабля. Після багаторазових обговорень команда зрозуміла, що без додаткової професійної допомоги вони можуть не впоратися, їх було замало для всіх необхідних робіт із забезпечення корабля.

– Кілька хвилин до відплиття! – пролунав голос Стіва. – Всі по місцях!

Кожен член команди зайняв своє місце на шхуні. І лише четверо людей стояли на палубі, кидаючи прощальний погляд на порт. Кожен із них думав про своє. Хтось прощався, хтось хвилювався, хтось вже мріяв якнайшвидше повернутися. І лише Джорд у душі таємно посміхався. Його явно спокушала перспектива такої подорожі.

Ось вже сім днів і ночей вони рухалися по карті. За розрахунками О'Меллі за сприятливих умов їм потрібно було не менше двох тижнів, щоб дістатися потрібного острова.

Незважаючи на відсутність досвіду морських подорожей у друзів, усі чудово пристосувалися до життя на «Зірці».

Протягом дня кожен займався своїми справами. А ввечері всі збиралися в каюті капітана і за чашкою чаю з коньяком обговорювали все, що стосувалося місії.

«Морська зірка» так впевнено пливла вперед, що Стіва це іноді лякало. Як досвідчений мандрівник він розумів, що не буває завжди так все ідеально. Біда прийшла звідки на неї не чекали і саме в той момент, коли оглядовий матрос побачив на горизонті землю.

В одну мить небо затягнуло страшною грозовою хмарою. Вдалині було чути гуркіт грому, який луною розносив вітер морем. У той самий момент все навколо змінилося – море почорніло і почало пінитися. Матроси на кораблі одразу відчули наближення шторму і вже на всю готувалися його пережити. Стів разом з Елліотом кілька разів перевіряли ще раз запасний човен і зібрали тільки вкрай необхідне спорядження на випадок катастрофи.

Джордж стояв на носі корабля і дивився в далечінь, ніби виглядаючи щось, ніби він не боявся, що хвиля, що обрушилася, може змити його у воду. Хвилі щосили билися об борт корабля, намагаючись його перевернути. Рульовому ніяк не вдавалося утримати штурвал і корабель все більше відносило до берега. Капітан не на жарт був переляканий, адже він, як ніхто інший, знав, що в цій частині морського простору під водою заховані коралові рифи. Якщо на них натрапити в такий шторм, то загибель усіх неминуча.

– Остін, – крикнув він своєму рульовому, – є шанс відвести корабель убік? Тут рифи в дуже небезпечній близькості.

– Сумніваюся, сер, вітер дуже сильний і штурвал зовсім не піддається управлінню. Ми можемо лише плисти за течією, сподіваючись на сприятливий результат.

Але Стів знав, що надії не було. З хвилини на хвилину корабель розіб'ється на тріски. І тільки диво зможе залишити їх самих у живих. Капітан був настільки занурений у свої думки, що не помітив, як зі спини до нього підійшов Рік.

– Ти сам на себе не схожий. Щось трапил…

І не встиг він домовити, як пролунав глухий стукіт удару і шхуну стало заносити в штормовому вирі. Корабель дедалі дужче бився об рифи, ніби хотів викинути своїх пасажирів. До берега було рукою подати, але воювати зі стихією ніхто не наважився. З усіх членів команди у полі зору Стів бачив Елліота та Ріка. Вони, як і він сам, зуміли зловити уламки шхуни, намагаючись хоч трохи утриматися на плаву. Вода була холодна, але хвилі все ближче і ближче відносили їх до берега. Джорджа ніде не було видно. До останнього він так не зійшов з носа корабля і в який бік його забрало в море невідомо.

Троє друзів без сил лежали на березі острова. Того самого, заради якого і планувалася вся ця подорож. Стів повільно сів на піску і почав озиратися. Позаду них був невеликий пагорб, повністю вкритий піском, як у пустелі. Було відчуття, що тут не було нікого. Але з досвіду капітан знав, що зовнішній вигляд найчастіше буває дуже оманливим. Інакше б їх тут не було.

– Тут жарко як у пустелі, – пролунав хрипкий голос Елліота. – Куди це нас винесло?

– Ми на острові, який нам доведеться всім вивчити, — відповів Стів. – Це місце ніде не позначено на карті, але всі моряки завжди зустрічали його на дорозі. Секретне міністерство тому й взялося за дослідження. Їм треба знати, що це за місце і хто тут живе. Ніхто до нас жодного разу не наважився ступити на цю землю, але багато хто зі своїх кораблів бачили тут незвичайних тварин. Вони невисокого зросту та стрункої статури. Дехто розповідав, що бачили ще в них роги. Але це все оповідання. Міністр чекає від нас реальних спостережень та висновків.

– Для початку я пропоную нам озирнутися і придумати місце для житла, – озвався Рік.

– Так, він правий! Дивіться, деякі наші речі викинуло на берег. Треба перевірити, що з цього може нам стати в нагоді, – сказав Еліот.

– Огляньте, що є, а я спробую знайти затишне місце для житла. Ми не знаємо, що на думці у місцевих жителів.

Так усі й розійшлися по різні боки. Стів у своїх думках тинявся прибережною територією поки не знайшов відповідне місце. Біля великого схилу була ущелина. Площа невелика, але достатня навіть для трьох чоловіків.

«Що ж сталося з Джорджем?» – не раз ця думка майнула в його голові. Але він швидко відкидав її убік.

Коли всі розташувалися, Рік приготував вечерю з їхніх убогих запасів і всі лягли відпочивати. З ранку мав бути дуже складний день.

З світанковим промінням встав О'Меллі і, доки його друзі набиралися сил після несподіваних пригод, піднявся на вершину пагорба. Його маленький бінокль завжди був у кишені і, на щастя, йому вдалося побачити кількох місцевих жителів. Вони були точнісінько як їх описували інші мандрівники. І Стів негайно пішов за ними. Він намагався триматися на відстані, щоб не злякати. Слідуючи крок за кроком, вони дісталися величезної пустельної рівнини. Там було не менше сотні цих незвичайних тварин. Деякі стояли поодаль, а деякі юрмилися купкою на одному місці.