Розділ 2

Стів, подякувавши другові за чай і теплий прийом, попрямував до дверей. Його чекала нелегка дорога додому і ґрунтовна підготовка до завтрашніх зборів.

Ніч пройшла у неспокійному забутті. Один за одним Стів бачив кошмари, які не хотіли залишати його. Минуле невблаганно наступало на п'яти, нагадуючи про себе. Вранці господар будинку почував себе настільки огидно, що деякі служниці навіть злякалися його і не показували зайвого разу носа з кухні. Цілий день О'Меллі пробігав у важливих справах, збираючи потрібну інформацію. У перерві між читанням важливих паперів він дав розпорядження о восьмій годині вечора накрити в кабінеті вечерю на чотири персони. І попередив, щоб після цього нікого в будинку не залишилося, а прибирання зроблять уранці, доки господар відпочиватиме у своїх покоях.

З кожною годиною хвилювання наростало. Передчуття рідко обманювало найкращого мандрівника, але зараз він наполегливо не хотів до нього прислухатися. Він довіряв своїм друзям, і незалежно яке рішення кожен з них прийме, вони залишаться разом.

І ось годинник пробив рівно вісім вечора. У двері пролунав характерний стукіт, який сповістив Стіва, що на порозі стояли його друзі. Крізь нічну темряву йому було важко роздивитись скільки людей входило до будинку. Лакей провів усіх гостей до кабінету і зачинив за ними двері.

Перед Стівом О'Меллі стояли всі троє його вірніх друзів. Він не міг повірити своїм очам, що ніхто й не подумав відмовитись від цієї авантюри, в яку він їх втягував.

– Ви всі тут... – трохи розгублено промовив Стів. Він досі відходив від шоку.

– Звичайно, тут, а де ж нам ще бути? Невже ти думав, що ми залишимо тебе одного в цій нелегкій справі? – з ноткою невинного докору сказав Еліот.

– Ми друзі, ти ж пам'ятаєш про це? – жартівливо спитав Рік.

– Ми будемо не ми, якщо залишимо тебе, коли так потрібні! – бешкетно сказав Джордж.

– Дякую вам всім! Пропоную спочатку повечеряти, а потім, коли ми залишимося одні в будинку, обговорити подальший план дій.

Четверо друзів сіли за підготовлений для вечері стіл і протягом усього часу вели невимушену розмову. Коли тихий звук зовнішнього дзвіночка сповістив, що вся прислуга розійшлася по своїх домівках, друзі приступили до найважливішої частини зборів.

Рік і Стів ділилися тією інформацією, яку їм вдалося роздобути за такий короткий термін. Ріку, на щастя всієї команди, вдалося швидко та без проблем домовитись за корабель. І за два тижні, у призначений день відплиття, у порту Фалмута стоятиме шхуна під назвою «Морська зірка». Цей корабель перевірений часом і вважався одним із швидких. Капітан міг довірити судно до нашого повного розпорядження до повернення до порту.

– Я попередив господаря, що нам невідомо, наскільки затягнеться наша подорож і коли ми повернемося. Напрочуд, він без проблем погодився.

Після Ріка заговорив сам О'Меллі. Весь сьогоднішній день він витратив на те, щоб розібратися, яке спорядження їм буде потрібно в поїздці. На превеликий жаль, він не знав у який бік лежатиме їхній шлях, тому з цим питанням виникли великі складнощі.

– Насамперед, ми повинні подумати про харчування, – почав Еліот. – Рік правий, ніхто з нас не знає куди і на скільки ми попливемо, чи буде можливість поповнювати свої запаси. Але передбачити ми маємо все по максимуму.

– Точно! – підтвердив Джордж. – А з приводу самого спорядження… Стів, адже ти з усіх нас найдосвідченіший мандрівник. Ти, як ніхто інший, повинен знати, що необхідно в таких місіях.

– Так, Джордже. Але факт у тому, що я завжди мандрував справжніми країнами. Наскільки мені відомо з листа, на нас чекає дорога на абсолютно невідому землю. Хто і що там мешкає мені ніхто не повідомляв.

Кілька годин пролетіло за розмовами та спекотними суперечками. Елліот як найменш досвідчений мандрівник взяв на себе відповідальність записувати всі прийняті рішення на аркушах паперу. І вже до середини ночі вони мали готовий список того спорядження, яке треба буде зібрати. Вони поділили всі пункти на чотири частини і загальною думкою ухвалили рішення, що кожен з них зробить свій внесок у майбутню подорож.

Через три дні вони знову призначили збори, щоб підбити підсумки їхніх дій. Кожен ділився тим, що йому вдалося з'ясувати чи придбати. І до кінця п'ятого дня їхній корабель був повністю готовий до відплиття. Того ж вечора Стів відправив листа до секретного міністерства з оповіщенням, що він виконав усі підготовчі роботи і чекає подальших розпоряджень від Міністра. Але відповіді чоловік так і не отримав. Хоча за словами його посильного було відомо, що листа вручили безпосередньо адресату. І як би це підозріло не виглядало, О'Меллі розумів причину такого мовчання.

У призначений день Стів вирушив сам до секретного міністерства. Йому ледве вдавалося приховати своє хвилювання, особливо коли він побачив ще кількох претендентів на цю місію. Усіх проводили у велику залу, де вже заздалегідь були розставлені столи та стільці.

«Схоже, це затягнеться надовго», – кометою промайнула думка в голові мандрівника.

За кілька хвилин до зали увійшли слуги міністра і кожному присутнім вручили конверт, запечатаний грифом «Цілком таємно». Один із листів мав містити всю повну інформацію про місію, а решті за підписом міністра були написані слова подяки за спробу участі.

Як тільки слуги вийшли в кожного була можливість розійтися різними куточками і розкрити листи. Всім не терпілося отримати вказівки, але ніхто їх не мав.

Лише один лист залишався не відкритим. І цей лист був у руках лорда Стіва О'Меллі. Без зайвих слів усі зрозуміли, на кого випало жереб. Не промовивши жодного слова, всі розійшлися по своїх домівках. Страх і тривога огортали Стіва, коли він тремтячими руками без зайвих свідків розкривав листа.

І з цього моменту він ставав капітаном О'Меллі. Тепер на їхню команду чекало нове і зовсім невідоме життя. Через два дні «Морська зірка» з командою з чотирьох чоловік мала вирушити у відкрите море, до незвіданих земель.