Загублена

Жаль

Я не залізна, не робот, просто ще жива.

Оце життя живу я вперше,

То прошу, повір, що кожна помилка моя, — її зробила не зі зла.

І я шкодую, чесно, дуже.

Єдине що, — про це ти знать не будеш.

Бо кожен раз, як помиляюсь,

Моя душа вмирає.

Одна помилка, — це стріла,

Вона одна.

Але коли ж іх більше?

І всі вони, в спину летять, — не зупинити!

Стікає кров’ю моя душа,

Та я усе іще жива.

Не віриш?

Але ж і правда в тому,

Що плачу повернувшись я додому.

Як ніч ступає на поріг,

Так сльози котяться, а я,

Лежу, останньої сльози зроню, заснувши повная жалю.

Болить.

Та ранком знову,

Вдягаю маску й далі йду.

Бо, хоч не хоч,

А сильной маю буть.

Подобається

#421 в Різне
#24 в Поезія
#458 в Молодіжна проза

Відредаговано: 01.10.2026