Глава 2

І як же мені звідси вибратись ?

Це запитання я ставила собі дуже багато, знов і знов я обходжу квартиру і намагаюсь знайти вихід. Але його просто нема. Мене тут закрили і я навіть не знаю, коли мені вдасться вийти звідси, тому  віршую піти в пошуках їжі, адже сили мені ще знадобляться. 

Відкриваю холодильник, і моєму здивуванню нема меж, адже чим він тільки не наповнений. Кілька видів сирів, фрукти, овочі, м'ясо, риба і це тільки початок. Отже, з голоду я не помру і також смерті мені не бажають, навіть якщо вже і закрили, то хоча б з їжею. 

Швидко виймаю все на канапки, щоб швидко перекурити, бо страх того, що суди може прийти  хазяїн будь-якої хвилини мене не покидає. Швидко з'їдаю все, і повертаю продукти на місце та знов вирішую пройтись по квартирі. 

І хто  ж тут живе, адже жодної фотографії я так і не помітила, жіночих речей також, відкриваю шафу і знов дивуюсь, адже  там розвішані чоловічі костюми, які здається ідеально випрасувані. їх тут так багато, що в мене, мабуть, і одягу стільки нема, а це тільки костюми. Відкриваю інший бік шафи та там вже спостерігаю футболки та штани, але жіночого одягу так  і нема. Невже тут живе той мерзенний чоловік, хоча з вигляду він не схожий на такого багато, що може дозволити собі стільки речей та і в загальному вигляду, який я запам'ятала зі вчорашньої ночі більш схожий на якогось безхатченка ніж на заможного чоловіка. Закриваю шафу та повертаюсь на ліжко, мені нічого не залишається, як чекати хазяїна квартири, тому опускаю свою голівоньку на подушку та чекаю на нього.

Прокидаюсь від того, що чую якийсь шум з іншої кімнати та страх наповнює мене, невже він повернувся? 

Поглядом проходжусь по кімнаті та помічаю, що двері шафи відчинена, це означає, що він тут був, адже  я точно її закривала.  Піднімаюсь з ліжка і повільно наближаюсь до дверей, які також виявляються не до кінця закритими, тихо відчиняю їх і  повільно виходжу з кімнати, ці кроки даються мені дуже важко, ноги стають ватними, а  колінки просто дрижать, але виходу нема, потрібно йти на шум. Розуміючи, що звуки долинають з кухні прямую туди й не помиляюсь, до як тільки доходжу до неї то одразу бачу чоловіка і це точно не той, кого я так боялась. Незнайомець стоїть до мене спиною і щось помішує в  сковорідці, його спина так гарно дивиться на цій кухні та вправні руки так чітко все роблять, відчуття ніби він майстер своєї справи.

- Аделіно, як ти можеш думати про таке, коли   він у  свою чергу закрив тебе у своїй квартирі та не випускає, але він ніби чує мене і повільно обертається 

- Прокинулась ? -  його голос, який же він гарний, водночас грубий, але є щось таке, що заворожує 

- Так - тихо прохрипівши відповідаю і не впізнаю  свій голос 

- Сідай будемо їсти - спокійно промовляє він, а мене вже всю колотить 

- Але - хочу заперечити, але він одразу мене перебиває 

- Ніяких але, ти в моєму домі та тут є правили, яких кожен хто заходить за цей поріг дотримується - різко відповідає і мені ще більш страшно стає, тому одразу прямую за стіл і сідаю, щоб в зайвий раз його не злити.

Спостерігаю за тим, як чоловік вправно накладає дві порції пасти та заправляє салат та розставляє все на стало. Таке враження. що він кухарю, але хіба вони ходять в костюмах на роботу? 

- Смачного - сідаючи за стіл промовляє та починає їсти.

- Дякую, вам також - тихо промовляю та беру виделку в руки, адже голод таки дає знати за себе, а тут все таке апетитне, що так і хочеться з'їсти.

Всю вечерю чоловік не промовив ні слова, я також боялась  починати знов говорити, тому тільки спостерігаю, як він ставить брудні миски в посудомийну машину та вмикає її. Одразу вмикає чайник та дістає одну чашку, в яку засипа чай. За весь цей час він також нічого не сказав, а я просто спостерігаю за ним. Варто зауважити, що він набагато  вищий за мене, широкі плечі, які гарно виділяються, та велика кількість м'язів, які визирають с під футболки та чорні, як ніч очі, які здається пропалюють мене вже довго, тому не витримуючи цей погляд опускаю його на свої руки, які міцно стискаю під столом. Коли чашка запашного чаю опиняється біля мене, то підіймаю погляд і знову зустрічаюсь з нього поглядом.

- Пий, це заспокійливий - вже більш спокійно промовляє і я одразу його слухаюсь, адже розумію, від того як буду себе зараз поводити буде залежати чи відпустить він мене.

- І не бійся мене, чіпати тебе я не буду - після вчорашньої ночі, я більше нікому не буду довіряти, тому ці слова ні каплі мене не заспокоїли.

- В цьому місці я головний тому я хочу знати, хто вчора вчинив з тобою таке - твердо промовляє, а в мене мороз по шкірі йде від цього голосу 

-  Головний ?  - боязко перепитую 

- Так - владно відповідає і знов промалює мене цим поглядом 

-  То ви Дам - не встигаю вимовити, як він знов мене перебиває. Та що це за звичка така 

- Так, Дамір  Павлович Кравець -  о ні, тільки не він. Все місто боїться його і не тільки наше місто. Кожен намагається його обійти, а я зараз сиджу в нього на кухні. Все, тепер мені точно звідси не вибратись.

 Ще одна глава. Як вона вам?  Відповіді чекаю в коментарях, а зараз приємного читання