Дали прокласти мені стежину.
Дали карту, компас та рюкзак.
Казали мені, іди туди.
Рушила, іду та іду.
Проклала цю стежину.
Як тяжко не було.
Ішла далі та далі.
Прийшли дні, місяці, роки.
Ось тягнула, проста, але досить болюча істина.
Це не моя стежина.
Вона чужа мені.
Іти нею надалі, надалі не витримаю.
Їду, тяжко, болючи мені буде.
Бо доклала стільки сил і часу. І для чого? Щоб в результаті прокласти чужу стежину.
Не свою.
Відредаговано: 09.04.2025