Розділ 22

Частина 1

День 25

   Молитва допомагає. Не потрібно заучувати слово в слово зі святого письма. Головне в розмові з Богом — щирість. Щира сердечна молитва, сказана своїми словами, може виявитися в стократ сильнішою за ту, яку промовили чітко напам’ять і з ідеально підібраною інтонацією. Люда усвідомила це нещодавно й була рада черговому відкриттю. Вона більше не мучила себе думками про щасливе життя з Йоаном. Цьому не бути. Важка правда гострим лезом різала її серце. Щомиті дівчина стримувалася, аби не зірватися й не кинутися на когось з кулаками та зі словами образи та безнадії. Натомість вкотре стискала зуби і вклякала на коліна для молитви.

Ранкове повітря, ще трохи сонне, пахнуло бабиним літом.

   Люда сиділа під вербою. Поруч з нею примостилися Лука та Федір. Останній закінчував вишивати сорочку для малого Мирослава. Лука ж задумано вдивлявся в пожовклу траву під ногами. Час від часу він кидав на обрану погляд. Було видно, що він хоче щось сказати, та не наважується.

— Як гарно в тебе вдається, — похвалила Федора Люда.

— Дякую, пані.

— Ти ввечері будеш? — нарешті спитав Лука.

   Люда кивнула.

— Ти маєш бути.

   Дівчина здивовано глянула на нього.

— Я ж кажу, що буду.

— Просто я нагадав.

   Люда повела плечем і знову замислилася.

— Не тримай в собі.

   Дівчина кинула на нього погляд, що мав би значити: «Відчепися від мене зі своїми балачками».

— Ти вже думала, яким буде твоє життя потім? — продовжив брат, не звернувши на це увагу.

— Потім? — Люда звела брови й усміхнулася. — Потім у мене не буде життя.

   Федір злякано глянув на неї.

— Після такого життя немає. Це все одно, що задати пересічній людині питання: «Чи є життя після смерті?» Ніхто не знає. От і я не знаю.

— Інші жили, житимеш і ти, — трохи холодно мовив Лука.

— Можливо, вони хотіли жити. У мене такого бажання нема.

— Моя пані, не треба таких слів. Од них мені лячно, — прошепотів Федір.

— Як тобі може бути лячно, коли ти давно мертвий? — різко глянула на нього Люда і, взявши дитину на руки, пішла геть.

***

   Богдан відмовився від пропозиції батьків з обох сторін придбати молодятам житло. Тому одразу після весілля попрощався із безтурботним студентським життям у гуртожитку і зняв для себе і Марти однокімнатну квартиру на околиці Львова. Оренду оплачував, повністю віддаючи свою стипендію. Після пар підробляв тим, що готував майбутніх студентів до ЗНО, та вів свій блог на історичну тематику. Юнак щиро радів збільшенню своєї глядацької аудиторії і усвідомленню, що він не один. Молодь прокидалася і ставала свідомою. Ще не знаючи цього, вони стояли на порозі грандіозних змін.

   Його дружина виявилася акуратною та охайною господинею, добре готувала, чим сильно здивувала Богдана, а головне — вона його кохала. Власна Вікторія мала сильний вплив на доньку, прагнучи зробити такою, як вона. Це їй вдавалось, та виключно на людях. Вдома ж Марта була зовсім іншою. Вона щоразу думала, як би вчинила мама на її місці і чи похвалила б дочку за той, чи інший вчинок. Часом голова дівчини розколювалась від безперервної боротьби самої з собою. Це виснажувало її до втрати апетиту, сну та мало не доводило до депресії. Проте Марта добре навчилася приховувати свої справжні почуття, аби не стати об’єктом насмішок з боку інших. Єдиною людиною, якій дедалі частіше вдавалося побачити її справжню, був Богдан. Тільки з ним вона могла нарешті розслабитися і бути собою. Тому дівчина так боялася його втратити.

   Марта зітхнула і налила собі води, щоб запити заспокійливі. Без них не могла заснути. Вона сиділа на кухні за столом і продовжувала дивитися на мобільний. Екран погаснув і на ньому висвітилася година, 23.00. Богдан у кімнаті закінчував запис трансляції на своєму каналі і дівчина не хотіла йому заважати. Марта щиро раділа за чоловіка. Він знайшов себе, знав, чого хоче в такому юному віці. На історичному факультеті йому справді подобалося. З дитинства Богдана приваблювала старовина. Він об’їздив усі замки України, обійшов найбільші музеї та зібрав власну бібліотеку різноманітної літератури на тему історії Київської Русі та Галицько-Волинського князівства, відмовляв собі у всьому, аби назбирати грошей на копії древніх літописів та твори сучасних письменників. Він мріяв про той час, коли поїде на чергові археологічні розкопки. Мріяв знайти меч котрогось із руських князів, зробити відкриття чи вагомий внесок в історію.

— І що б ти робив з тим мечем? — іронічно питала Марта.

— Повісив би над ліжком в спальні.

   Після подібних розмов дівчина довго дулася, навіть кілька разів починала істерику, але згодом звикла, глибоко в серці сподіваючись, що Богдан жартує. Та з часом прийняла його позицію і навіть перечитала кілька книг з колекції чоловіка.

***

   Люда швидко минула крипти, перетнула головний зал і раптом її погляд впав на задні двері храму. У замку стирчав ключ. Мабуть, хтось з братів забув його витягнути. Недовго думаючи, дівчина прослизнула надвір.