-

Частина 3

   Ядвіґа ніколи не славилася слухняністю та покірністю. Вона могла підвищити голос на отця Митрофана чи образити когось з братів. Нестримна, імпульсивна та волелюбна, проте смілива, пряма і чесна. Скучне життя обраної було не для неї, так думала Ядвіга про себе, та все ж ставити під сумнів видіння священника не наважувалася. Вона завжди брала те, чого хотіла, завжди домагалася свого. Вона й отримала своє — Йоана. З перших днів життя в монастирі, дівчина будь-яким способом прагнула привернути увагу похмурого брата до себе. Вона перестрівала його у коридорі, з викликом дивилася на нього, могла безсоромно провести рукою по його рясі. На Федора ж Ядвіґа не звертала ніякої уваги.

   Зазвичай дівчина дивилася прямо в очі, високо піднявши голову і ледь опустивши повіки. Погляд був царським, проте не всюди виявлявся доречним. Але, незважаючи на всі її старання, Йоан не звертав на неї ніякої уваги і просто уникав. Врешті Ядвізі це набридло і вона вирішила схитрувати. Одного вечора дівчина попросила Йоана залишитись, мовляв, хотіла щось запитати. Коли всі розійшлися і вони зосталися наодинці, Ядвіґа одним рухом потягнула за поясок і її послушницьке плаття впало на підлогу. Йоан отетеріло глянув на неї й попросив одягнутися, проте та не звернула уваги на його слова і підійшла ближче. Послушник обійшов  її і підняв сукню.

— Вберися, — він простягнув руку.

   Ядвіґа заперечливо похитала головою.

— Хіба мені так не ладно?

— Ладно, та, либонь, зимно. Одягни, — твердо мовив послушник, намагаючись дивитися їй в очі.

— Я ж знаю, що ти хочеш мене, — дівчина всміхнулася і підійшла до нього впритул. — Обійми мене.

   Йоан взяв її за плечі і відсторонив від себе.

— Ядвіґо, йди спати. Перед сном не забудь попросити прощення за свій гріх.

— Не хочу я спати... сама, — дівчина знову підійшла до нього. — Мені зимно одній. Я не звикла бути одна…

— Твоя зграя далеко.

— Моя зграя мертва, — холодно відповіла Ядвіґа. — Клятий Комар винищив усіх до останнього. Він думає, що я теж мертва, але рід Зборовських ще може продовжитися. Подаруєш мені вовченя? Я хочу, аби воно було схожим на тебе.

— У мирському житті у тебе буде багато вовченят. Лиш почекай трохи.

— Я вже тобі казала. Мої вороги доживають свої останні дні. Коли я вийду звідси, вони потраплять у пекло. Якщо такою буде моя доля, я віддам своє життя у бою.

   Послушник ковзнув поглядом по темно-рудому волоссю, золотистій, гладкій та пружній шкірі дівчини, по крутих, правильно окреслених стегнах і рвучко притиснув її до себе.

***

   Люда стиснула кулаки й повернулася до Луки, який нерішуче стояв на порозі. Дівчина мовчки кивнула на стілець і послушник підійшов ближче, але сідати не став.

— Кажи, — хрипло мовила Люда. — Він любив її?

— Ну що ти! Звісно, ні! — заперечив Лука. — То вона винувата. Ядвіга завжди була такою!

— Я тобі не вірю. З Йоаном ти говорив зовсім інакше…

— Не звертай уваги на то! Я такий є, все маю свою думку, — виправдовувався хлопець.

— Хіба то зле? — тихо спитала Люда, дивлячись на спляче в колисці немовля.

— Вини Йоана тут нема, — твердо повторив Лука. — Ти, головне, не переймайся.

— Нащо він так зробив? Чим вона краща за мене? — ніяк не могла заспокоїтися дівчина.

— Нічим. Але ж, Людо, він не знав тебе тоді…

— Значить, йому можна було спати з нею лише тому, що він мене не знав?

— Я не те мав на увазі, — виправився хлопець. — Ти ж змирилася з тим, що колись його життя було не зовсім праведним. Те, що послушник проходить випробування тільки раз, неправда. Насправді ми постійно боремося зі спокусами цього грішного світу. Кожному з нас, навіть найстійкішим, щодня доводиться нагадувати собі про обраний шлях і протистояти бажанням. Але якщо в інших це триває однин раз, то в нас — вже майже тисячу років.

   Лука замовк, схиливши голову. Погляд дівчини, сповнений розпачу та гіркоти, краяв його серце. Він їй співчував, а ще звинувачував. Вона була винною у тому, що до божевілля любила Йоана і щодня мучила його, Луку, своєю присутністю. Все частіше його охоплювало сліпе й абсолютно непідвладне почуття ревнощів, коли він бачив, яким ніжним поглядом обдаровувала Люда Йоана. У такі миті Лука особливо гостро відчував, що нікому не потрібен, і ладен був розірвати і дівчину, яка аж світилася любов’ю до його брата, і самого Йоана через те, що його хтось так віддано любить.

   Люда не помітила, коли Лука вийшов. Вона досі не могла зрозуміти як Йоан міг так вчинити. Невже він і справді такий непутящий, як говорив? Так боляче їй не було ніколи. «Нехай тепер просить вибачення, хай повзає на колінах — мені все одно. Проте не можна бути такою егоїсткою і забувати про все те добро, яке зробили мені отець Митрофан, Лука, Федір та інші брати. Я ще тут, ще не все втрачено. Вони досі сподіваються на мою допомогу». Вона молитиметься, прикладе усіх зусиль, щоби її молитви дійшли туди, куди треба. Та буде важко, бо у винуватця занадто багато гріхів.