-

Частина 5

У певний момент все пішло під укіс. Богдан вже й не міг пригадати, коли почалася та чорна смуга. Не раз думав про те, що його життя зараз могло би бути зовсім іншим, якби він дотримав слова і прийшов того вечора на побачення до Люди.

   Він стояв на балконі орендованої квартири і не хотів повертатися всередину. Там його чекала Марта — його юна дружина.

   Тиждень тому вони офіційно стали подружжям. Марта сяяла від щастя у своїй ультрамодній дизайнерській білосніжній сукні. Найліпша ресторація в місті, найкраще обслуговування, ведучий з Києва, улюблений гурт нареченої — інакше й не могло бути, коли одружувалися діти одного з найвпливовіших адвокатів області та власниці мережі СПА-салонів. Це все іронією проносилося в голові Богдана, коли він бачив своїх батьків. Вони сиділи за різними столиками. Тато зі своєю обраницею — в одному куті залу, мама — самотня, проте з напускною гордістю на ще молодому обличчі, у протилежному. Віка ж, здавалося, не присіла жодного разу за весь вечір, намагаючись бути люб’язною з усіма гостями та налагоджуючи нові зв’язки з потенційними клієнтами. Єдиною людиною, яка щиро раділа та насолоджувалася тим, що відбувалося, була Марта. Злі та не дуже язики пліткували поза спинами, що наречена «залетіла», тому й поспішали все владнати без зайвого гамору.

   Вони мали рацію. Марта повідомила Богдана про свій стан наприкінці літа. На власний подив, він зрадів новині. Проте радість трохи затьмарило признання дівчини, що спершу вона розповіла мамі. Залежність Марти від Віки була хворобливою. Остання безперестанку вбивала доньці в голову власне світобачення, яке вважала єдино правильним. Врешті дівчина дійшла до того, що не могла самостійно вибрати пару колгот, не порадившись з матір’ю. Це дратувало Богдана до безтями. Незліченну кількість разів він хотів поставити крапку в їхніх стосунках, проте щоразу пригадував підтримку Марти в критичні для нього моменти. Вона єдина була поруч ціле літо. Навіть кілька разів виривалася до нього попри заборону Віки, а це було чимось надзвичайним. Тільки поруч з ним Марта ставала справжньою. Без яскравої мішури, без вдаваної пихатості. Вона належала одному Богдану і це неабияк лестило юнаку. Вони стали одне для одного новим досвідом — першим, незграбним, хвилюючим та солодким.

   Шум води трохи заспокоїв Марту. Вона заплющила очі і піднесла обличчя під теплий дощ, який лився з трубки душу. У всьому винна мама. Це вона зробила з неї монстра, такого ж як і сама. То ж вона завжди казала, що донька повинна бути найкращою та найгарнішою, а розум можна купити. То через неї в школі з Мартою дружили лише підлизи та задаваки. О, як вона ненавиділа свою матір! Дівчина з острахом пригадувала, як Віка змушувала її сидіти на дієтах, займатися в спортзалі годинами щодня. Вона хотіла зробити з доньки свою копію і їй це вдавалося. Поки та не зустріла Богдана. Дівчина пригадала, як часто без причини ображала хлопця, кричала, поводилася як остання ідіотка, а він терпів. Чому? Марта добре знала, що він її не кохав, і від цього їй хотілося провалитися крізь землю, та не через злість, а від розпачу. Вона любила Богдана усім своїм егоїстичним серцем, та все одно не могла стриматися, щоб не робити йому боляче.

   Проте враз все змінилося. Марта дізналася, що вагітна. Розгубленість швидко змінилася на радість і дивний трепет: незважаючи на такий юний вік, подарувати коханому дитину було найбільшим її бажанням. Реакція матері не була бурхливою. Сама завагітнівши в сімнадцять, вона підсвідомо була готовою до цього. Богдану ж Марта зізналася тільки через місяць, коли його постійні розпитування про інститут завели її в глухий кут.

— Я не можу поступати цього року.  

— Чому? Ти ж так добре здала ЗНО! Одна з кращих.

— Я поступлю, обіцяю. Але через кілька років.

— Навіщо марнувати час?

— Спочатку віддамо сина до садка. Ну, або доньку.

   То було щастя. Чисте, неймовірне, надміцне відчуття блаженства. Богдан ніколи б не подумав, що новина про батьківство матиме на нього такий вплив.

   Тож весілля було раптовим і причиною справді була вагітність нареченої. Неймовірно красива, юна, закохана жінка дякувала всім вищим силам, обіймаючи чоловіка під час першого танцю. Молодята усміхалися гостям, тримаючись за руки та приймаючи вітання. Втомлені, вони разом різали весільний торт, спеціально створеним для них модним кондитером зі Львова. Історія Богдана та Марти могла б тут завершитися. Вони б жили довго та щасливо, якби не дивний поворот долі.

   Марта вхопила рушник і обгорнула його довкола худенького тіла. Глянула в дзеркало. Темні кола під очима та запалі щоки додавали їй років десять. Погляд здавався тьмяним та мертвим. Зараз вони мали би бути на медовому місяці, а натомість вже тиждень не виходять з квартири. Тиждень після весілля. Рівно тиждень як вони втратили свого ненародженого малюка.

***

   Малуша давно хотіла провідати Люду з немовлям і на днях з’явилася нагода.

— Ти б взяла завтра з собою Настусю, — тихо кивнув в бік молодшої доньки Ждан, коли вони вечеряли.

— Тату, нащо? — нехотячи протягнула дівчина, ледь скривившись.

   Крига між сестрами скресла, і Малуша ніби й приймала Настю, проте завтра вона мала зустрітися з Ярославом і разом з ним поїхати до костелу, а сестра ніяк не вписувалася в її плани.