-

Частина 3

Ближче до вечора зілля почало діяти. Щопівгодини Ганна давала Люді настій з полину та листя малини — і ось потуги почали набирати силу. Ганні вдалося повернути дитину і тепер все залежало тільки від Люди.

— Тужся! Виштовхуй її! — приказала Ганна.

   Люда спробувала виконати наказ повитухи, та її тіло було надто слабким.

   Отець Митрофан сидів у куті біля ікони Божої Матері і нечутно шепотів слова молитви. Дівчина була не в силах сповідатися, постійно то зомліваючи, то приходячи на кілька секунд до тями.

— Зніми з неї коралі, — врешті попросила Ганна Малушу, важко зітхнувши.

— Але ж ви казали, що то дурні забобони? — тихо сказала та.

   Повитуха витерла піт з чола і похитала головою.

— Про це я подумаю потім.

   Враз Люда несамовито закричала.

— Молодець! — похвалила її Ганна.

— Тримайся, люба! — шепотіла на вухо Люді Малуша. — Ще трохи, прошу тебе, ще трішечки…

   Чергова хвиля потуг відобразилася протяжним криком, який перейшов у ричання. Задзвеніли шибки і до світлиці увірвався Йоан. За ним вбігла Злата, відчуваючи на собі осудливий погляд Лабуні. Чоловік кинувся до Люди, впав на коліна і схопив її за руку. Дівчина відкинулася назад і тільки тепер зрозуміла, що він прийшов.

— Йоане, ти почув мене! — ледь чутно мовила вона.

— Я з тобою, — усміхнувся Йоан, цілуючи її руку.

— Мене болить, Йоане…

— Знаю, зіронько моя, знаю! — з жалем в голосі прошепотів послушник їй на вухо.

— А-ну, ще раз! — крикнула Ганна.

   Люда стиснула руку Йоана і з її грудей знову вирвався крик, більше схожий на звіриний, аніж людський.

— Малушо, — полегшено сказала Ганна, — готуй теплу воду і рушники!

   Дівка зістрибнула з місця й заметушилася. Вона звикла до роботи і це для неї було легше, аніж сидіти і мовчки спостерігати за стражданнями молодої пані. Отець Митрофан підвівся і підійшов до Люди.

— З Божою поміччю, дочко, молитви мої долинуть до небес і все налагодиться. Я чекаю тебе, Йоане! — з цими словами священник вийшов.

   Послушник провів його поглядом і знову повернувся до Люди.

— Вийди, черчику! — скомандувала Ганна. — Бач, брат її не лізе до бабського діла, а ти лізеш! Чи ти теж її брат?

   Йоан на мить забув про те, що Ганна вже не раз була в госпіталі і думала, що Люда сестра Федора. Його поведінка й справді була дивною для сторонніх людей. Він хотів було заперечити, та тут відчув як чиясь рука лягла йому на плече.

— Лишилось ще трохи. Вже все добре. Тобі краще вийти, — лагідно мовила Злата.

— Не йди, — прошепотіла Люда, не відпускаючи руки Йоана.

— Я мушу, — відповів той, але його слова потонули в черговому стогоні дівчини.

***

   Голосний дитячий крик пронизав повітря. Здавалося, його почули всі — і у дворі заможної торговки, і поза ним. Світ стрепенувся й на коротку мить все завмерло, та потім завирувало з новою міццю, немов той жалісний плач додав сили, жаги та бажання жити.

— Син! У тебе син!

   Ганна висмикнула з голови Люди волосину і перев’язала нею пуповину.

— Златко, неси сокиру!

   Купчиха подала повитусі заздалегідь підготовлену сокиру і повитуха урочисто перерізала на ній пуповину.

— Аби був ладним воєм!

   Вона передала немовля Лабуні і та обтерла дитину вологим теплим рушником.

— Перепекти треба! — закивала головою ворожка, дивлячись на зморщене личко дитини. — Не досидів він свого в утробі!

— Молитися треба! — осудливо глянула на жінку Ганна. — З Божою поміччю, виросте міцним та здоровим! Я такого не робила ніколи…

— А я так роблю завжди! — стояла на своєму Лабуня.

— Досить, — втрутилася Злата. — Я вдячна вам за все, ви обидві мої подруги. Не сваріться.

   Лабуня образливо стисла губи, а Ганна лише зітхнула. Вона мала несварливу вдачу та м’який характер, та не могла стерпіти богохульства сестри, з якою виросла в одній хаті.

— Я завтра прийду провідати, — сказала Лабуня Златі і вийшла зі світлиці.

   Ганна мовчки запеленала дитину і випрямилася.

— Ось і скінчилося, моя люба! — лагідно усміхнулася вона Люді. — Златко, ти казала, аби напалили в лазні? Треба було одразу туди, там і родити.

— Нічого, обійшлося, — втомлено відповіла купчиха і взяла на руки новонароджене немовля. Дитина запищала і замовкла. Злата розчулено усміхнулася і погладила маля по чорнявому волоссячку.

— Моя ти радість…

   Люда лежала із заплющеними очима і відчувала як біль минає, забираючи з собою сон. Її син — її перепустка у завтра, в якому вона буде поруч з Йоаном. Крига дала ще одну тріщину, незважаючи на його поведінку останніми тижнями.