-

Частина 2

Малуша мала рацію: за всю дорогу болю більше не було. Люда навіть намагалася жартувати, та сумніви ставали дедалі сильнішими. Чи правильно вона робить, що їде до Злати? Чи не варто було попередити братів та отця?

   На щастя, названа мати була вдома. Вона одразу зрозуміла, у чому річ, тільки побачивши дівчину верхи на коні та блідого, мов примара, коваля, який тримав повідець. Тільки Малуша здавалася спокійною.

— Знімай її, негайно! — крикнула Злата. — Біжи за Ганною!

— Може, ще Лабуню покликати? — нерішуче спитала служниця.

   Злата на коротку мить завагалася, та потім ледь кивнула і дівка вибігла за ворота. Ярослав обережно взяв Люду на руки і заніс до світлиці.

— Я ще можу ходити сама, — вдавано весело зауважила дівчина.

   Чоловік почервонів і мовчки допоміг їй сісти на лаву.

— Йди геть, хлопче! — махнула в його бік Злата.

   Той винувато всміхнувся Люді і вийшов. Жінка кинулася до неї і почала стягати з неї верхню сорочку.

— Та я сама можу, — здивувалася дівчина.

   Злата пропустила повз вуха її слова.

— Зараз я дам тобі нову сорочку.

— Навіщо?

— Так має бути, — коротко відповіла купчиха і поспішила до своєї кліті.

   Люда глянула у вікно: дорога була порожньою. Того, кого вона так чекала, не було.

— Ось, вдягай!

   Злата простягнула їй чисту нову сорочку із вибіленого полотна. Люда підвелася і лише простягла руку до сорочки, як її накрила нова хвиля болю. Дівчина застогнала і знову сіла на лаву.

— Давай, люба моя! Зараз ми вдягнемося, все буде добре!

   У світлицю влетіла Малуша. Разом зі Златою вони допомогли Люді роздягнутися і надягти чисту сорочку.

— Зніми з неї коралі! — приказала Злата.

— Ні! — крикнула Люда, вхопивши Малушу за руку. — Не дам!

— Не годиться!

— Не дам! — дівчина відсахнулася назад, стиснувши в кулак намисто на грудях.

   Злата махнула рукою, подумавши, що зніме його пізніше, і уважно оглянула Люду.

— Більше нічого нема?

— Та ніби нема, коси розплетені, як і завжди, — всміхнулася Малуша.

— Що ви робите? — відчуваючи, як біль знову зникає, спитала Люда.

— Треба переконатися, що нічого не завадить дитині з’явитися на світ. Чи нема вузлів, защепленого на ґудзики одягу та заплетеного волосся, — терпляче пояснила жінка, швидко знімаючи свій очіпок. — І ти не стій! — прикрикнула вона до Малуші.

   Служниця швидко розплела свою руду косу, зняла рясна і розв’язала пояс. Злата слідом за нею розпустила довгі темні коси і прикрила голову наміткою. Люда, важко дихаючи, здивовано спостерігала за всім, що робили жінки.

   У дворі почулися голоси і купчиха полегшено видихнула: по сходах швидко піднімалася Лабуня.

— Доброго здоров’я та скоро розродитися! — привіталася жінка і одразу підійшла до Люди. — Як ти?

   Дівчина хотіла відповісти, та різкий біль пронизав поперек і вона ледь стрималася, аби знову не закричати.

— Чого ти стоїш? — крикнула Лабуня до Малуші, — неси миску з водою теплою та рушники!

— Ми чекаємо на Ганну, — якось невпевнено мовила Злата, коли дівка вибігла із світлиці.

   Лабуня випрямилася і образливо стисла губи.

— А я вже не годжуся?

— Ну, що ти кажеш таке, — винувато відповіла Злата. — Просто…

— Просто ти продалася новому богу, а предків своїх забула.

   Люда знову застогнала і Злата кивнула в її бік.

— Допоможи моїй дитині і тоді я подякую й твоїм богам.

   Лабуня мовчки повернулася до дівчини.

— Ну, люба моя, як ти себе почуваєш?

— Зле, — прошепотіла Люда, не розплющуючи очей.

   Малуша внесла миску з водою і поклала на стіл.

— Тато відчинили ворота, наказали повідкривати всі двері.

— Добре, — кивнула Злата, витираючи спітніле чоло Люди.

— Дитина буде йти ніжками, — стурбовано сказала Лабуня, оглянувши Люду.

— Що це значить? Це погано? — перелякано спитала дівчина.

— То не дуже добре. Треба її повернути.

— Що ти тут робиш? — раптом перебила її літня жінка, з’явившись на порозі світлиці.

— А ти не бачиш? Дитина не йде, повернути треба! — крізь зуби відповіла Лабуня.

— Цим ти їй не поможеш! — сказала Ганна і рішуче направилася до породіллі. — Молитися треба, а не крутити!

— Не поможуть твої молитви!

   Злата роздратовано сплеснула руками.