Розділ 19

Частина 1

Злата повернулася якраз після заходу сонця. Малуша увесь вечір була слухняною та мовчки робила, що їй казали. Купчиха досі сердилася на непутящу дівку, проте Люда всіляко намагалася відвернути увагу жінки на щось інше. Павло спокійно сидів біля вікна і читав Об’явлення Іоанна Богослова. Він був одним з тих братів, які завжди при розмові лагідно усміхалися і були готові щомиті допомогти, проте залишалися в ряді хороших знайомих, опікунів, а не близьких друзів. Тому Люда намагалася поводитися скромно й тихо, як і належало обраній. Вона чекала пізнього вечора, коли змогла б поговорити з Малушею, та Злата ніби навмисне не хотіла йти у свої покої. Час-від-часу жінка кидала погляд на монаха, який навіть не рухався, лиш іноді перегортав сторінку книжки. Вона не знала, як говорити з ним. І вже не намагалася запам’ятати їх по обличчях, не кажучи про імена.

   Врешті увесь двір поринув у сон. Худоба поснула в стайнях, у своїх тісних комірчинах-кімнатах хропли холопи, вимучені після довгого робочого дня. Спала багата купчиха Злата у своїй спочивальні в м’яких перинах. Люда ж не могла знайти собі місця. Вона ходила по кліті, раз за разом виглядаючи у вікно. Малуша вже мала давно прийти. Люда підійшла до дверей і прислухалася. Було тихо. Та не факт, що Павло спав. Швидше за все, він сидів на тому ж місці, де й три години тому, і пильнував спокій обраної. Свічки не світив, аби не турбувати сон жінок. І думав про щось своє. Вилізти через вікно? На шостому місяці вагітності вона б на таке не наважилася, хоча з відчаю подібна думка промайнула в її голові кілька разів. Та потім вона пригадала Захара і знову сіла на лаву. Де носить ту Малушу? Люда провела рукою по м’якій подушці. Вона тільки на хвилинку приляже, а потім буде чекати подругу.

   Гучний гуркіт вирвав зі сну раптово, від чого одразу розболілася голова. У кліті було темно, тому Люда не одразу зрозуміла, що вже ранок. Дівчина сіла на лаві і не встигла подумати, що за звук її розбудив, як почувся ще один — надворі лютувала гроза. Люда підійшла до дверей і обережно визирнула — у світлиці було пусто. У печі щось готувалось. Дівчина лиш хотіла зазирнути всередину печі, як двері відкрилися і вона побачила Малушу  та Кирила.

— Доброго ранку, пані! — усміхнулася дівка, несучи велику миску.

— Слава Йсу! — у свою чергу привітався монах.

— Слава навіки! — відповіла Люда. — А Павло вже пішов?

— Так, пару хвилин як, — сказав Кирило.

— У таку зливу, — Люда глянула у вікно. — Міг би перечекати.

— Справи не чекають, — стримано відповів монах.

   Люда ніяково кивнула і перевела погляд на служницю, яка клопотала біля печі.

— Ти чого вчора не прийшла? — тихо спитала Люда.

— Вибачте, — так само тихо відповіла дівка.

Кирило зупинився біля порогу, опустивши голову.

— Прошу вас, сідайте, — Люда махнула рукою в бік лави.

   Вона побоювалася цього літнього монаха. Він міг би бути її батьком, якого дівчина мало пам’ятала. З монахами Люда намагалася не перетинатися зайвий раз і дякувала Богу, що вони частково звільнені від прокляття. Дівчину пересмикнуло від однієї думки про те, що вона могла б стати обраною Кирила, Михаїла чи Антонія. З кимось з них Люда не мала би стільки свободи. Мабуть, молилася б днями й ночами, стоячи на колінах у своїй келії. Без права вийти за поріг.

Монах сів і поклав руки на стіл.

— Як ти почуваєшся? — враз спитав він.

   Люда під столом стиснула кулаки і видавила з себе усмішку.

— З Божою поміччю добре, дякую. Малушо, завари чаю, будь ласка! — спокійно попросила вона.

   Кирило перехрестився, склав руки і пошепки почав читати молитву. Люда, яка вже було майже відсьорбнула з горнятка, відклала його вбік і теж почала молитися. Малуші це здалося кумедним і вона пирснула. Кирило на мить замовк і Люда кинула на дівку вбивчий погляд. Челядинка швидко вийшла зі світлиці, затискаючи рукою рота.

   Кирило закінчив молитву і взявся до чаю, який вже встиг охолонути. Люда непомітно видихнула.

— Я вже скучила за братством. Там все добре?

   Монах мовчки кивнув і Люда вкотре подумала, що зробила щось неправильно. Небо вкотре розітнув гуркіт грому і дівчина перелякано підстрибнула.

— Не бійтеся, то Боженька воду везе. Земля просить дощу.

   Двері ледь відкрилися і Малуша просунула голову.

— Можна?

   Люда кивнула і відчула, що довго стримувати усмішку не зможе. Вона взяла горня і зосередилася на чаюванні. Решта сніданку минула без пригод. Люда хотіла поговорити з Малушею і швидко їй випала така нагода. Кирило попросив знайти для нього місце, де б він міг побути наодинці з Богом. Люда відвела його у свою кліть і полегшено видихнула: нарешті!

   Гроза минула і небо почало світліти. Дівчата вмостилися в світлиці під вікном, підібгавши ноги під себе. Люда схопила подругу за руки.

— Ну, розказуй!

— Та що там розказувати, — Малуша опустила очі.

— Як ви почали зустрічатися?

— Після того, як ми попрощалися з вами, наступного дня я була в нашої пані в лавці. Ну, Ярослав мене побачив там, підійшов.