-

Частина 4

Було вже за північ, коли Злата увійшла до хати. Переступивши поріг світлиці, вона з подивом побачила, що у лівій кліті горить свічка. Подумавши, що то Люда забула її погасити, жінка рушила туди, та тут її погляд впав на лаву під вікном, на якій міцно спала дівчина з розкинутим по подушці волоссям. Злата тихо перейшла кімнату і підійшла до порогу кліті. Біля вікна сидів Йоан.

— Добрий вечір, брате!

— Добривечір! — тихо відповів послушник і підвівся.

— А де інший? — Злата невпевнено підійшла до нього і зупинилась в двох кроках.

— Я змінив його.

— Ти не скажеш мені, для чого потрібна така охорона? Моїй дочці щось загрожує?

— Поки ми тут, вона у безпеці, — стримано відказав Йоан.

   Злату не задовольнила така відповідь, та вже було пізно і їй хотілося спати.

— Ти можеш тут лягати, — Злата махнула рукою в бік лави. — Я дам тобі подушку.

— Спасибі, не переймайтеся. Я не хочу спати.

— Ну, тоді добре. Хай вже Люда спить у світлиці, коли там заснула. Мені рано вставати.

   Не знайшовши більше слів, жінка кивнула і тихо вийшла. Їй не було спокійно поряд з цим черчиком, та вона не могла вигнати його посеред ночі надвір. Окрім того, вона знала про почуття Люди до нього. Злата підійшла до сплячої дівчини, поправила її покривало і помітила, що та зовсім гола. Докірливо похитавши головою, жінка зайшла до своєї спочивальні і зачинила за собою двері.

***

   Плітки виявилися правдивими. Світ Богдана руйнувався на очах. Ідеальна сім’я, міцне кохання батьків, довіра та відсутність брехні — все виявилося несправжнім і розсипалося, ніби картковий будинок.

   Вони сиділи за столом на кухні бабусі. Батько був спокійний як завжди. Очі мами були червоні — вона недавно плакала. Богдан встиг дізнатися, що вже три роки у кожного з них було власне життя. До того ж, у батька роками була коханка, ба навіть інша сім’я, бо вона мала сина від попереднього шлюбу. Проте мама все сподівалася, що тато отямиться і вибере рідну дитину. Вони продовжували жити разом. Щоранку снідали за одним столом. Тато варив каву. Мама пекла сирники або млинці. Потім батьки разом їхали на роботу. Ні разу хлопець не чув сварок чи претензій одне до одного. Вони не виясняли стосунків у його присутності, не били посуд та не спали в різних кімнатах. У них панувала сімейна ідилія. Так думало їхнє оточення. У цьому був упевнений їхній син, який просто не знав, що може бути інакше.

— Ви хороші актори, — врешті холодно мовив Богдан.

   Мама стиснула горня з чаєм. Очі жінки одразу наповнилися сльозами.

— Як вам це вдавалося?

— Не пащекуй, — Богдан старший кинув на сина суворий погляд.

— Я все життя мовчав. Був слухняним сином. Ніколи не огризався, не перечив. Але заради чого? Ви були для мене взірцем. Проте це все виявилося брехнею! Все моє життя було фальшивим!

— У нас з твоєю матір’ю було багато щасливих років разом. Я дуже вдячний тобі за це, Таню, — батько спробував торкнутися маминих рук, але вона швидко забрала їх і поклала на коліна.

— То що сталося? — Богдан зірвався на крик. — Куди вам уже розлучатися в такому віці? Звідки це взялося?

— Твій тато ще молодий, сину. У нього ще все попереду, — голос мами затремтів і вона чи не вперше глянула на чоловіка.

— Нащо ти так? Ми сотні разів говорили на цю тему. Для чого починати знову?

— Він уже дорослий хлопчик. Нехай знає правду.

— Яку правду? — спитав Богдан, подумки благаючи, щоб його здогади виявилися помилковими.

— Ти йому скажеш чи я? — образа гіркими слізьми стікала по обличчі жінки. 

   Чоловік мовчав. Тоді Тетяна сумно всміхнулася і сказала:

— Приведе тобі тато нову маму.

   Богдан різко підірвався з місця, з ненавистю дивлячись на батька:

— Як ти міг?!

   Хлопець кинувся з кухні і гримнув дверима. Він ніколи йому не простить. Зрадників не пробачають.

***

   Люда потягнулася й розплющила очі. Був пізній ранок. Вона не одразу пригадала, де знаходиться, та вже за мить події минулої доби виринули в пам’яті. Дівчина засміялася і накрилася з головою. То була друга в її житті ніч кохання і Люда не могла не визнати, що цього разу вона була ще кращою за попередню.

   Дівчина виглянула з-під покривала: у світлиці було пусто. Йоан, звичайно, не міг залишитися, а Злата або вже була на ринку, або ще не повернулася з гостини. Люда закуталася в покривало і сіла на лаві. За вікном у дворі метушилися холопи, а знизу долинав аромат свіжоспеченого хліба. Раптом скрипнули двері і до світлиці увійшла Малуша.

— Доброго ранку, пані! — втішилася дівка. — Ви довго спали, я не хотіла будити. Там ще від сходу сонця вас чекають.

— Хто? — Люда підскочила на ноги і прилинула до вікна.

— Не знаю, вони мені всі однакові, — стенула плечима Малуша.