-

Частина 3

Йоан зайшов на подвір’я і порівнявся з Пилипом. Кілька хвилин вони про щось тихо перемовлялися, а потім останній ледь кивнув і вийшов за ворота.

— Привіт! — лагідно мовила Люда, простягаючи до Йоана руки.

— Як ти?

— Як бачиш. Пилип вже втік. Тепер твоя черга, — винувато всміхнулася дівчина.

— Дивно, він завжди був терплячим. Вітаю зі святом! — Йоан взяв її руку і вклав щось у неї.

   Люда хотіла глянути, що там, та помітила, як зі стайні вийшло кілька холопів і зацікавлено почали спостерігати за ними.

— Зайдемо до хати, — дівчина повела Йоана за собою.

— А де твоя мати? — спитав той, увійшовши в світлицю.

— Її запросили на гостину. Ми тут самі.

    Люда зупинилася посеред кімнати і розкрила долоню.

— О, яка краса! — зойкнула вона, розглядаючи подарунок: неймовірної краси буси, видуті зі світло-зеленого скла.

   Дівчина взяла нитку коралів за обидва кінці і притулила до грудей.

— Мені личить?

— Дуже. Особливо вони пасують до твоїх очей.

— Допоможеш? — Люда повернулася спиною і забрала косу.

   Послушник зав’язав нитку в акуратний бантик і поцілував дівчину в шию. Вона здригнулася і обернулася. У хаті було темніше, аніж надворі, проте їм не було потрібне світло, аби відчувати одне одного. Чоловік обійняв Люду і торкнувся своїм чолом її чола. У такі моменти його серце починало битися вдвічі швидше.

— Разом з тобою я оживаю, — прошепотів він, не розплющуючи очей.

— Ти й так живий, — ледь чутно відповіла дівчина.

   Вона взяла його руки у свої і притиснула до грудей. Напруження між ними зростало щосекунди, та зараз вони обоє боялися переступити межу. Люда потерлася носом до його носа і легенько поцілувала. Йоан важко ковтнув і відкрив очі.

— Що ти робиш зі мною? Ти знищуєш рештки моєї волі.

   Він взяв її обличчя в руки і глянув в очі.

— І звідки ти така взялася? Мавка…

   Чоловік провів пальцем по її пухких вологих устах, по тонкій шиї, від чого дівчина ще сильніше притулилася до нього, ніби благаючи більшого. Вона стиснула руками рясу на його грудях і судорожно видихнула. Як їй хотілось зірвати цю остогидлу чорну шмату з його тіла! Йоан спостерігав за нею, проте в його очах не було насмішки чи презирства: цього разу його погляд виражав ще більшу пристрасть, аніж будь-коли. Він схилився і поцілував дівчину. Вона відповіла на поцілунок, а потім підійшла до дверей й закрила їх на засув.

— Тепер нас ніхто не потривожить, — ледь чутно прошепотіла Люда.

   Йоан мовчки спостерігав, як вона розв’язала пояс плахти і та повільно опустилась на дерев’яну підлогу. За нею впала верхня сорочка і дівчина залишилася тільки у спідній. Люда перекинула на груди товсту косу і почала повільно її розплітати, та тут чоловік не витерпів і у два кроки опинився біля неї. Він затиснув дівчину в обіймах, покриваючи поцілунками її обличчя, шию та плечі. Люда тихо застогнала і Йоан різко випрямився.

— Я зробив тобі боляче? — він стривожено торкнувся рукою живота дівчини.

— Ні, ти зробив мені приємно, — відповіла Люда, притягуючи Йоана за шию до себе.

   Вона навпомацки розстібнула ґудзики на рясі.

— Скільки ж їх у тебе, не можу до них звикнути, — засміялася дівчина, розстібаючи останні ґудзики на підряснику.

   Врешті останню перешкоду було подолано і вже більше нічого не приховувало тіло Йоана від її очей. Він стояв перед нею в сяйві місяця — високий, міцний та статний. Люда була ладна дивитися на нього годинами. Думки про те, що ця мить може більше не повторитися, змушували відкинути сором та страх. Хотілося запам’ятати його всього якомога краще, без упереджень та застороги.

— У тебе така гладка шкіра, — тихо мовила дівчина, проводячи пальцем по його грудях та животу.

— Твої дотики — немов розряди блискавиці, — палкий голос Йоана здавався ще нижчим.

— Ти знаєш, що я відчуваю, — сказала дівчина, намагаючись розгледіти у сутінках риси його обличчя. — Я можу повторити це знову і знову, якщо ти попросиш.

— Я не попрошу, бо не можу сказати тобі те саме, — Йоан занурив пальці у волосся дівчини і та заплющила очі від насолоди. — Проте я хочу, аби ти знала одне. — Чоловік нахилився і прошепотів на вухо: «Ти єдина змогла вирвати мене з мороку моєї самоти».

   Тонка шкіра дівчини палала. Люда віднайшла своїми вустами губи Йоана і легко торкнулася їх. Дві постаті стояли нерухомо, міцно взявшись за руки. Вони були так близько, проте їхні тіла боялися тієї сили тяжіння, яка несамовито штовхала їх в обійми одне одного.

— Мені нічого не треба, просто будь поруч, — попросила дівчина. — Цього достатньо. Я ніколи не попрошу більшого.

   Йоан знайшов шнурочок на її сорочці і легко потягнув — тонка шовкова тканина безшумно опустилася вниз, залишивши на тілі дівчини тільки нові зелені коралі. Чоловік став на коліна і притулився щокою до її округлого живота.