-

Частина 3

— Ти говорив з нею? — тихо запитав Йоан Луку.

   Вечірня проповідь якраз закінчилася і всі поволі розходилися. Лука поглядом вказав на одну з колон, за якою вони б могли спокійно поговорити.

— Так, ми балакали.

— І що? — нетерпляче спитав Йоан, краєм ока спостерігаючи за Пилипом, який, здавалося, не поспішав іти геть і з великою цікавістю вивчав нерівності стіни.

— Сказав, аби була пильною. Я за тебе переживаю, — признався Лука. — Я тебе ще ніколи таким не бачив.

 — Яким? — здивовано запитав Йоан, не відводячи погляду від Пилипа.

 — Збудженим, здатним на необміркований вчинок.

    Йоан промовчав.

 — Я й тобі кажу: будь бережний. Люді то не так страшно. Їй не доведеться сидіти в чистилищі до наступного приходу Христа. — Лука зупинився і уважно глянув на брата.

— Чого він стоїть? — спитав той, вказуючи на Пилипа.

   Приміщення храму повністю спорожніло, залишилися лише Йоан з Лукою та Пилип, який стояв біля вівтаря і всіма силами намагався читати молитву.

— Цікаво, за чию душу ти так щиро просишся? — повернувся в його бік Лука.

— Се лиш Богу відомо, — не підіймаючи голови, тихо відповів послушник.

— А іншого місця ти собі не можеш найти?

— Я мішаю вашій бесіді? — врешті глянув на них Пилип. — Це святе місце для молитви, а не для ваших гріховних розмов.

— Забирався б ти геть звідси, поки я не… — Йоан вже зробив крок у його бік, та Лука вчасно зупинив його:

— Стій!

   Пилип випрямився й сумно всміхнувся.

— Я нічого злого не причинив тобі, щоб ти скакав на мене з кулаками. Я не маю нічого проти теперішньої обраної. Я вірю, що ти переможеш, Іоане.  Просто не одному тобі тяжко.

— Вибач, брате. Спасибі тобі за добрі слова. Та я не збираюся здаватися і гнити у чистилищі. І Люду не віддам йому.

— Не віддавай, та підпускай до неї менше людей.

— Кого ти маєш на увазі?

— Коли ми виходили з братства, я йшов першим, то чоловік на возі зупинився переді мною і спитав мене про Людмилу. Я підтвердив, що вона тут.

— Я бачив віз, коли йшов. Та не надав цьому значення. Думав, може то хто від тої жінки, — занепокоєно відповів Лука.

— Я маю її побачити, — ледь чутно прошепотів Йоан.

***

   Минула середина ночі. Небо ледь посвітлішало. Люда стояла, прив’язана до стовпа, і дивилася на тліюче багаття. Ще трохи — і воно зовсім погасне. Тоді вона стане зовсім беззахисною. Дівчина знову закричала. Її пронизливий крик відлунням пройшов лісом. Їй відповів пугач, незадоволений тим, що хтось посмів його потривожити.

   Люда глянула собі під ноги. Якщо не дати вогню погаснути, хтось здалеку може побачити полум’я і в неї ще буде надія на порятунок. Про те, що вона сама може згоріти, намагалася не думати. Дівчина взяла тонку гілку пальцями ноги і підсунула до напівзотлілого хмизу. Тонка цівка диму, немов змія, повилася вверх. Люда закашлялася — дим попав їй у горло та очі. За мить вогонь ожив і довкола стало світліше. Чомусь сильно захотілося спати. Врешті тіло дівчини обм’якнуло й вона знепритомніла.

***

   Вечірнє небо було повністю всіяне яскравими зірками. Здавалося, що їх мільярди мільярдів. Богдан примружився, аби краще бачити, та все одно далекі світила не ставали ближчими.

— Куди ти так задивився? Прибульців хочеш побачити? — Марта смикнула його за рукав.

— А що, було б непогано, — хлопець опустив голову й глянув на дівчину. — Ти б не хотіла з ними зустрітися?

 Марта зневажливо пирхнула.

 — Нащо мені вони? Крім того, моя голова зараз зайнята зовсім іншими думками: за місяць випускний, а я не можу ніяк знайти собі нормальної сукні! — дівчина різко зупинилася й повернулась обличчям до Богдана. — Ти ж будеш на моєму випускному, ти ж про нього не забув, правда?

— Звичайно, що не забув, — Богдан витиснув з себе усмішку.

— А що ти подаруєш мені? Усі хлопці щось дарують своїм дівчатам. Я хочу, щоб мій подарунок був найкращий, чуєш?

   Богдан байдуже подивився на неї.

— У тебе повно тих цяцьок. Нащо ти обвішуєшся, як донька циганського барона?

   Марта ображено замовкла.

— Ти ж така юна. Тобі гарно без того всього, розумієш?

— Ні, не розумію! — крикнула дівчина. — Я повинна відповідати своєму статусу.

— Якому статусу?

— Ну, якщо ти забув, то я тобі нагадаю, хто моя мама…

— Це твоя мама, Марто! Не ти, а мама! Це вона заробила на ті свої салони, а ти живеш на всьому готовому.

— Ніби ти інакший! Фірма твоїх батьків теж не скоро стане твоєю, тим паче, якщо вони розійдуться і поділять бізнес між собою!