-

Частина 5

— Хай буде з нами Бог і Христос рождається! — мовив отець Митрофан і сів.

    Він щойно закінчив казати молитву. Люда сиділа тихо й уважно ловила кожне слово старого священника. Такого Різдва у неї ще не було і більше не буде.

   Сьогодні трапезна як ніколи була затишною та теплою. Довге приміщення освічували кілька мідних свічників на стінах. Люда глянула на мерехтливі свічки й подумала, що вони схожі на новорічні гірлянди. Тільки тепло від них йде інше — справжнє. Дівчина, ледь пригубивши легкого вина, відставила чарку вбік. Під час вечері їй не раз здавалося, що Йоан спостерігає за нею. Вона щосили намагалася здаватися безтурботною, весело перемовляючись з Федором.

— Дякую ще раз, пані, за такий дарунок! Тепер я зможу почати вишивати хоругву для храму! — здавалося, хлопець ледь сидить на лаві, з останніх сил змушуючи себе витримати до кінця вечері, щоб нарешті зайнятись улюбленою справою.

   Люда кивала і всміхалась йому, та думками була далеко. Хоча ні, не так вже й далеко, а вкінці столу навпроти. Там сидів Йоан. Здавалося, він також був не тут, неохоче відповідаючи Луці та Петру, які були у хорошому настрої. Проте всі давно звикли до такої його поведінки, тому приймали як належне.

— То що таке Різдво? — раптом запитав отець Митрофан і глянув на Люду.

   Дівчина від несподіванки почервоніла: вона не очікувала, що священник заговорить з нею. Вмить вся увага була прикута до неї і Люда несміливо відповіла:

— Ну… Різдво — це свято народження Ісуса Христа. Вдома… коли я святкувала це свято зі своєю мамою, ми готували дванадцять страв, зокрема, кутю, вареники…

— Я не питаю про традиції, а про релігійну значимість цього свята, історію, —  м’яко виправив її отець.

   Люді вкрай засоромилася і опустила голову. Священник поклав свою руку на руку дівчини і лагідно всміхнувся.

— Твої слова правдиві, та я розповім тобі про інше. То піде на користь і твоїй науці. Господь Бог наш, Ісус Христос, родився за часів правління імператора Октавіана Августа у місті Віфлеємі від пресвятої Богородиці Діви Марії. Одного разу Август звелів вчинити перепис усієї людности в своїй імперії, до якої входила і Палестина. В юдеїв було прийнято робити перепис по колінам, племенам та родам. І всяке коліно і рід мали свої міста, тому Пресвята Діва та муж її Йосиф вимушені були іти до Віфлеєму, бо походили вони з роду Давидового, аби вписати свої імена до того списку. Місця для них там не знайшлося. Неторканим лишився лиш один темний, призначений для скотини, хлів. І там, помежи соломи та сіна, розкиданого для корму і підстилки скотині, породила Пресвята Марія Сина, Спасителя світу, Ісуса Христа. Тієї ж ночі перед пастухами з’явився агнець Божий і сповістив їм про чудо — народження Божого Сина. Пастухи першими прийшли вклонитися Йому. Наступними були мудреці, волхви-звіздословці, яким зоря вказала шлях. Вони прийшли поклонитися Господу і принесли в дарунок золото, ладан та смирну, — отець закінчив свою розповідь і відпив з кубка, щоб змочити висохлі уста.

— Я насмілюся сказати одну річ на захист обраної, — раптом мовив Йоан і Люда вдруге за день відчула дивний трепіт всередині тіла. — Свята вечеря дуже важлива у святкуванні Різдва. Для кожної родини воно безумовно має велике значення. Це благословенний Господом час для того, аби забути старі образи та непорозуміння. Час для примирення. Для народження нової надії. Тому святкова вечеря має таке велике значення для людей. Вона збирає разом усю родину.

   Люда глянула на Йоана — і їхні погляди зустрілися. Дві протилежності, світло й тінь, зараз їх, як ніколи, тягнуло одне до одного. Дівчина була вдячна йому за підтримку. Щось таке вистраждане та давно приспане знову заворушилося в грудях. То була надія. Проте за мить послушник відвів очі і магія зникла.

 — Для приготування вечері береться дванадцять полін і готується дванадцять страв, — підхопив Ілля, який сидів навпроти Люди. — Які у вас тепер страви? Певно щось змінилося у двадцять першому столітті?

— Завжди однакові, — невпевнено відповіла дівчина. Вона вже боялася щось казати, аби не здатися вкрай безмозкою. — Та в католиків, певно, інакші.

— Віра не має національності, — похитав головою старий священник. — Бог один, як би де його не називали. Ми — Його слуги. Так, я присягав у православній церкві. Проте вона згоріла і на її місці збудували новий дім Господній. Ніколи в нас не було суперечок щодо віри нашої і увесь цей час, всі дев’ять століть місцеві ченці приймали нас. Болить душа, коли вперше за всю історію ми повернулися у порожній храм. Та з Божим благословенням невдовзі він знову наповниться молитвами. Католицькі чи православні, аби несли слово Боже в люд.

— Амінь.

— За поганських богів вечеря була символом жертовної трапези на честь Коляди, — продовжив Ілля після короткої паузи.

— Чого ж за поганських? Багато і зараз в них вірує, хоч і намагається це приховати, — холодно сказав Пилип, не відводячи примружених очей від Йоана.

   Лука різко поставив на стіл чашу з вином, від чого частина його виплескалася на стіл.

— І моляться ідолам, ніби Христу.

— Але хіба ікона — то не той самий ідол? — ледь чутно спитала Люда, невпевнено глянувши на священника.

— Ні. Через ікону звертаються до Бога, у той час як язичницький божок вважається божественним втіленням.