Розділ 11

Частина 1

Ще до обіду Люда повернулися до лічниці. Здавалося, сьогодні ніщо не могло стерти усмішку з її уст. Вона безперестанку кудись бігала, а за кілька хвилин приносила різнобарвні стрічки, засушені букетики квітів та запашних трав і розвішувала їх на стінах трапезної. У кожному куті стояв дідух — великий, пишний. Дехто з братів з радістю допомагав їй.

   Тривав піст і монахи збиралися у трапезній лише на обід, та й то не всі. Отець Митрофан увесь час проводив у своїй келії в молитві. Його приклад наслідували й старші по чину монахи. Іноки Ілля та Фома стежили за порядком у братстві. Тільки Федір не поступався мантійним монахам та своєму наставнику у силі духовності та побожності.

    На перший погляд, у Люди було право вибору, проте це тільки так здавалося, бо насправді кожен вважав своїм святим обов’язком нагодувати обрану. Після кількох спроб відмовитися від вечері та два рази схитрувавши, коли вона взяла клунок із собою, обіцяючи з’їсти все в костелі, а насправді половину роздала вуличним собакам, брати змушували її сідати за загальний стіл у трапезній та під пильним наглядом з’їдати все до останньої крихти.

— Я вже погладшала! — одного вечора запротестувала Люда, дивлячись на тарілку каші та паляницю з медом.

— Не кажіть дурниць, пані! Вперше чую, аби молода дівчина скаржилась на своє тіло, — Федір стояв над нею, немов сторож, склавши руки на грудях, і похмуро хитав головою. — Якою ж ви хочете бути?

— Худою, — буркнула та, ліниво помішуючи кашу дерев’яною ложкою.

   Ілля, який сьогодні відповідав за порядок на кухні, здивовано хмикнув.

— То у вас мода тепер така?

   Люда мовчки повела плечами.

— Ладна тільки та дівчина, яка здорова, рум’яна та сильна! І немає значення, яка мода та в якому віці ти живеш. Аби мати силу працювати та родити здорових дітей, треба добре їсти.

— У нас он повно худих, — Федір кивнув убік, маючи на увазі хворих за стіною. —  Мруть щодня. А чого, спитаєте ви? Бо де тій силі взятися, коли одні кості та шкіра?

   Люда важко зітхнула: сперечатися не було бажання.

— Все змінюється. Я просто втомилася і хочу відпочити.

— Ми підемо лише тоді, коли ви бодай щось з’їсте, —  наполягав на своєму Федір.

   Люда глянула на нього і демонстративно вкинула до рота маленький шматочок паляниці. Послушник закотив очі. Люда переглянулася з Іллею, який ледь стримував усмішку.

— Гаразд, ви мене вмовили. Я відведу вас до кляштору.

   Люда побажала доброї ночі Іллі й вийшла з трапезної. Федір поспішив за нею.

— Ви постійно тут живете? — спитала дівчина, проходячи повз низькі двері по обидва боки коридору.

— Коли як. У кожного своя келія.

— У кожного? — Люда трохи спинила хід.

   Досі вона наївно думала, що брати не сплять, а в нічний час перебувають в ефірному стані між землею та небом.

— То ви спите?

— А як інакше, пані? — здивувався хлопець. — Нехай ми не зовсім такі, як ви, все ж тіло потребує відпочинку. Хоч кілька годин на два дні.

   Люда минула останні двері і неохоче вийшла за поріг братства. Дівчині так кортіло запитати у Федора, котра з келій належить Йоану, проте така цікавість викликала б у послушника зайві підозри.

   Через кілька хвилин вони вже піднімалися сходами до кімнати Люди. Брат заніс оберемок дров і почав підкидати їх до пічки. Дівчина, не знімаючи кожуха, впала на ліжко і заплющила очі.

— Яка ж я втомлена!

— Ви сьогодні багато працювали, пані. Не можна так утрудняти себе, — докірливо мовив Федір.

— Відчуваю, що буду спати, мов немовля.

   Проте Люда помилилася. Незважаючи на втому, сон не приходив. У голові роїлися безліч думок. Її перше Різдво тут. Яким воно буде? Стільки часу пройшло, та Йоан досі робить вигляд, що не помічає її. Проходить повз, зачіпаючи краєм довгої ряси, іноді сам, але частіше — з Лукою, який лиш винувато всміхається та хитає головою, не в силах щось змінити. Решта братів ставилися до неї як не краще, то принаймні не гірше. А Федір і поготів. Люда постійно брала його з собою на базар, бо ніхто у цілому світі так не розумівся на всьому, що стосувалося готування та шиття, як він. Одного разу дівчина, не подумавши, сказала, що краще б воліла бути обраною для нього, аніж для Йоана. Брат почервонів, а Люда прикусила язика, подумки картаючи себе за ті слова.

   Дівчина була впевнена, що Йоан викреслив її зі свого життя. Мабуть, він рахував дні до того часу, коли вона піде геть. Лука якось згадував, що випробування триває дванадцять місяців, рівно рік.

— Дванадцять — число завершеності, повноти циклу. Наступного дня обрана повертається додому.

— А якщо вона не захоче піти? — тихо спитала Люда.

— Нас тут не буде, якщо ти маєш це на увазі, — Лука розвів руками. — Фізично, звичайно.

— То ви все ж тут залишаєтеся? Просто вас не видно? Як привиди?