Розділ 10

Частина 1

Люда прокинулася від того, як за кимось зачинялися двері. Хотіла встати, та голова чомусь виявилася важкою як камінь. Нудота підступила до горла і дівчина розплющила очі: «Що це зі мною? Невже знову захворіла?»

   Вона повільно підвелася і сіла. У каміні досі палахкотів вогонь, а біля неї на столі стояло два глечики, паляниця та миска зі ще теплою водою для вмивання. Тут справді щойно хтось був. Але чому так швидко пішов? Не хотів будити? Люда висунула ноги з-під покривала і підвелася. Хитаючись, поволі підійшла до лоджії і визирнула надвір. День зараз не відрізнявся від ранку. Був таким же сірим та сирим, тому вона не могла сказати, котра приблизно година, проте дівчина явно пропустила вже і перших півнів, і п’ятих. Тут Люда згадала все, що трапилось напередодні: то не простуда, а похмілля.

    Вона пам’ятала, як зустріла Богдана, як вони разом прийшли сюди. Кава, цукерки, вино. А потім усе як у тумані. Здається, юнак чіплявся до неї… Але куди він зник? І хто її роздягнув та вклав у ліжко?

   «Боже, як болить голова…» Люда  досі ніколи не напивалася. Постоявши ще трохи на холоді, вона повернулася до кімнати. «Обраної-п’янички в них ще точно не було. Який сором!»

   Тільки-но дівчина встигла вмитися, одягтися та вкинути до рота невеличкий шматок паляниці, як до кімнати ввійшов Федір з оберемком дров за пазухою.

— Доброго вечора, пані!

— Як, уже вечір? — здивувалася Люда.

   Послушник кивнув і заходився складати дрова на купу біля каміну.

— То ти приходив до мене вдень?

— Ні, то був Йоан.

   Люда завмерла.

— Він казав, що у вас боліла голова. Дав вам ліків і просив не тривожити.

   Дівчина полегшено зітхнула, проте думка про те, в якому стані бачив її Йоан, обпікала вогнем.

— Вам вже краще? — Федір стурбовано повернувся до Люди.

   Вона мовчки кивнула.

— Зараз вечірня почнеться. Ви спуститеся?

— Ні. Я помолюся тут.

***

   Кілька днів поспіль Люда придумувала нові відмовки, аби не бачитися ні з ким, а особливо — з Йоаном. Один раз навіть прикинулася сплячою, коли прийшов Лука. Вона не знала, чи відомо йому про те, що тоді сталося, та все одно було соромно.

   Йоан не шукав зустрічі, ніяким чином не виказував свого інтересу і дівчина взагалі дивувалася, чому тоді він прийшов до неї. Вона помалу почала пригадувати події того дня. Богдан напоїв її, а далі почав лізти з поцілунками. Потім вона побачила Йоана за його спиною. Люда закрила обличчя долонями, згораючи від сорому. Цим вчинком вона остаточно все зіпсувала.

   Та рано чи пізно дівчина змушена була покинути кімнату і вже наступного дня Федір не залишив їй вибору.

— Панотець просять вас прийти до братства.

— Навіщо? — Люда нервово перебирала пасок у руках.

— Хворих багато, нам не вистачає рук. Від одної пошесті позбавилися. Прошу Бога, аби назавжди. З першим морозом хвороба пішла. Та все одно легше не стає: зима принесла за собою холод, а з холодом — нові болячки. Панотець сподівалися, що ви допоможете з вечерею.

   Дівчина закусила губу: ховатися безкінечно вона не може. Єдиний вихід — робити вигляд, що все гаразд. Можливо, їй вдасться уникнути зустрічі з Йоаном.

— Гаразд, чекай мене внизу.

***

   Богдан почепив останню прикрасу і відійшов.

— Бабусю, де наші гірлянди? — крикнув він.

— На верхній полиці в шафі! — долинуло з кухні.

   Хлопець дістав коробку з різдвяними ліхтариками і кинув на диван. Закривши шафу, сів на підлогу і відкрив коробку. Зверху, на прикрасах, лежала фотографія. То був минулий шкільний Новий Рік. Конкурси, змагання, танці. Богдан пригадав, як команди середніх та старших класів змагалися за перемогу. Він був капітаном у своїй команді, яка стала тоді переможцем. З фотокартки на нього дивилися усміхнені щасливі обличчя, та з-поміж них юнак бачив лиш одне. Того вечора він уперше запросив Люду на танець. Саме тоді Богдан закохався.

   Тиждень тому хлопець прокинувся вдома, сидячи у темному коридорі у верхньому одязі та взутті. Його пам'ять ніби стерли. Просто викинули щось дуже важливе, немов за помахом чарівної палички. У голові гуло, як у порожній бочці. Кривлячись від болю, Богдан повільно підвівся і навпомацки рушив до своєї кімнати. Потім кинув наплічник на крісло і в ньому щось дзенькнуло. Хлопець відкрив сумку і побачив там порожню пляшку від вина і два стакани.

   Він чудово пам’ятав, що був з Людою. Йому було добре, як ніколи. Богдан здогадувався, що трапилося потім. Мабуть хтось з тих, хто утримував її в старому костелі, застав їх разом і вдарив його по голові, від чого юнак знепритомнів.

   Враз на чолі виступили бісеринки холодного поту і тілом прокотилася хвиля дрижаків. Богдан кинувся до ноутбука. Вкладка з покликанням на сайт Державного історичного архіву області була відкрита ще місяць тому, проте вкотре щось стримувало його від пошуку інформації, яка так його цікавила. Він знову картав себе за незрозуміле відчуття страху дізнатися правду.